Постанова Київський апеляційний суд № 359/4054/21

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 359/4054/21 Номер провадження 22-ц/824/4289/2022 Головуючий у суді першої інстанції Семенюта О.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції Поливач Л.Д. 08 червня 2022 року місто Київ Номер справи 359/4054/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. секретар судового засідання: Сіра Ю.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Семенюти О.Ю., в приміщенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області, повне рішення складено 20 грудня 2021 року, в с т а н о в и в : У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) (далі - Украерорух) про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він обіймав посаду начальника Центру забезпечення підготовки персоналу Навчально-сертифікаційного центру ДП обслуговування повітряного руху України (Украерорух). Листом №1-24.2/775/21 від 29.01.2021 відповідач повідомив його про скорочення посади, яку він обіймає, з 08.04.2021 та про наступне вивільнення відповідно до наказу Украероруху від 31.12.2020 №1237 «Про затвердження штатного розпису підрозділів головного підприємства Украероруху» та наказу Украероруху від 05.01.2021 №6 «Про затвердження Переліку посад структурних підрозділів Украероруху, що підлягають скороченню». Згідно з Наказом №363/о від 07.04.2021 його було звільнено з роботи 08.04.2021 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Таке звільнення ОСОБА_1 вважає незаконним, а сам наказ відповідача таким, що прийнятим із порушенням трудового законодавства. Вказував, що фактично на підприємстві відповідача не відбулась зміна організаційної структури підприємства, яка нібито стала підставою для скорочення посади позивача, а просто було здійснено змінену назви підрозділів. Замість посади позивача з`явилась посада начальника Відділу забезпечення підготовки персоналу Навчально-сертифікаційного центру (далі - ВЗПП), однак обов`язки на посадах не змінились, основні функції і завдання роботи залишились попередні, була виключена лише одна функція - організація та здійснення бібліотечно-інформаційного забезпечення професійної підготовки та науково-методичної роботи НСЦ і виробничої діяльності підрозділів Украероруху. Вказував, що кваліфікаційним вимогам щодо посади начальника ВЗПП позивач відповідав, а у відповідача загалом відбулася фактична зміна істотних умов праці, про що слід було повідомити позивача. Також відповідачем під час звільнення позивача з роботи було порушено вимоги статті 49-2 Кодексу законів про працю України. А саме, відповідач просто надав перелік всіх вакантних посад на підприємстві, включно з посадами явно невідповідними для позивача, не надавши при цьому ні відповідних кваліфікаційних вимог, ні посадових обов`язків для таких посад, затверджених у встановленому порядку. Крім того, в переліку вакантних посад по головному підприємству станом на 01.02.2021, тобто фактично ще в період роботи позивача на своїй посаді, відповідач уже визначив посаду позивача як вакантну, зокрема було вказано: «Начальник відділу забезпечення підготовки персоналу, кількість штатних одиниць 1, посадовий оклад 38215,00 грн», при цьому не запропоновано її позивачу для переведення. Позивач зазначав, що він не відмовлявся від переведення на інші вакантні посади, а лише утримався від написання заяви про переведення на іншу посаду за власним бажанням. Також відповідачем під час звільнення позивача не було враховано його преважного права на залишення на роботі, а також було порушено порядок отримання згоди профспілки на звільнення позивача, оскільки така згода була надана 08.04.2021, а наказ про звільнення вже був підписаний 07.04.2021. Вказане, на думку ОСОБА_1 , свідчило про те, що його звільнення відбулося із порушенням вимог чинного законодавства України. У зв`язку із викладеним, з метою захисту свого порушеного права позивач був змушений звернутись до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого та з урахуванням поданих заяв про зміну предмета позову та уточнення позовних вимог просив суд визнати його звільнення з посади начальника центру забезпечення підготовки персоналу незаконним та скасувати наказ відповідача №363/о від 07.04.2021, поновити позивача на роботі на посаду начальника центру (відділу) забезпечення підготовки персоналу в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України (Украерорух), а також стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 214003,08 грн та понесені у справі судові витрати. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підприємстві відповідача дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення посад, в тому числі й скорочення посади начальника Центру забезпечення підготовки персоналу Навчально-сертифікаційного центру ДП «Украерорух», яку обіймав позивач. ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення за два місяці з дати попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувались усі вакантні посади на підприємстві. Проте, позивач не написав та не подав жодної заяви до ДП «Украерорух» щодо переведення його на будь-яку посаду. Разом з тим, з урахуванням правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 05 вересня 2019 року по справі №336/5828/16, суд вважав, що відсутність згоди профспілкової організації на звільнення позивача у день його звільнення та отримання її наступного дня сама по собі не є безумовною підставою для поновлення позивача на роботі. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку про те, що ДП «Украерорух» при звільненні ОСОБА_1 з роботи не були порушені вимоги ч.2 ст.40 КЗпП Українита ч.3 ст.49-2 КЗпП України у зв`язку з цим позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі вважав необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просив скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове, яким його позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказував, що суд першої інстанції не надав належної оцінки посиланням позивача про те, що на підприємстві відповідача не відбулося змін в організаційній структурі, а фактично відбулося перейменування створених підрозділів. Не враховано, що раніше займана позивачем посада начальника Центру забезпечення підготовки персоналу Навчально-сертифікаційного центру чи Відділу забезпечення підготовки персоналу як була, так вона і залишилась, його обов`язки не змінились, основні завдання роботи залишились попередні. У свою чергу злиття двох відділів, а саме Відділу забезпечення електронного навчання та Відділу адміністративного та інформаційного забезпечення Центру забезпечення підготовки персоналу в один - Відділ забезпечення підготовки персоналу, не є ліквідацією або реорганізацією відповідача, а свідчить лише про зміну її внутрішньої (організаційної) структури, тобто посада, яку обіймав позивач була перетворена в посаду начальника Відділу забезпечення підготовки персоналу, а функціональні обов`язки начальника новоутвореного відділу зазнали незначних коригувань, пов`язаних із виключенням лише однієї функції. При цьому, кваліфікаційним вимогам щодо посади начальника Відділу забезпечення підготовки персоналу позивач в цілому відповідав. Крім того, на переконання заявника місцевий суд неналежно перевірив дотримання відповідачем при звільненні позивача з роботи вимог статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення позивача на роботі, наявності письмової відмови останнього працювати на запропонованих відповідачем вільних посадах, а також наявності згоди первинної профспілкової організації на момент винесення оскаржуваного наказу відповідача про звільнення ОСОБА_1 . У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - ОСОБА_3. підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд про її задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у ній. Представники відповідача - Мостова М.І. та Бохан О.Г. у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили суд відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення Бориспілького міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2021 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване, з урахуванням їхніх заперечень, що викладені у відзиві. Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У відповідності до частин другої четвертої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як визначено частинами першою та другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судові засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана ОСОБА_1 апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як було встановлено судом та що убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював в ДП «Украерорух» на посаді начальника Центру забезпечення підготовки персоналу Навчально-сертифікаційного центру. Ця обставина підтверджується відповідним записом №28 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , виданій на ім`я позивача (а.с.120-133 т.2). Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. У відповідності до наявної в матеріалах справи копії наказу Украероруху від 03.07.2019 №605 на підприємстві відповідача було введено у дію з 03.07.2019 оновлену організаційну структуру Навчально-сертифікаційного центру Украероруху та затверджено штатний розпис центру. Згідно штатного розпису Навчально-сертифікаційного центру, затвердженого вищевказаним наказом відповідача, до його організаційної структури входило 6 структурних підрозділів, а саме: Відділ організації підготовки та сертифікації персоналу; Центр підготовки персоналу із зв`язку, навігації, спостереження та інформаційних технологій; Центр мовної політики; Навчально-тренувальний центр з підготовки персоналу з авіаційної безпеки; а також Центр підвищення кваліфікації та Центр забезпечення підготовки персоналу, до складу яких входило по 2 відділи. Так, у Центрі забезпечення підготовки персоналу Навчально-сертифікаційного центру (далі - Центр) за штатом знаходився начальник центру та в його підпорядкуванні перебував Відділ забезпечення електронного навчання та Відділ адміністративного та інформаційного забезпечення. Центр перебував в адміністративному підпорядкуванні у директора Навчально-сертифікаційного центру та у функціональному підпорядкуванні у заступника директора. Всього у Центрі по штатному розпису рахувалося 19 осіб (а.с.100-104 т.1). Наказом Украероруху від 31.12.2020 №1241 у зв`язку із введенням у дію наказом Украероруху від 03.12.2020 №1124 оновленої організаційної структури Украероруху було введено у дію з 04.01.2021 організаційну структуру Навчально-сертифікаційного центру Украероруху та визнано таким, що втрачає чинність з 09.04.2021 наказ Украероруху від 03.07.2019 №605. Згідно оновленої організаційної структури Навчально-сертифікаційного центру Украероруху до його структури увійшло шість підрозділів, а саме: Відділ організації підготовки та сертифікації персоналу; Група з підготовки персоналу з авіаційної безпеки; Відділ підготовки персоналу організації повітряного руху; Відділ підготовки персоналу із зв`язку, навігації, спостереження; Відділ мовної підготовки та Відділ забезпечення підготовки персоналу (а.с.105-106, т.1). Убачається, що відділ забезпечення підготовки персоналу перебуває в адміністративному підпорядкуванні у начальника навчально-сертифікаційного центру та у функціональному підпорядкуванні у заступника начальника центру. Відповідно до наданого відповідачем витягу зі штатного розпису, введеного в дію з 04.01.2021 у Відділі забезпечення підготовки персоналу вже рахувалося 13 штатних одиниць, серед яких є посада начальника відділу та заступника начальнику відділу (а.с.153, т.2). У відповідності до наявної в матеріалах копії Положення про центр забезпечення підготовки персоналу навчально-сертифікаційного центру від 31.01.2020 за №2.2.1-09-44, Центр забезпечення підготовки персоналу Навчально-сертифікаційного центру Украероруху є підпорядкованим структурним підрозділом Навчально-сертифікаційного центру Украероруху. Структура та штатний розпис Центру забезпечення підготовки персоналу затверджуються директором Украероруху відповідно до вимог чинного законодавства України та внутрішніх організаційно-розпорядчих документів підприємства. До складу Центру забезпечення підготовки персоналу входили структурно підпорядковані Відділ адміністративного та інформаційного забезпечення, а також Відділ забезпечення електронного навчання. Основними завданнями Центру забезпечення підготовки персоналу було забезпечення організації та проведення професійної підготовки персоналу Украероруху, його екзаменування, оцінювання і тестування відповідно до вимог чинного законодавства України, Статуту Украероруху, організаційно-розпорядчих документів Украероруху, відповідно до нормативно-правових актів Державіаслужби; забезпечення організації та проведення професійної підготовки працівників інших підприємств, організацій, установ, зокрема іноземних, та фізичних осіб, зокрема нерезидентів, їх екзаменування, оцінювання і тестування відповідно до вимог чинного законодавства України, Статуту Украероруху, організаційно-розпорядчих документів Украероруху, відповідно до нормативно-правових актів Державіаслужби; забезпечення проведення науково-методичної роботи за напрямами: організація повітряного руху; зв`язок, навігація та спостереження; інформаційні технології; авіаційна безпека; професійна підготовка персоналу, в тому числі мовна підготовка (а.с.140-149, т.1). Зі змісту розділу 3 Положення про Відділ забезпечення підготовки персоналу навчально-сертифікаційного центру від 19 лютого 2021 року №2.2.3-04-55 убачається, що він є підпорядкованим підрозділом Навчально-сертифікаційного центру Украероруху. Структура та штатний розпис Відділу затверджуються директором Украероруху відповідно до вимог чинного законодавства України та внутрішніх організаційно-розпорядчих документів підприємства. Відділ забезпечення підготовки персоналу безпосередньо підпорядковується начальнику Навчально-сертифікаційного центру Украероруху та функціонально - заступнику начальника Навчально-сертифікаційного центру Украероруху. Основними завдання Відділу забезпечення підготовки персоналу є забезпечення організації та здійснення професійної підготовки (початкової підготовки, перепідготовки, підтримання/ відновлення/ підтвердження та підвищення кваліфікації) персоналу Украероруху, його екзаменування, оцінювання і тестування відповідно до вимог чинного законодавства України, Статуту Украероруху, організаційно-розпорядчих документів Украероруху та прав, наданих Державіаслужбою; забезпечення організації та здійснення професійної підготовки (початкової підготовки, перепідготовки, підтримання/ відновлення/ підтвердження та підвищення кваліфікації) працівників інших підприємств, організацій, установ, зокрема іноземних, та фізичних осіб, зокрема нерезидентів, їх екзаменування, оцінювання і тестування відповідно до вимог чинного законодавства України, Статуту Украероруху, організаційно-розпорядчих документів Украероруху та прав, наданих Державіаслужбою; забезпечення організації та проведення науково-методичної роботи в НСЦ (а.с.150-159, т.1). Відповідно у складі створеного Відділу забезпечення підготовки персоналу будь-яких структурних підрозділів згідно вказаного положення не передбачалося. Згідно попередження про скорочення посади та наступне вивільнення від 29.01.2021 за №1-24.2/775/21 позивача 29.01.2021 було попереджено про те, що згідно з наказом Украероруху від 31.12.2020 №1237 та наказом від 05.01.2021 №6 посада, яку він обіймав, підлягала скороченню з 08.04.2021. Згідно з процедурою, передбаченою статтею 49-2 КЗпП України позивачу було запропоновано вакантні посади по підприємству згідно доданого переліку. Крім того, позивача було проінформовано про те, що за відсутності відповідних посад, які б відповідали його кваліфікаційному рівню, або у випадку його відмови від переведення на одну із запропонованих вакантних посад, трудовий договорів буде з ним розірвано на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а.с.107, т.1). Як убачається з переліку вакантних посад, доданих позивачем до позовної заяви, відповідачем йому пропонувалися вакантні посади по підприємству в цілому (а.с.48-52, т.1). Серед вказаного переліку посад у відповідача станом на 01.02.2021 була наявна, зокрема, вакантна посада начальника новоутвореного підпорядкованого структурного підрозділу - Відділу забезпечення підготовки персоналу, а також його заступника. Крім того, позивачу надавався перелік вакантних посад в ДП «Украерорух» станом на 08.04.2021 (а.с.53-55 т.1), однак серед цього переліку посад вже не було посади начальника відділу забезпечення підготовки персоналу. Згідно з Наказом №363/о від 07.04.2021 «Про звільнення», ОСОБА_1 , начальника центру забезпечення підготовки персоналу навчально-сертифікаційного центру «Украерорух», звільнено з роботи 08.04.2021 за скороченням штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України. Підстава: наказ Украероруху від 05.01.2021 №6 «Про затвердження Переліку посад структурних підрозділів Украероруху, що підлягають скороченню», попередження про скорочення посади та наступне вивільнення від 29.01.2021 №1-24.2/775/21, протокол засідання тимчасової комісії з дотримання трудового законодавства від 02.04.2021 №3 (а.с.160 т.1). У відповідності до наданої копії наказу відповідача від 22.04.2021 за №457/0 до вищевказаного наказу про звільнення позивача було внесено зміни, а саме вилучено з підстав до наказу рядок «протокол засідання тимчасової комісії з дотримання трудового законодавства від 02.04.2021 №3» (а.с.161-162, т.1). 08.04.2021 Первинною профспілковою організацією апарату управління Украероруху було надано згоду на розірвання трудового договору з начальником Центру забезпечення підготовки персоналу Навчально-сертифікаційного центру ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.139, т.1). Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотримання вимог трудового законодавства, оскільки на підприємстві відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема відбулося скорочення посади позивача. ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення за два місяці з дати попередження, та з моменту якого та до дати звільнення йому пропонувалися всі вакантні посади на підприємстві, однак останній не написав та не подав відповідачу жодної заяви щодо переведення на будь-яку посаду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини другої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який звільняється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протятої цього періоду і які існували на день звільнення. Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність такого скорочення. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №519/160/16-ц та від 25 листопада 2019 року у справі №415/5022/18. Як правильно встановив суд першої інстанції, у відповідача - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, відбулися зміни в організаційній структурі його Навчально-сертифікаційного центру. Зокрема, за новою організаційною структурою Навчально-сертифікаційного центру ДП «Украерорух» замість Центру забезпечення підготовки персоналу (посаду начальника якого обіймав позивач) був створений Відділ забезпечення підготовки персоналу. Убачається, що якщо згідно наказу відповідача від 03.07.2019 №605 в організаційну структуру Навчально-сертифікаційного центру входив Центр забезпечення підготовки персоналу, до складу якого входили Відділ забезпечення електронного навчання та Відділ адміністративного та інформаційного забезпечення, то в оновленій організаційній структурі Навчально-сертифікаційного центру згідно наказу від 31.12.2020 №1241 замість вищевказаного центру був утворений Відділ забезпечення підготовки персоналу, до складу якого будь-яких структурних підрозділів не входило. При цьому, у порівнянні в цілому організаційної структури Навчально-сертифікаційного центру до введення її у новому складі згідно наказу від 31.12.2020, за її штатним розписом рахувалося 71 посада, тоді як після введення у дії оновленої структури за штатним розписом рахувалося всього 51 посада, а у новоутвореному Відділ забезпечення підготовки персоналу рахувалося 13 штатних одиниць, коли у Центрі забезпечення підготовки персоналу рахувалося 19 штатних одиниць. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності на підприємстві відповідача змін в організаційній структурі та скорочення штату працівників є помилковими. Ураховуючи те, що підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, доводи апеляційної скарги про те, що на підприємстві не відбулося скорочення чисельності штату працівників є безпідставними, адже питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників лежить поза межами компетенції суду та є дискреційним повноважень роботодавця. Також, колегія суддів вважає помилковими посилання позивача щодо фактичного перейменування його посади, оскільки за змістом відповідних положень про вищевказані структурні підрозділи відповідача посадові обов`язки начальника Відділу забезпечення підготовки персоналу є дещо відмінними від посадових обов`язків посади позивача, яку він обіймав до її скорочення. При цьому, вимоги до посади начальника новоствореного відділу також були збільшені. Що стосується доводів апеляційної скарги про недотримання відповідачем положень частини другої статті 40 КЗпП України та не запропонування ОСОБА_1 іншої роботи на підприємстві, то вони повністю спростовуються матеріалами справи. Зокрема, як було зазначено вище, ОСОБА_1 під час вручення попередження про скорочення посади та наступне вивільненні було надано перелік усіх вакантних посад в цілому по підприємству станом на день вручення такого попередження. Крім того, відповідачем також було надано позивачу перелік вакантних посад станом на 08.04.2021. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії службової записки тимчасово виконуючого обов`язків начальника управління з цифрової трансформації, інформаційних технологій та кіберзахисту від 26.04.2021 за №11-03/282/21 ОСОБА_1 в телефонній розмові усно пропонувалася вакантна посада заступника начальника відділу корпоративних мереж управління з цифрової трансформації, інформаційних технологій та кіберзахисту. ОСОБА_1 повністю відповідав кваліфікаційним вимогам зазначеної посади, проте, на надану пропозицію відмовився (а.с.163, т.1). Вказана посада пропонувалася позивачу згідно наданих йому переліків вакантних посад станом на момент вручення попередження та на момент його звільнення. Крім того, згідно наданої суду першої інстанції копії службової записки адміністративного директора Украероруху від 12.08.2021 за №2-02/520/21 станом на 08.04.2021 у Відділі забезпечення підготовки персоналу Навчально-сертифікаційного центру перебуває 13 штатних одиниць, зокрема посада начальника відділу та його заступник. Усі штатні одиниці відділу станом на вказану дату укомплектовані повністю (а.с.50-51, т.2). Доказів в підтвердження факту звернення позивача із заявою про переведення на будь-яку із запропонованих вакантних посад до роботодавця суду надано не було. Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем після звільнення позивача вчинялися дії щодо надання можливості останньому реалізувати своє переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу. Так, з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 16.04.2021 звернувся до відповідача зі скаргою щодо його незаконного звільнення за скороченням штату працівників, де вимагав вжити передбачених колективним договором заходів для відновлення його порушених прав і законних інтересів (а.с.1, т.2). Листом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 30.04.2021 за №1-23.2/3419/21 ОСОБА_1 було повідомлено про належне запропонування відповідачем вакантних посад на підприємстві перед його звільненням, а також про ненадходження з боку ОСОБА_1 жодних заяви про переведення на вакантну посаду. Також, вказаним листом відповідач повідомив позивача про його переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу згідно статті 42-1 КЗпП України, надав на ознайомлення перелік вакансій в цілому по підприємству та роз`яснив порядок подання відповідної заяви (а.с.2-3, т.2). Щодо доводів апеляційної скарги позивача про відсутність згоди первинної профспілкової організації під час його звільнення, то колегія суддів звертає увагу на таке. Згідно до вимог статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Так, первинна профспілкова організація апарату управління 07.04.2021 протоколом №5 проінформувала позивача про те, що до профспілкового комітету від адміністрації Украероруху надійшло подання про надання згоди на розірвання з ОСОБА_1 трудового договору у зв`язку із скороченням штатної чисельності персоналу. Убачається, що профспілка запросила позивача на засідання профкому, яке мало відбутися 08.04.2021 о 10.00, а у разі його неявки вказане питання було б розглянуто без присутності позивача (а.с.56 т.1). Первинна профспілкова організація апарату управління за результатом розгляду подання адміністрації АУ Украероруху від 07.04.2021 №1-16.2/2772/21 дала згоду на розірвання з позивачем трудового договору на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Вказане підтверджується протоколом спілки від 08.04.2021 №07-04 (а.с.57 т.1, а.с.139 т.1). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) зазначено, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження у справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору. У справі, яка переглядається, згода первинної профспілкової організації на звільнення позивача була надана нею наступним днем після видачі відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 . Відповідно, суд першої інстанції під час розгляду цієї справи надавав оцінку законності звільнення позивача в цілому та за наявності згоди первинної профспілкової організації, а відсутність такої згоди станом на момент видачі відповідачем наказу про звільнення позивача не може бути безумовною підставою для його поновлення. Отже, оскільки судом першої інстанції було правильно встановлено, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників, у зв`язку із реорганізацією окремих структурних підрозділів, внаслідок чого було скорочено посаду, яку обіймав позивач, останнього в установленому законом порядку за два місяці було попереджено про вивільнення, відповідачем було запропоновано позивачу вакантні посади, однак він не використав своє право на звернення до відповідача із заявою на зайняття однієї із запропонованих посад, а тому висновки місцевого суду про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства під час звільнення позивача є правильними. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскарженого рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги. Оскільки оскаржуване рішення суд залишає без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала таку апеляційну скаргу. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 20 червня 2022 року. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна