Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/13995/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/13995/21 пров. № А/857/6710/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «ПРОМЛИТ» до Волинської митниці про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості, суддя у І інстанції Димарчук Т.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення 28 лютого 2021 року, ВСТАНОВИВ : У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «ПРОМЛИТ» (далі - ТОВ «Завод ПРОМЛИТ») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати рішення про коригування митної вартості від 02 липня 2021 року № UA205100/2021/000011/2. (далі - Рішення) Волинської митниці (далі - Митниця). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2022 року у справі № 140/13995/21, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Завод ПРОМЛИТ» надало усі наявні та достатні документи, передбачені Митним кодексом України (далі - МК), які необхідні для визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу. Натомість відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу, та не підтвердив належним чином митну вартість товару, скориговану ним за резервним методом. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ТОВ «Завод ПРОМЛИТ». На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що під час опрацювання наданої для митного оформлення декларантом МД №UA205100/2021/006759 та здійснення перевірки числового значення заявленої декларантом митної вартості товару відбулось автоматичне спрацювання профілів ризику АСАУР, а саме необхідно перевірити достовірність декларування витрат на навантаження, розвантаження, оброблення. Так, під час здійснення митного контролю встановлено, що документи, подані для підтвердження митної вартості товару не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості (витрати на навантаження та страхування). Тому інспектором митниці було направлено декларанту електронне повідомлення з вимогою про надання у 10-ти денний термін наступних додаткових документів для підтвердження заявленої ним митної вартості: - договір ( угоду. контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається; - рахунки про здійснення платежів третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається; - якщо здійснювалось страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомість про вартість страхування; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями; - транспортні ( перевізні ) документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів та договір на перевезення. Декларантом на вимогу митниці не надано додаткові документи для підтвердження митної вартості. У зв`язку із неможливістю застосування інших методів визначення митної вартості з причини відсутності необхідної інформації для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта, митну вартість товару визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 Митного кодексу України (далі - МК) на підставі цінової інформації ЄАІС митна вартість становить: товар № 1(МД UA205100/2021/005299 від 31 травня 2021 року - 1,33 PLN /кг) Декларантом товар було оформлено у вільний обіг 02 липня 2021 року згідно із МД №UA205100/2021/006811 з наданням гарантій, передбачених частиною 7 статті 55 МК. Звертає увагу апеляційного суду на те, що у повідомленні декларанту та у рішенні про коригування митної вартості товарів від 02 липня 2021 року № UA205100/2021/000011/2 було вказано, що згідно із статтею 54 МК інспектором митниці направлено декларанту електронне повідомлення з вимогою про надання у 10-ти денний термін додаткових документів для підтвердження заявленої ним митної вартості, однак той повідомив про відсутність витребуваних документів. При цьому МД UA205100/2021/005299 від 31 травня 2021 року, яка була використана митницею при коригуванні митної вартості ввезеного товару, оформлена за 1 методом визначення митної вартості ТОВ «Завод ПРОМЛИТ» за тим же контрактом від 04 травня 2021 року №0504. Враховуючи відмову декларанта подавати інші документи, митницею прийняте Рішення про коригування митної вартості №UA205100/2021/000011/2 від 02 липня 2021 року, згідно якого митну вартість визначено на підставі цінової інформації ЄАІС згідно якої товар № 1(МД UA205100/2021/005299 від 31 травня 2021 року - 1,33 PLN /кг. З огляду на наведене вище, вважає Рішення UA205100/2021/000011/2 від 02 липня 2021 року таким, що прийняте у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Водночас скаржник вважає, що при стягненні з Митниці на користь ТОВ «Завод «Промлит» витрат на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн суд першої інстанції не врахував, що позивачем не надано разом з адміністративним позовом документів, які б містили детальний опис наданих адвокатом послуг. На підтвердження витрат на правову допомогу адвоката позивачем до відповіді на відзив додано копії договору про надання правничої допомоги від 01 грудня 2020 року №97/20, укладеного між ТОВ «Завод ПРОМЛИТ» та адвокатом Таргонієм П.В., акт виконаних робіт № 23 від 22 грудня 2021 року, у якому вказано про надання адвокатом послуг вартістю 5000 грн, що складаються із: з`ясування фактичних обставин справи у клієнта (19.11.2021) 1 год. 500 грн; підготовки позовної заяви та додатків до неї (22.11.2021) 4 год. 2000 грн; вивчення відзиву, законодавства та судової практики, на які містяться посилання у відзиві (21.12.2021) 2 год. 1000 грн; підготовки відповіді на відзив (22.12.2021) 3 год. 1500 грн. Разом із тим, адвокатом у 2021 році від ТОВ «Завод «ПРОМЛИТ» до Волинського окружного адміністративного суду було подано багато аналогічних позовів, а тому підготовка окремого позову не вимагала значних зусиль та затрат. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Завод «Промлит» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04 травня 2020 року ТОВ «Завод «ПРОМЛИТ»(Покупець) уклало з компанією ZAKLAD MODELARSKO - ODLEWNICZE LEGMOD Sp.j. (Республіка Польща) (Продавець) контракт №0504 на поставку продукції, за умовами якого Продавець зобов`язувався поставити, а Покупець - прийняти та оплатити продукцію в асортименті, об`ємі і за цінами, що вказані у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього контракту. Валюта платежу - Євро. Умови оплати - відстрочка платежу 14 днів. На виконання умов цього контракту сторони погодили специфікацію № 8 від 25 червня 2021 року на товар «нерухома плита кам`яної дробарки С125, що була у використанні - 16 шт., загальною вартістю 19008,00 PLN; нерухома плита кам`яної дробарки С116, що була у використанні - 2 шт., загальною вартістю 2016,00 PLN; нерухома плита дробарки кам`яні С125, що була у використанні - 10 шт., загальною вартістю 13920,00 PLN; конус Н2, що був у використанні - 5 шт., загальною вартістю 3840,00 PLN; конус Н1, що був у використанні - 5 шт., загальною вартістю 2880,00 PLN». 02 липня 2021 року декларантом позивача на підставі виписаного продавцем рахунку-фактури №245/06/2021 від 29 червня 2021 року до Митниці було подано МД № UA205100/2021/006759 для митного оформлення у режимі імпорту товару: частини з марганцевої сталі до обладнання для сортування, промивання, подрібнення, змішування або перемішування руд, ґрунтів, каміння та інших мінеральних копалин: нерухома плита кам`яної дробарки С125, що була у використанні - 10 шт., конус Н2, що був у використанні - 5 шт., конус Н1, що був у використанні - 5 шт. У графі 42 МД № UA205100/2021/006759 вартість товару зазначено у розмірі 20640 PLN. У графі 45 МД № UA205100/2021/006759 зазначено митну вартість товару у сумі 171259,19 грн (еквівалентно 23785 PLN), яку визначено за першим методом визначення митної вартості товару - за ціною контракту. З метою митного оформлення разом із МД № UA205100/2021/006759 декларант подав такі документи: рахунок-фактуру (інвойс) №245/06/2021 від 29 червня 2021 року; автотранспортну накладну (CMR) 007764 від 29 червня 2021 року; декларацію про походження від 29 червня 2021 року №245/06/2021; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг № 81 від 01 липня 2021 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) від 04 травня 2020 року №0504 про поставку продукції та додаткову угоду від 08 червня 2021 року №1; специфікацію № 8 від 25 червня 2021 року; копію МД країни відправлення №21PL402010Е0961424 від 30 червня 2021 року. Внаслідок опрацювання поданих документів декларанту 02 липня 2021 року Митницею було надіслано електронне повідомлення та запропоновано у 10-ти денний термін надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, що імпортувались, а саме: договір ( угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається; якщо здійснювалось страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомість про вартість страхування; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями; транспортні (перевізні) документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів та договір на перевезення; інші додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару (за бажанням). У відповідь на вказане звернення митниці декларант повідомив, що поданий перелік документів до МД № UA205100/2021/006759 є вичерпним і будь-яких інших документів, що підтверджують заявлену митну вартість товару, подати не має змоги. Відтак, 02 липня 2021 року Митниця прийняла Рішення №UA205100/2021/000011/2, у графі 33 якого зазначила, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України, не може бути визнана за вибраним декларантом методом, у зв`язку із тим, що документи, подані для підтвердження митної вартості товару, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості (витрати на навантаження та страхування). У зв`язку з неможливістю застосування методу 2а та методу 2б з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в та методу 2г з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта, митну вартість товару визначено за резервним методом згідно із статтею 64 МК. На підставі цінової інформації ЄАІС митна вартість становить: товар №1 (МД №UA 205100/2021/005299 від 31 травня 2021 року - 1,33 PLN /кг). При цьому Митницею було оформлено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205100/2021/00097. ТОВ «Завод «ПРОМЛИТ» цей імпортований товар оформив у вільний обіг за МД №UA205100/2021/006811 від 02 липня 2021 року з наданням гарантій, передбачених частиною 7 статті 55 МК та за захистом своїх прав звернулося до адміністративного суду із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 МК митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки. Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію). Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК). У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК). Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. На переконання апеляційного суду, наведені правові норми дають підстави для висновку, що органи доходів і зборів при реалізації свої повноважень щодо контролю за правильністю обчислення митної вартості декларантом мають право витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості, однак лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей через неповноту поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідність характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. При цьому наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою з огляду на те, що саме із цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування ним додаткових документів у декларанта та вчинення наступні дії, спрямованих на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом із тим, витребуванню підлягають не всі документи, що передбачені приписами статті 53 МК, а лише ті, що надають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості. Відтак, ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення органом доходів і зборів іншої митної вартості лише тоді, коли подані декларантом документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Отже, митний орган зобов`язаний зазначати конкретні обставини, що викликали обґрунтовані сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, а також причини неможливості її перевірки на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувавши як необхідність перевірки спірних відомостей, так і вказавши документи, надання яких може усунути такі сумніви. Таким чином, відсутність у рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про його протиправність. Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку. Сам факт ненадання позивачем додатково затребуваних документів, які підтверджують митну вартість товару, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за обраним декларантом методом на підставі поданих документів, не є достатнім для висновку про наявність підстав для її коригування митним органом. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, виходячи із приписів частини 2 статті 55 МК та вимог наказу Міністерства фінансів України № 598 від 24 травня 2012 року «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган має також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Відсутність у оспорюваних Рішеннях обґрунтувань розрахунку скоригованої митної вартості є самостійною підставою для його скасування (Постанова Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 815/1670/17). При цьому у оспорюваному Рішенні відсутні пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, також відсутня докладна інформація та джерела, які використовувались митним органом при її визначенні, а лише зазначено, що коригування митної вартості ґрунтується на раніше визначеній митній вартості (МД №UA105100/2020/004322 від 10 червня 2020 року). Окрім того, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що надані ТОВ «Завод «ПРОМЛИТ» разом із МД документи дають можливість підтвердити числові значення складових митної вартості, що задекларована позивачем не мають будь-яких розбіжностей щодо числових значеннях вартості автомобіля. Суд першої інстанції слушно зауважив, що зовнішньоекономічний договір (контракт) від 04 травня 2020 року №0504 містить необхідні відомості щодо сторін договору, комерційних умов поставки, а рахунок-фактура (інвойс) №245/06/2021 від 29 червня 2021 року визначає вартість товару у 20640 PLN та містить ідентифікуючі товар ознаки. Витрати на доставку товару підтверджуються наданим митному органу було рахунком-фактурою про надання транспортно-експедиційних послуг №81 від 01 липня 2021 року, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 (Перевізник) надає транспортні послуги з перевезення на суму 29115,00 грн для ТОВ «Завод «ПРОМЛИТ» (Замовник). Транспортні витрати з перевезення вантажу автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за маршрутом: Zlotoryjska 178-184, 59-220, Legnica, Польша - п/п Корчова/Краківець (в тому числі навантаження 50 грн) становлять 22645,00 грн; п/п Корчова/Краківець Волинська область Горохівський район м. Горохів вул. Берестеська, 10 (Україна) - 6470,00 грн. Вартість витрат на перевезення товару, включена декларантом до МД, складає 22645,00 грн - перевезення вантажу до кордону України та навантаження. Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що зазначено у МД №UA205100/2021/006759 від 02 липня 2021 року митна вартість товару у розмірі 171259,19 грн (еквівалентно 23785 PLN) включала і вартість товару (20640 PLN (еквівалентно 148614,19), і вартість витрат на перевезення вантажу до кордону України (22645,00 грн). Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень». Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними. Таким чином, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого товару за першим методом, що була підтверджена необхідними документами, а отже про відсутність належних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості оспорюваним Рішенням. Оцінюючи доводи апелянта у частині невідповідності висновків суду першої інстанції вимогам процесуального права та фактичним обставинам справи при вирішенні питання про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить із такого. Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. При цьому, положеннями частини 6 та частини 7 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою. Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI). За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Як свідчать матеріали справи, 01 грудня 2020 року між ТОВ «Завод «ПРОМЛИТ» та адвокатом Таргонієм П.В. було укладено договір про надання правничої допомоги №97/20, на підтвердження виконання умов якого оформлено акт виконаних робіт № 23 від 22 грудня 2021 року Сам факт надання адвокатом Таргонієм П.В. позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи Волинським окружним адміністративним судом відповідачем не заперечується. Вид та вартість наданих ТОВ «Завод «ПРОМЛИТ» адвокатом Таргонієм П.В. послуг за договором від 01 грудня 2020 року №97/20 зафіксовані у акті виконаних робіт № 23 від 22 грудня 2021 року, відповідно до якого загальна вартість наданих послуг у справі про визнання протиправним та скасування Рішення відповідача від 02 липня 2021 року №UA205100/2021/000011/2 становить 5000,00 грн і включає в себе: з`ясування фактичних обставин справи в клієнта (19 листопада 2021 року) 1 год - 500 грн; підготовка позовної заяви та додатків до неї (22 листопада 2021 року) 4 год - 2000 грн; вивчення відзиву, законодавства та судової практики, на які містяться посилання у відзиві (21 грудня 2021 року) 2 год - 1000 грн; підготовка відповіді на відзив (22 грудня 2021 року) 3 год - 1500 грн. Суд першої інстанції погоджується із судом першої істанції у тому, що наявні у матеріалах справи докази складу та розміру витрат на правничу допомогу з урахуванням предмет спору, значення та складності справи свідчать про завищення заявленої до відшкодування суми у 5000,00 грн, яке є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг і обґрунтованим та достатнім буде розмір відшкодування ТОВ «Завод «ПРОМЛИТ» витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи адвокатом Ткачуком Т.А. у сумі 2000 грн. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2021 року у справі № 140/13995/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк