Постанова 4822 № 725/7505/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2022 року м. Чернівці справа № 725/7505/21 провадження 822/327/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Лисака І.Н., Половінкіної Н.Ю., за участю секретаря Конецької Д.Г., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08 лютого 2022 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Галичанський О.І., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення. Позов мотивовано тим, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 . У зазначеному будинку ніхто не зареєстрований. ОСОБА_1 , є її колишнім чоловіком. Вказує на те, що вона з відповідачем домовились, що останній тимчасово буде проживати у належному їй житловому будинку за вищевказаною адресою. Протягом домовленого часу, ОСОБА_2 не звільнив належний позивачці будинок. На час звернення до суду відповідач проживає у вказаному будинку і добровільно не має наміру його звільняти. Зазначає, що вона позбавлена можливості володіти, користуватись та розпоряджатись належним їй майном. Будинок потребує належного догляду. Відповідач ніяким чином не доглядає за будинком. На даний час вона має намір продати вказаний житловий будинок, але проживання відповідача у вказаному житловому будинку і його відмова добровільно виселятись з нього, позбавляє позивачку можливості розпорядитись належним їй майном та відчужити його. Просила суд усунути їй перешкоди у здійсненні права користування житловим приміщенням, шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель і споруд, розташованого по АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08 лютого 2022 року позов задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права користування житловим приміщенням, шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель і споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Рішення суду мотивоване тим, що відповідач з 2017 року не є членом сім`ї позивачки, спільним побутом з нею не пов`язаний, продовжує проживати у спірному житловому будинку, добровільно виселитися відмовляється та перешкоджає позивачці, як власнику будинку, у здійсненні її права користування та розпорядження майном. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову. Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що його право користування спірним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, його виселення зі спірного будинку є невиправданим втручанням у його право на повагу до житла. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , подала до суду відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що аргументи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 . Згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 вересня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Відповідно до акту № 223 ПП Житлосервіс від 05 жовтня 2021 року ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації, з липня 2016 року по даний час. ( а.с. 11). ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідач вселилась у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням цим житловим будинком. Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Практика ЄСПЛ визначає, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07). Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Отже, при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачка є власником спірного житлового будинку. Відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язана, сімейні відносини з колишнім чоловіком припинені. Разом з цим, права членів (колишніх) сім`ї власника житла також підлягають захисту, тому виселення відповідача із спірного житлового будинку фактично є позбавленням права на житло, має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивачки та не покладати надмірний тягар на відповідача. Виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Відповідач не є таким, що самоправно вселився до спірного жилого приміщення. Враховуючи, що відповідач колишній члени сім`ї власника спірного житла, не має іншого житла, апеляційний суд враховує, що його право на це майно має бути захищено, оскільки виселення відповідача із житлового приміщення є несправедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08 лютого 2022 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови - 22 червня 2022 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді: І.Н. Лисака Н.Ю. Половінкіна