Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/1869/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/1869/20 пров. № А/857/4919/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій,- суддя (судді) в суді першої інстанції - Біньковська Н.В., час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення - не зазначено, В С Т А Н О В И В: 30 липня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просили: визнати протиправними дії щодо відмови в складенні подання про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна; зобов`язати скласти та видати подання про повернення по 2467,37 грн сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна згідно з Договором купівлі-продажу квартири від 22 травня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1486. На обґрунтування позовних вимог зазначають, що 22 травня 2020 року між продавцем ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з другої сторони укладено Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак Л.Т . Вказують, що під час нотаріального посвідчення цього договору вони були змушені оплатити 1% від вартості придбаної квартири як збір на обов`язкове державне пенсійне страхування. Оскільки житло було придбано вперше, ними подано заяву до органу пенсійного фонду про ініціювання питання повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, однак відповідачем було відмовлено у такому поверненні. Зазначають, що відповідач в порушення статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740, Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, протиправно відмовив у складенні подання про повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості вперше придбаного житла за договором від 22 травня 2020 року. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в складенні подання про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні 22.05.2020 житла вперше. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сформувати та видати ОСОБА_1 подання про повернення йому помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 2467,35 грн з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 22.05.2020. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сформувати та видати ОСОБА_2 подання про повернення йому помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 2467,35 грн з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 22.05.2020. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 1500 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,8 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачами доведено та підтверджено належними доказами придбання наведеної вище квартири, як житла вперше, а тому на підставі п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» і п. 15-1 Порядку № 1740 вони звільнені від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Оскільки позивачі помилково сплатили цей збір у сумі по 2467,35 грн. кожний, тому сплачені кошти підлягають поверненню. Крім того, понесені витрати на правничу допомогу під час розгляду справи у сумі 1500,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що сплачені позивачами кошти не є безпідставно сплаченим збором, оскільки в договорі купівлі нерухомого майна нотаріусом не підтверджено, що позивачі звільняються від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що Головне управління не володіє інформацією стосовно права власності громадян на нерухоме майно та позбавлене можливості встановити факт придбання житла конкретною особою вперше, а надані позивачами документи не можуть вважатись достатніми для обгрунтування позовних вимог, оскільки не підтверджують факт придбання житла в минулому чи придбання житла вперше. Звертає увагу на те, що дана справа належить до справ щодо яких сформовано достатньо сталу практику їх розгляду, а тому сума витрат на правову допомогу у розмірі 1500 грн є завищеною та неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачам, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Представником позивачів подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування Вказує, що купівля житла позивачами відбулась вперше, що підтверджується належним доказом - Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1486, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли у власність (купили) в рівних частках, по Ѕ одній другій частці кожному, квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-12). Під час укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_1 сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 2467,35 грн., ОСОБА_2 сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 2467,35 грн., в загальному розмірі 4934,70 грн., що становить 1% вартості квартири. Факт оплати підтверджується квитанціями № 49401922 від 22 травня 2020 року та № 49401923 від 22 травня 2020 року. Кодом призначення платежу зазначено 24140500 (а.с.16-17). Листами від 15 червня 2020 року № 0900-0505-8/10371, № 0900-0505-8/10389 за заявами позивачів щодо повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні нерухомого майна вперше, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовило у поверненні такого збору, зазначивши, що не вважає сплату ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збору помилковою та у зв`язку з ненаданням документів, які б підтверджували факт придбання нерухомого майна вперше (а.с.22-23). Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками цього збору за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса. Нотаріуси щокварталу, до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до органів Пенсійного фонду України за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса звіт про укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, включаючи інформацію про вартість такого майна та суму сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в порядку та за формою, визначеними Кабінетом Міністрів України. Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит Пенсійного фонду України та його територіальних органів, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, нотаріусів, адвокатів надається у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок № 1740), збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Згідно з пунктом 15-3 Порядку № 1740 (в редакції на час придбання позивачами житла) нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Колегія суддів зазначає, що чинне на час придбання позивачами житла законодавство визначало, що громадяни, які придбавають житло вперше, звільняються від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу такого нерухомого майна, однак, передбачало необхідність наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна при їх нотаріальному посвідченні. Судом першої інстанції встановлено, що позивачі придбали житло (квартиру в рівних частках за адресою АДРЕСА_2 ) вперше. В матеріалах справи наявна копія інформаційної довідки № 218066455 від 28 липня 2020 року, згідно з якою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні відомості про те, що позивачі є власниками лише вказаної квартири, і відсутні відомості щодо позивачів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек (а.с.18-21). Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи скаржника щодо відсутності офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбавається вперше та відсутність механізму перевірки такої інформації, оскільки такі доводи не спростовують можливість встановлення відповідних фактів. За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу. Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами. Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 813/1514/17, від 15 липня 2021 року у справі № 826/4789/17. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачами доведено та підтверджено належними доказами придбання наведеної вище квартири, як житла вперше, а тому на підставі п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» і п. 15-1 Порядку № 1740 вони звільнені від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Згідно із частиною 3 статті 3 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платники збору, визначені пунктами 5-7, 9 і 10 ст. 1 цього Закону, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачують на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України. Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету» контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна» покладений на Пенсійний фонд України. Пунктом 3 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 (далі - Порядок № 787) визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або Казначействі, вказані у заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім`я головного управління Казначейства, або поштовим переказом через підприємства поштового зв`язку, вказані у заяві платника (його довіреної особи). Згідно з пунктом 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (органи ДПС) та органи Державної митної служби України (органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Згідно з пунктом 10 Порядку № 787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства. Платник подає до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів, з урахуванням норм статті 253 та частини другої статті 255 Цивільного кодексу України. Таким чином, повернення помилково або надміру сплаченого до бюджету збору на обов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється відповідним територіальним органом Казначейства за поданням відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, що контролює надходження цього збору до бюджету. Таке подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа, що підтверджує перерахування коштів до бюджету. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки сплата позивачами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні житла вперше була здійснена ними помилково, тому сплачені кошти підлягають поверненню. Стосовно доводів апеляційної скарги про неспівмірність витрат на правову допомогу зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). Відповідно до положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч. 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. Судом першої інстанції встановлено, що професійна правнича допомога позивачу у цій справі надавалася відповідно до Договору про надання правової допомоги від 26 червня 2020 року, укладеного між адвокатським об`єднанням «КЕЙ ПАРТНЕРС» в особі керуючого партнера Щадей Н.В. та Вагилевичем Б.В. і Письків Г.І., предметом якого є надання правової допомоги, зокрема, з питань здійснення захисту, представництва, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення законних інтересів, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Даний Договір долучений до позовної заяви (а.с.24). Також представником позивача надано суду свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ № 001389 видане на підставі рішення Ради адвокатів Івано-Франківської області від 28 вересня 2018 року за № 4/10 (а.с.27), ордер на надання правничої (правової) допомоги від 30 липня 2020 року серії АТ № 1003748 (а.с.26), додаток № 1 до договору про надання правової допомоги № 2020/06-6 від 26 червня 2020 року (а.с.28), а також меморіальний ордер № @2PL165328 від 28 липня 2020 року на суму 1500,00 грн. (а.с.29). Згідно з додатком № 1 до договору про надання правової допомоги № 2020/06-6 від 26 червня 2020 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уповноважують адвокатське об`єднання «КЕЙ ПАРТНЕРС» в особі керуючого партнера Щадей Н.В. підготувати позовну заяву про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправними та зобов`язання вчинити дії (справа повернення збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири). Вартість послуг складає 1500,00 грн (а.с.28). Відповідно до меморіального ордеру № @2PL165328 від 28 липня 2020 року адвокатському об`єднанню «КЕЙ ПАРТНЕРС» сплачено кошти в розмірі 1500,00 грн. за адвокатські послуги згідно додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № 2020/06-6 від 26 червня 2020 року (а.с.29). Аналіз вищенаведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що заявлені до відшкодування витрати на професійну допомогу в розмірі 1500,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову. Колегія суддів також враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачами до відшкодування 1500 грн. витрат на правничу допомогу є обґрунтованими, відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Заявлений розмір витрат є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Таким чином, понесені витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у сумі 1500,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області на користь позивача. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у справі № 300/1869/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 22 червня 2022 року.