Постанова 4803 № 215/3589/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/779/22 Справа № 215/3589/21 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2022 року м.Кривий Ріг справа № 215/3589/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Остапенко В.О., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 грудня 2021 року, яке ухвалено суддею Камбул М.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 грудня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: В червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 08.01.2020 року близько 18-15 год. по вул. Гастелло, поблизу буд. 12 в м. Кривий Ріг, відбулася ДТП, в якій водій ОСОБА_3 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 . Внаслідок даної ДТП ОСОБА_1 від отриманих тілесних ушкоджень помер в 7-й міській лікарні. За фактом ДТП СУ ГУНП в Дніпропетровській області внесено матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до ЄРДР за №12020040000000017. Постановою про закриття кримінального провадження від 30.05.2020 року, що внесене до ЄРДР за №12020040000000017, закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ознак кримінального правопорушення. Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу, була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО855065. Позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернулась із заявою на виплату страхового відшкодування. Серед заявлених вимог позивачем до відшкодування містились: 56 676 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.3 ст. 27 Закону України «Про страхування», 12 100 грн. в рахунок відшкодування витрат на поховання та 131 224 грн. в рахунок відшкодування витрат, у зв`язку з втратою годувальника. Відповідач здійснив часткову виплату страхового відшкодування моральної шкоди на рахунок позивача в розмірі 28 338 грн. При цьому, не узгодив з позивачем розмір такого відшкодування та не надіслав позивачу письмового повідомлення про прийняте рішення про виплату. Таким чином, до стягнення з відповідача належить решта невиплаченого відшкодування моральної шкоди в розмірі 28 338 грн. Також, позивач є непрацездатною особою, пенсіонером за віком, тому мінімальний гарантований розмір страхового відшкодування пов`язаного із втратою позивачем годувальника становить 170 028 грн. Виходячи з того, що ліміт відповідальності страховика по полісу №АО/0855065 за шкоду, заподіяну життю/здоров`ю третіх осіб становить 200000 грн., з врахуванням сум страхового відшкодування витрат на поховання та моральної шкоди, до відшкодування позивачу належить 131 224 грн. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника. На підставі наведеного вище, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 28 338 грн. недоплаченого страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, 131 224 грн. страхового відшкодування витрат, у зв`язку із втратою годувальника та 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача посилаючись на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що цивільно-правова відповідальність водія джерела підвищеної небезпеки настає незалежно від його вини, якщо шкоду завдано життю чи здоров`ю потерпілого, тому відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку страховика відшкодувати шкоду, завдану життю чи здоров`ю потерпілого джерелом підвищеної небезпеки. При цьому представник позивача посилається на висновки, викладені в Постанові Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 466/4412/15-ц, Постанові Верховного Суду від 15.08.2019 року у справі № 756/16649/13-ц, Постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 447/2438/16-ц та Постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 601/1304/15-ц. Крім того апелянт зауважує, що позивач є непрацездатною особою, пенсіонером за віком, тому мінімальний гарантований розмір страхового відшкодування пов`язаного із втратою позивачем годувальника становить 170 028 грн., отже, відповідно до вимог ст.1200 ЦК України та ст. 202 СК України, до відшкодування позивачу належить 131 224 грн. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 28 338 грн., з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16.04.1965 року Тернівським районним відділом РАЦС м. Кривого Рогу, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , у відомостях про батьків зазначено: мати ОСОБА_1 (а.с.20). 08.01.2020 року близько 18-15 год. по АДРЕСА_1 , відбулася ДТП, в якій водій ОСОБА_3 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , сина позивача по справі. Внаслідок даної ДТП ОСОБА_1 , син позивача по справі, від отриманих тілесних ушкоджень помер в 7-й міській лікарні. За фактом ДТП СУ ГУНП в Дніпропетровській області внесено матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до ЄРДР за №12020040000000017. Постановою про закриття кримінального провадження від 30.05.2020 року, що внесене до ЄРДР за №12020040000000017, закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ознак кримінального правопорушення. Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу, була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО855065. 25.03.2020 року позивач повідомила ПрАТ «УТСК» про ДТП, яке сталося 08.01.2020 року близько 18-15 год. по АДРЕСА_1 за участі водія ОСОБА_3 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Повідомила про те, що внаслідок даної ДТП ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень її син ОСОБА_4 помер в 7-й міській лікарні (а.с.10). Згідно заяви про виплату страхового відшкодування від 25.03.2020 року, ОСОБА_1 просила виплатити страхове відшкодування пов`язане із втратою годувальника (для батьків), не менше - 131 224 грн. (а.с.11). Згідно заяви про виплату страхового відшкодування від 25.03.2020 року, ОСОБА_1 просила виплатити страхове відшкодування пов`язане із витратами на поховання в сумі 12 100 грн. (а.с.12). Згідно заяви про виплату страхового відшкодування від 25.03.2020 року, ОСОБА_1 просила виплатити страхове відшкодування пов`язане із моральною шкодою в розмірі 56 676 грн. (а.с.13). Відповідач по справі здійснив часткову виплату страхового відшкодування моральної шкоди на рахунок позивача в розмірі 28 338 грн. Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи позивач посилалась на те, що оскільки відповідач здійснив часткову виплату страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 28 338 грн., в той час як сума морального відшкодування становить 56 676 грн., вона має право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 28 338 грн. Крім того позивач посилалась на те, що вона є непрацездатною особою, пенсіонером за віком, тому має право на отримання страхового відшкодування пов`язаного із втратою позивачем годувальника. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 28 338 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не мав можливості уникнути ДТП, в зв`язку з діями пішохода ОСОБА_4 , який порушив вимоги ПДД України, у зв`язку з чим відповідач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 28 338 грн., тобто 1/2 частини суми страхового відшкодування, а тому позов в частині відшкодування недоплаченого страхового відшкодування, а саме моральної шкоди в сумі 28338 грн. задоволенню не підлягає. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Спірні правовідносини урегульовані нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. За ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини. Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. У пункті 1.3 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі -юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу. Згідно із ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до п. 22.1 ст. 22 цього Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, а відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Статтею 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого. Пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Пунктом 27.3 статті 27 Закону визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказала, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди. Відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Отже, та обставина, що відносно водія закрито кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, не звільняє від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки. Такі правові висновки містяться у Постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 345/3335/17, Постанові Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі № 445/370/19, Постанові Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 195/646/19, Постанові Верховного Суду від 20.05.2021 року у справі № 501/2015/16-ц. На підставі наведеного вище колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те що оскільки ОСОБА_3 не мав можливості уникнути ДТП, в зв`язку з діями пішохода ОСОБА_4 , який порушив вимоги ПДД України, відповідач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 28 338 грн., тобто 1/2 частини суми страхового відшкодування, а тому позов в частині відшкодування недоплаченого страхового відшкодування, а саме моральної шкоди в сумі 28338 грн. задоволенню не підлягає та вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що цивільно-правова відповідальність водія джерела підвищеної небезпеки настає незалежно від його вини, якщо шкоду завдано життю чи здоров`ю потерпілого, тому відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку страховика відшкодувати шкоду, завдану життю чи здоров`ю потерпілого джерелом підвищеної небезпеки. Як вбачається із матеріалів справи, 25.03.2020 року внаслідок ДТП, яке сталося 08.01.2020 року близько 18-15 год. по вул. Гастелло, поблизу буд. 12 в м. Кривий Ріг, в якій водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер в 7-й міській лікарні (а.с.10). З урахуванням встановлених вище обставин, вимог ч. 3 ст. 1193 ЦК України, вимог ст. ст. 27.4, 27.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», колегія суддів приходить до висновку, відповідач мав виплатити на користь позивача страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю сина в розмірі 56 676 грн. (4 723 грн. х 12 = 56 676 грн.), оскільки дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинув пішохід ОСОБА_4 , трапилась за участю водія ОСОБА_3 , цивільно-правова відповідальність якого, пов`язана з експлуатацією забезпеченого ним транспортного засобу, була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО855065. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Відповідачем не доведено тих обставин, що потерпілий, який помер внаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП із її смертельним наслідком. У цій справі неможливо визнати, що потерпілий, який помер внаслідок наїзду на нього забезпеченого транспортного засобу, навіть за наявності його вини у порушенні Правил дорожнього руху, але за відсутності у нього умислу на заподіяння шкоди, діяв у взаємозв`язку разом з водієм цього джерела підвищеної небезпеки. Також відповідач не довів, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля була застрахована в відповідачем, а тому з урахуванням ст.ст. 27.4, 27.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач по справі має обов`язок сплатити матері страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю сина в розмірі 56 676 грн., з урахуванням того, що відповідно до ст. 27.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» загальний розмір відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних зарплат у місячному розмірі, та з урахуванням того, що страховиком було добровільно виплачено позивачу страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю сина 28 338 грн., позивач має право на отримання недоплаченого відповідачем страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю сина в розмірі 28 338 грн., у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 28 338 грн. підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування пов`язаного із втратою позивачем годувальника, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували наявність будь-якої доходів у померлого ОСОБА_4 , а також не передбачено засобів, що він мав можливість утримувати свою матір. Колегія суддів погоджується з такими висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно п.22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Згідно ч.1 ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно. Позивач по справі обґрунтовуючи свої позовні вимоги до відповідача про стягнення з відповідача страхового відшкодування пов`язаного із втратою позивачем годувальника, посилається на те, що вона є непрацездатною особою, пенсіонером за віком, та за життя ОСОБА_4 була на його утриманні. Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 0.07.2004 року, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком (а.с.25). Отже, позивач на момент загибелі сина ОСОБА_4 досягла пенсійного віку. Відповідно до ч.1 ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в період з 08.01.2020 року встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі - 1638 грн. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у постанові № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом. Як вбачається із матеріалів справи, згідно постанови про закриття кримінального провадження № 12020040000000017 від 09.01.2020 року у поясненнях потерпілої ОСОБА_5 , яка є сестрою загиблого, зазначено, що її брат був наркозалежним більше 40 років, тому перебував на обліку у лікаря нарколога у Криворізькому психоневрологічному диспансері, мав хронічне захворювання: ВІЧ. Також, у заяві до ПрАТ «УТСК» на виплату страхового відшкодування вказано, що загиблий ОСОБА_4 станом на момент ДТП не був офіційно працевлаштований, відтак немає можливості підтвердити розмір його доходів (а.с.11). Згідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі №165/325/17, особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом. Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем по справі не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність будь-якої доходів у померлого ОСОБА_4 , а також не передбачено засобів, що він мав можливість утримувати свою матір у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування пов`язаного із втратою позивачем годувальника, в той час як доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що позивач є непрацездатною особою, пенсіонером за віком, тому мінімальний гарантований розмір страхового відшкодування пов`язаного із втратою позивачем годувальника становить 170 028 грн., отже, відповідно до вимог ст.1200 ЦК України та ст. 202 СК України, до відшкодування позивачу належить 131 224 грн. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника не спростовують висновків суду першої інстанції в частині того, що позивачем по справі не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що позивач по справі була на утриманні у померлого ОСОБА_4 . Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи часткову обґрунтованість апеляційної скарги представника позивача та необхідністю скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування у вигляді моральної шкоди, заподіяної смертю сина в розмірі 28 338 грн., з відповідача на користь держави належить стягнути 908 грн. за подання позивачем позовної заяви, та 1 250 грн. витрат на професійну правничу допомогу (пропорційно задоволення апеляційної скарги), оскільки як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатським об`єднанням «Автопоміч», 12 березня 2020 року укладено Договір про надання правничої допомоги (а.с.31). Згідно детального розрахунку робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої допомоги від 22.12.2021 року, на стадії апеляційного оскарження по вказаній справі, позивачу надана правнича допомога, а саме: правовий аналіз рішення суду, вартість послуги 1 000 грн., написання, підготовка, копіювання та надсилання апеляційної скарги з додатками до суду, вартість послуги 3 000 грн. (а.с.147). Колегія суддів вважає, що надані позивачем докази підтверджують витрати, пов`язаних з правничою допомогою адвоката та є обґрунтованими. На підставі наведеного вище колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 28 338 грн. з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог. З відповідача на користь на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 250 грн. та з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 908 за подання позовної заяви. В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 грудня 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування моральної шкоди в розмірі 28 338 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування моральної шкоди в розмірі 28 338 грн. - задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю сина в розмірі 28 338 (двадцять вісім тисяч триста тридцять вісім) грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь держави судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. за подання позовної заяви. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь держави судовий збір в сумі 1 362 (одна тисяча шістсот дві) грн. за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 08 червня 2022 року. Головуючий: Судді: