Постанова 4824 № 760/19930/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 червня 2022 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 760/19930/21 Номер провадження 22-ц/824/899/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря судового засідання - Орел П.Ю. вивчивши апеляційну скаргу Кучака Юрія Федоровича в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року, постановлену під головуванням судді Ішуніної Л. М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, в с т а н о в и в : У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. У жовтні 2021 року Кучак Юрій Федорович в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що перебуває у власності ОСОБА_3 , та яке буде виявлено під час виконання заходів забезпечення позову у межах суми позовних вимог. Вказана заява обґрунтована тим, що 06 листопада 2015 року між позивачем та відповідачем укладено сім договорів безпроцентної позики, за якими відповідачу передано 197 354 Євро. Згідно додаткових угод до вищевказаних договорів від 22 лютого 2019 року укладених між сторонами, зазначену суму коштів відповідач зобов`язався повернути до 01 червня 2019 року. Разом з тим, станом на 29 червня 2021 року вищевказані кошти повернуті не були. Враховуючи довготривале невиконання відповідачем зобов`язань за договорами, заборгованість з урахуванням 3% річних становить 209 649,42 Євро, що еквівалентно 6 863 942, 47 грн. та є підставою для накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача, а також заборону вчиняти діє щодо відчуження. Заявник зазначає, що відповідач маючи заборгованість перед ним, відчужив дві земельні ділянки, проте умисно не сплатив наявну у нього заборгованість. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року (а.с. 97-101) у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, відмовлено. Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, 17 листопада 2021 року Кучак Ю.Ф. в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просив ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про вжиття заходів забезпечення позову, задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що після виникнення у відповідача зобов`язань перед позивачем, відповідачем було відчужено дві земельні ділянки. Разом з тим, кошти отримані від реалізації зазначеного майна, позивачу, в рахунок повного або часткового погашення заборгованості, передані не були, що свідчить про умисне невиконання відповідачем зобов`язань, які виникли на підставі договорів безпроцентної позики. Скаржник зазначає, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції посилався, зокрема, на те, що серед майна, яке належить на праві власності відповідачу, є майно, на яке вже накладено обтяження - іпотека. При цьому, судом не було враховано, що земельна ділянка з кадастровим номером 2121986400:01:001:0015, площею 0,5186 га, яка належить на праві власності відповідачу, не перебуває у заставі. Крім того, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому та не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку». Скаржник зазначає, що строк повернення боргу сплив 01 червня 2019 року, а нерухоме майно було передано відповідачем в іпотеку 23 липня 2021 року, що свідчить про вчинення відповідачем дій щодо відчуження чи пошкодження належного йому майна. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву. Відзиву подано не було. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Кучак Ю.Ф. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з підстав, зазначених у ній. Представник відповідача - адвокат Кравчук П.І. заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду, без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявником наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.. Отже, підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що незастосування даних заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім того, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову, який заявник просить забезпечити, є стягнення заборгованості за договорами позики в загальній сумі 209 649, 42 Євро, а його підставами - невиконання відповідачем своїх зобов`язань за такими договорами. У заяві про забезпечення позову, заявник просить накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить на праві власності позичальнику, у межах суми позовних вимог. При цьому, заявником не зазначено конкретне майно яке перебуває у власності позичальника ОСОБА_3 та не яке він відповідно просить накласти арешт. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. В свою чергу, застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на все майно боржників у межах суми вимог боржника, при відсутності відомостей про вартість такого майна - є невиконуваним. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018 (провадження № 61-49071ав18). Слід також зазначити, що до заяви про забезпечення позову заявником надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_3 , проте відомостей про вартість майна зазначеного у вказаній довідці, матеріали справи не містять. В свою чергу, відсутність відомостей щодо вартості майна ОСОБА_3 позбавляє суд можливості визначитися із таким критерієм застосування заходів забезпечення позову як співмірність, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні вимог про накладення арешту на все майно боржника. Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність доказів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, що в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову. Посилання заявника на те, що у грудні 2015 року ОСОБА_3 було відчужено дві земельні ділянки, не свідчать про існування обставин, які утруднять чи унеможливлять виконання можливого рішення суду, виходячи з наступного. У позовній заяві позивач зазначає, що у листопаді 2015 року між сторонами було укладено ряд договорів позики. Згідно додаткових угод до таких договорів, строк виконання зобов`язання сторонами встановлено до червня 2019 році. В свою чергу, згідно наявної в матеріалах справи інформаційної довідки, земельні ділянки, про які зазначає заявник, були відчужені позичальником у грудні 2015 року. Тобто за довго до настання строку виконання позичальником зобов`язань за договорами позики. Таким, підстави вважати, що позичальником в подальшому буде відчужуватися майно, у суду відсутні. Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що накладення арешту на заставне майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому, проте зазначене посилання не може бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, виходячи з вищенаведених підстав. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Кучака Юрія Федоровича в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 20 червня 2022 року Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: Т.О. Невідома В.А. Нежура