Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/1107/22-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1107/22-а Головуючий у 1-й інстанції: Альчук Максим Петрович Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю. 14 червня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року позов задоволено, а саме: - визнано протиправною та скасовано постанову старшого держаного виконавця другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Смиричинського Сергія Леонідовича про стягнення із ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 48993,05 грн. на користь держави, винесену 11.11.2021 року у виконавчому провадженні № 67478315; - стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в сумі 992,40 грн, за рахунок бюджетних асигнувань другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький). Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач зазначив, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій. Апелянт стверджує, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження останній повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції. Позивач, з посиланням на постанову Великої Палати від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, зазначила, що у відповідача були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, оскільки жодні дії державного виконавця не призвели до фактичного виконання судового рішення. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що постановою відповідача про відкриття виконавчого провадження від 20.09.2021 року відкрито виконавче провадження № 66868367 із примусового виконання дублікату виконавчого листа № 127/2-145/11 від 01.08.2021 року виданого Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення боргу в розмірі 489930,48 грн. з ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк". 23 жовтня 2021 року між АТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Київ Фінанс" укладено договір факторингу № 23/10/2021, яким право вимоги за кредитним договором № 1124850400, який був укладений між позивачкою та банком перейшло до ТОВ "Київ Фінанс". 23 жовтня 2021 року укладено договір № 23/10/21 про відступлення права вимоги між ТОВ "Київ Фінанс" та ОСОБА_2 , відповідно до якого новим кредитором позивачки стала ОСОБА_2 . Також, 23 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 , та ТОВ "КИЇВ ФІНАНС" укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений 14.11.2007 року ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу за реєстровим номером 12018, відповідно до якого ОСОБА_2 , стала новим іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 , яка передана позивачкою в іпотеку для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до ОСОБА_2 20.01.2022 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Прокопенко А.Л. посвідчена заява нового кредитора ОСОБА_2 , якою підтверджено, що позивачка із нею повністю розрахувалась, а заборгованість за кредитним договором відсутня. 11.11.2021 року старшим державним виконавцем другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувану у виконавчому провадженні № 66868367, оскільки на адресу другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці надійшла заява AT "УКРСИББАНК" про повернення виконавчого документу, оскільки AT "УКРСИББАНК" вже не є кредитором позивачки. В цей же день, 11 листопада 2021 року старшим державним виконавцем другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 67478315 про стягнення із позивачки на користь відповідача виконавчого збору в розмірі 48 993, 05 грн. Не погоджуючись із винесеною постановою державного виконавця, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 127/2-145/11 від 01.08.2021 року, а також, державний виконавець не стягував у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Спірні правовідносини передусім регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом положень статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII). Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Статтею 27 Закону № 1404-VІІІ надано визначення поняття "виконавчий збір" та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення. Так, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Згідно з частиною 4 статті 27 Закону № 1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відтак, наведені приписи свідчать про те, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. За змістом положень частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Судом встановлено, що 01.11.2021 на адресу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) надійшла заява стягувача АТ "УкрСиббанк" про повернення виконавчого документа на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (за письмовою заявою стягувача). Частиною третьою статті 40 Закон № 1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Також окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802. Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження. Частиною п`ятою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. З аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання рішення; про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, при цьому одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем приймається постанова про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. При цьому в розумінні положень Закону № 1404-VIII примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено. Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19 та від 23.12.2020 у справі № 620/334/20. Колегія суддів наголошує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Водночас стягнення з боржника виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Посилання суду першої інстанції на те, що державним виконавцем не вчинено жодних дій з примусового виконання рішення суд вважає безпідставними, оскільки положеннями статті 27 Закону № 1404-VIII прямо передбачений обов`язок державного виконавця одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору. Отже, наведені обставини свідчать про те, що відповідач, приймаючи постанову №67478315 від 11.11.2021 діяв правомірно та у відповідності до частини 4 статті 27 Закону №1404-VIII. Суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Також колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції та позивача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, з огляду на те, що вказана постанова Великої Палати Верховного Суду стосується застосування частини 2 статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа). При цьому Велика Палата сформулювала свої висновки на основі аналізу частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII в редакції, що була чинною до внесення змін на підставі Закону України № 2475-VIII від 03.07.2018, а висновки, зроблені Великою Палатою у справі № 2540/3203/18, поширюються на випадки застосування норм частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII, якими передбачалось стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої з боржника суми боргу за виконавчим документом. З огляду на вищезазначене, також є безпідставними посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №400/4023/19, від 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, оскільки спір у цих справах відмінний від спору, який виник у справі №120/1107/22-а. У силу п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.