Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/3496/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/3496/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29) Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.; Представники сторін в судове засідання не з`явились; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2022 року (в частині стягнення витрат на правову допомогу) по справі №916/3496/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Ю" про стягнення заборгованості, (суддя місцевого господарського суду: Малярчук І.А., Господарський суд Одеської області, м.Одеса, просп. Шевченка, 29), ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Ю" (далі ТОВ «Вуд Ю») про стягнення заборгованості за договором поставки. Позивач у позові в обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ТОВ «Долфі-Україна» та ТОВ «Вуд Ю» було укладено договір поставки №256/К від 01.02.2020, відповідно до умов якого позивач здійснив поставку на користь відповідача товару на загальну суму 314 539,56 грн. Відповідач частково розрахувався за поставлений товар у розмірі 243 538,91 грн., у зв`язку з чим станом на 08.11.2021 у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 71000,65грн. На суми несвоєчасно здійснених оплат позивач нарахував 6560,67грн 30% річних, 3581,73грн пені. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.01.2021 задоволено повністю позов ТОВ "Долфі-Україна" до ТОВ "Вуд Ю" про стягнення 81143,05 грн., стягнуто з ТОВ "Вуд Ю" на користь ТОВ "Долфі-Україна" 71000 грн. 65 коп. основного боргу, 6560 грн. 67 коп. 30% річних, 3581 грн. 73 коп. пені, 2270 грн. судового збору, 2500 грн. витрат на правничу допомогу, 2000 грн. відшкодування гонорару успіху. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, ТОВ «Долфі-Україна» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2022 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та прийняти нове рішення в цій частині про стягення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19500 грн. та 6000 грн. в якості відшкодування гонорару успіху. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу ухвалено з порушенням норм матеріального права. Так, у рішенні судом не враховано, що відшкодуванню підлягають не лише фактичні витрати, а й ті, що будуть понесені. При цьому, в судовому рішенні суд повинен був конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково та навести мотивацію такого рішення. В даному випадку судом не було зазначено мотивацію зменшення витрат на правову допомогу. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем були надані та належним чином обгрунтовані докази понесених витрат на правничу допомогу, а твердження суду з приводу того, що представником позивача була здійснена робота лише зі складання позову є хибними. Апелянт вказує, що оскільки відповідач не подавав до суду клопотань про зменшення розміру правових витрат, судом не було дотримано норму ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття судом незаконного рішення в цій частині. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 відкрито апеляційне провадження по справі №916/3496/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2022 року; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3496/21. 16.02.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3496/21. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2022 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Долфі-Україна" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2022 року по справі №916/3496/21 призначено на 14.06.2022 року о 10:00 год. 30.05.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника ТОВ «Долфі-Україна» надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, з огляду на введений на території України воєнний стан. В судове засідання представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові відправлення, а також повідомлення про розміщення оголошень на веб-сайті «Судова влада». Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші). Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників сторін. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2020 між ТОВ «Долфі-Україна» (Постачальник) та ТОВ «Вуд Ю» (Покупець) було укладено договір поставки №256/К. Відповідно до умов вказаного Договору Постачальник зобов`язується поставляти Покупцю непродовольчі товари відповідно до поданого Покупцем замовлення. Покупець зобов`язується приймати товари та своєчасно оплачувати їх вартість. Предметом даного Договору є товари, що визначені у відповідних супровідних документах (видаткових, товарно- транспортних накладних, тощо). Право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін товарної (видаткової, товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару, якщо інший порядок переходу права власності на товар від Постачальника до Покупця не визначений Сторонами (п.п.1.1., 1.2., 1.3. договору). Постачальник здійснює постачання товару, а Покупець приймає та оплачує товар за цим договором окремими партіями (п.2.1. договору №256/К від 01.02.2020). Згідно з 4.4. Договору №256/К від 01.02.2020 Покупець сплачує 100% вартості товару протягом шістдесяти календарних днів з моменту отримання товару. Відповідно до п.п.5.3., 5.4. договору №256/К від 01.02.2020 за порушення грошового зобов`язання щодо оплати товарів, Покупець сплачує Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% (тридцять відсотків) річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України. Якщо заборгованість Покупця перед Постачальником триває більше 2-х місяців, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені за цим пунктом договору починається від самого першого дня прострочення платежу. Сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч.6 ст.232 ГК України. На виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 71074,49грн за видатковими накладними ДУЦ №№ 558862, 558527, 558526 від 23.07.2021, ДУЦ № 550274 від 21.07.2021, ДУЦ №№ 538471, 538470, 538469 від 16.07.2021, ДУЦ №№ 531498, 531471, 531470 від 14.07.2021, ДУЦ №№ 508665, 508664, 508663 від 07.07.2021, ДУЦ №№ 489743, 489742, 489741 від 30.06.2021, ДУЦ №№ 471612, 471611 від 23.06.2021, ДУЦ №№ 455011, 454989, 454988, 454987 від 16.06.2021, ДУЦ №№ 434422, 433726, 433715, 433714, 433713, 433700, 433699, 433698 від 09.06.2021, ДУЦ №№ 413962, 413961, 413956, 413955, 413954, 413927, 413925 від 02.06.2021, ДУЦ №№ 394166, 394165, 394164, 394142 від 26.05.2021, ДУЦ №№ 372342, 372341, 372340, 372246, 372245 від 19.05.2021, ДУЦ №№ 359675, 359674 від 14.05.2021, ДУЦ №№ 352056, 352055, 352054, 352000, 351999 від 12.05.2021, ДУЦ №№ 347516, 347515 від 11.05.2021, ДУЦ №№ 334147, 334146, 334128 від 05.05.2021, ДУЦ №№ 323854, 323853, 323852, 323844, 323843 від 28.04.2021, ДУЦ №№ 309680, 309679, 308230 від 23.04.2021, ДУЦ №№ 301797, 301796, 301795, 301794, 301793 від 21.04.2021, ДУЦ №№ 280974, 280973, 280972, 280933, 280932 від 14.04.2021, ДУЦ №№ 258454, 258453, 258451, 258450 від 07.04.2021, ДУЦ № 252944 від 06.04.2021, ДУЦ №№ 238555, 238554, 238553, 238521, 238520, 238519 від 31.03.2021, ДУЦ № 192391 від 17.03.2021. Позивач зазначив, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар, станом на 08 листопада 2021 року сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором складає 71 000,65 грн., що стало підставою для звернення до Господарського суду Одеської області з відповідними позовними вимогами. Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків. Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2022 в частині стягнення основного боргу, 30% річних та пені сторонами не оскаржується, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України не переглядається. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо необгрунтованого зменшення місцевим господарським судом витрат на правову допомогу, судова колегія зазначає наступне. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судова колегія враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Застосування відповідних положень ст.124 Господарського процесуального кодексу України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин даної справи, а також інших чинників. Близький за змістом висновок застосування ч.2 ст.124 Господарського процесуального кодексу України, є послідовним та сталим і міститься у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 08.04.2021 у справі №905/716/20, від 31.03.2021 у справі №916/2087/18. У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, прийнятій об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, викладено наступний правовий висновок. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України). У розумінні положень ч.5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.126 ГПК України). Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог). Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Відповідно до ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись; При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила цей висновок у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 правова позиція, що за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правничу допомогу, які належно підтверджені, має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах. В наступному ці висновки послідовно було підтверджено і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19. У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст.129 Госпдарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами). При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п.2 ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу). Тобто критерії, визначені ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", колегія суддів вважає, що висновки суду про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Вищенаведені обставини спростовують твердження скаржника, що висновки суду, викладені у рішенні щодо розподілу та стягнення розміру судових витрат не відповідають нормам чинного законодавства та судовій практиці. Щодо посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не наведено жодного належного та допустимого обгрунтування та правового твердження, котрі б надавали можливість встановити, допустити, припустити та стверджувати те, що вказані вимоги заяви є необгрунтовані та неправомірні, сторонами договору про надання правової допомоги визначено розмір та порядок адвокатського гонорару, судова колегія зазначає, що розмір присуджених до відшкодування судових витрат, є пропорційним до предмета спору з урахуванням конкретних обставин та ціни позову, судом правомірно обмежено такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому матеріали справи не містять великої кількості документів (лише позовна заява з додатками), зі справи не вбачається значної кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягали дослідженню адвокатом, враховуючи характер спірних правовідносин та рівень складності даної справи. Позовна заява не містить відомостей про аналіз позивачем судової практики для формулювання позовних вимог, про який зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу. Таким чином, подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката (у тому числі, в разі визначення у договорі розміру гонорару у фіксованому розмірі), якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи. З врахуванням наведеного, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції, враховуючи конкретні обставини справи, детально проаналізувавши всі докази, правомірно задовольнив вимоги скаржника частково та стягнув на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн. а також 2000 грн. гонорару успіху. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог, а доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2022 року по справі №916/3496/21 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2022 року по справі №916/3496/21залишається без змін. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2022 року по справі №916/3496/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2022 року по справі №916/3496/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 15.06.2022 року. Головуючий суддя: Н.М. Принцевська Судді: Г.І. Діброва А.І. Ярош