Постанова Одеський апеляційний суд № 509/3481/21

Номер провадження: 22-ц/813/5274/22 Справа № 509/3481/21 Головуючий у першій інстанції Козирський Є. С. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 509/3481/21 Провадження номер: 22-ц/813/5274/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРТ», - треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору - 1) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, 2) приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Мойсеєнко Діна Петрівна, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФОРТ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Мойсеєнко Діна Петрівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форт» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Козирського Є.С. 01 листопада 2021 року, повний текст рішення складений 04 листопада 2021 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог В липні 2021 року адвокат Дудник Ю.Г., діючий від імені ОСОБА_1 , звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить: 1) визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 185576 від 17.06.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Форт» (далі - ТОВ «ФК «Форт») заборгованості в сумі - 323 289,32 грн.; 2) стягнути з ТОВ «ФК Форт» на користь ОСОБА_1 судові витрати які складаються з судового збору та надання правової допомоги. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.07.2021 року позивачу стало відомо, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мойсеєнко Д.П. перебуває виконавче провадження №65854125 з примусового виконання виконавчого напису №185576 від 17.06.2021 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М.. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Форт»» заборгованості в розмірі - 323 289,32 грн. за кредитним договором № 1108/08ф- 9 від 13.06.2008 року, укладеним із ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є - ТОВ «ФК Форт». Позивач вважає, що виконавчий напис № 185576 вчинено за наявності порушень приватним нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, приписів ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», глави 12, 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172. Кредитний договір № 1108/08ф-9 від 13.06.2008 року, на якому зроблено виконавчий напис нотаріуса не є нотаріально посвідченою угодою. Банком надано не нотаріально посвідчену угоду, а надано оригінал кредитного договору, з якого неможливо встановити, яким чином та за що нараховуються неустойка, з якого дня у Банку виникає право на примусове стягнення боргу у випадку не виконання позичальником своїх зобов`язань. Таким чином, виконавчий напис вчинено нотаріусом не на нотаріально посвідченій угоді, а на підставі кредитного договору, укладеного у простій письмовій формі. Відповідно до п. б) розділу 2 Переліку № 1172 для одержання виконавчого напису надаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості чого нотаріусу надано не було. Кредитний договір № 1108/08ф-9 від 13.06.2008 року передбачає щомісячне погашення заборгованості позичальником шляхом сплати щомісячного платежу, тому право вимоги кредитора починається окремо по кожному простроченому щомісячному платежу, починаючи від дня, коли відбулося це порушення. Помісячний розрахунок заборгованості відсутній, тому неможливо з`ясувати, у якому місяці вона виникла, чи відбувалися погашення заборгованості. Зазначена у виконавчому написі адреса боржника не відповідає адресі його реєстрації на теперішній час. Так у кредитному договорі № 1108/08ф-9 від 13.06.2008 року вказано місце реєстрації позичальника - АДРЕСА_1 . Місце реєстрації боржника з 2015 року є - АДРЕСА_2 , що підтвержується копієй паспорту. Письмової вимоги про усунення порушень умов кредитного договору позивачем від Банку не отримувалось. Він був позбавлений можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги Банку, або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність пред`явленої до стягнення суми. Тому, приватний нотаріус не міг мати безспірних доказів наявності визначеної суми боргу. Про існування заборгованості та її розмір позивачу стало відомо 12.07.2021 року. Вказані обставини не свідчать про безспірність заборгованості (а. с. 1 - 4). 2.2. Позиція відповідача в суді першої інстанції ТОВ «ФК Форт» у відзиві на позовну заяву просить в його задоволенні відмовити. Зазначає, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчиненого виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому, безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порудку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Разом із заявою на вчинення виконавчого напису, яку було направлено відповідачем приватному нотаріусу Остапенку Є.М., ТОВ «ФК ФОРТ» було надано приватному нотаріусу документи, які підтверджують безспірність заборгованості згідно Переліку, а саме: - оригінал договору № 1108/08ф-9 від 13.06.2008р.; - копію Договору про відступлення права вимоги, згідно з яким до ТОВ «ФК ФОРТ» перейшло право вимоги за Договором 1108/08ф-9; - розрахунок заборгованості за Договором 1108/08ф-9, засвідчений стягувачем. Таким чином, приватним нотаріусом Остапенком Є.М. при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не було порушено вимог чинного законодавства. Твердження позивача, що нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис, оскільки нотаріусом не були попередньо надіслано письмових повідомлень позивачу про вчинення такого напису є припущенням і не має під собою належного правового обґрунтування. Позивачем не було надано документально підтверджених доказів понесених ним витрат на правову допомогу, не надано доказів використаного адвокатом часу на надання послуг. Розмір витрат на правову допомогу є значно завищеним (а. с. 44 - 48). 2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем від 17.06.2021, реєстраційний номер № 185576 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ФОРТ» заборгованості в сумі - 323 289,32 грн. таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Форт» на користь ОСОБА_1 , витрати по сплаті судового збору в розмірі - 908,00 гривень та у розмірі - 454,00 гривень, витрати на професійну правничу допомогу у сумі - 50 000,00 гривень. Рішення мотивовано тим, що оскаржений виконавчий напис, вчинений нотаріусом 17.06.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, на підставі якого було вчинено виконавчий напис, не був посвідчений нотаріально. Тому, наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису. Відповідачем та приватним нотаріусом не надано суду належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості за кредитом, відсутня також засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед відповідачем, який зазначений у написі, є безспірними. В матеріалах справи відсутні докази того, що Банк направляв на ім`я позивача вимогу про усунення порушень кредитних зобов`язань. Подані відповідачем для вчинення виконавчого напису документи не відповідають вимогам, які пред`являються відповідно до Переліку. Щодо стягнення витрат на правову допомогу, судом зазначено, що відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору №2-13 про надання правової допомоги, укладеному між Дудник Ю.Г. та ОСОБА_1 12.07.2021року, сторони погодили, що гонорар за договором є фіксованим і становить - 50 000 грн. та вноситься в день підписання договору. Отже, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу (а. с. 115 - 124). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ТОВ «ФК Форт» просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 листопада 2021 року. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог представника ОСОБА_1 - адвоката Дудника Ю.Г. про стягнення з ТОВ «ФК Форт» витрат на правову допомогу в розмірі - 50 000 грн.. Зі змісту доводів та вимог апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржено тільки в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення в оскарженій частині ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт зазначає, що: 1) витрати позивача на правову допомогу не є підтвердженими, а саме - не надано документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законному порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки); 2) позивачем та його адвокатом не надано жодного доказу щодо використаного адвокатом часу з метою визначення розміру суми що підлягає сплаті; 3) витрати є значно завищеними, враховуючи складність справи, та є неспівмірними, оскільки справа не є складною, малозначною, не потребувала значних глибинних правових досліджень (а. с. 127 - 130). 2.6 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК Форт» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 листопада 2021 року залишено без руху (а. с. 143 - 143 зворотна сторона). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.01.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ФК Форт» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 листопада 2021 року (а. с. 151 - 151 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.01.2022 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду, призначено розгляд справи в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 152). Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, період знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «Форт» підлягає задоволенню частково. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Відповідно до договору №2-13 про надання правової допомоги від 12.07.2021 року, укладеного між адвокатом Дудником Юрієм Григоровичем та ОСОБА_1 , сторони уклали договір предметом якого є - зобов`язання адвоката надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний сплатити гонорар на умовах визначених договором або згідно додаткової домовленості, якої сторони за договором досягли окремо (а. с. 18 - 19). Згідно ордеру на надання правової допомоги адвокатом Дудником Ю.Г. серія ОД № 275175 надаються послуги без обмежень (а. с. 17 б). Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 вищевказаного договору сторони погодили, що гонорар за договором є фіксованим і становить - 50 000 грн та вноситься в день підписання договору. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №2-13 від 12.07.2021року ОСОБА_1 сплачено за наведеним договором - 50 000 грн. (а. с. 31 а). 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянтом оскаржується рішення тільки в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Рішення суду першої інстанції в іншій частині не оскаржено, тому законність та обґрунтованість рішення в іншій частині в апеляційному порядку не переглядається. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, однак невірно визначився з їх розміром. 3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 3 ст. 133 ЦПК України закріплено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів та проведенням експертизи. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката». Відповідно до ст. 30 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на те, що позивачем не надано документів, які підтверджують оплачені послуги на правничу допомогу, є безпідставним, оскільки законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. При цьому, відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постанові КАС ВС від 11.06.2020 по справі №821/227/17, а також у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи). Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95). Насамкінець варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" можуть бути використані судом в якості джерела права. Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога ОСОБА_1 надавалась відповідно до договору №2-13 про надання правової допомоги від 12.07.2021 року, укладеного з адвокатом Дудником Юрієм Григоровичем. Відповідно до п.4.1, 4.2 договору №2-13 про надання правової допомоги, укладеному між Дудник Ю.Г. та ОСОБА_1 12.07.2021року, сторони погодили, що гонорар за договором є фіксованим і становить 50 000 грн та вноситься в день підписання договору. Згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (не надання детального опису наданих послуг), її складності та виконаної адвокатом роботи (тривалість справи, ціна позову), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 5 000 гривень. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК Форт» є частково доведеними, а тому її треба задовольнити частково. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають стягненню з відповідача, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції в цій частині порушено норми процесуального права, що призвело до не правильного вирішення справи в цій частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають стягненню з відповідача, підлягає зміні, за вищевказаного обґрунтування. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Форт» - задовольнити частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 листопада 2021 рокув частині стягнення витрат на правову допомогу - змінити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Форт» (код ЄДРПОУ 41661563, м. Київ, пл. Солом`янська, буд. 2) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі - 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 10 червня 2022 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе