Постанова 4806 № 306/657/21

Справа № 306/657/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 06 червня 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю., за участі секретарки судового засідання Бочко Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 серпня 2021 року, ухвалене суддею Вінер Е.А., повний текст якого складено 03.09.2021, та апеляційною скаргою Державного агентства лісових ресурсів України на це ж рішення суду та додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 09 вересня 2021 року, в с т а н о в и в: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство) про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позов обґрунтував тим, що 17.03.2021 із соціальної мережі Фейсбук довідався про наказ голови Держлісагентства за № 122-к від 16.03.2021 про його звільнення у перший день виходу на роботу з посади директора Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» (надалі - ДП «Свалявське лісове господарство», державне підприємство) за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України. Стверджував, що цей наказ був прийнятий на виконання пункту 2 наказу Держлісагенства за № 6 від 13.01.2021 «Про результати перевірки державного підприємства «Свалявське лісове господарство». Водночас у спірному наказі про його звільнення з посади не зазначено обставин, за яких було вчинено разове порушення, у чому полягає його грубість та яку шкоду завдано. До того ж, вирішуючи питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, відповідач не встановив: чи був насправді факт порушення ним трудової дисципліни; в якій формі вини проявилося таке порушення; причини, з яких настав дисциплінарний проступок; причинно-наслідковий зв`язок між його діями та настанням негативних наслідків. Звертав увагу і на те, що згідно з наказом від 18.12.2020 за № 402 відповідною комісією було проведено перевірку окремих питань ведення лісового господарства та фінансово-господарської діяльності ДП «Свалявське лісове господарство» за період діяльності з 01.01.2019 по 21.12.2020. За результатами якої головою Держлісагентства прийнято наказ № 6 від 13.01.2021, яким, зокрема зобов`язано завідувачку сектору з персоналу за виявлені під час перевірки недоліки та порушення підготувати наказ про його звільнення. Однак правових підстав для проведення у грудні 2020 року перевірки у державному підприємстві не було, а відтак її результати не мають жодного правового значення. Також обставини, які зазначені в мотивувальній частині наказу Держлісагентства за № 6 від 13.01.2021, не відповідають дійсності та не підтверджуються документально. Так, у цьому наказі зазначено, що: - вибірковою перевіркою установлено про незаконне списання у Свалявському та Березниківському лісництвах за 2019 рік дизельного палива на ремонт трелювального волока у кількості 24,7 тисяч літрів на суму 456,7 тисяч гривень, зокрема через відсутність первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували фактичне виконання робіт; - констатовано факти систематичного порушення термінів виплати заробітної плати і наявної заборгованості з її виплати працівникам, яка станом на 01.11.2020 становила 2 614,4 тисяч гривень. Наголошував, що в акті перевірки окремих питань ведення лісового господарства та фінансово-господарської діяльності державного підприємства Свалявське лісове господарство Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29.12.2020 жодних посилань на вказані вище у наказі порушення немає, а тому цей наказ Держлісагентства за № 6 від 13.01.2021 не відповідає фактичним обставинам, які викладені в акті перевірки, та підставам на основі яких він був прийнятим. Окрім того, на час прийняття спірного наказу він перебував на лікарняному, а відтак у контексті ч. 3 ст. 40, ч. 2 ст. 41 КЗпП України це унеможливлювало його звільнення з роботи 16.03.2021. Посилаючись на наведені вище обставини просив: 1) визнати незаконним і скасувати наказ Держлісагентства за №122-к від 16.03.2021 про його звільнення з посади; 2) поновити його на посаді директора державного підприємства «Свалявське лісове господарство»; 3) стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; 4) вирішити питання розподілу судових витрат. Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 03 серпня 2021 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ламбруха О.С. про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Державне підприємство «Свалявське лісове господарство» задоволено та залучено до участі в цій справі в якості співвідповідача це державне підприємство. Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 30.08.2021 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Державного агентства лісових ресурсів України за №122-к від 16.03.2021 «Про звільнення з посади». Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Державного підприємства «Свалявське лісове господарство». Стягнуто з Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 33 125,91 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з Державного агентства лісових ресурсів України 2 270 грн судового збору на користь держави. Додатковим рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 09.09.2021 допущено до негайного виконання рішення цього ж суду від 30.08.2021 в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді директора Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не погоджуючись із цим рішенням суду відповідач ДП «Свалявське лісове господарство» подало на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Скарга мотивована тим, що місцевим судом помилково зроблено висновок про те, що звільняючи з роботи позивача в наказі не наведено одноразове грубе порушення ним своїх трудових обов`язків, оскільки ОСОБА_1 як директор державного підприємства і на підставі положень статуту несе повну відповідальність за стан діяльності підприємства та внаслідок порушення своїх посадових обов`язків завдав підприємству збитків на понад чотири мільйони гривень. Зазначало і те, що позивач відповідно до характеру та умов виконуваної ним роботи, своїх посадових обов`язків повинен був у будь-якому разі забезпечити збереження закріпленого за підприємством державного майна, однак він у порушення своїх посадових обов`язків не забезпечив розроблення і здійснення заходів із належної організації роботи підприємства стосовно запобігання порушення лісового законодавства, чим одноразово грубо порушив свої трудові обов`язки, що і стало підставою для припинення трудового договору. Водночас в акті перевірки та в наказі «Про результати перевірки державного підприємства «Свалявське лісове господарство»» зазначаються виявлені факти порушень, на підставі яких і було зроблено висновок про допущення ОСОБА_1 як директором грубого порушення посадових обов`язків, які спричинили значні матеріальні збитки і завдали шкоди правам працівників підприємства. Посилаючись на наведені вище обставини апелянт просив оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ДП «Свалявське лісове господарство» позивач ОСОБА_1 посилався на її безпідставність та надуманість, просив таку залишити без задоволення, а оскаржене рішення місцевого суду - без змін. В апеляційній скарзі Державне агентство лісових ресурсів України посилалося на неправильне дослідження місцевим судом та надання оцінки наказу від 13.01.2021 № 6 «Про результати перевірки державного підприємства «Свалявське лісове господарство»», а також на невірне встановлено обставини, які мають значення для справи, що призвело до прийняття незаконного рішення. Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було витребувано та досліджено контракт, укладеного між Держлісагентством і ОСОБА_1 , в якому чітко передбачені його безпосередні трудові обов`язки, зокрема за ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна. Відповідно до пункту 8.4 Статуту ДП «Свалявський лісгосп» директор підприємства несе повну відповідальність за стан діяльності підприємства. Вказувало, що одноразовість грубого порушення позивачем своїх трудових обов`язків, як це було встановлено під час перевірки, полягає в незабезпеченні ним збереження державного майна і його ефективного використання, що спричинило значну шкоду підприємству, у несвоєчасності виплати заробітної плати працівникам, що призвело до істотних наслідків, а також наданням ОСОБА_1 з цього приводу недостовірної інформації. З огляду на наведене апелянт просив оскаржені рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України представник ОСОБА_1 - адвокат Ламбрух О.С. посилався на її безпідставність та надуманість, просив таку залишити без задоволення, а оскаржені рішення місцевого суду та додаткове рішення суду - без змін. У судовому засіданні представник апелянтів ДП «Свалявське лісове господарство» і Державного агентства лісових ресурсів України - адвокат Розман П.В. апеляційні скарги підтримав із підстав наведених у них, просив оскаржене рішення суду та додаткове рішення суду скасувати, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ламбрух О.С. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційних скарг заперечив із підстав наведених у відзивах на них та просив ці скарги залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позов ОСОБА_1 місцевий суд виходив із того, що відповідачем Держлісагентством не доведено правових підстав для видання оспорюваного наказу про звільнення, тобто одноразового грубого порушення позивачем своїх трудових обов`язків. Проте колегія суддів із цим висновком суду першої інстанції погодитися не може, оскільки такого суд дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке. Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді директора ДП «Свалявське лісове господарство» Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, на підставі наказу Держлісагентства від 18.09.2014 № 529-к та укладеного контракту від 18.09.2014, погодженого з головою Свалявської райдержадміністрації Закарпатської області, із терміном його дії з 19.11.2014 по 18.11.2017. Відповідно до додаткових угод до цього контракту від 26.09.2017 і 30.10.2018 термін дії вказаного контракту, за погодженням сторін, продовжувався, відповідно, до 18.11.2018 та 18.11.2019 (т.1 а.с.212-222). Матеріалами справи, зокрема актом перевірки окремих питань ведення лісового господарства та фінансово-господарської діяльності ДП «Свалявське лісове господарство» Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29.12.2020 (на а.с.62 т.1), та поясненнями в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представника відповідачів - адвоката Розмана П.