Ухвала КГС ВС № 910/21682/15 (910/16912/20)

УХВАЛА 14 червня 2022 року м. Київ cправа № 910/21682/15 (910/16912/20) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я. за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.; за участю представників сторін: прокурор Офісу Генерального прокурора - Гавловська А.В. Міністерства оборони України - Комар А.Ю., Дашківська О.В. Державного підприємства "Конярство України" а особі Філії "Південний племконецентр" - адвокат Нестеришин Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Керівника спеціалізованій прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 та на рішення Господарського суду м. Києва від 06.09.2021 у справі № 910/21682/15 (910/16912/20) за позовом Заступника Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв до Державного підприємства "Конярство України" а особі Філії "Південний племконецентр" третя особа, яка заявляє самостійних вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в розмірі 456 739,13 грн,- ВСТАНОВИВ: Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з державного підприємства "Конярство України" шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 456 739, 13 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Керівником Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону подано касаційну скаргу в якій останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 910/21682/15 (910/16912/20) за касаційною скаргою Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 та рішення господарського суду м. Києва від 06.09.2021 у справі № 910/21682/15 (910/16912/20), призначено розгляд касаційної скарги на 14.06.2022 о 10:00 год. 25.05.2022 до Верховного Суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшло клопотання про участь представника у судових засіданнях у справі № 910/21682/15 (910/16912/20) в режимі відеоконференції через Заводський районний суд міста Миколаєва. Ухвалою Верховного Суду від 01.06.2022 вказане клопотання задоволено. Разом з тим, уповноважений представник Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв в судове засідання 14.06.2022 о 10:00 год. у цій справі в приміщення Заводського районного суду міста Миколаєва не з`явився. Представники Міністерства оборони України та прокурор в судовому засіданні заперечили проти розгляду касаційної скарги за відсутності уповноваженого представника Міністерства оборони України. Суд розцінює вказані заперечення як клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги. Представник Державного підприємства "Конярство України" а особі Філії "Південний племконецентр" в судовому засіданні розгляд вказаного клопотання залишив на розсуд суду. Колегія суддів розглянувши вказане клопотання дійшла наступних висновків. Відповідно до частини першої статті 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Як убачається з матеріалів справи, Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв. З наведеного слідує, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв є одним з двох позивачів у справі. Отже, в цьому випадку, інтереси позивачів у справі представлено присутніми в судовому засіданні прокурором та представниками Міністерства оборони України. З огляду на викладене, відсутність у судовому засіданні 14.06.2022 о 10:00 год. уповноваженого представника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, в цьому випадку, жодним чином не перешкоджає розгляду касаційної скарги. Також, із місту ухвали Суду від 12.04.2022, якою було відкрито касаційне провадження у справі № 910/21682/15 (910/16912/20), доведено до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги. Окрім того, відповідно до пункту 7 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати касаційну скаргу в судовому засіданні 14.06.2022 за відсутності уповноваженого представника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв. Відсутність представника одного з позивачів в цьому випадку не перешкоджає розгляду касаційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя. Міністерством оборони України подано письмові пояснення в яких останнє просить задовольнити касаційну скаргу. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, або закрити касаційне провадження. Із змісту вказаного відзиву убачається, що він містить клопотання про закриття касаційного провадження. Представник відповідача в судовому засіданні 14.06.2022 підтримав вказане клопотання з підстав викладених у ньому. Прокурор та представники Міністерства оборони України в судовому засіданні 14.06.2022 заперечили проти вказаного клопотання. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. У поданій касаційній скарзі Керівник спеціалізованій прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону послався на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи положень статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 211 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України " Про державний контроль за використанням та охороною земель", порушення норм статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України та не врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 5011-9/336-2012, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 14.09.2021 у справі № 910/14452/20, від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 при вирішенні спору у подібних правовідносинах. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою. Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18). Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження. Аргументи касаційної скарги щодо незастосування правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 14.09.2021 у справі № 910/14452/20, від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне. У зазначених скаржником постановах предметом позовних вимог було: - у постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 - зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки у розмірі 1 000 000 грн; - у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 - визнання недійсним правочину щодо переходу права власності; - у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц - визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників підприємства; - у постанові від 14.09.2021 у справі № 910/14452/20 - стягнення з Державного бюджету України 1 000 566 грн, з яких: 800 566 грн майнової шкоди та 200 000 грн моральної шкоди, завданої ГУНП у м. Києві; - у постанові від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 - захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди в сумі 178 840 грн. Отже правовідносини у наведених справах та у цій справі (№ 910/21682/15 (910/16912/20) не є подібними через неподібність предметів позовів, підстав позовів та відмінного правового регулювання спірних правовідносин. Окрім того, на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин. Також, проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.01.2019 у справі № 5011-9/336-2012 на яку послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/21682/15 (910/16912/20), передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з наступного. Так, у справі № 5011-9/336-2012 Верховний Суд постановою від 15.01.2019 залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2012. Під час розгляду вказаної справи суд касаційної інстанції зазначив про встановлені фактичні обставини та дійшов, зокрема, таких висновків: - постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2011 у справі № 35/472-11/184 зобов`язано ГБК "Весна" повернути Київській міській раді самовільно зайняту земельну ділянку площею 12 980,34 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 5; - 19.04.2011 Головним управлінням Держкомзему у місті Києві складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 239/6, в якому зазначено, що станом на 19.04.2011 земельна ділянка продовжує використовуватися відповідачем. За змістом припису від 19.04.2011 відповідача зобов`язано усунути порушення вимог земельного законодавства; - крім того, 19.04.2011 стосовно Бондаря С. В. - голови правління ГБК "Весна" було складено протокол про адміністративне правопорушення № 00239; - Державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963 (далі - Методика), здійснено розрахунок розміру шкоди, яка становить 275 236,91 грн; - надавши оцінку розрахунку заявленої до стягнення шкоди, господарські суди установили, що її розмір обчислений на підставі Методики і становить 275 236,91 грн, тобто заявлену до стягнення суму; контррозрахунку розміру шкоди відповідачем не надано. Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи, за клопотанням ГБК "Весна" у справі було призначено судову експертизу з метою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, за результатами якої встановлено відповідність розрахунку вимогам Методики. Натомість у справі № 910/21682/15 (910/16912/20), яка розглядається, судами першої та апеляційної установлено обставини та зроблено висновки, за якими: - 04.06.2020 під час позапланової перевірки використання земельних ділянок комісією від КЕВ м. Миколаїв встановлений факт самовільного зайняття земельної ділянки оборони, виділеної для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, з кадастровим номером 4824282300:09:000:0180 для вирощування сільськогосподарських культур (соняшник). Про що складений відповідний Акт обстеження земельної ділянки; - факт самовільного зайняття сторонніми особами земельної ділянки з кадастровим номером 4824282300:09:000:0180 підтверджується також Актом Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 411-ДК/345/Ап/09/01-20 від 30.06.2020; - перевіркою встановлено, що частина вказаної земельної ділянки використовується Філією "Південний племконецентр" Державного підприємства "Конярство України" для вирощування сільськогосподарської культури. При цьому, договори спільного обробітку земельної ділянки з КЕВ м. Миколаїв не укладалися; - обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що державі була нанесена шкода, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, розрахунок якої проведено Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області (лист за вих. № 10-14-0.166-6320/-20 від 09.09.2020) в розмірі 456 739,13 грн., при цьому сам детальний розрахунок даної суми Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області в даному листі відсутній; - розрахунок, який відповідає вимогам Методичних рекомендацій відсутній, а наданий прокурором лист від 23.11.2021 № 10-14-0,167-7163/2-21 ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, у якому наведено розрахунок суми шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки таким вимогам не відповідає. - отже, факт наявності збитків - упущеної вигоди не доведена позивачем належними та допустимими доказами. Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/21682/15 (910/16912/20), у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 5011-9/336-2012, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними. Окрім того, проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, на яку послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/21682/15 (910/16912/20), передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. У справі № 902/761/18 Верховний Суд постановою від 18.11.2019 залишив без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2019 та рішення Господарського суду Вінницької області від 08.05.2019. Під час розгляду вказаної справи суд касаційної інстанції зазначив про встановлені фактичні обставини та дійшов, зокрема, таких висновків: - у листопаді 2018 ФГ "Агро-Вдалий" звернулося з позовом до ФОП Олійчук С.С. про стягнення 614 833,73 грн збитків, з яких 589 210,33 грн упущеної вигоди, 20 755,09 грн орендної плати за землю, 4 865,31 грн зобов`язання зі сплати земельного податку; - позовна заява мотивована тим, що в період з грудня 2017 по 20.07.2018 орендовані Позивачем земельні ділянки без достатніх правових підстав оброблялися Відповідачем, у зв`язку із чим Позивач був позбавлений можливості посіяти та реалізувати врожай соняшника, що завдало йому збитків у вигляді неодержаного доходу у розмірі експертної вартості врожаю соняшника, а також у спірний період Позивач поніс витрати зі сплати орендної плати власникам земельних ділянок та земельного податку. - в якості доказу понесених збитків у формі упущеної вигоди Позивач послався на висновок від 20.11.2018 №6008/18-21 проведеної на його замовлення судової товарознавчої експертизи, за якою ринкова вартість соняшника, яку було б зібрано в вересні 2018 з поля площею 19,4357 га станом на 07.09.2018, могла складати 589 213,33 грн; - з урахуванням сутності принципу змагальності саме ФГ "Агро-Вдалий", як Позивач у справі та особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями Відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами як реальність отримання вигоди у вигляді доходу від збору урожаю соняшника, так і розмір цього доходу; - в якості єдиного доказу, який підтверджує розмір завданих збитків, Позивач послався на висновок експерта від 20.11.2018 №6008/18-21, який судами обох інстанцій був відхилений як неналежний та недопустимий. З цих же підстав (неналежності та недопустимості як доказу) був відхилений і аналогічний висновок експерта від 01.04.2019 №2364/19-21, яким Позивач намагався довести розмір отриманого Відповідачем доходу від збору урожаю ріпаку (пункт 18 Постанови); - отже, саме невиконання Позивачем покладеного на нього приписами статей 13, 74 ГПК України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями Відповідача збитків у формі упущеної вигоди і спричинило прогнозований процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності; - з огляду на визначені процесуальним законом межі перегляду справи судом касаційної інстанції неприйнятними є доводи касаційної скарги в пункті 21 Постанови як такі, що є вимогами про переоцінку доказів, їх додаткову перевірку та встановлення судом касаційної інстанції у зв`язку з цим інших обставин справи, що не входить до повноважень Верховного Суду. З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення у цій справі № 910/21682/15 (910/16912/20) не лише не суперечать правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, а й відповідають останній. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання відповідача та закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України. Керуючись положеннями статей 234, 287, пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,- У Х В А Л И В:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 та на рішення Господарського суду м. Києва від 06.09.2021 у справі № 910/21682/15 (910/16912/20).

2. Ухвалу направити учасникам справи. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В. В. Білоус Судді С. В. Жуков В. Я. Погребняк