Постанова 4872 № 916/2040/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2040/20 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №6 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Головея В.М., Разюк Г.П., секретар судового засідання - Бебик А.М., за участю представників учасників судового процесу: від позивача: Глазов О.В., за ордером; від відповідача: Пустовойтов Д.М., за ордером; розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" на рішення Господарського суду Одеської області від 02 грудня 2020 року (повний текст складено 14.12.2020р.) по справі № 916/2040/20 за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство імені О.В. Суворова" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова" до відповідача: Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" про визнання договору недійсним, - суддя суду першої інстанції: Желєзна С.П., час та місце винесення рішення: 02.12.2020р., м. Одеса, просп. Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду. В судовому засіданні 10.03.2021р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови. В С Т А Н О В И В: У липні 2020р. Державне підприємство „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова" (далі також - позивач, Дослідне господарство, господарство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" (далі також - відповідач, МПП Фірма «ЕРІДОН») про визнання недійсним договору поставки від 26.10.2016р. №183/17/24 з додатками на загальну суму 6 694 785,28 грн., укладеного між Державним підприємством "Дослідне господарство імені О.В. Суворова" Національного наукового центру "Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова" та Малим приватним підприємством Фірмою "ЕРІДОН". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадова особа, що підписала відповідний договір з боку позивача не мала достатніх повноважень для такого підписання, а також відсутністю погодження договору поставки від 26.10.2016р. №183/17/24 Національною академією аграрних наук України, яке є обов`язковим у даному випадку, оскільки сума договору перевищує 10% вартості активів підприємства за даними останньої річної звітності. При цьому, позивачем було заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності для звернення до суду з вищенаведеними позовними вимогами. Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.12.2020р. у справі №916/2040/20 (суддя Желєзна С.П.) позовні вимоги Державного підприємства "Дослідне господарство імені О.В. Суворова" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова" задоволено у повному обсязі. В своєму рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" обставин, які унеможливлювали своєчасне подання позову з причин, які від нього не залежали, а тому, задовольнив клопотання позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності. По суті позовних вимог місцевий господарський суд встановив, що спірний договір від імені ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" підписано ОСОБА_1 , який станом на дату підписання договору не був призначений на посаду директора Дослідного господарства. Крім того, Договір було підписано відповідною особою з перевищенням визначених статутом повноважень щодо відсутності схвалення договору органом або особою, уповноваженою відповідно до закону, установчих документів здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення. Встановивши, що договір поставки від 26.10.2016р. №183/17/24 був укладений між сторонами із порушенням вимог ст. 73-2 Господарського кодексу України, що є підставою для визнання спірного договору недійсним, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог Дослідного господарства. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Мале приватне підприємство фірма "Ерідон" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2020р. у справі №916/2040/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, МПП фірма "Ерідон" зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим на підставі неправильно встановлених обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження чи оцінки доказів. Зокрема, апелянт наполягає на тому, що договір поставки від 26.10.2016р. №183/17/24 фактично був підписаний сторонами у 2017р. після призначення ОСОБА_1 на посаду директора Дослідного господарства, а визначена сторонами дата спірного договору - 26.10.2016р. є помилковою, що підтверджується підписанням сторонами першого із додатків до договору - 16.03.2017р., якій за твердженням відповідача був підписаний разом із підписанням спірного договору. Скаржник вказує, що через те, що договір був автоматично сформований в програмному забезпеченні постачальника, згідно із заявками покупця на відвантаження продукції в жовтні 2016р., постачальник та покупець помилково не здійснили виправлення дати договору при його підписанні. Також, відповідач вважає, що додатковим доказом того, що договір був підписаний після призначення ОСОБА_1 на посаду директора є те, що додатки до спірного договору та видаткові накладні були підписані вже після призначення ОСОБА_1 на посаду виконуючого обов`язки директора з 15.03.2017 року на підставі розпорядження Національної академії аграрних наук України №4 від 14.03.2017 року. Посилаючись