Постанова 4813 № 2-4425/11

Номер провадження: 22-ц/813/133/22 Справа № 2-4425/11 Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.06.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І., при секретарі: Дерезюк В.В., переглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Ковальової Наталі Анатоліївни в інтересах Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2020 року по цивільній справі за заявою Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про видачу дубліката виконавчого документа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором кредиту,- в с т а н о в и в: 18 травня 2020 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду із заявою, у якій просить видати дублікат виконавчого листа за рішенням суду по справі №2-4425/11, про стягнення з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» суми боргу за договором кредиту №014/0074/74/70961 у розмірі 237 221, 97 дол. США (еквівалентно - 2 179 191,00 грн.), судовий збір у розмірі 1 820,00 грн., витрати на виклик через ЗМІ в розмірі 770,00 грн. та поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання, посилаючись а те, що заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2011 року по справі №2-4425/2011 стягнуто на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суми боргу за договором кредиту №014/0074/74/70961 у розмірі 237 221,97 дол. США (еквівалентно - 2 179 191,00 грн.), судовий збір у розмірі 1 820,00 грн., витрати на виклик через ЗМІ в розмірі 770,00 грн.. 25 листопада 2011 року видано оригінал виконавчого листа на ім`я ОСОБА_2 , яка добровільно рішення суду по справі №2-4425/2011 не виконувала, у зв`язку з чим АТ «Райффайзен Банк Аваль» був змушений 05.11.2013р. звернутися до Першого Суворовського ВДВС Одеськго МУЮ із заявою про відкриття виконавчого провадження. З 05.11.2013 року по теперішній час АТ «Райффайзен Банк Аваль» не отримав з ВДВС постанову про відкриття провадження, постанову про накладання арешту на майно боржника, постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Згідно автоматизованій системі виконавчого провадження станом на 15.04.2020р., на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби України - виконавчі документи №2-4425/11 щодо стягнення з ОСОБА_2 боргу за кредитним договором та судового збору в розмірі - 237 221, 97 дол. США (еквівалентно - 2 179 191,00 грн.) - не перебувають. АТ «Райффайзен Банк Аваль» неодноразово звертався до Першого Суворовського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області та Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одеса Північного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з метою отримання інформації щодо місцезнаходження виконавчого документу №2-4425/11, про те відповіді на запити АТ «Райффайзен Банк Аваль» з органу державної виконавчої служби України надано не було, отже оригінал виконавчого листа 324425/211 від 25 листопада 2011 року на боржника ОСОБА_2 втрачений, що встановлено комісією у складі уповноважених співробітників Банку, яка склала акт про втрату виконавчого листа від 17 квітня 2020 року №114/5-183734. Посилаючись на ці обставини, Банк просив заяву задовольнити. На адресу суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких він заперечує проти видачі дублікату виконавчого листа, посилаючись на те, що 25.11.2011р. АТ «Райффайзен Банк Аваль» було видано виконавчий лист №2-4425/11, але лише 05.11.2013 року акціонерним товариством даний виконавчий лист був пред`явлений до виконання до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції. Так, станом на фактичну дату пред`явлення виконавчого листа до виконання (05.11.2013 рік) чинним законодавством було передбачено можливий строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - один рік, а отже стягувач звернувся до виконавчого органу з пропуском строку. Окрім цього, ОСОБА_1 вважає, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» не обґрунтував втрату оригіналу виконавчого документа. Від представника заявника, надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності (а.с. 57). Заяву про видачу дубліката виконавчого документа розглянуто за відсутності учасників справи. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2020 року в задоволенні заяви акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат адвоката Ковальова Наталя Анатоліївна в інтересах Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, мотивуючи тим, що судом порушені норми процесуального права. На підставі ст. 29 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», на виконання рішень зборів суддів Одеського апеляційного суду від 02.03.2022р. та 16.03.2022р., у зв`язку із введенням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р., керуючись статтею 26 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», враховуючи рішення Ради суддів України №9 від 24.02.2022р. та рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022р. щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з метою вжиття невідкладних заходів для забезпечення безперебійного функціонування Одеського апеляційного суду, головою суду видано Розпорядження №1 від 02 березня 2022 року, до якого внесені зміни розпорядженням №2 від 16 березня 2022 року, відповідно до п.п. 3-4 якого: Зважаючи на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, підрозділів територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя, розгляд цивільних справ продовжити без участі учасників провадження в приміщенні Одеського апеляційного суду. Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Сторони по справі сповіщені належним чином, при цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 07 червня 2022 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинної на час звернення стягувача до суду з заявою, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно статті 18 ЦПК України, в редакції чинної на час звернення стягувача до суду з заявою, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом Статтею433 ЦПК України передбачено, що, у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого іншими органами (посадовими особами), подається до суду за місцем виконання відповідного рішення. Про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу. Пунктом 17.4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України в редакції від 07 січня 2018 року передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси по справі №2-4425/2011 стягнуто на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суми боргу за договором кредиту №014/0074/74/70961 у розмірі 237 221,97 дол. США (еквівалентно - 2 179 191,00 грн.), судовий збір у розмірі 1 820,00 грн., витрати на виклик через ЗМІ в розмірі 770,00 грн.. 25 листопада 2011 року видано оригінал виконавчого листа на ім`я ОСОБА_2 , яка добровільно рішення суду по справі №2-4425/2011 не виконувала, у зв`язку з чим АТ «Райффайзен Банк Аваль» був змушений 05.11.2013р. звернутися до Першого Суворовського ВДВС Одеськго МУЮ із заявою про відкриття виконавчого провадження. З 05.11.2013 року по теперішній час АТ «Райффайзен Банк Аваль» не отримав із ВДВС постанову про відкриття провадження, постанову про накладання арешту на майно боржника, постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Згідно автоматизованій системі виконавчого провадження станом на 15.04.2020р., на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби України - виконавчі документи №2-4425/11 щодо стягнення з ОСОБА_2 боргу за кредитним договором та судового збору в розмірі - 237 221, 97 дол. США (еквівалентно - 2 179 191,00 грн.) - не перебувають. АТ «Райффайзен Банк Аваль» неодноразово звертався до Першого Суворовського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області та Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одеса Північного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з метою отримання інформації щодо місцезнаходження виконавчого документу №2-4425/11, про те відповіді на запити АТ «Райффайзен Банк Аваль» з органу державної виконавчої служби України надано - не було. Відмовляючи у задоволенні заяви Банка про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, суд першої інстанції виходив з того, що 25.11.2011 АТ «Райффайзен Банк Аваль» було видано виконавчий лист №2-4425/11 на ім`я ОСОБА_2 05.11.2013 року банком даний виконавчий лист був пред`явлений до виконання до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, отже станом на дату пред`явлення виконавчого листа до виконання строк був пропущений. Доведення втрати виконавчого документа є обов`язком стягувача, а невиконання ним своїх процесуальних обов`язків є недобросовісним користуванням та зловживанням його процесуальними правами. Таким чином, на даний час немає підстав вважати, що виконавчий лист по справі №2-4425/11 був втрачений, а за таких підстав відсутня передбачена законом підстава для видачі його дублікату й у задоволенні заяви АТ «Райффайзен Банк Аваль» про видачу дублікату виконавчого листа у справі №2-4425/11 та поновлення строку для пред`явлення на примусове виконання слід відмовити за недоведеністю. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись в повному обсязі не можливо, виходячи з наступного. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина 2 статті 22, стаття 64 Конституції України). Положення пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства - обов`язковість рішень суду. Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно із положеннями статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Виходячи із принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.50), яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК України, статей 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом виконання рішень суду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2011 року №2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права (абзац 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, абзац 3 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 року). У пункті 1 постанови №6 Пленуму «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначав, що відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»). Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ЄСПЛ у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року ЄСПЛ нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1. Статтями 368, 369 ЦПК України, що був чинний на вирішення спору, передбачено, що за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, видається один виконавчий лист, а у разі, якщо виконавчий лист було видано помилково, суд визнає його таким, що не підлягає виконанню. Пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 04 листопада 2010 року №2677-VI, що набрав чинності з 08 березня 2011 року, в редакції чинної на час надання виконавчого листа, передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. У пункті 1 частини 2 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. Статтею 23 вказаного Закону визначено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 24 вказаного Закону, державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Встановлено, що 25.11.2011р. АТ «Райффайзен Банк Аваль» було видано виконавчий лист №2-4425/11 на ім`я ОСОБА_2 й 05.11.2013 року банком даний виконавчий лист був пред`явлений до виконання до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, але повернення оригіналу виконавчого листа №24425/211 на ОСОБА_2 на адресу Банку не було. Згідно автоматизованій системі виконавчого провадження станом на 15.04.2020р., на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби України - виконавчі документи №2-4425/11 щодо стягнення з ОСОБА_2 боргу за кредитним договором та судового збору в розмірі - 237 221, 97 дол. США (еквівалентно - 2 179 191,00 грн.) не перебувають. З 23 січня 2018 року оригінал виконавчого листа на боржника ОСОБА_1 перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця Щербакова Ю.С. (ВП №55608415). Згідно із положеннями частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Отже, судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на виконання рішення суду, що є складовою частиною здійснення правосуддя, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. На теперішній час заборгованість ОСОБА_2 перед Банком не погашена, отже виконавчий документ підлягає подальшому примусовому виконанню. Суд першої інстанції не навів в ухвалі переконливих мотивів не прийняття до уваги викладених заявником доводів про необхідність видачі дублікату виконавчого листа №2-4425/11 на ім`я ОСОБА_2 .. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі №2-1053/10 (провадження №61-18169св18) зроблено висновок, що «при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, викрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист». У постанові від 13 березня 2019 року у справі №2-6725/10 (провадження №61-61-42795св18 виходив з того, що, «аналізуючи зміст пунктом 17.4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, єдиною підставою для видачі судом дублікату виконавчого листа є його втрата. Дублікатом називається документ, який видається замість втраченого оригіналу і має силу первісного акта. Від останнього його відрізняє спеціальна позначка «Дублікат». При розгляді питання про видачу дубліката перевіряється чи не виконано рішення, чи не втратило воно законної сили. Змінювати в дублікаті виконавчого документа учасників справи, загальну суму стягнення, навіть у разі часткового виконання рішення суду, не можна, це враховується під час подальшого виконавчого провадження». Встановлено, що стягувачем доведено належним чином, що вказаний виконавчий лист №2-4425/11 на ім`я ОСОБА_2 втрачений з вини державної виконавчої служби, про що йому стало відомо 17 квітня 2020 року, отже строк для пред`явлення виконавчого документу на виконання пропущений з поважних причин. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення. Так, у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29). Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року). Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, що «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)». Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). Аналізуючи зазначені норми права, роз`яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини, практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини, викладені в заяві, колегія суддів вважає, що заявником доведено належним чином, що оригінал виконавчого листа №2-4425/11, виданого 25 листопада 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси відносно ОСОБА_2 вважається втраченим внаслідок його загублення з вини виконавчої служби, що унеможливлює його виконання, що є правовою підставою видачі дубліката виконавчого листа. Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання пропущений заявником з поважних причин, тому вказаний строк підлягає поновленню. Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком, висловлений Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2020 року №1519/2-625/11 (провадження №61-45504св18) та у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №1519/2-3699/11 (провадження №61-13123св19). За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення та передчасно вирішив питання про відмову у видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строку на пред`явлення виконавчого документу на виконання, що призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції й постановлення нового судового рішення про задоволення зави про видачу дублікату виконавчого листа по справі №2-4425/2011 та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Ковальової Наталі Анатоліївни в інтересах Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2020 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким заяву Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про видачу дубліката виконавчого документа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором кредиту, задовольнити. Видати дублікат виконавчого листа по справі №2-4425/11 на підставі заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2011 року про стягнення з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» суми боргу за договором кредиту №014/0074/74/70961 від 28 лютого 2007 року у розмірі 237 221,97 дол. США, судові витрати по сплаті судовий збору у сумі 1 820,00 грн., виклику через ЗМІ в розмірі 770,00 грн.. Поновити Акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» строк для пред`явлення виконавчого листа для примусового виконання. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено: 07 червня 2022 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дришлюк Р.Д.Громік