Ухвала КАС ВС № 580/1830/20

УХВАЛА 21 червня 2022 року м. Київ справа № 580/1830/20 адміністративне провадження № К/990/14491/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №580/1830/20 за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії № 2 від 12 квітня 2020 року №78 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»; визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Черкаської області від 28 квітня 2020 року №124к про звільнення позивача; поновити позивача на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на момент звільнення; стягнути з прокуратури Черкаської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Черкаської області від 28 квітня 2020 року №124к про звільнення позивача з посади заступника начальника відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Черкаської області; поновлено позивача на посаді заступника начальника відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Черкаської області з 18 травня 2020 року, або на рівнозначній посаді в Черкаській обласній прокуратурі; стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2020 року до 10 березня 2021 року у розмірі 335085 грн (триста тридцять п`ять тисяч вісімдесят п`ять) грн 00 коп з вирахуванням при виплаті встановлених податків, зборів та обов`язкових платежів; допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в сумі 28035 (двадцять вісім тисяч тридцять п`ять) грн 00 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні адміністративного позову - відмовлено. У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке. 08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження. За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. У тексті касаційної скарги позивач указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі №580/1830/20 є пункти 1, 2, 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Верховний Суд зазначає таке. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, сформованих у справах №640/419/20, №815/1554/17, №280/5009/20. Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що ОСОБА_1 з 09 лютого 2005 року по 18 травня 2020 року перебував на публічній службі в органах прокуратури. 14 жовтня 2014 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про прокуратуру» (№1697-VII), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України (преамбула Закону №1697-VII). Згідно із наказом прокурора Черкаської області від 26 квітня 2019 року №129к позивача призначено на посаду заступника начальника відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Черкаської області. 03 березня 2020 року ОСОБА_1 проходив анонімне тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, за результатами якого набрав 59 балів. 02 квітня 2020 року кадрова комісія №2 винесла рішення №78, згідно з яким зазначено, що позивач не успішно пройшов атестацію. У подальшому Генеральним прокурором скеровано до прокуратури Черкаської області 14 квітня 2020 року за №06/1/1-634вих20 лист з направленням першої частини рішень першої та другої кадрових комісій з атестації прокурорів регіональних прокуратур для прийняття в установленому Законом порядку рішень про звільнення з посад підпорядкованих прокурорів, які не успішно пройшли атестацію. Наказом прокурора Черкаської області від 28 квітня 2020 року №124-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 травня 2020 року, підставою наказу визначено рішення кадрової комісії №2 від 12 квітня 2020 року №78. Вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Натомість висновки у справі №815/1554/17 стосувались правомірності звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», проте вказані правовідносини не стосувались проходження прокурором атестації; у справі №640/419/20 спірні правовідносини склались у зв`язку з проходження прокурором третього етапу атестації (співбесіди); у справі №280/5009/20 - судом скасовано рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з тим, що Комісія приймаючи спірне рішення та перевіряючи аргументи заяви позивача про некоректність питань та відповідей, сформованих програмою під час проходження ним першого етапу атестації, не вжила жодних заходів щодо перевірки обставин, викладених у ній. Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах №815/1554/17, №640/419/20, та №280/5009/20, про які зазначає заявник, стосуються інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними. З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо посилань скаржника на 2 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Таким чином, касатор не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, що були застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі. А отже підстава для відкриття касаційного провадження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України відсутня. Щодо посилання на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України Верховний Суд зазначає таке. У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. На обґрунтування пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України позивач фактично не погоджується з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраним у справі доказам та просить їх переоцінити, що виключає можливість їхнього перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, межі якого визначені статтею 341 КАС України. Крім того, за змістом указаної норми підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі. Крім того, автор касаційної скарги зазначає, що подана касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Також, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що ухвалою від 25 січня 2022 року повернуто касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Крім того, ухвалою від 28 квітня 2022 року Верховний Суд повторно повернув касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі №580/1830/20 та вказав, що посилання на пункти 1,2,4 частини четвертої статті 328 КАС України є необґрунтованими. Звертаючись втретє позивач знову зазначає ті самі підстави касаційного оскарження та наводить аналогічні обґрунтування, яким Верховний Судом вже надав оцінку в ухвалах про повернення попередніх касаційних скарг. Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно із частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Керуючись ст. ст. 169, 328, 330, 332 КАС України, у х в а л и в : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №580/1830/20 за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути скаржнику. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддяМ.В. Білак