Постанова 4874 № 918/351/21(918/672/21)

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2022 року Справа №918/351/21(918/672/21) Північно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючий суддя Дужич С.П., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А. при секретарі судового засідання Ільчук Н.О. за участю представників сторін: прокурор: Гіліс І.В. (службове посвідчення №065017 від 06.07.2021); інші учасники: не з`явились; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ХОЛДЕР АГРО" на рішення Господарського суду Рівненської області від 05 квітня 2022 року, суддя Бережнюк В.В., м. Рівне, повний текст складено 08 квітня 2022 року, у справі за позовом розпорядника майна Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України - Захарко Івана Ігоровича до Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України" Приватного підприємства "ХОЛДЕР АГРО" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Національна академія аграрних наук України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Органікс- Агро" про визнання недійсними Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року та Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року, Клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надходило, заяв про відвід суддів не заявлялось. ВСТАНОВИВ: 05 квітня 2022 року, рішенням Господарського суду Рівненської області було задоволено позов розпорядника майна ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України - Захарко І.І. до ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України" та ПП "Холдер Агро", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: НААН України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ТОВ "Органікс-Агро", про визнання недійсними Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року та Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року і визнано ці угоди недійсними, а також стягнуто з ПП "Холдер-Агро" на користь позивача 4 540,00 грн. - судового збору. 27 квітня 2022 року, не погоджуючись з ухваленим рішенням, ПП "Холдер Агро" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позовна заява підписана розпорядником майна Захарко І.І., при цьому керівником ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є Лінда Р.В. Вказує на те, що розпорядника майна боржника в процедурі розпорядження майном боржника неможливо розглядати як повноцінного представника боржника чи кредиторів, оскільки в юридичному сенсі він не повинен бути заінтересованою особою та може виступати від свого імені самостійно. Не може прирівнюватись розпорядник майна боржника і до службової особи підприємства-боржника, оскільки його правовий статус не визначається нормами Кодексу законів про працю, з ним не укладається трудовий договір (контракт) під час виконання ним обов`язків розпорядника майна, він не включається до штату підприємства-боржника, він не зобов`язаний дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку підприємства-боржника, він не отримує заробітну плату на підприємстві-боржника. Статус службової особи підприємства-боржника, відповідно до ч.2 ст. 10 Кодексу України з процедур банкрутства, арбітражний керуючий набуває виключно з моменту постановлення судом ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень. Окрім того, призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника, а відтак він не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 10,11 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства). Таким чином, на думку скаржника, перебування підприємства на стадії розпорядження майном та призначення судом розпорядника майна боржника не дає підстав для звернення до суду з позовом від імені боржника ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України, оскільки керівник підприємства чи органу його управління, зокрема, в частині представництва підприємства - боржника та реалізації ним процесуальних прав в судовому процесі не позбавляє права директора, як уповноважену особу підприємства, звернутись до суду з позовом для захисту прав підприємства - боржника. З огляду на вищевикладене, за відсутності доказів на підтвердження або спростування факту відсторонення або звільнення керівника із займаної посади та враховуючи те, що предметом спору є визнання недійсним Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року та Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року, апелянт вважає, що зазначена позовна заява від 10 серпня 2021 року в межах справи про банкрутство підписана особою, яка не має права її підписувати, а тому, суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку та не повернув дану заяву, у відповідності до п.1 ч.5 ст. 174 ГПК України. Третя особа - НААН України у своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що дана позовна заява була подана арбітражним керуючим - розпорядником майном Захарко І.І. на законних підставах, що чітко встановлені в КУзПБ та підтверджені численною судовою практикою Верховного Суду. Крім того вказує, що Захарко І.І. подав дану позовну заяву одноособово, як розпорядник майна боржника, а не як його орган управління або керівник. Просить суд апеляційну скаргу ПП "Холдер Агро" залишити без задоволення. Відповідач-1 у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. 10 травня 2022 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду було відкрито апеляційне провадження за скаргою ПП "Холдер Агро" на рішення Господарського суду Рівненської області від 05 квітня 2022 року та призначено її розгляд на 25 травня 2022 року. 25 травня 2022 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання представника ПП "Холдер Агро" про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату - задоволено, відкладено розгляд апеляційної скарги на 08 червня 2022 року. В судове засідання позивач, відповідачі та треті особи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Частинами 11,12 ст. 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, беручи до уваги те, що позиції НААН України та ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України викладені безпосередньо у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні. При цьому, безпосередньо в судовому засіданні прокурор заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважає рішення законним та обґрунтованим. Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого, пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила, що: Апеляційна скарга ПП "Холдер Агро" ґрунтується виключно на тому, що розпорядник майна - арбітражний керуючий Захарко І.І. не мав повноважень підписувати та подавати від імені ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України" позовної заяви у справі №918/351/21(918/672/21), адже він не є його керівником. Як вбачається з матеріалів справи, 15 червня 2021 року, ухвалою Господарського суду Рівненської області було відкрито провадження у справі №918/351/21 про банкрутство ДП "ДГ "Білокриницьке", введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Захарка І.І. 11 серпня 2021 року, розпорядником майна ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України арбітражний керуючий Захарко І.І. було подано позов до ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України, ПП "Холдер Агро" про визнання недійсними Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року та Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року. Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист. Частинами 1-3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Реалізуючи передбачене ст.55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист та звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Визнання правочину недійсним є одним із передбачених цією статтею способом захисту цивільних прав та інтересів. Відповідно до ч.1 ст.3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно ч.6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 21 жовтня 2019 року введено у дію Кодекс України з процедур банкрутства, згідно ч.2 Прикінцевих і Перехідних Положень якого, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом втратив чинність з цього моменту. Зі змісту Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодексу) вбачається, що судовими стадіями процедури банкрутства є - розпорядження майном, санація та ліквідаційна процедура. При цьому, кожна із вищевказаних стадій невід`ємно супроводжується арбітражним керуючим, який на кожній із них має свої окремі специфічні повноваження, що націлені на відновлення платоспроможності боржника та виявлення добросовісних і недобросовісних кредиторів з метою задоволення їх реальних кредиторських вимог. Частинами 1, 2 ст.7 Кодексу визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Вказана норма кореспондується з положеннями п.8 ч.1 ст.20 ГПК України, яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Частина 1 ст. 44 Кодексу вказує, що під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Про призначення розпорядника майна господарський суд постановляє ухвалу. Частиною 1 ст. 12 Кодексу визначені права арбітражного керуючого. Так, арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право: має право звертатися до господарського суду та суду загальної юрисдикції у випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 1 Кодексу, розпорядник майна - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном. Частинами 9, 10, 11 ст. 44 Кодексу передбачено, що розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника. Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Вказана норма не містить виключень. Визнання недійсними правочинів боржника є одним із заходів, що сприяють відновленню платоспроможності боржника. Застосування такого заходу у процедурі банкрутства має, безумовно, позитивні наслідки як для боржника, так і для кредиторів по справі, оскільки його результатом може бути як повернення майна боржника, що незаконно вибуло з його володіння, так і зменшення розміру кредиторських вимог, що ґрунтувались на спірному правочині. Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 лютого 2020 року у справі №922/1134/17, в якій Верховний Суд зазначив, що на стадії розпорядження майном законодавець чітко визначив повноваження розпорядника майна щодо звернення з вимогою про визнання недійсними угод (правочинів) укладених боржником. Єдиним виключенням є подання розпорядником майна позовної заяви віндикаційного характеру, оскільки на стадії розпорядження майном існують органи управління боржником, утворені відповідно до його установчих документів, до повноваження яких віднесено здійснення оперативно-господарської діяльності боржника, частиною якої є звернення до суду з вимогами про повернення боржнику його майна (майнових прав). Приймаючи до уваги зазначені правові висновки, а також враховуючи визначений розпорядником майна боржника предмет спору у даній справі як вимога про визнання недійсними Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року та Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року, колегія суддів дійшла висновку, що така вимога заявлена особою (розпорядником майна Захарко І.І.), яка наділена у справі про банкрутство на стадії розпорядження майном такими повноваженнями у відповідності до вимог ст. 44 Кодексу, з огляду на що доводи апеляційної скарги ПП "Холдер Агро" в цій частині є безпідставними. Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Разом з тим, згідно вимог ч.4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 05 квітня 2022 у справі №918/351/21(918/672/21). Як вбачається з матеріалів справи, 08 квітня 2020 року, між ДП "ДГ "Білокриницьке", як виробником, та ПП "Холдер Агро", як контрактантом, був укладений Договір контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК (далі - договір контрактації), за умовами якого виробник зобов`язався виростити і передати у власність контрактанта сільськогосподарську продукцію (надалі - продукція) визначену у Додатках до цього договору, та вирощену виробником на земельних ділянках, які наведені у Додатку №1 до цього договору, а контрактант зобов`язався сприяти виробнику у вирощуванні зазначеної продукції, прийняти і провести розрахунки за продукцію на умовах, передбачених цим Договором. Відповідно до п.2.1. Договору контрактації, загальна вартість продукції, що постачається згідно з договором визначається в додатках до цього договору. Ціна та кількість продукції можуть бути скориговані на дату поставки продукції. Коригування ціни має бути здійснено виходячи із середніх ринкових цін на продукцію з поля (до сушення, очищення тощо) з урахуванням якісних характеристик. Зміна ціни з відображається у відповідних додатках до договору. За умовами п.2.2. Договору контрактації, оплата продукції за даним договором у розмірі 100% вартості продукції, враховуючи п.2.3. цього договору, здійснюється протягом 30 календарних днів після підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних про передачу продукції, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виробника, в строки, визначені у додатку до даного Договору. У п.2.3. цього Договору зазначено, що при здійсненні розрахунків за продукцію, зобов`язання контрактанта з оплати продукції зменшуються на вартість переданих контрактантом виробнику товарно-матеріальних цінностей та/або виконаних робіт та/або наданих послуг для виробництва продукції на умовах цього договору. Незалежно від інших положень договору, контрактант сплачує виробнику грошові кошти у сумі 700 000,00 грн. Така сплата здійснюється незалежно від вартості переданих виробнику матеріально - технічних ресурсів та/або виконаних робіт та/або наданих послуг, та не допускається заміна вказаної оплати на інші форми розрахунку, у тому числі на зарахування зустрічних взаємних вимог. Такий платіж сплачується контрактантом Виробнику протягом 15 робочих днів з моменту переходу права власності на всю продукцію, котра зазначена у додатках до договору (п. 2.5. договору контрактації). Згідно з п.п.9.1, 9.2. Договору контрактації, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та закріплення їх печатками і закінчується 31 грудня 2020 року, але не пізніше моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань в рамках цього договору. Згідно з Додатком №1 до договору контрактації загальна площа земельних ділянок, на яких буде здійснено виробництво сільськогосподарської продукції (соняшнику) складає 1 610,87 га на території Городищенської сільської ради 601,42 га, та на території Білокриницької сільської ради - 1 009,45 га. 10 квітня 2020 року, між ДП "ДГ "Білокриницьке", як замовником, та ПП "Холдер Агро", як підрядником, був укладений Договір підряду №1004, за умовами якого замовник доручив проведення робіт та зобов`язався оплатити їх вартість в порядку та строки визначені цим договором, а підрядник в свою чергу зобов`язався залучити власних працівників та виконати власною технікою, сільськогосподарські роботи на площі 1 610,87 га +/- 15%. Пунктом 2.1. Договору підряду передбачено, що підрядник забезпечує виконання сільськогосподарських робіт, передбачених цим договором, в терміни, визначені сторонами у додатках до цього договору. Місце виконання робіт - Городищенська та Білокриницька сільські ради Рівненської області. Відповідно до п.п.3.3,3.4 Договору підряду, загальна вартість сільськогосподарських робіт, фактично виконаних підрядником за цим договором фіксується сторонами в акті приймання-передачі виконаних робіт. Замовник здійснює оплату підряднику по факту за виконані роботи протягом 3 банківських днів із дня підписання акта виконаних робіт та/або акту приймання-передачі виконаних робіт . Відповідно до п.4.1 Договору підряду, прийомка-передача виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт що надається підрядником замовнику в день закінчення виконаних робіт. Відповідно до п.4.6 Договору підряду, замовник зобов`язаний підписати акт приймання-передачі виконаних робіт протягом 3 банківських днів з моменту надання його підрядником або в цей же термін направити підряднику мотивовану відмову від підписання акту. Згідно з п.9.1. Договору, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2020 року, а стосовно проведення розрахунків - до повного їх здійснення. На виконання Договору підряду, в силу необхідності забезпечити належне виконання умов Договору контрактації, ПП "Холдер Агро" власними силами та власними засобами, використовуючи власні комплекси сільськогосподарської техніки, паливно-мастильні матеріали та насіннєвий матеріал, за дорученням замовника проведено сільськогосподарські роботи, передбачені Договором підряду, та засіяно насінням 1 610,87 га площі, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт №1 від 28 квітня 2020 року на суму 1 288 696,00 грн., №2 від 28 квітня 2020 року на суму 2 190 783,20 грн., №3 від 28 квітня 2020 року на суму 3 463 370,50 грн., №4 від 25 травня 2020 року на суму 2 158 565,80 грн., №5 від 25 травня 2020 року на суму 1 771 957,00 грн., №6 від 26 жовтня 2020 року на суму 5 304 950,00 грн., №7 від 26 жовтня 2020 року на суму 5 799 132,00 грн., №8 від 20 жовтня 2020 року на суму 7 284 354,14 грн., а всього на загальну суму 26 421 426,38 грн. 15 червня 2021 року, рішенням Господарського суду Рівненської області, у справі №918/215/21, позовні вимоги ПП "Холдер Агро" до ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства західного Полісся НААН України про стягнення заборгованості за Договором підряду №1004 від 10 квітня 2020 року задоволено та стягнуто з відповідача 26 421 426,38 грн. Відповідно до положень Статуту та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП "ДГ "Білокриницьке" є державним комерційним унітарним підприємством, що діє на основі державної форми власності, та перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України. 06 липня 2021 року, листом №02-06/124, арбітражний керуючий Захарко І.І. звернувся до НААН України з проханням надати інформацію про погодження Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року та Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року, укладених ПП "Холдер Агро" та ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України. 12 липня 2021 року, у листі №14-240, НААН України повідомила арбітражного керуючого Захарка І.І. про те, що в жовтні НААН України стало відомо про укладення вказаних договорів. Крім того, НААН України зазначила про те, що вказані договори за своєю суттю мають ознаки прихованої оренди державної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що розташована на території Городищенської та Білокриницької сільських рад загальною площею 1610,87 га, та знаходиться на праві постійного користування у ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України, а також зазначила, що договір контрактації не погоджувала. Враховуючи викладене, розпорядник майна ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України - Захарко І.І., посилаючись на те, що ДП "ДГ "Білокриницьке" Інституту сільського господарства західного Полісся НААН України в порушення вимог ст. 73-2 ГК України не здійснило погодження щодо укладення спірних договорів з органом управління державним майном - НААН України, а також вказуючи на те, що Договір контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року є удаваним правочином, який вчинено ПП "Холдер Агро" та ДП "ДГ "Білокриницьке" з метою приховати інший правочин - оренди землі, зміст якого суперечить вимогам ЗК України та Закону України "Про оренду землі", звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про визнання зазначених договорів недійсними в межах справи про банкрутство ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України. 05 квітня 2022 року, рішенням Господарського суду Рівненської області було задоволено позов розпорядника майна ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України - Захарко І.І. до ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України" та ПП "Холдер Агро", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: НААН України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ТОВ "Органікс- Агро", про визнання недійсними Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року та Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року і визнано ці угоди недійсними. Виходячи з тих підстав, що спірні договори вчинені відповідачами з порушенням ч.2 ст. 73-2 ГК України, за відсутності в ДП "ДГ "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України повного обсягу цивільної дієздатності на вчинення значних господарських зобов`язань, за відсутності погодження органу, до сфери управління якого належить останній. Крім того, умови спірних договорів містять всі істотні умови оренди земельної ділянки, що свідчить про укладання між відповідачами удаваного договору про обробіток землі із порушенням вимог Закону України "Про оренду землі", що в сукупності має наслідком необхідність визнання таких договорів недійсними. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 05 квітня 2022 слід скасувати, прийнявши нове рішення про відмову в позові, з огляду на наступне. Як вже зазначалося вище, 08 квітня 2020 року, між ПП "Холдер агро", як контрактантом, та ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" інституту сільського господарства західного полісся НААН України", як виробником, було укладено Договір контрактації сільськогосподарської продукції №0804 ВК, за умовами якого виробник зобов`язався виростити і передати у власність контрактанта с/г продукцію, вирощену на земельних ділянках силами виробника, але за рахунок контрактанта. Крім того, між ПП "Холдер агро", як підрядником, та ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства західного полісся НААН України", як замовником, було укладено Договір підряду №1004 від 10 квітня 2020 року, відповідно до п.2.1 якого підрядник забезпечує виконання сільськогосподарських робіт, передбачених цим договором в терміни зазначені сторонами в додатках до цього договору. Місце виконання робіт: Городищенська сільська рада та Білокриницька сільська рада Рівненської області. Конкретні границі земельних ділянок, на яких повинні бути виконані сільськогосподарські роботи та графік черговості їх обробітку, доводяться замовником підряднику в процесі виконання останнім своїх зобов`язань за цим договором. Так, на виконання Договору підряду ПП "Холдер Агро" власними силами та власними засобами, використовуючи власні комплекси сільськогосподарської техніки, паливно-мастильні матеріали та насіннєвий матеріал, за дорученням замовника проведено сільськогосподарські роботи, передбачені Договором підряду, та засіяно 1610,87 та площі, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт №1 від 28 квітня 2020 року на суму 1 288 696,00 грн., №2 від 28 квітня 2020 року на суму 2 190 783,20 грн., №3 від 28 квітня 2020 року на суму 3 463 370,50 грн., №4 від 25 травня 2020 року на суму 2 158 565,80 грн., №5 від 25 травня 2020 року на суму 1 771 957,00 грн., №6 від 26 жовтня 2020 року на суму 5 304 950,00 грн., №7 від 26 жовтня 2020 року на суму 5 799 132,00 грн., №8 від 20 жовтня 2020 року на суму 7 284 354,14 грн., всього на загальну суму 26 421 426,38 грн. Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Договору підряду, загальна вартість сільськогосподарських робіт, фактично виконаних підрядником за цим договором фіксується сторонами в акті приймання-передачі виконаних робіт. Замовник здійснює оплату підряднику по факту за виконані роботи протягом 3 банківських днів із дня підписання акта виконаних робіт та/або акту приймання-передачі виконаних робіт . Відповідно до п.4.1 Договору підряду, прийомка-передача виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт що надається підрядником замовнику в день закінчення виконаних робіт. Пунктом 1 ч.2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За частиною 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Відповідно до ч.2 п.1 ст. 175 ГК України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 837 ЦК України, за Договором підряду одна сторона, як підрядником, зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. У відповідності до приписів Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року: - господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів, (абз.2 п.2.1); - первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абз.1 п.2.1); - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи; - первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4); - документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою, (абз.1 п.2.5). Як встановлено судом апеляційної інстанції, акти приймання-передачі виконаних робіт №1-8 мають всі обов`язкові реквізити первинних документів, передбачені п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції. Крім того, зазначені акти містять в собі такі складові як: - фіксація факту виконаних робіт; - визначення ціни та обсягу таких робіт, а відтак містять відомості про господарські операції з виконання робіт за Договором підряду №1004 від 10 квітня 2020 року. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15 червня 2021 року у справі №918/215/21 позов ПП "Холдер Агро" до ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України" про стягнення заборгованості за Договором підряду від №1004 від 10 квітня 2020 року задоволено. Вирішено стягнути з ДП "Дослідне господарства "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України на користь ПП "Холдер Агро" заборгованість в сумі 26 421 426,38 грн. Отже, рішенням Господарського суду Рівненської області від 15 червня 2021 року у справі №918/215/21, що набрало законної сили, встановлено обставини виконання ПП "Холдер Агро" умов Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року та наявність заборгованості відповідача 1 за фактично виконані згідно умов вказаного договору роботи. Відтак, доводи позивача в частині недостатності доказів виконання ПП "Холдер Агро" та приймання ДП ДГ "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України робіт за Договором підряду, фактично полягають в оспорюванні вартості та обсягів виконаних ПП "Холдер Агро" робіт, обставини відносно яких встановлювалися в іншій судовій справі №918/215/21 та не є предметом спору в даній справі про визнання договору недійсним. Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Зазначена норма кореспондується з положеннями ч.1 ст. 207 ГК, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Обґрунтовуючи свій позов, арбітражний керуючий вказав на порушення відповідачами 1 та 2 вимог ст. 73-2 ГК України, а саме: вчиненням державним унітарним підприємством ДП "ДГ "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України значного господарського зобов`язання, за відсутності погодження з органом, до сфери управління якого належить останній. Відповідно до ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, установлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. За приписами ч.ч.1,2 ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, для вчинення правочину орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, повинна мати необхідний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності, і зобов`язана не перевищувати своїх повноважень. Згідно з приписами ст. 65 ГК України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядову раду такого підприємства (в разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (в разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) установлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства. Відповідно до ч.1 ст. 73 ГК України, державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Згідно зі Статутом ДП "ДГ "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України підприємство засноване на основі державної власності, перебуває в віданні НААН України, як органу управління державним майном. Водночас за ч.1 ст. 73-2 ГК України значним господарським зобов`язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов`язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Статутом державного унітарного підприємства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення господарського зобов`язання до значного господарського зобов`язання. Значне господарське зобов`язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, в випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею. Частиною 2 наведеної норми передбачено, що рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Згідно з річною фінансовою звітністю за 2019 рік вартість активів ДП ДГ "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України, виходячи з розміру яких мало бути визначено яке господарське зобов`язання державного унітарного підприємства підпадає під поняття значного в розумінні ч.1 ст. 73-2 ГК України, на момент укладення оскаржуваних правочинів становила 76 821 000,00 грн. (7 682 100,00 грн. - 10%). Згідно з ч.1 ст. 237 та ч.1 ст. 239 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Статтею 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою'. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Відповідно до ч.3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, у частині третій ст. 92 ЦК України передбачено виняток із загального правила до визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (ст.ст. 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому, тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 червня 2018 року у справі №668/13907/13-ц (провадження №14-153цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі №911/2129/17 (провадження №12-45гс19), від 13 травня 2020 року у справі №669/775/17 (провадження №61-12205св19). Так, п.13 ч.2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу: відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи. Разом з тим, ч.1 ст. 10 цього Закону встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості, (ч.3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Так, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15 грудня 2021 року відносно ДП ДГ "Білокриницьке" ІСГ Західного Полісся НААНУ (Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо) станом на дату укладення оспорюваного договору підряду керівником юридичної особи вказано КОНОВАЛ РУСЛАН МИХАЙЛОВИЧ, 25 березня 2020 року (виконуючий обов`язки керівника) - керівник. При цьому, жодних обмежень повноважень щодо вчинення правочинів керівником відповідача 1 відомості Єдиного державного реєстру не містять та не містили станом на дату укладення спірного договору підряду. Посилання позивача на фінансову звітність відповідача 1 за 2019 рік не спростовує вищевикладених обставин та не доводить недобросовісності та нерозумності поведінки ПП "Холдер Агро" також із урахуванням відсутності доказів оприлюднення зазначеної звітності станом на 10 квітня 2020 року - дату укладення договору підряду. Відтак, відсутні підтверджені належними і допустимими доказами обставини, які свідчать про те, що під час укладення Договору підряду ПП "Холдер-Агро" діяло недобросовісно або нерозумно та достеменно знало про відсутність в директора ДП ДГ "Білокриницьке" ІСГ Західного Полісся НААНУ необхідного обсягу повноважень. Крім того, відповідно до п.2.1. Договору конрактації, загальна вартість продукції, що постачається згідно з договором визначається в додатках до цього договору. Ціна та кількість продукції можуть бути скориговані на дату поставки продукції. Коригування ціни має бути здійснено виходячи із середніх ринкових цін на продукцію з поля (до сушення, очищення тощо) з урахуванням якісних характеристик. Зміна ціни відображається у відповідних додатках до договору. За п.2.1 Договору підряду, підрядник забезпечує виконання сільськогосподарських робіт, передбачених цим договором в терміни зазначені сторонами в додатках до цього договору. Місце виконання робіт Городищенська сільська рада та Білокриницька сільська рада Рівненської області. Конкретні границі земельних ділянок, на яких повинні бути виконані сільськогосподарські роботи та графік черговості їх обробітку, доводяться замовником підряднику в процесі виконання останнім своїх зобов`язань за цим договором. Відповідно до п.п.3.1, 3.3, 3.4 Договору підряду, вартість робіт за договором встановлюється в національній валюті України, в гривнях, та узгоджується сторонами в Додатках до цього договору. Загальна вартість сільськогосподарських робіт, фактично виконаних підрядником за цим договором фіксується сторонами в акті приймання-передачі виконаних робіт. Замовник здійснює оплату підряднику по факту за виконані роботи протягом 3 банківських днів із дня підписання акта виконаних робіт та/або акту приймання-передачі виконаних робіт. Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами підписані акти прийому-передачі виконаних робіт, які у відповідності до п.п.3.1-3.3 Договору підряду, є додатками до цього Договору. При цьому, у вказаних Додатках сторонами визначено перелік робіт та їх вартість. Враховуючи зміст вищенаведених та інших договірних положень, а також інших матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що станом на момент підписання оспорюваних договорів не було визначено ціну вказаних договорів, в тому числі, яка б становила чи перевищувала 7 682 100,00 грн. (відповідних положень оспорювані договори станом на момент їх укладення не містять). З огляду на викладене, посилання позивача на те, що вартість Договору підряду з врахуванням всіх виконаних робіт склала 26 421 426,38 грн., не може свідчити про те, що станом на час підписання оспорюваного договору підряду (тобто станом на 10 квітня 2020 року) було визначено ціну вказаного договору, яка становить чи перевищує 7 682 100,00 грн. За таких обставин, незалежно від обізнаності/необізнаності представників сторін за оспорюваним Договором підряду про наявні обмеження на вчинення правочинів, вартість яких перевищує 7 682 100,00 грн., з огляду на те, що відсутні підстави для висновку про те, що станом на час підписання оспорюваного договору (тобто станом на 10 квітня 2020 року) не було визначено ціну вказаного договору, яка б становила чи перевищувала 7 682 100,00 грн., колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про підписання 10 квітня 2020 року оспорюваного договору в.о. директора ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України з перевищенням його повноважень. Щодо посилання стосовно удаваності Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту. Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків Правовідносини сторін у цій справі урегульовано Договором підряду №1004 від 10 квітня 2020 року, який позивач просить визнати недійсним з тих підстав, що останній в сукупності з договором контрактації сільськогосподарської продукції №0804 від 08 квітня 2020 року за своєю правовою природою не є Договором підряду, а є договором оренди землі, оскільки за його умовами право, передбачене ч.1 ст. 92 ЗК України використовується не землекористувачем, тому цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин). Колегія суддів зазначає, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 17 січня 2019 року у справі №923/241/18, від 21 травня 2019 у справі №925/550/18. Для визнання правочину удаваним позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників (Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №357/3132/15-ц, провадження №61-16179св19). Відповідно до ст. 837 ЦК України, за Договором підряду одна сторона, як підрядником, зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно ст. 839 ЦК України, підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену Договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Як встановлено судом апеляційної інстанції, Договір підряду №1004 від 10 квітня 2020 року відповідає вищевказаним положенням Закону та передбачає оплатне виконання ПП "Холдер Агро" власними силами та власними засобами, використовуючи власні комплекси сільськогосподарської техніки, паливно-мастильні матеріали та насіннєвий матеріал, за дорученням замовника ДП ДГ "Білокриницьке" ІСГ Західного Полісся НААНУ сільськогосподарських робіт на земельних ділянках замовника (п.п.1.1., 2.1., 2.3. Договору підряду). Внаслідок виконання сторонами договору підряду настали відповідні наслідки у вигляді виконаних сільськогосподарських робіт, ПП "Холдер Агро" власними силами та власними засобами, використовуючи власні комплекси сільськогосподарської техніки, паливно-мастильні матеріали та насіннєвий матеріал, за дорученням замовника проведено сільськогосподарські роботи, передбачені Договором підряду, та засіяно насінням 1610,87 га площі, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт на загальну суму 26 421 426,38 грн. Разом з тим, ст. 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України. ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. За приписами ст. 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. За змістом ч.1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Договір оренди землі укладається на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). Статтею 25 ч.1 Закону України "Про оренду землі" також передбачено, що орендар земельної ділянки, окрім іншого, має право отримувати продукцію і доходи. Частиною 1 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Відповідно до ст. 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Згідно ч.2 ст. 184 ЦК України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Статтею 189 ЦК України передбачено, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 775 ЦК України, наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм. Зазначене положення кореспондується загальній меті відносин найму - користування річчю наймачем, тобто вилучення корисних властивостей речі, а отже, всі корисні властивості речі, що виявляються у можливості приносити плоди, доходи або продукцію, вилучає наймач. Згідно ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Таким чином, право власності землекористувача на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур визнається та захищається законом. Особливості виникнення права власності на посіви і насадження визначені ЦК України та ЗК України і пов`язуються з правомірним користуванням земельною ділянкою. Отже особа, яка володіє та користується земельними ділянками, є належним землекористувачем та набуває безоплатно права власності на врожай (посіви і насадження сільськогосподарських культур, вироблену сільськогосподарську продукцію), що вирощений на таких земельних ділянках, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року в справі №917/2060/17. Відтак, укладення Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року жодним чином не передбачає передачу права користування (володіння) земельними ділянками, що знаходяться на території Городищенської сільської ради, площею 601,42 га та Білокриницької сільської ради, площею 1009,45 га, від виробника - ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України до контрактанта - ПП "Холдер Агро". Будь-яких доказів передачі зазначених земельних ділянок ПП "Холдер Агро" (відповідачу), а також і не передбачає право ПП "Холдер Агро" як користувача (орендаря) на отримання продукції, плодів (посіви та вирощену сільськогосподарську продукцію) на земельних ділянках, оскільки право власності на вирощену сільськогосподарську продукцію набув землекористувач ДП ДГ "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України. Що ж до укладеного Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804 від 08 квітня 2020 року, то у відповідності до положень ст. 713 ЦК України предметом договору є вирощування виробником (ДП ДГ "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України) сільськогосподарської продукції, визначеної у Додатках до договору, на яку у подальшому право власності оплатно набуває контрактант. Визначення Договору контрактації сільськогосподарської продукції наведено у ч.2 ст. 272 ГК України, за змістом якої за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов`язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції. У першому визначенні за нормами ЦК України передбачено, що сільськогосподарська продукція передається виробником у власність контрактантові або визначеному ним іншому одержувачеві, а в другому - за нормами ГК України, акцентується увага на обов`язку контрактанта сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, що є однією з ознак договору контрактації. Аналіз змісту умов Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року свідчить, що сторонами узгоджено умови про ціну продукції, порядок розрахунків, якість продукції, порядок приймання продукції по кількості і якості, порядок переходу права власності на сільськогосподарську продукцію від виробника до контрактанта. Взаємні права та обов`язки сторін договору передбачають спільні зустрічні дії, спрямовані на досягнення мети, визначеної договором, а саме: - вирощування сільськогосподарської продукції. Так, зокрема, виробник зобов`язаний виростити, зібрати і поставити (передати) контрактанту якісну продукцію, а також передати необхідну документацію на неї у місці та в строки, встановлені договором. У свою чергу, контрактант зобов`язується сприяти виробнику у вирощуванні продукції шляхом передачі виробнику товарно-матеріальних цінностей (насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив тощо), які виробник використовує при виробництві продукції, у встановлений договором строк та порядку прийняти продукцію та оплатити її. Договір містить також інші умови, які свідчать про намір сторін для взаємної вигоди досягнути мети, яка визначена, та підтверджують справжнє і вільне волевиявлення, що випливає з умов, які деталізують виконання сторонами прав і обов`язків за договором. Частина 3 ст. 6 ЦК України встановлює, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина 1 ст. 627 ЦК України встановлює, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Невідповідність окремих умов Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року окремим положенням ст. 713 ЦК України, таким чином, не може свідчити про відсутність у сторін наміру укласти саме договір з метою контрактації сільськогосподарської продукції, а є реалізацією права сторін на вільне волевиявлення при укладенні договору в межах, у яких закон надає сторонам право на свободу договору, адже сторонами досягнуті домовленості щодо істотних умов укладеного ними договору. При цьому, залучення до виконання усіх чи частини сільськогосподарських робіт з вирощування сільськогосподарської продукції підрядника чи підрядників для окремих видів робіт за окремими господарськими договорами не спричиняє позбавлення ДП ДГ "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України правового статусу виробника відповідної вирощеної сільськогосподарської продукції, як і не спричиняє набуття вказаним контрактантом чи підрядником права землекористувача та похідного від нього права власності на вирощену сільськогосподарську продукцію, на відміну від змісту правовідносин оренди, за гіпотетичної наявності яких у ПП "Холдер-Агро" був би відсутній обов`язок приймати від власника - відповідача 1 вироблену сільськогосподарську продукцію та оплатити за наслідками такого прийняття її вартість. Визначений за згодою сторін обов`язок контрактанта сплатити виробникові грошові кошти в сумі 700 000,00 грн. незалежно від інших положень договору контрактації не свідчить про відсутність обов`язку контрактанта сплатити вартість вирощеної продукції за умови її передачі виробником контрактанту у відповідності до п.п.2.1.-2.3. Договору контрактації, що відповідає правовідносинам саме згідно договору контрактації, а не оренди. Відтак, характер спірних правовідносин сторін та правової природи оспорюваного договору, мета цього договору, з огляду на його умови щодо прав і обов`язків сторін, не спрямовані прихованій меті передачі цих земельних ділянок в оренду ПП "Холдер Агро", та не зумовили настання інших правових наслідків, ніж ті, що передбачені для правовідносин за Договором підряду №1004 від 10 квітня 2020 року. Щодо твердження позивача про наявність ознак договору оренди земельних ділянок слід зазначити, що в оспорюваному правочині відсутні істотні умови, які б надавали йому характер орендного договору у відповідності до закону, а саме: не визначено об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); не встановлено орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Без встановлення ознак договору оренди землі, які випливають з положень ч.1 ст. 15 Закону "Про оренду землі", твердження позивача є лише його припущенням. Судом апеляційної інстанції не встановлено, що умови оспорюваного правочину передбачають передачу права користування (володіння) земельними ділянками, що знаходяться на території Городищенської сільської ради, площею 601,42 га та Білокриницької сільської ради, площею 1009,45 га, від виробника - ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України до контрактанта - ПП "Холдер Агро". Будь-яких доказів передачі зазначених земельних ділянок ПП "Холдер Агро" (відповідачу) на підставі оспорюваного Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду позивачем не подано. Оскільки оспорюваний Договір контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року не містить положень, за якими право користування земельними ділянками на території Городищенської сільської ради, площею 601,42 га та Білокриницької сільської ради, площею 1009,45 га, переходить від виробника - ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" до контрактанта - ПП "Холдер Агро", твердження позивача про наявність між сторонами прихованого договору оренду не ґрунтується на досліджених доказах. Стаття 235 ЦК України встановлює, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. У постанові від 06 червня 2018 року у справі №910/19473/17 за інших фактичних обставин, але щодо удаваного правочину Верховний Суд зазначив, що за змістом ч.1 ст. 202, ч.3 ст. 203 ЦК України головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків. Отже, основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів дарування та з`ясування питання про те, чи не укладені ці правочини з метою приховати інші та які саме. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі №6-1026цс16 та Верховним Судом у постанові №707/1541/16-ц від 11 квітня 2018 року. Таким чином, для встановлення удаваності правочину суду необхідно на підставі переконливих доказів, оцінених судом за критеріями ст. 86 ГПК України, встановити, що обидві сторони правочину не мали дійсного спрямованого на досягнення певної мети вольового наміру вчинити саме цей правочин, а навпаки, мали намір вчинити інший прихований правочин. Як зазначає Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 04 березня 2021 року у справі №908/1879/17, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Колегія суддів зазначає, що в ч.3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони і полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. За приписом ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність усіх тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом також враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст. 236 ГПК України). Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи наведені положення діючого законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутість достатніх правових підстав для визнання недійсними Договору підряду №1004 від 10 квітня 2020 року та Договору контрактації сільськогосподарської продукції №0804ВК від 08 квітня 2020 року. При цьому, апеляційним судом не встановлено, що докази, надані позивачем на підтвердження таких обставин, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачами на їх спростування. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1 ст. 277 ГПК України). Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 05 квітня 2022 року прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки, викладені в ньому, не відповідають обставинам справи. З огляду на це, апеляційну скаргу відповідача-2 слід задоволити частково, а рішення Господарського суду Рівненської області від 05 квітня 2022 року - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити. Керуючись ст. ст. 269-276, 277, 281-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ПП "Холдер Агро" - задоволити частково. Рішення Господарського суду Рівненської області від 05 квітня 2022 року у справі №918/351/21(918/672/21) - скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України. Матеріали справи №918/351/21(918/672/21) повернути Господарському суду Рівненської області. Головуючий суддя Дужич С.П. Суддя Коломис В.В. Суддя Саврій В.А.