Постанова КЦС ВС № 932/6853/20

Постанова Іменем України 15 червня 2022 року м. Київ справа № 932/6853/20 провадження № 61-20710св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 рокуу складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовної заяви У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП в Дніпропетровській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про зняття арешту, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, зокрема, про виключення з числа відповідачів - ДКС України. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про виключення частини позовних вимог та ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ДКС України, ГУ НП в Дніпропетровській області про зняття арешту, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду в частині позовних вимог до ДКС України, ГУ НП в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, принесення вибачення. Позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 07 серпня 2015 року по оголошенню вона купила у незнайомої їй громадянки ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . В березні 2016 року до неї додому за вищевказаною адресою прийшли двоє чоловіків, які представились працівниками поліції та повідомили, що вона купила квартиру за підробленими документами і, що Шевченківським районним відділенням поліції за даним фактом розслідується кримінальна справа, а на її квартиру накладено арешт. Зазначила, що надала слідчому пояснення за яких обставин вона купила квартиру. Слідчий повідомив її про те, що з приводу купівлі-продажу придбаної квартири проводиться кримінальне досудове розслідування за ознакою складу злочину, передбаченого статтею 191 КК України (шахрайство), по кримінальним провадженням № 42016042640000013 і № 12016040640001324. Зазначила, що вона неодноразово в письмовій формі зверталася до слідчих та керівництва слідчого відділення про зняття з її квартири арешту та передачу їй на час розслідування квартири під гарантійну розписку, проте отримала відмову. На запит її адвоката із слідчого відділення надійшло повідомлення, що 25 серпня 2016 року кримінальні провадження закриті на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, про зняття арешту з квартири нічого не зазначено, постанову про закриття справи їй не надіслали, до цього часу їй невідомо, що сталося з її квартирою. Посилаючись на те, що її квартира перебуває під арештом з 31 березня 2016 року на підставі ухвали судді Сліщенко Ю. Г. від 17 березня 2016 року, тобто її квартира перебуває під арештом понад чотири рокі, всі її клопотання та заяви про зняття арешту з квартири залишені без реагування, ОСОБА_1 просила суд зняти та скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 27 квітня 2021 року позов задовольнив. Звільнив з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 , накладеного ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року у справі № 200/4659/16-к, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 , скасувавши арешт даної квартири. Суд першої інстанції виходив з того, що арешт на належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 накладено в рамках кримінальних проваджень, які в подальшому закрито постановами слідчого, та наявність даного арешту порушує права позивача, як власника нерухомого майна, тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції На рішення суду першої інстанції ГУ НП в Дніпропетровській областіподало апеляційну скаргу. Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу ГУ НП в Дніпропетровській області задовольнив частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року скасував. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Дніпропетровській області про зняття арешту з майна закрив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що арешт на квартиру позивача накладено в кримінальному провадженні за правилами КПК України 2012 року, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що питання про зняття такого арешту треба розглядати за правилами цивільного судочинства, пославшись при цьому на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц. З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції суду під час вирішення питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року, та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження №14-516цс19) вирішила відступити від висновку, сформульованого в пункті 49 постанови від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, у тій частині, що питання про скасування арешту майна, накладеного за КПК України 2012 року, після закриття слідчим кримінального провадження слід вирішувати за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу. Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України. У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційну скаргу мотивувала тим, що при відсутності кримінального провадження слідчий суддя не має повноважень проводити будь-які процесуальні слідчі дії. Суд апеляційної інстанції вийшов за межи судового розгляду позовних вимог, не надав правової оцінки діям слідчих органів з приводу законності тримати під арештом квартиру понад 5 років при відсутності кримінальної справи. Фактично слідчий без вироку суду документально конфіскував квартиру і обмежив позивача правом володіння та користування квартирою. Крім того, апеляційний суд не прийняв до уваги захист соціальних прав і гарантій громадянина України. Відзив на касаційну скаргу У квітні 2022 року ГУ НП в Дніпропетровській області подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін. Зазначає, що у випадку арешту майна особи, яка не є учасником кримінального провадження,, за правилами КПК України 2012 року, вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюється за правилами КПК України 2012 року. Вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що зняття арешту з майна врегульовано виключно КПК України і не містить альтернатив щодо вчинення таких дій. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 07 серпня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якої продавець ОСОБА_2 передала у власність покупцю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 серпня 2015 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Після придбання квартири позивач з сім`єю вселилися у вказану квартиру та зареєструвалися за зазначеною адресою. В березні 2016 року працівники поліції повідомили позивача, що вона придбала квартиру за підробленими документами та що Шевченківським районним відділенням поліції за даним фактом розслідується кримінальна справа, на її квартиру накладено арешт. Позивач надала слідчому пояснення за яких обставин вона купила квартиру, а слідчий її повідомив про те, що за фактом по купівлі-продажу вказаної квартири проводиться кримінальне досудове розслідування за ознаками складу злочину, передбаченого статтею 191 КК України (шахрайство), по кримінальним провадженням № 42016042640000013 і № 12016040640001324, оскільки квартира продана по викраденим документам. Позивач просила слідчого визнати її у справі потерпілою, але він їй в чому їй відмовив з посиланням на відсутність для цього підстав, оскільки їй ще не завдано майнової шкоди. Проте, згодом, слідчий допитав її в якості потерпілої. Позивач неодноразово зверталася до слідчих та керівництва слідчого відділення про зняття з її квартири арешту та передачу їй на час розслідування квартири під гарантійну розписку. 07 квітня 2016 року позивачка на адресу начальника відділу поліції Бабушкінського району м. Дніпропетровська направила заяву, в якій просила допитати її по кримінальному провадженню за обставинами купівлі-продажу квартири. 08 серпня 2016 року позивачка на адресу начальника слідчого відділу поліції Шевченківського району направила заяву, в якій просила визнати її по справі потерпілою та цивільним позивачем, зняти арешт з квартири. Листом від 31 серпня 2016 року Шевченківське відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП Дніпропетровської області повідомило ОСОБА_1 про те, що в рамках кримінальних проваджень № 42016042640000013 і № 12016040640001324 вона не має жодного статусу, а хід досудового розслідування є конфіденційною інформацією, також рекомендував їй звертатися за детальною інформацією про стан кримінального провадження до СВ Шевченківського відділення. 07 жовтня 2016 року позивачка на адресу начальника слідчого відділу Шевченківського відділу поліції направила заяву, в якій вона просила визнати її у справі потерпілою, зняти арешт з квартири. На цю заяву начальник слідчого відділу Шевченківського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП України в Дніпропетровській області надав письмову відповідь від 13 жовтня 2016 року № 37.2/Б-242 про те, що вона не може бути залучена до вищевказаних кримінальних проваджень в якості потерпілої в зв`язку з не завданням їй шкоди. 31 липня 2017 року представник ОСОБА_1 звернувся до начальника слідчого відділу Шевченківського відділу поліції з клопотанням, в якому повідомити про стан досудового розслідування та чи знятий арешт з квартири АДРЕСА_1 . 21 грудня 2017 року позивачем на адресу прокурора місцевої прокуратури № 2 направлена скарга, в якій ОСОБА_1 , зокрема, просила повідомити в зв`язку з чим відносно належної їй квартири проводиться досудове розслідування та просила зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , а також видати копію постанови про закриття кримінального провадження. Листом від 19 лютого 2018 року ГУ НП в Дніпропетровській області повідомив ОСОБА_1 про те, що в слідчому відділенні Шевченківського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області знаходиться кримінальне провадження № 12016040640001324, матеріали якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16 березня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, та 25 серпня 2016 року вказане кримінальне провадження закрито слідчим ВП старшим лейтенантом поліції Демідовою В. В. на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Листом від 27 грудня 2017 року слідчий суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська повідомив представника позивачки про необхідність звернення до слідчого судді зазначеного суду у порядку, передбаченому статтею 174 КПК України із клопотанням про скасування арешту квартири, додавши копію постанови про закриття кримінального провадження. Разом з цим, судом встановлено, що на вимогу позивача копії постанов про закриття кримінальних проваджень слідчими органами видані не були. На запит адвоката позивачки 19 лютого 2018 року слідче відділення направило повідомлення про закриття 25 серпня 2016 року кримінальних проваджень на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Про зняття арешту з квартири нічого не зазначив, копію постанови про закриття справи позивачці не надіслав, до цього часу їй невідомо, що сталося з її квартирою і чи намагався хтось її відібрати. Таким чином, неодноразові звернення позивача до правоохоронних органів з проханням зняти арешт з належної їй квартири залишилися без задоволення, арешт з квартири, в тому числі після закриття кримінальних проваджень, знятий не був, що підтверджується матеріалами справи. 23 січня 2020 року позивач звернулася до Департаменту з надання адміністративних послуг для перевірки юридичного стану своєї квартири за Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, який видав письмову інформацію, що її квартира знаходиться під арештом з 31 березня 2016 року на підставі ухвали судді Сліщенко Ю. Г. від 17 березня 2016 року (справа № 200/4659/16-к). Як вбачається з наданого суду ГУ НП в Дніпропетровській області відзиву на позовну заяву та доданих копій документів і інформації, 15 березня 2016 року до Бабушкінського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП (нині Шевченківське відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП) надійшла заява ОСОБА_3 про те, що невстановлена особа, використовуючи підроблені документи, у тому числі паспорта на ім`я померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , здійснила незаконне відчуження квартири АДРЕСА_1 , чим завдала ОСОБА_3 майнову шкоду. За даним фактом 16 березня 2016 року слідче відділення Шевченківського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП розпочало кримінальне провадження № 12016040640001224 за частиною першою статті 190 КК України. До матеріалів кримінального провадження № 12016040640001224 долучено ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року, відповідно до якої накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, за адресою: кв. АДРЕСА_1 , отриману за клопотанням прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні. Крім того, до матеріалів кримінального провадження долучено копії наступних документів: копію ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2014 року, відповідно до якої позовні вимоги ОСОБА_6 до Бабушкінської районної ради у м. Дніпропетровську, третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом, задоволено та визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копію рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 17 грудня 2015 року, виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно Зубко В. Ю., оскільки, згідно пошуку відомостей в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, встановлено, що заявлене право зареєстровано за іншими особами, які відмінні від осіб, після яких визнають право власності у порядку спадкування за законом в заочному рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2014 року; копію довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; копію постанови про відмову у здійсненні нотаріальних дій від 10 грудня 2013 року гр. ОСОБА_6 , видану державним реєстратором Куликовим С. В., у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів; копії заяв ОСОБА_6 ; копію договору купівлі-продажу від 07 серпня 2015 року квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тощо. 15 березня 2016 року кримінальне провадження № 12016040640001324 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, прийняте рішення в установленому законом порядку не скасовано. Крім того, 16 березня 2016 року Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 2 розпочато кримінальне провадження № 42016042640000013 за фактом шахрайських дій невстановлених осіб, які 23 червня 2015 року здійснили незаконне відчуження квартири АДРЕСА_1 , чим спричинили ОСОБА_6 майнову шкоду, за частиною першою статті 190 КК України. 16 березня 2016 року прокуратурою визначено підслідність за Бабушкінським відділенням поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП (Шевченківське відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП) та кримінальне провадження направлено у зазначене відділення поліції. 25 липня 2019 року слідчим слідчого відділу Шевченківського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП кримінальне провадження № 42016042640000013 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, прийняте рішення в установленому законом порядку не скасовано.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Межі розгляду справи судом Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права). Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що квартира позивача арештована в кримінальному провадженні за правилами КПК України 2012 року, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що питання про зняття такого арешту треба розглядати за правилами цивільного судочинства, пославшись при цьому на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц. З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції суду під час вирішення питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року, та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) вирішила відступити від висновку, сформульованого в пункті 49 постанови від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, у тій частині, що питання про скасування арешту майна, накладеного за КПК України 2012 року, після закриття слідчим кримінального провадження слід вирішувати за правилами цивільного судочинства. Отже, дана справа підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства. Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне. Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц викладений правовий висновок та зазначено про те, що в разі накладення арешту за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) викладено такий висновок: «Частиною першою статті 1 КПК України 2012 року встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року). Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначене судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року). Частинами третьою та четвертою статті 174 КПК України 2012 року урегульовано порядок вирішення питання про скасування арешту майна у таких випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження. Натомість у цій справі кримінальне провадження закрив постановою слідчий, який згідно з приписами КПК України 2012 року, на відміну від прокурора, не наділений повноваженнями скасовувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування. Згідно із частиною третьою статті 26 КПК України 2012 року слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом. Окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов`язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення. На слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема, під час досудового розслідування (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (статті 173 і 174 цього Кодексу). Крім того, у КПК України 2012 року немає заборони ініціювати перед слідчим суддею, коли кримінальне провадження вже закрив слідчий, питання про скасування арешту на майно, накладеного під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на підставі приписів цього Кодексу. З огляду на вказане, беручи до уваги відсутність у слідчого повноважень при закритті кримінального провадження самостійно скасувати арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що для гарантування прав і свобод осіб, на майно яких ухвалою слідчого судді за КПК України 2012 року накладений арешт у кримінальному провадженні, саме слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль, повноважний за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна в порядку, передбаченому частиною другою статті 174 цього Кодексу, вирішити питання про скасування такого арешту після закриття слідчим кримінального провадження. Таким чином, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні». У своєму позові ОСОБА_1 просила звільнити з-під арешту належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Арешт на вказану квартиру накладено ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року (а. с. 8). Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши, що арешт на квартиру позивача накладено в кримінальному провадженні за правилами КПК України 2012 року та враховуючи, висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19), дійшов обґрунтованого висновку про те, що питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року, після закриття слідчим кримінального провадження, необхідно розглядати за правилами кримінального судочинства. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи викладене, апеляційний суд, на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі. Таким чином, доводи касаційної скарги, враховуючи, що апеляційний суд не вирішував питання щодо суті спору, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у цій справі підлягає закриттю. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 402, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська