Постанова 4855 № 620/17574/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/17574/21 Головуючий у 1 інстанції: Тихоненко О.М. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Костюк Л.О. Кузьмишиної О.М. За участю секретаря Головченко В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якому просив: - визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) щодо тривалого, поза межами розумного строку (понад 7 років і 7 місяців) невиконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 27.3.2014 і виконавчого листа №728/321/13-а від 02.04.2014; - визнати, що неправомірна бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) щодо невжиття заходів на повне і безумовне виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 27.3.2014 і виконавчого листа №728/321/13-а від 02.04.2014 виконавчого провадження 42935340 становить порушення пункту 1 Протоколу Першого, пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції з прав людини та основоположних свобод; - зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) вжити заходи, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 27.3.2014 і виконавчого листа №728/321/13-а виконавчого провадження 42935340. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) щодо не виконання виконавчого листа № 728/321/13-а, виданого Київським апеляційним адміністративним судом 02.04.2014, у виконавчому провадженні 42935340. Зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) вжити заходи, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" на виконання виконавчого листа № 728/321/13-а, виданого Київським апеляційним адміністративним судом 02.04.2014, у виконавчому провадженні 42935340. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. 14 червня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про врахування практики Верховного Суду. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Ухвалою суду від 15 червня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, продовжено строк розгляду справи на 15 (п`ятнадцять) днів. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року у справі № 728/321/13-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області по нарахуванню та здійсненню виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у 2012 році; зобов`язано Управління соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2012 рік. В решті позовні вимоги залишено без задоволення. Київським апеляційним адміністративним судом видано виконавчий лист №728/321/13-а від 02.04.2014, яким зобов`язано Управління соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2012 рік. 10 квітня 2014 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області відкрито виконавче провадження та надано боржнику строк для самостійного виконання рішення до 17.04.2014 р. У зв`язку з невиконанням рішення суду, 13.05.2015 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 1360,00 грн. та постанову про накладення штрафу в розмірі 680,00 грн. Крім цього, боржнику направлено вимогу про надання документів щодо майнового стану та документів щодо здійснення нарахування коштів стягувачу. 21 травня 2015 року до відділу примусового виконання рішень надійшов лист Управління соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації від 19.05.2015, яким повідомлялось, що згідно постанови про відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 здійснено нарахування допомоги на оздоровлення в розмірі 3279,00 грн. Виплатити нараховані кошти боржник не має можливості у зв`язку з відсутністю коштів для даного виду виплат. 22 травня 2015 року, за невиконання рішення суду, державним виконавцем на боржника накладено штраф у розмірі 1360,00 грн. Також, 22 травня 2015 року державний виконавець звернувся до Бахмацького районного суду Чернігівської області з заявою (поданням) про зміну способу та порядку виконання рішення суду з зобов`язання боржника здійснити нарахування та виплату допомоги на стягнення з боржника недоотриманої допомоги в сумі 3279,00 грн., у зв`язку з чим, виконавче провадження було зупинено. Постанови про стягнення виконавчого збору та накладення штрафів оскаржені боржником до суду. Ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 08 червня 2015 року у справі №728/1195/15-а відмовлено у задоволенні подання державного виконавця про зміну способу та порядку виконання рішення суду, яка ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2015 залишена без змін. Згідно постанови Бахмацького районного суду Чернігівської області від 03.06.2015 у справі №728/1130/15-а адміністративний позов боржника про скасування постанови про накладення штрафу від 13.05.2015 задоволено, а оскаржувану постанову визнано протиправною та скасовано. Згідно постанови Бахмацького районного суду Чернігівської області від 09.06.2015 справі №728/1145/15-а, у задоволенні позову боржника про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 13.05.2015 відмовлено. Постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 15.06.2015 у справі № 728/1207/15-а задоволено адміністративний позов боржника про скасування постанови про накладення штрафу від 22.05.2015, оскаржувану постанову визнано протиправною та скасовано. 01 березня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про поновлення виконавчого провадження та про його закінчення на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент прийняття рішення), у зв`язку з тим, що виконати рішення суду без участі боржника неможливо, яка постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19.04.2016 скасована. 08 листопада 2016 року державним виконавцем винесена постанова про відновлення виконавчого провадження. 21 листопада 2016 року до відділу примусового виконання рішень надійшов лист Управління соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації від 18.11.2016, яким повідомлялось, що, згідно постанови про відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 здійснено нарахування допомоги в розмірі 3279,00 грн, але виплатити нараховані кошти боржник немає можливості у зв`язку з їх відсутністю. 27 червня 2017 року винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент прийняття рішення), у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, та безрезультатністю здійснених державним виконавцем заходів щодо розшуку такого майна. 18 січня 2018 року постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.06.2017 була скасована постановою начальника відділу примусового виконання рішень. 10 січня 2020 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Суми) прийнято виконавче провадження ВП № 42935340, у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. 03 лютого 2021 року Управлінню соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області направлено вимогу державного виконавця, якою боржника зобов`язано негайно виконати рішення суду в повному обсязі, на яку 11.02.2021 отримано відповідь про неможливість виплати допомоги позивачу, в зв`язку з відсутністю коштів. 02 липня 2021 року державним виконавцем сформовано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення посадовими особами Управління соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації кримінального правопорушення за ст. 382 КК України. Як слідує з матеріалів справи, юридичну особу боржника припинено в порядку реорганізації шляхом приєднання до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації. З огляду на зазначене, 16 грудня 2021 року головним державним виконавцем направлено лист Шитікову І.В. з роз`ясненням щодо заміни сторони виконавчого провадження. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиконання постанови суду та виконавчого листа, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Нормами статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ закріплено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VІІІ (далі - Закон № 1403-VІІІ). Положеннями статті 3 зазначеного Закону передбачено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закон № 1403-VІІІ, діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Приписами частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII закріплено права виконавця під час здійснення виконавчого провадження, зокрема: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Статтею 75 Закону №1404-VIII передбачено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі Вищевказаною статтею Закону № 1404-VІІІ передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Як вбачається з матеріалів справи, Київським апеляційним адміністративним судом видано виконавчий лист №728/321/13-а від 02.04.2014, яким зобов`язано Управління соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2012 рік (а.с. 13). Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області від 10 квітня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП №42935340 (а.с. 15). Предметом позову є бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) щодо не виконання виконавчого листа № 728/321/13-а, виданого Київським апеляційним адміністративним судом 02.04.2014, у виконавчому провадженні 42935340. За приписами статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Також, Європейський суд з прав людини констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»). Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»). У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші). Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу. Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України. Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що, незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 02 квітня 2014 року Київським апеляційним адміністративним судом виконавчого листа у справі №728/321/13-а, рішення суду залишається і досі невиконаним. При цьому, як вірно вказано, судом першої інстанції, здійснення нарахування боржником коштів в сумі 3279,00 грн є лише передумовою її виплати та не свідчить про виконання рішення суду у повному обсязі. Апелянт посилається на те, що в ході здійснення виконавчого провадження державними виконавцями відділу примусового виконання рішень були вжиті всі можливі заходи примусового виконання, визначені Законом України "Про виконавче провадження". Зокрема, апелянт вказує, що у зв`язку з невиконанням рішення суду, до органу досудового розслідування державним виконавцем направлено повідомлення про вчинення посадовими особами боржника кримінального правопорушення за ст. 382 КК України. Однак, як зазначено судом першої інстанції, представником позивача надано спростування факту направлення відповідачем повідомлення до органу досудового розслідування, а саме: на запит представника позивача до відділення поліції № 1 Ніжинського районного відділу ГУНП в Чернігівській області надано відповідь, в якій вказано, що матеріали про вчинення Управлінням соціального захисту населення Бахмацької районної адміністрації кримінального правопорушення за ст.382 КК України виконавчого листа № 728/321/13-а на адресу відділення поліції № 1 Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області не надходили. Отже, посилання апелянта на те, що з оскаржуваного рішення неможливо встановити, які саме заходи примусового виконання не були вчинені державним виконавцем, колегія судів вважає безпідставним. Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 750/11948/17 зазначив, що накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам про вчинення кримінального правопорушення є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа та не можуть уважатись достатнім вчиненням виконавчих дій. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано суду належних доказів, що ним були вжиті всі можливі заходи примусового виконання, визначені Законом України "Про виконавче провадження". З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не виконання виконавчого листа № 728/321/13-а, виданого Київським апеляційним адміністративним судом 02.04.2014, у виконавчому провадженні 42935340 та зобов`язано вжити заходи, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" на виконання виконавчого листа № 728/321/13-а, виданого Київським апеляційним адміністративним судом 02.04.2014, у виконавчому провадженні 42935340. Щодо доводів апелянта про те, що, оскільки, виконавчий документ, з приводу якого подано позов, виданий Київським апеляційним адміністративним судом, позов про визнання неправомірною бездіяльності повинен розглядати саме Київський апеляційний адміністративний суд, слід зазначити наступне. Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах» ліквідовано Київський апеляційний адміністративний суд та утворено Шостий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві. Частиною 1 статті 373 КАС України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. З огляду на положення ч. 1 ст. 373 КАС України та враховуючи ліквідацію Київського апеляційного адміністративного суду, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта про те, що даний позов повинен розглядати саме Київський апеляційний адміністративний суд. Твердження апелянта щодо звернення до суду до неналежного відповідача колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Згідно з частинами 3-7 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Так, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби урегульовані статтею 287 КАС України, відповідно до частини третьої якої, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець. Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». У свою чергу, статтею 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Пунктом 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (із змінами від 27.12.2019) закріплено, що органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві); відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві; управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень); відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби). Таким чином, з огляду на викладені приписи законодавчих норм, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) є органом державної виконавчої служби і може бути відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 243, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в строк, визначений статтею 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Костюк Л.О. Кузьмишина О.М.