Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/5837/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/5837/22 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді - Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г., при секретарі Жигайлової О.Е. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року по справі за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 заподіяну майнову шкоду, яка становить 2989996 грн. 93 коп.; - стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1судовий збір у сумі 24810 грн. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року відмовлено у відкритті провадженні. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необгрунтованність ухвали суду першої інстанції, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, повернути справу на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду. Доводами апеляційної скарги зазначено, що апелянт не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що спір по даній справі підлягає вирішенню загальним місцевим судом в порядку цивільного судочинства, вважає його незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного розуміння до юрисдикції якого суду підсудна справа. Також, апелянт вказує, що суд не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16. Таким чином, на думку апелянта, даний спір за своєю правовою природою є публічно-правовим та відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції послався на положення п.1 ч.1 ст. 170 та п.6 ч.1 ст. 171 КАС України, відповідно до яких суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що заявник 31.12.2020 р. вже звертався з аналогічним позовом до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав і ухвалою суду від 05.01.2021 р. у справі № 420/15434/20 цьому було відмовлено у відкритті провадження. Ухвала набрала законної сили, а тому є підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Згідно з ч.4 ст.5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Згідно з п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду. Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно з ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Як вбачається з позовної заяви відповідно до параграфу 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2005 року № 192 старший лейтенант ОСОБА_1 призначений наказом командира Південного оперативного командування (по особовому складу) від 01.09.2005 року № 179 на посаду начальника служби пального і мастильних матеріалів тилу військової частини НОМЕР_1, з 16.09.2005 року зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення. Відповідно до п.8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.05.2012 року № 97 відповідача звільнено з військової служби у запас наказом КСВ від 30.03.2012 року у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцями, з 04.05.2012 року виключений зі списків особового складу частини та зарахований до Суворовського районного військового комісаріату Одеської області. Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати. Таким чином, відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, та будучи матеріально відповідальною особою, завдав шкоди державі в особі Військової частини НОМЕР_1 шляхом втрати майна в період здійснення ним установлених повноважень, пов`язаних з виконанням завдань і функцій державного органу. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем в адміністративному позові не заявлено вимог про вирішення публічно-правового спору, вимоги про відшкодування шкоди повинні вирішуватись в порядку цивільного судочинства та зазначив, що аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 826/2004/18. Висновки суду першої інстанції в цій частині колегія суддів вважає помилковими та враховує правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 та зазначила, що у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що даний спір повинен вирішуватись в порядку цивільного судочинства. Однак судами встановлено, що 31.12.2020 року заявник вже звертався з аналогічним позовом до Одеського окружного адміністративного суду у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав і ухвалою Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/15434/20 від 05.01.2021 року, заявнику було відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, яка набрала законної сили та заявником не оскаржувалась, у зв`язку з чим є підстави для закриття провадження у справі. Аргументів, щодо повторного звернення до суду з тим самим позовом між тими самими сторонами апелянт в апеляційній скарзі не наводить. Таким чином, враховуючи, що деякі доводи апелянта знайшли часткове підтвердження під час апеляційного розгляду справи, на підставі ст. 317 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні у мотивувальній частині. Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року - змінити у мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові. В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23.06.2022 року. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик