Постанова Чернівецький апеляційний суд № 725/2936/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2022 року м. Чернівці справа № 725/2936/21 провадження 22-ц/822/449/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіної Н. Ю. суддів Владичана А.І., Одинака О.О. з участю секретаря Конецької Г.Д. позивача ОСОБА_1 учасники справи позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лабік Геннадій Іванович, на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 23 лютого 2022 року, головуючий у першій інстанції Войтун О.Б ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 у травні 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Зазначав, що 26 листопада 2019 року ОСОБА_1 передано ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 11000 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути грошові кошти до 26 лютого 2020 року. Посилався на те, що ОСОБА_2 не повернуто грошові кошти. ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 11000 доларів США, що згідно курсу Національного банку України становить 303930 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 лютого 2022 року позов задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 11000 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лабік Г.І., в апеляційній скарзі просить рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Зазначає про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовідносин з договору позики, здійснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підприємницької діяльності, не вчинення ОСОБА_3 договору позики та розписки. Посилається на те, що розписка виконана власноручно невстановленою особою від імені ОСОБА_2 , не містить відомостей про передачу ОСОБА_1 грошових коштів, паспортні дані та місце реєстрації ОСОБА_1 , позбавляє можливості встановити особу боржника. Розписка, виконана від імені ОСОБА_2 друкованим способом, не містить відомостей про передачу ОСОБА_1 грошових коштів, дати вчинення розписки, анкетні дані боржника, місце проживання, реєстрації, дати отримання та повернення коштів. Також договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позики від 26 листопада 2019 року містить не підпис ОСОБА_2 , а прізвище. Вважає недоведеним вчинення ОСОБА_2 розписок, виникнення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовідносин з договору позики. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не надходило.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду За змістом частини 1, 2 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Представником відповідачів ОСОБА_4 подано клопотання про відкладення розгляду справи 8 червня 2022 року у зв`язку з перебуванням відповідача ОСОБА_2 за кордоном. З огляду на наведене відсутні підстави для визнання поважними причини неявки в судове засідання відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_4 8 червня 2022 року. З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_4 належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 5800215689950 23 травня 2022 року. Поштове відправлення 5800215689969, направлене ОСОБА_2 12 травня 2022 року, повернуто з причин відсутності адресату за вказаною адресою. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Ураховуючи, що відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_4 були належним чином повідомлені про судове засідання, у судове засідання не з`явилися, є підстави для висновку про належне забезпечення прав відповідача ОСОБА_2 , передбачених законом. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.509, ч.1 ст.526, ч.1 ст.1046, ч.2 ст.1047, ч.1 ст.1049 ЦК України та дійшов висновку про наявність підстав для захисту права ОСОБА_5 на виконання зобов`язання за договором між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 позики від 26 листопада 2019 року у спосіб стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 11000 доларів США. На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_2 договору позики від 26 листопада 2019 року, невиконання ОСОБА_2 зобов`язання з повернення грошових коштів. Водночас суд першої інстанції вважав недоведеним не вчинення ОСОБА_2 договору позики та розписки, не отримання грошових коштів з огляду на висновок експерта Чернівецького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 1 лютого 2022 року № СЕ-19/126-21/9546-ПЧ, за яким підписи виконані від імені ОСОБА_2 в договорі позики від 26 листопада 2019 року та в розписці про отримання грошових коштів від 26 листопада 2019 року виконані, ймовірно однією особою. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам відповідає. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики 26 листопада 2019 року, за яким ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику в сумі 11000 доларів США, а останній зобов`язався повернути грошові кошти у визначений цим договором строк. Відповідно до пункту 2.1 договору строк надання позики становить три місяці з моменту реальної передачі грошової суми. Пунктом 3.3 договору сторони визначили, що підтвердженням отримання позики ОСОБА_2 є розписка, видана ОСОБА_1 ОСОБА_2 вчинено розписку від 26 листопада 2022 року, за якою останній отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 11000 доларів США на виконання договору позики грошових коштів, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 листопада 2019 року. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови На підставі ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частина 2 ст.1047 ЦК України допускає пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей. Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 в апеляцйіній скарзі на відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовідносин з договору позики, здійснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підприємницької діяльності. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц. До матеріалів справи приєднано договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позики від 26 листопада 2019 року та розписку ОСОБА_2 від 26 листопада 2019 року. На підставі договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позики від 26 листопада 2019 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику в сумі 11000 доларів США, а останній зобов`язався повернути грошові кошти у визначений цим договором строк. Пунктом 3.3 договору сторони визначили, що підтвердженням отримання позики ОСОБА_2 є розписка, видана ОСОБА_1 . Розписку слід оцінювати (тлумачити), виходячи із її змісту. Згідно із розпискою ОСОБА_2 від 26 листопада 2019 року останній отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 11000 доларів США на виконання договору позики грошових коштів, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 листопада 2019 року. ОСОБА_2 , складаючи розписку від 26 листопада 2019 року, повинен був розуміти правові наслідки своїх дій та не був позбавлений можливості вказати про надання розписки у зв`язку із здійсненням підприємницької діяльності в тексті розписки. У матеріалах справи відсутні докази щодо вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики від 26 листопада 2019 року у зв`язку із здійсненням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підприємницької діяльності. Не можна погодитися з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 що договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позики від 26 листопада 2019 року містить не підпис ОСОБА_2 , а прізвище, недоведеності вчинення ОСОБА_2 розписки. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). З договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позики від 26 листопада 2019 року вбачається зазначення прізвища, імені, по-батькові боржника та підпис ОСОБА_2 . За висновком експерта Чернівецького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 1 лютого 2022 року № СЕ-19/126-21/9546-ПЧ, за яким підписи виконані від імені ОСОБА_2 в договорі позики від 26 листопада 2019 року та в розписці про отримання грошових коштів від 26 листопада 2019 року виконані, ймовірно однією особою. Відповісти на питання в категоричній формі не виявилося можливим, в зв`язку з частковими транскрипційними розбіжностями досліджуваних підписів. Відповісти на питання: «Чи належать підписи на договорі позики грошових коштів від 26 листопада 2019 року та на розписці про отримання грошових коштів від 26 листопада 2019 року ОСОБА_2 .?» не виявляється можливим в зв`язку із значною варіаційністю наданих експериментальних зразків підпису ОСОБА_2 , а також через ненадання вільних зразків підпису ОСОБА_2 . На підставі ч.1ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За змістом ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, а сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). У матеріалах справи відсутні докази, що у договорі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позики від 26 листопада 2019 року та у розписці ОСОБА_2 від 26 листопада 2019 року підпис вчинений не ОСОБА_2 . Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. ОСОБА_2 не спростовано презумпцію правомірності правочину, не оспорено вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики від 26 листопада 2019 року. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштві в сумі 11000 доларів США. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на наведене рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 лютого 2022 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі ч.1 ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому апеляційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Лабік Г.І., підлягає залишенню без задоволення, а рішення першотравневого районного суду м.Чернівці від 23 лютого 2022 року без змін. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лабік Геннадій Іванович, залишити без задоволення. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 9 червня 2022 року. Головуючий Н.Ю. Половінкіна Судді А.І. Владичан О.О. Одинак