Постанова Рівненський апеляційний суд № 572/3397/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2022 року м. Рівне Справа № 572/3397/21 Провадження № 22-ц/4815/756/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув в порядку письмового спрощеного позовного провадження у м. Рівне апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" - Власенко А.О. на заочне рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17 січня 2022 року, ухвалене в складі судді Довгого І.І., дата складання повного тексту рішення не вказана, у справі № 572/3397/21 в с т а н о в и в : У листопаді 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. Позов мотивований тим, що 06.07.2012 року ОСОБА_3 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом відповідно до умов договору. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємцем померлого є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які на момент смерті проживали разом із ОСОБА_3 за однією адресою і які прийняли спадщину після його смерті, а відтак зобов`язані сплатити борг за кредитним договором, який становить 9589,87 грн. Просить стягнути суму боргу та сплачений судовий збір. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 17 січня 2022 року в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця відмовлено. АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судове рішення суду першої інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Суд не врахував, що відповідачі (спадкоємці) та спадкодавець постійно проживали разом на час відкриття спадщини, що стверджується копіями паспортів про реєстрацію місця проживання. Вважає, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Вказує, що відповідачі не довели, що вони не проживали із спадкодавцем, що спадкового майна немає або воно є меншою вартістю ніж заявлені кредитором вимоги. Крім того, суд неправильно застосував норми матеріального права та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 336/7643/18, від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 306/2000/16-ц у подібних правовідносинах, в яких суд касаційної інстанції зазначив, що обов`язок доведення обсягу спадкового майна та його вартості покладається на спадкоємця померлого позичальника. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд враховує, що правовідносини сторін засновані на письмовій документарній формі, докази, які сторони вважали за необхідне подати, подані, позиції скаржника викладені письмово згідно із п.5 ч.2 ст.356 ЦПК України. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання позивача про розгляд справи з участю його представника. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає . Убачається, що 6 липня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № б/н. Згідно з умовами кредитного договору було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому було збільшено до 15000 грн. ОСОБА_3 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер. Станом на день смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 6 липня 2012 року становила 9589,87 грн. 10 березня 2020 року позивачем було направлено до Сарненської районної державної нотаріальної контори за вихідним номером SAMDN50000065508376 претензію кредитора, в порядку ст. 1281 ЦК України. 8 травня 2020 року на адресу позивача ПАТ КБ "Приватбанк", Сарненською районною державною нотаріальною конторою було скеровано лист за № 296/01-16 від 31 березня 2020 року, з якого вбачається, що в Сарненській районній державній нотаріальній конторі спадкова справа не заведена. Заяви від спадкоємців щодо прав на спадщину не надходили, свідоцтва про право на спадщину не видавались. Крім того, вказано що неможливо перевірити строки подачі претензії до спадкоємців померлого, оскільки не подано документів які б підтвердили час з якого кредитору стало відомо про смерть спадкодавця або час з якого настав строк вимоги та квитанції про сплату за користування Спадковим реєстром, а тому відмовлено у прийняття претензії кредитора та у заведенні на її підставі спадкової справи. 13 квітня 2021 року позивачем було направлено відповідачам лист-претензію, у якій просить сплатити борг у розмірі 9589,87 грн. Будь-яких докази про вручення вказаних листів спадкоємцям, в матеріалах справи відсутні. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Згідно з статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку, визначеному статтею 1282 ЦК України. Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Встановлені статтею 1281 ЦК України строки є преклюзивними, а тому їх недотримання позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18). Таким чином, після звернення кредитора до нотаріуса із вимогою 10 березня 2020 року в межах строку, передбаченого частиною третьою статті 1281 ЦК України, строк звернення до суду із позовом до спадкоємців про стягнення заборгованості обліковується відповідно до положень статті 257 ЦК України. Отже, строк пред`явлення вимог до спадкоємців, який передбачено частиною третьою статті 1281 ЦК України, позивачем не пропущений. Відповідно до частини третьої статті 1268, частини першої статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї; спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто у разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю. За змістом статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Приймаючи до уваги положення наведених норм, при вирішенні спору про стягнення з спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Із матеріалів справи убачається, що після смерті ОСОБА_3 спадкову справу не заведено, будь яких заяв від спадкоємців померлого в нотаріальну контору не надходило, склад спадкового майна не відомий, свідоцтва про право на спадщину не видавались. Звертаючись із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як до спадкоємців боржника, позивач мав довести, що єдиними спадкоємцями всього майна є саме відповідачі які фактично прийняли спадщину, а інші спадкоємці відсутні або відмовились від прийняття спадщини, у зв`язку з чим можуть задовольнити вимоги кредитора в межах його вартості. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя взагалі належало будь-яке рухоме чи нерухоме майно. Клопотання про витребування таких доказів ні суду першої, ні апеляційної інстанції не заявляв. Те, що відповідачі зареєстровані за останнім місцем реєстрації позичальника, який на день смерті проживав в АДРЕСА_1 , не дає підстав вважати їх єдиними спадкоємцями, оскільки встановлення факту відсутності за життя у ОСОБА_3 будь-якого майна виключає саму можливість набуття права спадкування. Лише посилання банку на реєстрацію місця проживання особи із спадкодавцем, без наведення конкретних аргументів та надання доказів, не свідчить про прийняття ним спадщини. З аналізу зазначених норм права у їх взаємодії й взаємозв`язку з наданими сторонами доказів, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують і висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За таких обставин доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи,тому відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін. З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" - Власенко А.О. залишити без задоволення. Заочне рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17 січня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 09 червня 2022 року. Головуючий : Судді :