Постанова Одеський апеляційний суд № 495/11061/19

Номер провадження: 22-ц/813/3527/22 Справа № 495/11061/19 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.06.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., за участю: секретаря Хухрова С.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Оснач О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «ВКЗ», апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про встановлення факту проживання однією сім`єю спадкоємця із спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно, встановив: 27.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнання права власності на спадкове майно. Позовні вимоги булиобґрунтовані тим, що спадкодавець ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті відкрилась спадщина у вигляді житлового буд. АДРЕСА_1 . Позивачка зазначає, що за життя вона проживала разом з спадкодавцем, доглядала за нею, купувала харчі, одяг. Звернувшись до Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину після померлої, ОСОБА_1 отримала відмову через те, що вона не була зареєстрована з померлою за однією й тією ж самою адресою, а тому їй необхідно звернутись до суду за захистом своїх законних прав та інтересів. Зважаючи на вищезазначене, позивачка ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання її разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за нею право власності на житловий буд. АДРЕСА_1 . Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.05.2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.05.2021 року, прийняття постанови, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу Білгород-Дністровська міська рада Одеської області просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.05.2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення (а.с.113-118). Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, спадкодавець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 05.10.2017 року Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1138 (а.с.6). Згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.02.2005 року по справі №2-1203/2005 та Витягу про державну реєстрацію прав серії ССУ №028562, спадкодавцю ОСОБА_2 за життя належав житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.8, 9). За змістом Акту від 25.09.2017 року, посвідченого КП «ЖЕО-№1», а також зі слів сусідів, спадкодавець ОСОБА_2 за життя проживала разом з позивачкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та останні 5 років позивачка здійснювала догляд за спадкодавцем ОСОБА_2 . У відповідності до заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.09.2011 року по справі №2-2944/11 було розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 24.05.2008 року, посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області (а.с.14). Згідно Свідоцтва про поховання, реєстраційний номер 2179 від 05.10.2017 року та Договору замовлення, виданого фірмою «СТИКС», позивачка здійснювала поховання спадкодавця ОСОБА_2 (а.с.10, 11). Згідно довідки Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори №24/01-16 від 11.01.2020 року, спадкова справа №716/2017 до майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрита 11.10.2017 року за заявою про прийняття спадщини від позивачки ОСОБА_1 . Інших заяв про прийняття спадщини до нотаріальної контори не надходило. Також в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_5 , який стверджує, що є племінником спадкодавця та копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 26.04.2019 року, кримінальне провадження №42019161240000037, в якому зазначено: «Відповідно до заяви, ОСОБА_1 шляхом обману намагається протиправно заволодіти житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 » (а.с.53, 57-59, 63). Із листів Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області № 16-5733 -19вих. від 26.04.2019 року та №16-9771-19вих. від 19.07.2019 року вбачається, що станом на час надання листів по зазначеному вище кримінальному провадженню ведеться досудове розслідування (а.с.62, 64). Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ц відповідності ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. При цьому суд правильно вказав, що відповідно до ч.2 ст.1258 ЦК України кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Разом з тим, за змістом ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до ч.2 ст.3 СК України особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки - складають сім`ю. Головною ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем. Такими особами можуть бути й інші родичі спадкодавця, причому ними можуть також особи однієї статі зі спадкодавцем, або особи, які взагалі не пов`язані спорідненням зі спадкодавцем. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обгрунтовано послався на постанову Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», а також на рішення Конституційного Суду України від 03.06.99 №5-рп/99, а також на постанову Верховного Суду №337-5266/15-ц від 25.01.2018 року. Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року по справі №755/18012/16, Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Оцінивши представлені докази, суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що самих показань свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 для встановлення вищевказаного факту недостатньо, оскільки ці показання повинні прийматися судом у сукупності з іншими письмовими доказами по справі та узгоджуватися з ними. Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю необхідні докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, наявності взаємних прав та обов`язків, а показання свідків та здійснення позивачкою поховання спадкодавця, не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту. Витрати коштів на поховання не можуть свідчити про факт проживання сторін однією сім`єю, існування спільного побуту, взаємних прав і обов`язків між спадкожавцем ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_1 не менше як п`ять років, а показання вказаних свідків щодо спільного проживання не підтверджують факту ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав та обов`язків протягом заявленого позивачем періоду. Обставини, на які посилається позивачка ОСОБА_1 , є фактично допомогою і підтримкою близькій особі та не створюють право на спадкування в порядку ст.1264 ЦК України. Будь-яких інших доказів на підтвердження факту спільного проживання, які б свідчили про спільні витрати, спільне харчування, утримання житла, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей щодо користування житлом, матеріали справи не містять. Проте, колегією суддів встановлено, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за іншою адресою: в АДРЕСА_2 , перебуває в шлюбі і на утриманні має двох дітей. На питання колегії суддів в судовому засіданні, по якій причині, перебуваючи в похилому віці, 1938 р.н., спадкодавець ОСОБА_2 не переоформила на ім`я позивачки спірний житловий будинок, позивачка і заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 відповіла, що вона не встигла цього зробити. Зазначені обставини в своїй сукупності, не можуть свідчити про наявність у справі доказів для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю спадкоємця зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. Таким чином, оскільки, позивачкою ОСОБА_1 не надано об`єктивних, достатніх і належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість заявлених позовних вимог, що за змістом ст.ст.12,81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність факту проживання однією сім`єю позивачки разом з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , понад п`ять років до моменту відкриття спадщини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , щоб давало їй право бути спадкоємцем ОСОБА_2 стосовно будинку АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому ст. 1264 ЦК України. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення. Повне рішення складено 10.06.2022 року Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк О.С. Комлева