на статтю 79 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено принцип вірогідності доказів, враховуючи вищевикладене, наявність у матеріалах справи заяви свідків, зважаючи на початок строку виконання сторонами договору поставки, апелянт зазначає, що судом неправильно встановлені обставини у даній справі щодо укладення договору від 26.10.2016р. №183/17/24 до призначення ОСОБА_1 на посаду виконуючого обов`язки директора Дослідного господарства з 15.03.2017 року. Також, скаржник зазначає, що судом не було враховано вчинення позивачем подальших дій на виконання умов цього договору, тобто, схвалення правочину. Так, посилаючись на виконання договору поставки та на те, що Дослідне господарство скористалось правом на податковий кредит, чим підтвердило отримання товару від відповідача, МПП фірма "Ерідон" вважає, що такі дії позивача є беззаперечним доказом схвалення правочину. Апелянт звертає увагу на те, що кожний додаток до договору та видаткові накладні містять підписи уповноважених осіб Дослідного господарства та відтиски печатки ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", що на думку апелянта свідчить про участь відповідної юридичної особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Додатковим доказом схвалення договору позивачем МПП фірма "Ерідон" вважає те, що директор, як виконавчий орган підприємства, в межах своєї компетенції, визначеної законом і статутом, уповноважений вчиняти відповідні дії від імені підприємства, представляти підприємство у стосунках з державними та іншими органами і організаціями, підписувати фінансові та бухгалтерські документи, розпоряджатися майном підприємства, включаючи грошові кошти, а також приймати рішення щодо інших питань поточної діяльності. Враховуючи, що усі відповідні дії були санкціоновані та погоджені, як директором Дослідного господарства, так і його головним бухгалтером, з огляду на те, що за результатом перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" за 2017-2018 рр. було складено акт, з якого вбачається, що в ході проведення перевірки моніторингу цін засобів захисту рослин завищення цін з боку МПП фірми „Ерідон" не встановлено, відповідач наполягає на тому, що договір поставки був повністю схвалений органами управління позивача, зокрема і вищим органом управління підприємства, і посадовими особами, оскільки ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова» було отримано товар, застосовано його за призначенням, сплачено вартість такого отриманого товару, відображено у податковому обліку. Крім того, апелянт зауважує, що станом на момент укладення спірного договору в ЄДРПОУ не було зазначено жодних даних про обмеження повноважень директора позивача а, відтак, відповідач не міг знати про обмеження повноважень директора позивача, навіть якби вони і мали місце. Разом з тим, відповідач доводить суду, спірний договір поставки від 26.10.2016р. №183/17/24 не підпадає під ознаки господарського зобов`язання, наведеного в ч. 1 ст. 73-1 Господарського кодексу України та абзацу 2 п. 3.10 Статуту, оскільки керівник Дослідного господарства ОСОБА_1., не відповідає жодній ознаці визначеній у ч.2 ст. 73-1 Господарського кодексу України, а саме: не є стороною спірного договору поставки та не є членом виконавчого органу МПП фірми «Ерідон»; не отримував винагороду за вчинення договору поставки від 26.10.2016р. №183/17/24 від державного унітарного підприємства (посадових осіб органів управління державного унітарного підприємства) або від особи, яка є стороною господарського зобов`язання; внаслідок укладення спірного договору поставки не набув майно, будь-які майнові права, вигоди або блага; не брав участь у господарському зобов`язанні як представник або посередник, (крім представництва державного унітарного підприємства посадовими особами). Водночас, МПП фірми „Ерідон" зазначає, що статутом ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" не передбачено необхідності погодження значних правочинів. Враховуючи наведене, апелянт вважає, що згода Національної академії аграрних наук України не була потрібного для укладення договору поставки від 26.10.2016р. №183/17/24, оскільки щодо зазначеного правочину не існувала та не існує заінтересованість керівник Дослідного господарства ОСОБА_1., а в статуті відсутній пункт щодо необхідності погодження значних правочинів. Посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07.07.2020р. у справі №910/10647/18 та від 28.01.2020р. у справі №902/458/16, від 21.09.2016р. у справі №6-1512цс16, апелянт наполягає на тому, що визнання в судовому порядку недійсним спірного договору можливо лише у разі, якщо останній порушує права та законні інтереси позивача. Однак, відповідач вказує, що Дослідне господарство не надало пояснень та доказів того, які його порушені права чи охоронювані законом інтереси будуть відновлені внаслідок визнання недійсним договору поставки від 26.10.2016р. №183/17/24, з підстав відсутності у директора господарства повноважень на його укладення. Зазначаючи, що матеріали справи не містять доказів того, що ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" та/або третій особі було завдано будь-які збитки через укладання спірного договору, а навпаки, згідно з актом від 29.03.2019р. (за участю представників Національної академії аграрних наук України) за результатом перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" за 2017-2018 рр., завищення цін з боку МПП фірми „Ерідон" не встановлено, скаржник зауважує про наявність підстав для відмови у позовних вимогах Дослідного господарства. Окремо, відповідач звертає увагу на те, що всупереч ст. 4, ч. 5 ст. 73-2 Господарського кодексу України, суд першої інстанції вирішив питання про недійсність договору поставки не за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, а за позовом самого підприємства. Також, МПП фірма „Ерідон" наполягає на застосуванні позовної давності до заявлених ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" позовних вимог. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2020р. у справі №916/2040/20, розгляд справи призначено на 10.03.2021р. о 10:00 год. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 18.02.2021р. було задоволено клопотання представника МПП фірми "Ерідон від 17.02.2021р. щодо надання йому можливості участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв`язку "EasyCon"; вирішено провести судове засідання, призначене на 10.03.2021р. о 10:00 год. у справі №916/2040/20, в режимі відеоконференції. У судовому засіданні 10.03.2021р., яке проводилось в режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне. Як встановлено судом першої інстанції та вбачаються з матеріалів справи, 26.10.2016р. між ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" (Покупець) в особі директора ОСОБА_1 та ПП „Ерідон" (Постачальник), в особі представника ОСОБА_6., який діє на підставі довіреності від 02.01.2017р. №02/01-41 було укладено договір поставки №183/17/24 (Договір), відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару. У цьому же пункті визначено, що директор ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" - ОСОБА_1 діє на підставі Статуту господарства. За умовами п.п.1.2., 2.3., 3.2. Договору, найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим Договором, зазначаються в додатках; загальна вартість товару, що постачається за цим Договором визначається додатками та видатковими накладними у національній валюті, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна. Оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється Покупцем на підставі рахунку на оплату (п. 3.3. Договору). Згідно з п. 5.3. Договору перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі товару є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником Покупця. Підпис представника Покупця у видатковій накладній може бути завірений відтиском печатки покупця та свідчить про отримання товару Покупцем. Пунктом 9.2. Договору встановлено, що він вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2017р., а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору. До вказаного Договору між ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" в особі директора ОСОБА_1., який діяв на підставі Статуту, та ПП „Ерідон" було укладено наступні додатки: від 16.03.2017р. №183/17/24/1-ЗЗР - на поставку товару, загальною вартістю 12 921,60 грн.; від 16.03.2017р. №183/17/24-2-МД/П - на поставку товару, загальною вартістю 8 496,00 грн.; від 30.03.2017р. №183/17-24/3-ЗЗр - на поставку товару, загальною вартістю 6 829,20 грн.; від 26.07.2017р. №183/17/24/22-ЗЗр - на поставку товару, загальною вартістю 106 006,08 грн. Факт поставки товару за договором від 26.10.2016р. підтверджується видатковими накладними / т. 1, а. с. 48-58; 129-132, 134-168/, товарно-транспортними накладними /т. 2, а. с. 115-121, 174-181/ та податковими накладними, наявними у матеріалах справи Місцевим господарським судом також встановлено, що згідно із карткою позивача по рахунку №361 за 2017р., загальна сума поставленого за договором від 26.10.2016р. №183/17/24 товару протягом періоду з 24.03.2017р. по 17.11.2017р., а також загальна сума здійснених позивачем оплат складає 6 694 785,28 грн. В подальшому, за результатом перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" за 2017-2018 рр., комісією за участю представників Національної академії аграрних наук України було складено акт від 29.03.2019р., з якого вбачається, що в ході проведення перевірки моніторингу цін засобів захисту рослин завищення цін з боку ПП „Ерідон" не встановлено. У матеріалах справи наявний Статут ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", погоджений директором Дослідного господарства - ОСОБА_2, а також директором Національного наукового центру „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" - В.В. Власовим. Відповідно до п. п. 1.1, 1.5 Статуту ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", (далі - Статут) ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" (далі - Підприємство) засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України (далі - Академія), як органу управління державним майном. Підприємство безпосередньо підпорядковане Національному науковому центру „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" (далі - Наукова установа). Положеннями п. п. 3.1, 3.3 Статуту передбачено, що Підприємство є державним комерційним унітарним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб`єкт господарювання. Статут Підприємства затверджується президентом Академії після погодження Статуту з Науковою установою, якій безпосередньо підпорядковується Підприємство. Відповідно до п. 3.10 Статуту у відповідності з чинним законодавством і в межах цього Статуту Підприємство з урахуванням завдань Наукової установи, якій воно підпорядковане, самостійно вирішує питання своєї господарської діяльності, в тому числі визначає структуру управління, розробляє штатний розпис, вступає в договірні відносини з іншими установами, підприємствами та організаціями, набуваючи майнові права і відповідні обов`язки, може бути позивачем та відповідачем в судах. Господарське зобов`язання Підприємства, щодо вчинення якого є заінтересованість, виноситься на розгляд Академії для надання згоди на його вчинення, якщо балансова вартість майна або послуг чи сума коштів, що підлягають наданню, відчуженню, отриманню або передачі відповідно до господарського зобов`язання перевищує 10% вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності Підприємства. Згідно з п. п. 7.1, 7.2 Статуту управління Підприємством здійснюється відповідно до цього Статуту. Управління Підприємством здійснюється його директором, який підзвітний Академії. Директор Підприємства призначається на посаду на конкурсній основі та звільняється з неї директором Наукової установи після погодження з президентом Академії відповідно до її Статуту. Директор, діючи від імені Підприємства та в його інтересах, відповідно до законодавства та в межах цього Статуту і контракту, самостійно вирішує питання діяльності Підприємства, за винятком тих, що віднесені до компетенції Наукової установи, Академії і трудового колективу Підприємства, зокрема, укладає господарські договори видає довіреності іншим особам, відкриває рахунки в установах банків та реєстраційні рахунки - у відділеннях Державного казначейства (п.п. 7.5, 7.6 Статуту). За умовами п. 7.8 Статуту директор звітує про фінансово-господарську діяльність Підприємства перед Науковою установою та Академією в установлені терміни. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 був звільнений з посади директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 07.02.2020р. за угодою сторін; з 08.02.2017р. виконуючим обов`язки директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" призначено ОСОБА_3 14.03.2017р. Національним науковим центром „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" було прийнято розпорядження №4 про призначення ОСОБА_1 на посаду виконуючого обов`язки директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 15.03.2017р. до моменту погодження з Національною академією аграрних наук України призначення ОСОБА_1 на посаду директора за результатами конкурсу. 18.04.2017р. Національним науковим центром „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" було прийнято наказ №25-к про призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 18.04.2017р. по 17.04.2018р. за результатами конкурсу. Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №23638600 від 22.05.2018р., ОСОБА_1 виступав у якості директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 15.03.2017р. 16.04.2018р. Національним науковим центром „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" було прийнято наказ „27-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 17.04.2018р. у зв`язку із закінченням терміну дії контракту. Як встановлено судом першої інстанції, в подальшому, директором ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" - ОСОБА_4 19.02.2020р. до правоохоронних органів було подано заяву про наявність у діях колишніх посадових осіб Дослідного господарства факту зловживання службовим становищем. Листом від 08.05.2020р. №10.2-03/190 Національною академією аграрних наук України у відповідь на адвокатські запити Глазова О.В. , як представника позивача, було повідомлено, що Академія рішення про погодження договорів поставки засобів захисту рослин №183/17/24 від 26.10.2016р. та №183/18/51 від 09.02.2018р. з усіма додатковими угодами, які були укладені між ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" та ПП „Ерідон", не приймала. 27.08.2020р. - 28.08.2020р. Національною академією аграрних наук України було складено акт проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", з якого вбачається, що договір поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. був укладений із перевищенням максимальної вартості значного зобов`язання. У матеріалах справи наявні заяви свідків: ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , в яких суду повідомлено, що укладення та підписання договору від 26.10.2016р. №183/17/24 відбулось 16.03.2017р. разом з додатками до нього, тобто після призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова"; дата підписання договору була встановлена сторонами помилково, оскільки договір був автоматично сформований у програмному забезпеченні ПП „Ерідон" заздалегідь, згідно із заявками позивача на відвантаження продукції восени 2016р. Однак, сторони не звернули на це уваги та помилково не здійснили виправлення дати договору при його підписанні. При цьому, ОСОБА_1 було також повідомлено суду, що Національна академія аграрних наук України була обізнана про укладення договору поставки, що підтверджується, зокрема, актом перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" за 2017р.- 2018р. від 29.03.2019р., в якому було проведено моніторинг цін на засоби захисту рослин, встановлених ПП „Ерідон", завищення яких встановлено не було. Водночас, відповідно до заяви свідка (посвідчена 29.09.2020р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Руденко Г.О.) ОСОБА_2 , станом на дату підписання договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р., він виступав директором ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", будь-які повноваження на підписання договору від імені позивача ОСОБА_2. ОСОБА_1 надані не були. З балансу (звіту про фінансовий стан) ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" вбачається, що станом на 01.01.2016р. розмір активів підприємства складав 31 951,10 грн.; станом на 30.09.2016р. розмір активів підприємства складав 34 554,00 грн. Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків. Нормами статті 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частиною першою статті 215 цього Кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (ч.3 статті 215 Цивільного кодексу України). Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За змістом положень статей 11, 509, 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Спірний договір поставки від 26.10.2016р., підписаний від імені покупця - ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" ОСОБА_1 як директором підприємства. Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Приписами частин 1, 2 статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, для вчинення правочину орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, повинна мати необхідний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності, і зобов`язана не перевищувати своїх повноважень. Разом з тим, засновником та єдиним учасником позивача є Національна академія аграрних наук України, що вбачається зі Статуту Державного підприємства "Дослідне господарство імені О.В. Суворова" Національного наукового центру "Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова" та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Дослідне господарство засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном. Згідно з приписами статті 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Позивач у відповідності вказаних положень є державним унітарним підприємством. Частиною 1 ст. 73-2 Господарського кодексу України встановлено, що значним господарським зобов`язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов`язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Значне господарське зобов`язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею. Згідно з ч. 2 ст. 73-2 Господарського кодексу України рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство (ч.3 ст. 73-2 Господарського кодексу України). За умовами ч.5 ст. 73-5 Господарського кодексу України значне господарське зобов`язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою - четвертою цієї статті, може бути визнане судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Як вбачається з матеріалів справи, балансова вартість активів позивача за даними останньої річної звітності перед укладенням оскаржуваного договору становила 34 553,00 грн., що підтверджується звітом про фінансовий стан на 30.09.2016р. (т.2 а.с. 68-69). Разом з цим, вартість майнових прав за спірним договором становила 6 694 785,28 грн., що перевищує 25% вартості активів ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", за даними останньої річної фінансової звітності за 2016р. Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, Національною академією аграрних наук України відповідного погодження не надано. Таким чином, керівником позивача було вчинено значне господарське зобов`язання, без погодження з Національною академією аграрних наук України, а тому, при укладанні оспорюваного договору керівником позивача було перевищено свої повноваження. Відсутність згоди на укладення договору поставки від 26.10.2016р. №183/17/24 з боку органу, до сфери управління якого належить позивач підтверджується Листом Національної академії аграрних наук України від 08.05.2020р. №10.2-03/190, наявного у матеріалах справи, у якому зазначено, що Академія рішення про погодження договорів поставки засобів захисту рослин №183/17/24 від 26.10.2016р. та №183/18/51 від 09.02.2018р. з усіма додатковими угодами, які були укладені між ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" та ПП „Ерідон", не приймала. Відносно доводів представника відповідача про те, що оскільки після укладання оспорюваного договору між його сторонами були вчинені дії на виконання умов цього договору (Дослідне господарство скористалось правом на податковий кредит, чим підтвердило отримання товару від відповідача), що є діями, які направлені на наступне схвалення спірного договору, колегія суддів вважає зазначені доводи безпідставними, так як вчинення будь-яких дій з боку позивача направлених на виконання спірного правочину не може свідчити про його наступне схвалення, з огляду на те, що договори, які укладаються державними підприємствами можуть бути укладеними виключно після отримання згоди органу управління у відповідності до положень статті 73-2 Господарського кодексу України. Судова колегія звертає увагу на те, що факт виконання договору не може впливати на можливість визнання договору недійсним, за умови наявності відповідних правових підстав (наведене унормовується із роз`ясненнями постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р.). Так, згідно з п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог ч.ч.1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 Цивільного кодексу України. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Пунктом 2.5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом, є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому, для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону. Окремо, судова колегія звертає увагу на п. 3.3. вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11, відповідно до якого контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абз. 2 ч.2 ст. 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень. Спірний договір поставки від 26.10.2016р., укладений від імені покупця ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" директором ОСОБА_1. містить посилання, що вказана особа, діє на підставі Статуту підприємства, який і встановлює повноваження зазначеної особи. Наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким Статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (ураховуючи п.п. 3.1, 3.3, 3.10 Статуту) (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018р. зі справи №906/100/17, від 12.06.2018р. зі справи №927/976/17, від 02.10.2019р. зі справи №910/22198/17). Отже, посилання відповідача на те, що станом на момент укладення спірного договору в ЄДРПОУ не було зазначено жодних даних про обмеження повноважень директора позивача, судовою колегією не враховуються. Апеляційний суд зауважує, що у разі здійснення підприємницької діяльності, особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019р. у справі №910/15484/17). Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею тих чи інших дій. Отже, при укладенні спірного договору, виявивши розумну обачність, на переконання суду, МПП фірма «Ерідон», ознайомившись зі Статутом контрагента, не було позбавлене права отримати від ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" відомості про повноваження директора ОСОБА_1 на вчинення відповідного правочину. Аналізуючи зазначене та враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним договору поставки від 26.10.2016р. №183/17/24, а також, додаткових угод, з моменту укладання, як похідних вимог, тож позовні вимоги як обґрунтовані підлягають задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та не впливають на правильність вирішення спору по суті, а тому, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та такі, що суперечать фактичним обставинам справи і вимогам закону. Твердження апелянта про необхідність врахування судами при розгляді цієї справи висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07.07.2020р. у справі №910/10647/18, від 28.01.2020р. у справі №902/458/16, від 21.09.2016р. у справі №6-1512цс16, не заслуговують на увагу, оскільки обставини цієї справи №916/2040/20 та наведених справ істотно відрізняються. Так, у справах №№910/10647/18, 902/458/16, №6-1512цс16 були укладені договори щодо оренди землі, щодо купівлі-продажу майнових прав та у справі про банкрутство, а правовідносини у цих справах регулювалися відповідними положеннями такого роду договорів; сторони за організаційною формою були товариствами з обмеженою відповідальністю, публічними акціонерними товариствами, приватним сільськогосподарським підприємством тощо. Водночас, у справі, що нині переглядається, укладено договір стороною якого є унітарне підприємство, а тому, умови цього договору та правове регулювання відносин у такому випадку є іншими, аніж у справах №№910/10647/18, 902/458/16, №6-1512цс16. Відтак, правовідносини у цій справі та в справах №№910/10647/18, 902/458/16, №6-1512цс16 не є подібними, а відтак, доводи, наведені апелянтом, стосовно порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, не знайшли свого підтвердження. Щодо застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог, то судова колегія вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про існування у ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" обставин, які унеможливлювали своєчасне подання позову з причин, які від нього не залежали. Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України" Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відтак, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Пунктом 1 ч.1 ст. 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2020р. у справі №916/2040/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається. З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В: Рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2020р. у справі №916/2040/20 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк. Повний текст постанови складено 15.03.2021р. Головуючий суддя Савицький Я.Ф. Суддя Головей В.М. Суддя Разюк Г.П.