Постанова Чернівецький апеляційний суд № 726/207/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2022 року м. Чернівці справа № 726/207/20 провадження 822/327/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Лисака І.Н., Половінкіної Н.Ю., за участю секретаря Конецької Д.Г., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 15 лютого 2022 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Проскурняк І.Г., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення. Позов мотивовано тим, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що ОСОБА_2 є її братом, який зареєстрований та проживає в її будинку. Спільне проживання з відповідачем є не можливим, адже його проживання та реєстрація в будинку порушує права позивачки, як власника. Відповідач не несе витрат на утримання будинку, а тому утримувати вказаний будинок для позивачки є непосильним. Позивачка бажає продати будинок, однак не може укласти договір купівлі - продажу, оскільки в ньому зареєстрований відповідач. Крім того, відповідач систематично порушує правила співжиття - постійно вчиняє сварки та конфлікти. Просила суд усунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 15 лютого 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено, що відповідач перешкоджає їй у користуванні та володінні належним їй житловим будинком. Відповідач був вселений у спірне житлове приміщення та зареєстрований в ньому в установленому законом порядку первісним власником - матір`ю позивачки. Право користування ОСОБА_2 спірним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, виселення зі спірного будинку відповідача є невиправданим втручанням у його право на повагу до житла. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити її позовні вимоги. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що відповідач суттєво обмежує право позивачки у користуванні та володінні майном, вчиняв дії щодо його псування, порушує правила співжиття та створює умови, за яких власник не може повноцінно користуватися належним їй будинком, що свідчить про дійсно існуючу нагальну необхідність для застосування обмеження права на повагу до житла. Також суд дійшов висновку, що втручання в це право є пропорційним переслідуваній легітимній меті, а виселення відповідача оцінено судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , подав до суду відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що аргументи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту довідки від 19 грудня 2019 року виданої Чернівецькою міською радою вбачається, що в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2 (а.с.8). Згідно з довідкою Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області ОСОБА_1 зверталась зі скаргами на дії ОСОБА_2 : 21 травня 2013 року, 29 липня 2014 року, 06 вересня 2014 року, 12 лютого 2016 року, 29 липня 2021 року (а.с.88-89). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 150 ЖК УРСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав. Предметом спору у цій справі є порядок користування сторонами житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Як на правову підставу позову ОСОБА_1 посилається, зокрема, на положення статті 157 і частини першої статті 116 ЖК УРСР. Статтею 157 ЖК УРСР визначено, що членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до частини першої статті 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Для застосування норм цієї статті є необхідною наявність двох умов: 1) систематичне порушення правил співжиття, а також 2) вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України судам роз`яснено, що при вирішені справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання апелянта на те, що відповідач систематично порушує правила співжиття, не підтверджені належними доказами, виходячи з такого. Судом встановлено, що з 2013 року ОСОБА_1 неодноразово зверталася до органів поліції із скаргами з приводу конфліктів, які вчинялися ОСОБА_2 . Однак, вказані скарги, які подані до 23 липня 2019 року, не є належними доказами порушення правил співжиття, оскільки ОСОБА_1 зареєструвала право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 23 липня 2019 року. Подане звернення до органів поліції від 29 серпня 2021 року, тобто після реєстрації за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з приводу конфлікту з ОСОБА_2 , не може бути визнано судом систематичним порушенням правил співжиття. Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем правил співжиття, що є необхідною передумовою для застосування частини першої статті 116 ЖК УРСР. Надані позивачем доказів свідчать про те, що між сторонами склались неприязні стосунки, які виникли у зв`язку з проживанням у спірному будинку. Ці обставини не можуть у достатній мірі підтверджувати наявність підстав для виселення відповідача з житлового будинку в якому він проживає. Апеляційний суд також звертає увагу на те, що судом першої інстанції, на виконання вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), враховано статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), статтю 8 Конвенції, практику ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року в справі Садов`як проти України пункт 27, від 20 жовтня 2011 року в справі Рисовський проти України , від 16 лютого 2017 року в справі Кривенький проти України ) і вирішив справу з урахуванням балансу інтересів сторін спору і принципу пропорційності. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані ОСОБА_1 докази підтверджують вселення до спірного будинку та проживання в ньому на законних підставах. Як встановлено судом, відповідач проживає у спірному будинку, куди був вселений за згодою колишнього власника як член сім`ї, тому набув право користування чужим майном. Позивачка не довела належними та допустимими доказами, що виселення відповідача зі спірного будинку викликано необхідністю використання нею вказаного будинку для особистого проживання, а відповідач не дозволяє позивачці реалізувати повноваження власника будинку. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 15 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови - 30 травня 2022 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді: І.Н. Лисак Н.Ю. Половінкіна