Постанова 4855 № 749/123/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 749/123/22 Головуючий у І інстанції - Шаповал З.О. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., за участю секретаря Ольховської М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора ВРПП ЧРУП ГУНП в Чернігівській області Савченка Сергія Васильовича, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 12.02.2022 про накладення на нього адміністративного стягнення в розмірі 510, 00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КУпАП. В обґрунтування позову зазначив, що при розгляді справи йому не було пред`явлено доказів факту допущення ним правопорушення. Позивач наголошує, що при керуванні вказаним автомобілем був пристебнутий ременем безпеки, проте після зупинки його транспортного засобу інспектором відстебнувся. Оскільки підстав, визначених ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію» для зупинки його транспортного засобу, не було, він не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом. Позивач вважає, що відповідач незаконно розглянув справу на місці зупинки, в той час, як повинен був розглянути її за місцем знаходження відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу. Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2022 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого спірну постанову в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП скасовано, справу в цій частині закрито, а в частині притягнення останнього за правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП - змінено визначений захід стягнення, а саме, зменшено штраф до 425, 00 грн. В іншій частині позову - відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів щодо скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, в той час, як останній це заперечує. Щодо правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП суд першої інстанції зазначив, що факт порушення позивачем п.п. «а» п.2.1 розділу 2 Правил дорожнього руху повністю доведено під час розгляду справи в суді та фактично не заперечувалось самим позивачем, тобто оскаржувана постанова в частині притягнення позивача за ч. 1 ст. 126 КУпАП цілком законна та справедлива, а тому підстав для скасування такої немає. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, а тому підстав для зупинки його у працівників поліції не було, отже він мав законне право не пред`являти водійське посвідчення на вимогу інспектора, тобто оскаржувану постанову в цій частині також слід скасувати, а провадження у справі закрити. Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного перегляду сторони до суду не прибули, тому згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що 12.02.2022 о 14 год. 50 хв. на а/д Чернігів-Мена-Сосниця-Грем`яч на 32 км (поворот на с. Локнисте) ОСОБА_1 керував автомобілем Renault Megane, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та був зупинений інспектором ВРПП ЧРУП ГУНП в Чернігівській області Савченком С.В., який повідомив, що зупинив транспортний засіб через те, що водій ОСОБА_1 в порушення Правил дорожнього руху не був пристебнутий ременем безпеки, в той час, як його автомобіль засобами пасивної безпеки облаштований. Інспектор запросив пред`явити посвідчення водія на право керування транспортним засобом. ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що будь-якого адміністративного правопорушення не скоював, отже інспектор зупинив його протиправно, відмовився надати своє посвідчення. Як наслідок, інспектор Савченко С.В. виніс постанову, в якій зазначив, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Renault Megane, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який облаштований пасивними засобами безпеки, не був пристебнутий ременем безпеки, крім того, на вимогу інспектора не пред`явив водійське посвідчення, чим порушив вимоги п.п. 2.3 «в» та 2.1 «а» ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП, та ч.1 ст. 126 КУпАП. На підставі статті 36 КУпАП на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді 510, 00 грн. Зазначена постанова є предметом цього позову, оскільки позивач вважає її протиправною. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів повною мірою за допомогою належних доказів скоєння позивачем правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, в той час, як скоєння правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП суд вважав доведеним. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу, у з`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. В свою чергу, відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством. В свою чергу, відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. В свою чергу, відповідачем не надано до суду першої інстанції, а також до суду апеляційної інстанції в якості доказу відеодоказ, про який йдеться в оскаржуваній постанові, в той час, як сам позивач порушення п.п. «в» п.2.3 Правил дорожнього руху заперечує, вказуючи, що під час руху транспортного засобу він був пристебнутим, а після зупинки відстебнувся. Колегія суддів критично ставиться до таких доводів позивача, вважаючи їх сумнівними та нелогічними, проте, враховує, що припущення не можуть бути покладені в основу судового рішення З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова в частині притягнення позивача за ч. 5 ст. 121 КУпАП підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення у вказаній частині підлягає закриттю, у зв`язку з недоведеністю суб`єктом владних повноважень існування події адміністративного правопорушення. Щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством. Підпунктом «а» пункту 2.1 розділу 2 Правил дорожнього руху визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Так, позивач не заперечує факт непред`явлення поліцейському посвідчення водія на право керування транспортним засобом, посилаючись на те, що останній не мав визначених статтею 35 Закону України «Про національну поліцію» підстав для зупинки його транспортного засобу, як наслідок, вважає такі свої дії цілком законними. З цього приводу колегія суддів зазначає таке. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Статтею 31 Закону № 580-VIII передбачено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 35 Закону № 580-VIII поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Згідно з ч.3 ст. 35 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Як зазначає позивач в позовній заяві, під час зупинки транспортного засобу йому було повідомлено інспектором про причину зупинки, а саме, порушення п.п. «в» п. 2.3 Правил дорожнього руху, оскільки водій не був пристебнутий ременем безпеки. Як наголошувалось вище, суд першої інстанції, скасовуючи спірну постанову в частині притягнення позивача за ч.5 ст.121 КУпАП, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, не доведено належними доказами наявність події адміністративного порушення, в той час, як позивач наполягає, що ременем безпеки під час руху він був пристебнутий і відстебнув його після зупинки. На цьому наголошує позивач і в своїй апеляційній скарзі, вказуючи також, що суд першої інстанції, скасовуючи оскаржувану постанову в цій частині, мав зробити висновок і щодо протиправної зупинки інспектором його автомобіля і, як наслідок, законної його відмови виконати вимоги інспектора про пред`явлення посвідчення водія. З цього приводу колегія суддів зауважує, що недоведеність суб`єктом владних повноважень належними доказами в суді наявність події адміністративного правопорушення не може бути безперечним доказом неправомірних його дій щодо зупинки транспортного засобу. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі № 444/2115/17, невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав. Отже, з огляду на наведене, факт порушення позивачем п.п. «а» п.2.1 розділу 2 Правил дорожнього руху повністю доведено, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова в частині притягнення позивача за ч. 1 ст.126 КУпАП є законною та обґрунтованою. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова