Постанова 4824 № 757/47702/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/47702/19-ц Головуючий у суді І інстанції Соколов О.М. Провадження № 22-ц/824/75/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця»на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати за червень і липень 2016 року та за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 42 248,67 грн без утримання податків та зборів; середній заробіток за час затримки розрахунку при переведенні, починаючи з 22 липня 2016 року по час ухвалення судового рішення (станом на 20 серпня 2019 року - 184 162,96 грн); середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року по час ухвалення судового рішення (станом на 20 серпня 2019 року - 246 128,64 грн); компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 10 445,85 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що з липня 2000 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працювала на Державному підприємстві «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця»), що було реорганізоване шляхом злиття у ПАТ «Українська залізниця», яке в подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінило тип з публічного на приватне та перейменовано в АТ «Українська залізниця». На виконання рішення засідання Правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 травня 2016 року та 3 червня 2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а наказом від 20 липня 2016 року № 1/ос з позивачем продовжено трудові взаємовідносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Наказом відповідача № 58-ДН від 16 березня 2017 року встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції по незалежних від них причинам. Згідно наказу структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» № 222-ос від 17 липня 2017 року позивач була звільнена з посади інженера з охорони праці ІІ категорії за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Однак в день звільнення позивачу не було виплачено нараховану заробітну плату за червень і липень 2016 року та за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у загальному розмірі 42 248,67 грн (у тому числі вихідну допомогу при звільненні в сумі 6 299,41 грн та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 11 885,12 грн), а тому наявні правові підстави для примусового стягнення з відповідача вказаної суми невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при переведенні 20 липня 2016 року та при звільненні 17 липня 2017 рокуз АТ «Українська залізниця» по час ухвалення судового рішення та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати згідно вимог трудового законодавства. Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період червень-липень 2016 року та з березня 2017 по 17 липня 2017 року у розмірі 42 248,67 грн без утримання податків та зборів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 липня 2016 року по 22 вересня 2020 року у розмірі 184 162,96 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2017 року по 22 вересня 2020 року у розмірі 246 128,64 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 10 445,85 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави 2 305,20 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні з роботи позивачу не була виплачена нарахована заробітна плата за червень і липень 2016 року та за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, що також включає в себе компенсацію за невикористані дні відпустки, одноразову грошову допомогу та оплату вимушеного простою, отже наявні підстави для задоволення позовних вимог. Районний суд вказав, що згідно матеріалів справи і не спростовується відповідачем, останній до теперішнього часу, порушуючи вимоги статті 116 КЗпП України, безпідставно не виплатив позивачу всі суми, що належали їй в день звільнення, а наявність у позивача письмових розрахунків заробітної плати, виданих роботодавцем, є належним доказом існуючої заборгованості із заробітної плати та розцінюється як обізнаність відповідача про існуючий обов`язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку. Наданий науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 суд не прийняв до уваги, оскільки він не є сертифікатом в розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року заяву АТ «Українська залізниця» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник відповідачаза довіреністю - адвокат Єрьомичева А.В. просить зазначене заочне рішення суду скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, і неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з одночасним здійсненням перерозподілу судових витрат. Аргументація апеляційної скарги відповідача зводиться до того, що суд першої інстанції не врахував, що заборгованість по заробітній платі перед позивачем за червень-липень 2016 рокувідсутня, оскільки зазначена заборгованість згідно Алгоритму погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам ДП «Донецька залізниця», затвердженого рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 30 червня 2016 року протокол № 32, була виплачена позивачу трьома платежами в загальній сумі 8 943,65 грн (без урахування податків та обов`язкових платежів). Щодо отримання позивачем заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, то за першу половину березня 2017 року позивачу нараховано та виплачено аванс в сумі 1 915,27 грн, який вона отримала в касі структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» згідно з видатковим касовим ордером № 108 від 24 липня 2017 року, що не було враховано судом першої інстанції. Із 16 березня 2017 року нарахування заробітної плати не здійснювалось у зв`язку з відсутністю первинних документів у структурному підрозділі «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а як наслідок не було підтвердження інформації про фактичне виконання позивачем своїх посадових обов`язків. Суд безпідставно врахував надані позивачем розрахунки заробітної плати відповідача, адже вони виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Луганськ, тоді як адміністративна будівля «Луганської дирекції залізничних перевезень» в цьому населеному пункті була захоплена невідомими особами і відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю. Також суд необґрунтовано відхилив науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року, який хоча і не є сертифікатом, проте в ньому описуються форс-мажорні обставини, які унеможливлюють здійснення нарахування та виплати заробітної плати. В оскаржуваному рішенні суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справах № 6-364цс16, № 6-365цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, у постановах Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі № 236/396/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18, від 2 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не врахував, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, відтак АТ «Українська залізниця» об`єктивно з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Глушпенко В.О. просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованістьоскаржуваного судове рішення, а також на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 263/14209/17, від 29 липня 2020 року у справі № 229/4591/17, від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, від 7 квітня 2021 року у справі № 807/805/14, від 14 травня 2020 року у справі № 812/1536/15, від 23 жовтня 2020 року у справі № 805/3450/16-а та у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 20 липня 2000 року працювала на різних посадах на ДП «Донецька залізниця», останньою з яких була інженер з охорони праці ІІ категорії Луганської дистанції електропостачанняДП «Донецька залізниця». У відповідності до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23 лютого 2012 року № 4442-ІV, постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» від 15 квітня 2916 року № 303 Луганська дистанція електропостачання ДП «Донецька залізниця» була реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничнихперевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Як свідчать матеріали справи, 20 липня 2016 року з позивачум було продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на підставі наказу від 20 липня 2016 року № 1/ос. Із 20 березня 2017 року згідно з наказом від 16 березня 2017 року № 58-ДН було встановлено простій для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції, в тому числі виробничого підрозділу «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничнихперевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Відповідно до наказу (розпорядження) № 222-ос від 17 липня 2017 року позивач була звільнена з посади інженера з охорони праці ІІ категорії виробничого підрозділу «Луганська дистанція електропостачання» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП Україниу зв`язку зі скороченням штату з 17 липня 2017 року. У наказі про припинення трудового договору зазначено, що ОСОБА_1 має право на компенсацію за 45 днів невикористаної відпустки, виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку і даних про оскарження означеного наказу або його скасування суду не надано. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип ПАТ «Укрзалізниця» з публічного на приватне та перейменовано в АТ «Українська залізниця». Згідно із наданими позивачем на підтвердження розміру невиплаченої заробітної плати розрахунковими листками за періоди червень-липень 2016 року та з березня 2017 по 17 липня 2017 року, в них зазначені наступні суми заробітку: за червень 2016 року - 2 890,88 грн; за липень 2016 року - 2 217,34 грн; за березень 2017 року - 5 708,60 грн; за квітень 2017 року - 3 663,19 грн; за травень 2017 року - 3 663,19 грн; за червень 2017 року - 3 663,19 грн; за липень 2017 року - 20 442,18 грн, з яких вихідна допомога при звільненні у розмірі 6 299,41 грн та компенсація за невикористану відпусткуу розмірі 11 885,12 грн; а всього на суму 42 248,67 грн. Також суду були надані копії табелів обліку використання робочого часу виробничого підрозділу «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» за період з березня по 17 липня 2017 року та довідки-розрахунку невикористаних днів відпустки, за які надається компенсація під звільнення ОСОБА_1 . За частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. За змістом статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) висловила правову позицію, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця» (21 жовтня 2015 року). Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77 - 80 ЦПК України). Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вище положення матеріального та процесуального права достатньої уваги не звернув, не врахував, що матеріали справи не містять належним чином складених табелів обліку робочого часу за заявлені позивачем місяці роботи (червень-липень 2016 року та березень-липень 2017 року), в результаті чого визначити кількість часу, відпрацьованого працівником, неможливо, а надані нею табелі обліку використання робочого часу та розрахунки по заробітній платі не можуть бути доказом нарахування заробітної плати, оскільки вони не містять підпису уповноваженої особи, зокрема керівника структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничнихперевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а також не завірені штампом чи печаткою даного підприємства (а.с. 23-32, 36-41, т. 1). Згідно Алгоритму погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам ДП «Донецька залізниця», затвердженого рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 30 червня 2016 року протокол № 32, погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам ДП «Донецька залізниця» здійснюється регіональною філію «Донецька залізниця» після переведення таких працівників на роботу до цієї регіональної філії (а.с. 120, т. 1). Пунктом 2 вказаного Алгоритму передбачено, що документами, які підтверджують суму заборгованості з виплати працівникам ДП «Донецька залізниця», що переведені на роботу в регіональну філію «Донецька залізниця» є: передавальний акт заборгованості з виплати заробітної плати та зі сплати податків до бюджету; передавальні відомості по заборгованості з виплати заробітної плати працівників; довідка про заборгованість з виплати заробітної плати працівнику; належним чином оформлені, підписані та завірені печаткою. Проте, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зведеній відомості (довідці) структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничнихперевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на виплату заборгованості із заробітної плати працівникам, переведеним з ДП «Донецька залізниця», а також платіжним відомостям від 30 серпня 2016 року, 21 лютого 2017 року та від 7 березня 2017 року, відповідно до яких заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за червень і липень 2016 року була прийнята відповідачем в загальній сумі 8 943,65 грн (без урахування податків та обов`язкових платежів) та виплачена позивачу трьома платежами, а саме: 30 серпня 2016 року - 3 452,00 грн, 21 лютого 2017 року - 3 452,00 грн, 7 березня 2017 року - 2 039,65 грн (а.с. 115-118, т. 1). Крім того, згідно із наданою відповідачем копією видаткового касового ордера № 108 від 24 липня 2017 року, за першу половину березня 2017 року позивачу нараховано і виплачено заробітну плату в сумі 1 915,27 грн, які вона отримала в касі структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що підтверджується її підписом у цьому ордері (а. с. 119, т. 1), а з 16 березня 2017 року та за квітень-липень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась через відсутність первинних документів, про що свідчить довідка від 2 грудня 2019 року (а.с. 114, т. 1). Як зазначав відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, виробничі і структурні підрозділи регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а саме: «Луганська дирекція залізничних перевезень», у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності з 16 березня 2017 року припинила виконання своїх функцій із забезпечення перевізного процесу. У зв`язку з захопленням 12 квітня 2017 року невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих, зокрема у м. Луганську, у відповідача відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої) до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. У відзиві на позовну заяву вказано, що надані позивачем документи щодо нарахованої заробітної плати в порушення вимог статті 237 ЦПК України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» виготовлені невідомими особами на непідконтрольній українській владі території після 16 березня 2017 року, відповідач по незалежним від нього причинам втратив контроль на своїм структурним підрозділом і його діяльністю після захоплення адміністративної будівлі «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» невідомими особами так званої «ЛНР», проте суд першої інстанції належної оцінки зазначеним обставинам не надав. Так, висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької і Луганської областей та здійснення у зв`язку із цим антитерористичної операції). Із фактичним захопленням з 17 березня 2017 року адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих, зокрема у м. Луганську (дати фактичного захоплення невстановленими озброєними особами виробничих та адміністративно-інформаційних потужностей підприємства) відповідач, у тому числі, фактично втратив доступ до первинних документів, на підставі яких має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати, відпускних та ін., що підлягають до виплати на користь робітників як поточних виплат, так і виплат у день звільнення, та, будучи позбавленим можливості користуватися своїми коштами, здійснювати відповідні виплати, а також будь-які інші юридично значимі правові дії, на підставі яких могли б виникати чи припиняти свою дію певні правовідносини. Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій Сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Тобто, факт існування укладеного між сторонами трудового договору протягом спірного періоду з березня 2017 року по 17 липня 2017 рокуне наділяє працівника правом на отримання заробітної плати, він лише передбачає можливість виконувати роботу, визначену цією угодою, і як наслідок отримувати винагороду. Разом з тим, належних, допустимих і достовірних доказів того, що в період, за який позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі, вона виконував покладені на неї трудовим договором обов`язки матеріали справи не містять, а відтак у відповідача були відсутні підстави для нарахування їй заробітної плати. Подібний правовий висновок висловлено колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18). Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову. Такі ж висновки висловлені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 3 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19), від 16 вересня 2020 року у справі 757/6109/19-ц (провадження № 61-10555св20). Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16. В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Луганську. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Луганської області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Луганської області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором (а.с. 121-125, т. 1). Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у перелічених вище постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, не перевірив доводи відповідача про те, що з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення невиплачених сум заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при переведенні та звільненні. Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 2 березня 2020 року у справі № 233/4474/19 (провадження № 61-22805св19) та від 29 квітня 2020 року у справі № 196/1525/15-ц (провадження № 61-13593св19) та інших. Згідно з частиною шостою статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру відповідно до положень частини першої статті 2 цього Закону є об`єктом індексації грошових доходів населення. Положеннями статті 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. У відповідності до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата, зокрема, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством. Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовою частиною заробітної плати (додаткова заробітна плата). Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Згідно з указаним Порядком, у разі затримки виплати компенсації підлягають щомісячні суми відшкодування шкоди, нараховані за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Таким чином, законодавством передбачена компенсація у випадку невиплати нарахованої заробітної плати. Оскільки судовим розглядом справи не встановлено винних дій чи бездіяльності з боку відповідача щодо невиконання вимог законодавства про оплату праці, то правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати немає. Щодо задоволеної позовної вимоги про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в сумі 6 299,41 грн та компенсації за невикористану відпусткув сумі 11 885,12 грн, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість вимог позивача в цій частині з огляду на те, що в наказі відповідача від 17 липня 2017 року № 222-ос про звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України зазначено, що останній при звільненні підлягає до виплати одноразова грошова допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсація за 45 днів невикористаної відпуски (а.с. 35, т. 1). Тобто, відповідачем визнано право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану відпусткута вихідної допомоги при звільненні і апеляційна скарга не містить будь-яких мотивів на спростування зазначених обставин. За змістом статей 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Положеннями статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»). Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення. Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що при звільненні позивача у липні 2017 року їй не була виплачена вихідна грошова допомога компенсація за невикористані 45 днів основної щорічної відпустки. Ураховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в сумі 6 299,41 грн та компенсації за невикористану відпустку в сумі 11 885,12 грнє цілком законними. Вищевказані суми узгоджуються з наявним матеріалах справи доказами, перевірені судом першої інстанції,розмір та порядок нарахування не оспорюється відповідачем в апеляційному порядку, а також не викликає сумнівів в їх правильності і обґрунтованості. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. У зв`язку з цим, суд першої інстанції повинен був неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі, втім зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що розглядаючи вказаний позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та неправильно розтлумачив норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив усі наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій оскаржуваній частині щодо стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку заочне рішення Печерського районного м. Києва від 22 вересня 2020 року необхідно залишити без змін на підставі положень статті 375 ЦПК України, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просило вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина перша, сьома статті 141 ЦПК України). У пунктах 36, 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 28 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року роз`яснено, що вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом України «Про судовий збір»). Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат згідно з правами, передбаченими ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. За змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Аналогічний висновок про правильне застосування норм права висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16. За таких обставин, позивач відповідно до закону звільнена від сплати судового збору лише в частині позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, однак повинна сплачувати судовий збір за пред`явлення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тому пропорційно до розміру цих вимог, у задоволення яких відмовлено, з позивача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем у межах даної справи, а саме 6 972,09 грн (482 986,12грн - 18 184,53 грн х 1 % х 150 %) сплаченого судового збору за подання апеляційної в частині оскарження судового рішення щодо задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також 1 011,43 грн сплаченого судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення, а всього 7 983,52 грн судового збору. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» задовольнити частково. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплатискасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі 6 299,41 грн (шість тисяч двісті дев`яносто дев`ять гривень 41 копійку) та компенсації за невикористану відпусткуу розмірі 11 885,12 грн(одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят п`ять гривень 12 копійок) заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця»7 983,52 грн (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят три гривні 52 копійки) сплаченого судового збору у справі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній