Ухвала КЦС ВС № 509/1360/23

УХВАЛА 01 грудня 2023 року м. Київ справа № 509/1360/23 провадження № 61-16069ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жуган Любові Володимирівни, на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про визнання прав іпотекодержателя, звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИВ: У березні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання прав іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки. Одночасно позивачка звернулася із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на: земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:02:008:1622, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:02:008:1621, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 ; які були утворені шляхом поділу з земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:02:008:0462, площею 0,100 га, яка була обтяжена забороною на відчуження майна на підставі іпотечного договору від 24 грудня 2007 року. Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що внаслідок відсутності заборони в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на відчуження спірного іпотечного майна - земельної ділянки, відбувся її поділ на дві самостійні земельні ділянки, які у подальшому неодноразово відчужувалися. Тому у позивача наявні обґрунтовані побоювання щодо можливості подальшої реалізації іпотечного майна його останніми власниками. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на: земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:02:008:1622, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:02:008:1621, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 ; які були утворені шляхом поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:02:008:0462, площею 0,100 га, яка була обтяжена забороною на відчуження майна на підставі іпотечного договору від 24 грудня 2007 року. Постановою Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року в частині накладення арешту на земельну ділянку, що належить ОСОБА_5 , скасовано. У задоволені заяви ОСОБА_2 в частині накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:02:008:1621, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 , відмовлено. В інший частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції врахував, що між сторонами виник спір про визнання ОСОБА_4 боржником, іпотекодержателем, майновим поручителем за кредитним та іпотечним договорами, у рахунок погашення заборгованості за договорами звернення стягнення, зокрема на земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:02:008:1622, яка належить відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачами дій щодо відчуження земельної ділянки, на яку просила накласти арешт позивачка. Суд визнав, що вимоги заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є співмірними із заявленими позовними вимогами. У листопаді 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Жуган Л. В., на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині накладення арешту на належну їй земельну ділянку, ухвалити нове судове рішення, яким скасувати заходи забезпечення позову, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову залишити без задоволення. Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову на належну заявниці земельну ділянку, оскільки не надали оцінку тій обставині, що вказані дії створюють перешкоди у реалізації заявниці своїх прав на розпорядження майном. Оскаржувані судові рішення не містять належного обґрунтування щодо ризиків відчуження спірного майна, невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суди не впевнилися, що між сторонами дійсно існує спір. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень. Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Судами встановлено, що предметом позову у справі № 509/1360/23 є, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі, на земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:02:008:1622, яка належить відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , та яка була утворена шляхом поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:02:008:0462, площею 0,100 га, яка була обтяжена забороною на відчуження майна на підставі іпотечного договору від 24 грудня 2007 року. Посилання ОСОБА_1 на справу № 509/3800/15-ц, у якій ОСОБА_2 просила суд, зокрема звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на земельну ділянку, площею 0,100 га, кадастровий номер 5123755800:02:008:0462, поділ якої, у подальшому відбувся на дві самостійні земельні ділянки (5123755800:02:008:1621, 5123755800:02:008:1622), не свідчить про відсутність спору у справі № 509/1360/23, адже судові рішення у справі № 509/3800/15-ц скасовані, справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, який ухвалою від 24 січня 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 залишив без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України. Залишення позову без розгляду не позбавляє особу повторно звернутися до суду із тим самим позовом (частина друга статті 257 ЦПК України). Отже, встановивши, що між сторонами виник реальний спір, зокрема щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:02:008:1622, яка належить відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , та яка була утворена шляхом поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:02:008:0462, спір про яку вперше був ініційований у 2015 році, яка була предметом відчуження за відповідними правочинами зі зміною власників, зазначене підтверджує наявність ризиків подальшого відчуження спірного майна на користь інших осіб, що значно ускладнить виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позовних вимог, тому забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів забезпечить ефективне виконання судового рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд в частині земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:02:008:1622, обґрунтовано вважав, що вжиття заходів забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам. Указане відповідає роз`ясненням, наданим судам у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», відповідно до якого, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 159 ЦПК України заявник має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживались. До того ж, відповідно до статті 158 ЦПК України заявник наділений правом подати клопотання про скасування заходів забезпечення позову. Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права щодо накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 5123755800:02:008:1622, не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Жуган Л. В., на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року є необґрунтованою. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Жуган Любові Володимирівни, на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про визнання прав іпотекодержателя, звернення стягнення на предмет іпотеки. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян