Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/1881/18

22.06.22 22-ц/812/367/22 Справа №489/1881/18 Головуючий суду першої інстанції - Тихонова Н. С. Провадження №22-ц/812/367/22 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2022 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Локтіонової О. В., суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2018 року, ухвалене о 12 год 30 хв під головуванням судді Тихонової Н. С. в приміщенні суду у м. Миколаєві, повний текст якого складено 02 липня 2018 року, за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, У С Т А Н О В И В: У квітні 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк або ПАТ КБ «Приватбанк») подало до суду зазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. 01 серпня 2011 року між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у сумі 15 000 грн. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору станом на 25 березня 2018 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 88 108,20 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредита у сумі 43 877,89 грн, заборгованості за простроченими відсотками у сумі 7177,86 грн, пені в сумі 32 380,63 грн та штрафів в сумі 4671,82 грн. Посилаючись на те, що боржник заборгованості не погасив, позивач просив стягнути з нього заборгованість за кредитним договором в сумі 88 108,20 грн, а також судовий збір в сумі 1762 грн. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2018 року позову Банку задоволено у повному обсязі. Рішення мотивоване тим, що Банк довів наявність у відповідача вказаної ним заборгованості за кредитним договором, а тому вона підлягає стягненню. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи свою скаргу, відповідач вказував, що Банком не надано належних доказів наявності кредитної заборгованості, а також того, що вони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору. Відповідно до ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є розгляд судом справи (питання) за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Частина 1 статті 8 ЦПК України передбачає, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи. Матеріали справи беззаперечно не свідчать, що заявника було належним чином повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції, оскільки він під час розгляду справи проживав за іншою адресою, ніж суд відправляв йому судові повідомлення. За такого, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення. Вирішуючи зазначене питання, апеляційний суд виходить із такого. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначається в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. З матеріалів справи вбачається, що 01 серпня 2011 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.9). Розмір процентів за користування кредитними коштами та неустойка сторонами не узгоджувалися. Умови та Правила з надання банківських послуг, надані позивачем як доказ нарахування заборгованості, відповідачем не підписувалися, а отже не погоджувалися, а тому не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Анкети-заяви. Таким чином нарахування Банком відповідачу відсотків та неустойки за договором є неправомірним, бо умовами договору їх стягнення не передбачено. Виписка по рахунку відповідача свідчить, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, здійснював погашення заборгованості, однак не в повному обсязі. А саме, за період, який розглядається, відповідач отримав від Банку 536 567,47 грн, а сплатив Банку 505 397,39 грн. Отже, заборгованість відповідача становить: 536 567,47 - 505 397,39 = 31 170,08 грн. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог Банку на суму 31 170,08 грн. Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано, а позовні вимоги Банку задоволено частково (35%), то відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає стягненню судовий збір у сумі 616,7 грн. За розгляд справи в суді апеляційної інстанції позивач має сплатити відповідачу 1717,95 грн. Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , задовольнити частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк». Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 01.08.2011 станом на 25.03.2018 у сумі 31 170,08 грн та судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 616,70 грн. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1717,95 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О. В. Локтіонова Судді С. Ю. Колосовський О. О. Ямкова Повний текст постанови складено 22 червня 2022 року.