Постанова Житомирський апеляційний суд № 276/788/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №276/788/21 Головуючий у 1-й інст. Бобер Д. О. Категорія 68 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №276/788/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Бобра Д.О. у смт. Хорошів, в с т а н о в и в : У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом та після його уточнення просила визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 , автомобіль ВАЗ 21154, 2008 р.в., причеп загальний пр-ботовий-в з д.н.з НОМЕР_1 ; визнати за нею право власності на Ѕ частину вище вказаного житлового будинку та на Ѕ частину причепа; стягнути з відповідача на її користь Ѕ частину вартості автомобіля марки ВАЗ 21154, 2008 р.в. (д.н. до продажу НОМЕР_2 , д.н. після продажу НОМЕР_3 ) в розмірі 45000 грн., та понесені судові витрати (а.с.53). В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 22.09.2012 по 18.12.2020 перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, під час якого вони 10.07.2018 придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 64,2 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, автомобіль марки ВАЗ 2115, 2008 р.в., який було зареєстровано на ім`я відповідача, а також причіп до автомобіля. Оскільки відповідач не визнає її право на вказане майно, не дає можливості ним користуватись і розпоряджатись в повній мірі, тому просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 , автомобіль ВАЗ 21154, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , причіп загальний пр-бортовий-в, реєстраційний номер НОМЕР_1 об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним по Ѕ частині житлового будинку АДРЕСА_1 та по Ѕ частині причепу загальний пр-бортовий-в, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В порядку поділу майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості Ѕ частини відчуженого автомобіля марки ВАЗ 21154, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 34871 (тридцять чотири тисячі вісімсот сімдесят одна) грн. 50 копійок. Вирішено питання відшкодування судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання автомобіля і причепу об`єктами спільної сумісної власності подружжя, визнання за сторонами права власності по Ѕ частині на згадане майно і стягнення на користь позивачки грошової компенсації вартості Ѕ частини відчуженого автомобіля та витрат на проведення автотоварознавчої експертизи скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.В решті рішення залишити без змін. ОСОБА_2 посилається на те, що спірний автомобіль і причіп були придбані за кошти його батьків, що підтверджується показами свідків, а також борговою розпискою про отримання коштів в сумі 2000 доларів США для придбання автомобіля та накладною на ім`я ОСОБА_3 щодо придбання автомобільного причепа. Проте суд надав цим доказам зовсім іншу оцінку. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд мав враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін. Зокрема належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Окрім того, спірний автомобіль не може бути розділений між сторонами у відповідності до заявлених вимог, оскільки перебуває у власності іншої особи і позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права. У поданому відзиві представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили відмовити у її задоволенні. ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів та просив її задовольнити. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що сторони з 22.09.2012 року по 18.12.2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.сп.47-48). Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1843/2017/101276 від 04.04.2017 ОСОБА_2 придбав у власність транспортний засіб марки ВАЗ 21154, 2008 року випуску (а.с.27-28), а за договором купівлі-продажу від 10.07.2018 року - житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.6). Згідно із накладною №02/21 від 21.07.2018 батько відповідача ОСОБА_3 отримав від ФОП ОСОБА_5 причіп АМС-500П за 9400 грн. (а.с.21). У свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , власником причепу загального пр-бортового-в АМС 500 СТАРКОНЬ, зазначений відповідач ОСОБА_2 , дата реєстрації 02.08.2018 року, підстава: акт прм-прд ТОВ555796 від 26.07.2018, 180723/9п 23.07.2018 (а.с.25,25 зворот). 25.02.2020 відповідач продав своєму батьку ОСОБА_3 транспортний засіб марки ВАЗ 21154, 2008 року випуску за 10000 грн., що підтверджується копією договору купівлі-продажу транспортного засобу №1841/2020/1953293 від 25.02.2020 року (а.с.29) та копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (а.с.25 та 25 зворот). Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що спірне майно набуте сторонами в період шлюбу, а відтак є спільним сумісним майном подружжя і підлягає поділу, виходячи із рівності часток сторін в ньому, а оскільки відповідач самовільно розпорядився частиною цього майна автомобілем, тому має компенсувати позивачці половину його вартості, що визначена експертом. Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду, мотивуючи наступним. Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс

17. Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Отже, суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу позивачки про стягнення з відповідача на її користь компенсації 1/2 частки вартості автомобіля, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний транспортний засіб марки ВАЗ 21154, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , набуто сторонами за час зареєстрованого шлюбу, за спільні кошти, тобто він є спільним сумісним майном подружжя. Таким чином місцевий суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та обсяг спільно нажитого сторонами за час спільного проживання майна, з`ясувавши джерело і час його придбання, врахувавши презумпцію рівності часток, а також положення статті 71 СК України, встановивши, що спірний автомобіль відчужений відповідачем без згоди дружини, дійшов вірного висновку про поділ транспортного засобу, який є спільним майном подружжя, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості належної їй частки у спільному майні подружжя, а також визнав за позивачкою право власності на Ѕ частину житлового будинку та причепу. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді попередньої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 21 червня 2022 року.