В. також установлено, що починаючи із 19.11.2019 по дату винесення 16.03.2021 спірного наказу про звільнення, новий контракт із ОСОБА_1 не укладався, дія попереднього контракту від 18.09.2014 не продовжувалася, відповідний наказ про подальше строкове виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків не приймався, а відтак після припинення 18.11.2019 строку дії контракту, позивач із 19.11.2019 фактично надалі безстроково продовжив працювати на займаній посаді, що, на переконання колегії суддів, свідчить про безстроковість його трудового договору з цього часу. Водночас у судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачів зазначив, що після закінчення 18.11.2019 строку дії контракту на позивача ОСОБА_1 покладалися трудові обов`язки, які визначені у статуті ДП «Свалявський лісгосп» для директора цього державного підприємства. Так, статутом ДП «Свалявське лісове господарство» (нова редакція), затвердженого наказом Держлісагентства від 04.01.2018 за № 8, зокрема, передбачено, що: - органом управління підприємства є його директор /пункт 8.1 статуту/; - директор здійснює керівництво підприємством, несе повну відповідальність за стан діяльності підприємства, організовує виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність підприємства відповідно до мети та основних напрямів його діяльності, приймає відповідно до законодавства рішення про притягнення до матеріальної та/або дисциплінарної відповідальності працівників підприємства, вирішує інші питання діяльності підприємства згідно з вимогами законодавства і цього статуту тощо /п. 8.4 статуту/ (т.2 а.с.10 - 23). Як убачається з комісійного акту Держлісагентства перевірки окремих питань ведення лісового господарства та фінансово-господарської діяльності ДП «Свалявське лісове господарство» Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29.12.2020 /далі - акт перевірки/, то за період діяльності цього державного підприємства з 01.01.2019 по 21.12.2020 було виявлено значні порушення директором ОСОБА_1 , зокрема щодо неефективного використання і неналежного збереження закріпленого за підприємством державного майна (т.1 а.с.16-69). На підставі зазначеного акту перевірки, а також з урахуванням заподіяної державі значної шкоди, наказом Держлісагентства від 13.01.2021 № 6 «Про результати перевірки ДП «Свалявське лісове господарство»» доручено завідувачці сектору з персоналу ОСОБА_2 , за виявлені під час перевірки недоліки та порушення, підготувати наказ про звільнення з посади директора ДП «Свалявський лісгосп» ОСОБА_1 /пункт 2 наказу/ (т.1 а.с.10-15). Листом від 29.01.2021 за № 02-30/89 Мукачівська РДА Закарпатської області погодила звільнення з посади директора ДП «Свалявське лісове господарство», яке координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, ОСОБА_1 (т.1 а.с.96). Як слідує з листів Держлісагентства за №№ 10-29/949-21, 10-29/950-21 від 09.02.2021, надісланих позивачу як за місцем роботи, так і за місцем його проживання, це агентство, на виконання пункту 2 указаного вище наказу Держлісагентства від 13.01.2021 № 6, просило ОСОБА_1 надати пояснення з приводу виявлених порушень, зафіксованих в акті перевірки (т.1 а.с.97, 98). Листом Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства за № 03/38-409 від 15.03.2021 повідомлено Держлісагенство про те, що відповідно до листа ДП «Свалявський лісгосп» від 15.03.2021 № 79/01-17 ОСОБА_1 з 02.12.2020 по 06.01.2021 включно знаходився в щорічній відпустці, яка була перервана у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю з 21.12.2020 по 11.01.2021. Із 12.01.2021 щорічна відпустка була продовжена на термін перебування на лікарняному. Дана відпустка була перервана у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 з 14.01.2021 по 29.01.2021. З 01.02.2021 по 04.02.2021 включно він знаходився в щорічній відпустці, яка була перервана внаслідок тимчасової непрацездатності з 05.02.2021 по 16.02.2021. Вже з 17.02.2021 по 25.02.2021 ОСОБА_1 використав залишок щорічної відпустки та приступив до виконання своїх обов`язків 26 лютого 2021 року. Однак з 01.03.2021 по 11.03.2021 він знову перебуває на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, в якому зазначено про продовження його хвороби. Заразом управлінням не отримано його пояснень із приводу виявлених порушень, які зафіксовані в акті перевірки від 29.12.2020 (т.1 а.с.99, 100). Наказом Держлісагентства від 16.03.2021 за № 122-к, на виконання пункту 2 наказу цього ж агентства від 13.01.2021 № 6 «Про результати перевірки ДП «Свалявське лісове господарство»», а також у зв`язку з не наданням ОСОБА_1 пояснень на підставі листів за №№ 10-29/949-21, 10-29/950-21 від 09.02.2021, хоча він був на роботі 26.02.2021, ураховуючи лист-погодження Мукачівської РДА Закарпатської області від 29.01.2021 за № 02-30/89, ОСОБА_1 на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України звільнено з посади директора ДП «Свалявське лісове господарство», яке координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, за одноразове грубе порушення трудових обов`язків у перший день виходу на роботу (т.1 а.с.70). За твердженням Держлісагентства ОСОБА_1 як директор ДП «Свальвський лісгосп» та який, відповідно до пункту 8.4 статуту цього державного підприємства, несе повну відповідальність за стан його діяльності, не забезпечив ефективне використання і належне збереження закріпленого за цим підприємством державного майна та у порушення положень статуту не забезпечив розроблення і здійснення заходів із належної організації роботи підприємства стосовно запобігання порушення лісового господарства, чим одноразово грубо порушив свої трудові обов`язки. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно зі ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Пунктом 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків, зокрема керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу). На думку колегії суддів, оскільки на дату прийняття спірного наказу про звільнення ОСОБА_3 обіймав посаду директора ДП «Свалявський лісгосп» за безстроковим трудовим договором, а тому він є суб`єктом дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. За приписами ч. 3 ст. 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу. Правовий аналіз наведених вище норм права дає змогу дійти висновку про те, що рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; для застосування вказаної норми закону необхідно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; порушення повинно бути одноразовим та грубим; рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення. Однією з умов застосування положень пункту 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є установлення не тільки самого факту одноразового порушення трудових обов`язків, а й вини працівника в такому порушенні. При цьому під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне керування роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо. Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю. Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника за загальним правилом може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку. Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є: - дії (бездіяльність) працівника; - порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; - вина працівника; - наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен ураховувати всі обставини, за яких учинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (ч. 1 ст. 149 КЗпП України). Частина друга ст. 149 КЗпП України надає право роботодавцю вибирати вид стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподяну ним шкоду, обставини, за яких учинено проступок, і попередню роботу працівника (ч. 3 ст. 149 КЗпП України). На переконання колегії суддів, зазначені норми закону Держлісагентством були додержані, оскільки ОСОБА_1 як директор ДП «Свалявський лісгосп» усупереч своїх обов`язків, визначених статутом, не забезпечив належне збереження закріпленого за цим підприємством державного майна, що проявилося у незаконних рубках дерев обсягом 237 куб. м і заподіяння значної шкоди на суму 1,4 млн. гривень та не здійснив відповідних заходів із належної організації роботи підприємства стосовно запобігання порушення лісового господарства станом на 21.12.2020 як завершальна дата охоплюваного періоду вибіркової перевірки, чим одноразово грубо порушив свої трудові обов`язки. Роботодавець був зажадав від ОСОБА_1 надати пояснення з приводу виявлених порушень, які встановлені в акті перевірки від 29.12.2020, однак позивачем відповідні пояснення так і не були надані, а відтак процедура накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення не є порушеною. Також не є порушеними у даному випадку і визначені ст. 148 КЗпП України строки накладення дисциплінарного стягнення, у тому числі з урахуванням переривання одномісячного строку з дня виявлення роботодавцем 13.01.2021 /та навіть з 29.12.2020 на час складення акту перевірки/ проступку внаслідок перебування ОСОБА_1 (як зазначено вище у листі Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства за № 03/38-409 від 15.03.2021) у відпустці починаючи з 02.12.2020, її перериванням у зв`язку тимчасовою непрацездатністю, де позивач був на роботі лише з 26.02.2021 по 01.03.2021 і на час прийняття спірного наказу 16.03.2021 продовжував перебувати на лікарняному. Водночас колегія суддів уважає, що при обранні виду стягнення відповідачем Держлісагентством було належним чином ураховано наявність винуватості ОСОБА_1 , ступінь тяжкості вчиненого ним проступку і, як наслідок, заподіяну значну шкоду, а також обставини, за яких учинено цей проступок і попередню його роботу. Окрім цього, підставою для прийняття спірного наказу про звільнення позивача слугували, зокрема, акт перевірки від 29.12.2020 та пункт 2 наказу Держлісагенства від 13.01.2021 за № 6 про доручення завідувачці сектору з персоналу ОСОБА_2 , за виявлені під час перевірки недоліки та порушення, підготувати наказ про звільнення з посади директора ДП «Свалявський лісгосп» ОСОБА_1 . Це рішення комісії оформлене у вигляді акту від 29.12.2020 та сам наказ від 13.01.2021 за № 6 у частині, що стосується ОСОБА_1 , ним не оскаржувались, є чинними та не скасованими. За цих обставин не заслуговують на увагу твердження позивача про відсутність правових підстав для проведеної комісійної перевірки, яка підлягає визнанню протиправною і скасуванню, а також про невідповідність обставин, зазначених у наказі від 13.01.2021 № 6, дійсним обставинам та їх невідповідність ату перевірки, оскільки ним цей наказ від 13.01.2021 за № 6 та рішення комісії оформлене у вигляді акту від 29.12.2020 не оскаржувались, з вимогою про їх визнання протиправними (незаконними) і скасування ОСОБА_1 до суду не звертався, а протилежне матеріали справи не містять. Безпідставними є і судження ОСОБА_1 про те, що його незаконно було звільнено у період тимчасової непрацездатності, оскільки оскаржений наказ від 16.03.2021 хоч і був прийнятий під час його хвороби, однак у цьому наказі чітко констатовано про таке звільнення позивача у перший день його виходу на роботу, тобто ОСОБА_1 не було звільнено саме 16.03.2021 чи в інший день його тимчасової непрацездатності. Наведене узгоджується з правовим висновком, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у пункті 56 постанови від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), що наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні ч. 3 ст. 40 КЗпП України, тобто про не можливість звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки. Отож, є допустимим прийняття лише самого наказу про звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності, однак за умови його звільнення на перший день після закінчення періоду непрацездатності. З урахуванням наведеного вище спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідає вимогам законодавства, підстав для визнання його незаконним і скасування, колегія суддів не вбачає. За положеннями ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Установлений ст. 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (ст. 234 КЗпП України). Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначається судом у кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України вказав, що установлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом із тим, якщо строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. У постанові від 03.11.2021 у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21), Верховний Суд не вбачав підстав для відступу від указаних висновків Верховного Суду України. У постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), який відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом апеляційної інстанції при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, зазначено, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Помилка заявника в обранні неналежного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною на обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. При вирішенні питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову. Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто в установлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, установлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд. Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 461/1903/16-ц (провадження № 61-18809св18) та щодо помилки заявника в обранні неналежного порядку захисту його трудових прав, який не може слугувати достатньою причиною на обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом, - у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 673/723/20 (провадження №61-11001св21). У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності (постанова Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 387/326/20, провадження № 61 -2166св21). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019) від 30.03.2020 № 540-ІХ, що набрав чинності 02.04.2020, КЗпП України доповнено «Главою ХІХ Прикінцеві положення», а саме, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину. Водночас в Україні вже на протязі тривалого часу вкотре є продовженою дія цього карантину, востаннє до 31 серпня 2022 року, на підставі постанови КМУ за № 630 від 27.05.2022, яка набрала чинності 31.05.2022, що саме по собі та без відповідного посилання на це і наданих суду доказів не може слугувати безумовною і достатньою підставою поважності причин пропуску строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору. З огляду на наведені вище норми законодавства та практику Верховного Суду, колегія суддів уважає, що позивачем ОСОБА_1 пропущено, установлений ст. 233 КЗпП України одномісячний строк для звернення до суду у справі про звільнення з роботи, який не переривається, не зупиняється з огляду на таке. Так, безпосередньо у своїй позовній заяві ОСОБА_1 стверджував, що 17.03.2021 йому стало відомо про спірний наказ про його звільнення від 16.03.2021. Як наслідок, ОСОБА_1 , незважаючи на свою тимчасову непрацездатність, невідкладно звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Держлісагентства про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Держлісагентства № 122-к від 16.03.2021, про що свідчать загальнодоступні і відкриті відомості з вебсайту Закарпатського окружного адміністративного суду про автоматичний розподіл справи від 19.03.2021, справа № 260/954/21, суддя Дору Ю. Ю. За приписами положень ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень. Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду Дору Ю. Ю. від 22.03.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення його позову до Держлісагентства про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено. Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду Дору Ю. Ю. від 24.03.2021 зазначений вище позов ОСОБА_1 залишено без руху з одночасним наданням йому строку для усунення недоліків позовної заяви у строк 5-ть днів із дня вручення цієї ухвали. Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду Дору Ю. Ю. від 29.03.2021, внаслідок усунення ОСОБА_1 завчасно недоліків позовної заяви у строк, установлений ухвалою судді від 24.03.2021, було відкрито спрощене позовне провадження у справі за його позовом до Держлісагентства про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з одночасним призначенням справи до судового розгляду на 23 квітня 2021 року. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.04.2021, зокрема за участю в судовому засіданні ОСОБА_1 (!), провадження в указаній вище адміністративній справі було закрито у зв`язку з підсудністю даного спору Свалявському районному суду Закарпатської області за правилами цивільного судочинства (т.1 а.с.73-75). Як наслідок, 29.04.2021 ОСОБА_1 був звернувся з аналогічним позовом до Свалявського районного суду Закарпатської області, тобто у цій справі. Водночас безпосередньо у своїй заяві про збільшення позовних вимог (т.1 а.с.104, 105) ОСОБА_1 стверджував про припинення своєї тимчасової непрацездатності 25.06.2021 та виходу на роботу 29.06.2021, де йому було надано наказ «Про проведення повного розрахунку та виплати компенсації за невикористану відпустку» за № 116-к від 29.06.2021 та видано трудову книжку. У цій заяві ОСОБА_1 не зазначав, що лише 29.06.2021 у перший день виходу на роботу після припинення 25.06.2021 лікування він отримав спірний наказ від 16.03.2021. Колегія суддів не бере до уваги буквальний припис положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо права працівника звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, оскільки у даному випадку примірник цього спірного наказу про звільнення з роботи від 16.03.2021, ОСОБА_1 мав 17.03.2021, що не перешкоджало йому під час тимчасової непрацездатності невідкладно оскаржити його до суду адміністративної юрисдикції, а його хвороба чи карантинні обмеження не завадили своєчасно усунути недоліки ухвали судді Дору Ю.Ю. від 24.03.2021 та особисто взяти 23.04.2021 участь у судовому засіданні Закарпатського окружного адміністративного суду, та додати до позову у цій справі примірник такого наказу. Зважаючи на те, що примірник спірного наказу ОСОБА_1 мав станом 17.03.2021 або принаймні мав не пізніше 19.03.2021 на час автоматичного розподілу справи № 260/954/21 в Закарпатському окружному адміністративному суді, до Свалявського районного суду Закарпатської області в цій справі він звернувся лише 29.04.2021, а тому, на переконання колегії суддів, він пропустив установлений законом одномісячний строк на звернення до суду. При цьому заяву про поновлення строку не подав, поважність причин пропуску строку через непереборні й об`єктивні перешкоди, труднощі, які не залежали від його волі, не вказав та відповідних доказів про це суду не подав. Помилка заявника в обранні неналежного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною на обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом. Отже, позивачем ОСОБА_1 пропущено строк на звернення до суду з цим позовом. Однак колегія суддів уважає за необхідним відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 не внаслідок пропуску ним строку на звернення до суду, а через не порушення роботодавцем його трудових прав, так як підстав для визнання незаконним і скасування спірного наказу про його звільнення з роботи від 16.03.2021, як уже зазначалося вище, апеляційний суд не вбачає. Зважаючи на те, що вимога ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування спірного наказу № 122-к від 16.03.2021 задоволенню не підлягає, а тому не підлягають задоволенню похідні його вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 не довів належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами свої вимоги, натомість відповідачем Держлісагентстовом надано суду відповідні докази правомірності прийняття ним спірного наказу про звільнення з роботи позивача, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», заява № 4909/04, рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, § 58). Доводи апеляційних скарг колегія суддів уважає слушними, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги підлягають задоволенню. За таких обставин, оскаржене рішення суду та додаткове рішення суду не можуть уважатися законними та обґрунтованими, а тому відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягають скасуванню з одночасним ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . За положеннями пункту 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. При цьому за змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати, не є і заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак позивач не звільняється від сплати судового збору за вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що узгоджується із висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 369/10046/18, в ухвалі Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 522/3473/19. Оскільки вимога ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу з одночасним поновленням його на роботі фактично охоплюється у розумінні пункту 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» однією вимогою про поновлення на роботі, а інша його вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає оплатою судовим збором, а тому, на підставі ст. 141 ЦПК України, з нього слід стягнути на користь апелянтів половину сплаченого ними кожним судового збору за подання апеляційних скарг у розмірі по 3 405 грн, що становить для кожного по 1 702,5 гривень. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» задовольнити. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 серпня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 09 вересня 2021 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» по 1 702 (одній тисячі сімсот дві) гривні 50 копійок кожному за сплачений ними судовий збір за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 червня 2022 року. Суддя-доповідачка Судді