Постанова КАС ВС № 640/2071/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2022 року м. Київ справа № 640/2071/21 адміністративне провадження № К/9901/22452/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Єзерова А.А., Кравчука В. М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олешківська СЕС» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2021 (у складі судді Бояринцевої М. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 (у складі колегії суддів: Василенко Я. М. (суддя-доповідач), Ганечко О. М., Кузьменко В. В.) у справі № 640/2071/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олешківська СЕС» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання протиправними та скасування додатків до постанов в частині, зобов`язання вчинити дії, ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішення суду апеляційної інстанції: Товариство з обмеженою відповідальністю «Олешківська СЕС» (далі - позивач, ТОВ «Олешківська СЕС») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач, НКРЕКП), в якому просило: - визнати протиправним та скасувати пункт 373 Додатку до Постанови НКРЕКП №1497 від 01.08.2020 «Про встановлення «зелених» тарифів на електричну енергію та надбавки до «зелених» тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб`єктів господарювання» зі змінами і доповненнями, яким встановлено зелений тарифна електричну енергію, вироблену на об`єкті електроенергетики ТОВ «Олешківська СЕС», що використовують альтернативні джерела енергії, а саме енергію сонячного випромінювання; - визнати протиправним та скасувати пункт 383 Додатку до Постанови НКРЕКП №1787 від 30.09.2020 «Про встановлення «зелених» тарифів на електричну енергію та надбавки до «зелених» тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб`єктів господарювання» зі змінами і доповненнями , яким встановлено зелений тарифна електричну енергію, вироблену на об`єкті електроенергетики ТОВ «Олешківська СЕС», а саме енергію сонячного випромінювання; - зобов`язати відповідача, внести зміни до Постанови НКРЕКП №1497 від 01.08.2020 року та Постанови НКРЕКП №1787 від 30.09.2020 року, встановивши «зелений» тариф на електричну енергію, вироблену на об`єкті ТОВ «Олешківська СЕС», згідно із Законом України «Про альтернативні джерела енергії» без застосування понижуючих коефіцієнтів у період з 01 серпня 2020 року по 31 грудня 2020 року. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що приписи Закону України «Про альтернативні джерела енергії» та Порядку про встановлення, перегляду та припинення дії «зеленого» тарифу на електричну енергію для суб`єктів господарської діяльності, споживачів електричної енергії, у тому числі енергетичних кооперативів, та приватних домогосподарств, генеруючі установки яких виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (затверджений Постановою НКРЕКП від 30.08.2019 № 1817; далі - Порядок № 1817) не передбачають застосування «понижуючих коефіцієнтів» при встановленні «зеленого» тарифу та перегляду вже встановленого «зеленого» тарифу. Постановою відповідача від 30.06.2020 № 1245 «Про встановлення «зелених» тарифів на електричну енергію та надбавки до «зелених» тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб`єктів господарювання» встановлено «зелений» тариф на третій квартал 2020 року, який відповідно до положень Порядку № 1817 повинен був діяти до 30.09.2020 року, тобто до закінчення кварталу, на який його було встановлено. Проте, відповідач оскаржуваними постановами протиправно зменшив розмір встановленого «зеленого» тарифу на сонячну енергію вироблену сонячними електростанціями чим порушив права позивача. На думку позивача, протиправне зменшення відповідачем розміру встановленого «зеленого» тарифу порушує його права, гарантовані Конституцією України, Законом України «Про альтернативні джерела енергії». Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2021, яку залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021, у відкритті провадження у цій адміністративній справі відмовлено. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено та не заперечується сторонами по справ, що позивач звернувшись (29.01.2021) до суду із цим позовом оскаржує пункт 373 додатку до постанови НКРЕКП № 1497 від 01.08.2020 «Про встановлення «зелених» тарифів на електричну енергію та надбавки до «зелених» тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб`єктів господарювання» та пункт 383 додатку до постанови НКРЕКП № 1787 від 30.09.2020 «Про встановлення «зелених» тарифів на електричну енергію та надбавки до «зелених» тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб`єктів господарювання», які втратили чинність 01.10.2020 та 01.01.2021 відповідно. Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження виходив з того, що на момент звернення позивача до суду із цим позовом про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, був відсутній предмет спору, та відповідно і порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту у зв`язку із тим, що на час такого звернення оскаржувані індивідуальні акти втратили чинність. Окрім того, мотивував своє рішення тим, що нормами чинного законодавства не передбачено внесення змін до актів індивідуальної дії, які втратили чинність. У підсумку дійшов висновку, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства і взагалі вказаний спір не підлягає судовому розгляду. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі, виходив лише з міркувань того, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про оскарження саме нормативно-правових актів, проте вже після втрати їх чинності. Також, апеляційний суд звернув увагу на порядок оскарження нормативно-правового акта та наголосив, що подання позовної заяви щодо оскарження нормативно-правового акта, який втратив чинність забороняється імперативними приписами частини 3 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не ставиться в залежність від того з поважних чи неповажних причин особа не звернулася до суду з відповідним позовом у період його чинності. При постановлені оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 1440/2398/18, від 11.08.2020 у справі № 640/18067/18, від 11.02.2021 у справі № 640/10315/20. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: Позивач не погоджуючись із такими судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до допущення судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та здійснив перешкоду у доступі до правосуддя для ТОВ «Олешківська СЕС». Зазначає, що оскаржувані в частині постанови відповідача є актами індивідуальної дії та є предметом спеціальних відносин, які регулюються Законом України «Про ринок електроенергії», Законом України «Про альтернативні джерела енергії», Постановою НКРЕКП від 13.12.2019 року №641, Постановою НКРЕКП від 30.08.2019 року № 1817. Оскаржувані позивачем акти, є актами індивідуальної дії НКРЕКП, щодо виробника електричної енергії з альтернативних джерел ТОВ «Олешківська СЕС» та є предметом цієї позовної заяви. Постанови НКРЕКП від 01.08.2020 року №1497 та від 30.09.2020 №1787 є актами, які порушували права ТОВ «Олешківська СЕС» в момент їх дії . На думку позивача, судом першої інстанції не було належним чином досліджено зазначених норм матеріального права, що свідчіть про передчасність рішення суду першої інстанції та неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Вважає, що до правовідносин, які склались у цій справі не встановлено іншого строку звернення до адміністративного суду ніж той, який визначений положеннями частини другої статті 122 КАС України. Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду першої інстанції не порушуючи шестимісячний строк встановлений КАС України. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції до оскаржуваних у цій справі постанов відповідача, які є актами індивідуальної дії застосував положення статті 264 КАС України, які мають бути застосовані виключно щодо оскарження нормативно-правових актів. Звертає увагу на помилковість застосування апеляційним судом правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 1440/2398/18, від 11.08.2020 у справі № 640/18067/18, від 11.02.2021 у справі № 640/10315/20. Наголошує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Відповідачем поданий відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні вимог касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції: Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд виходить із такого. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Згідно із пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування. Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин. Зважаючи на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів, колегія суддів доходить висновку, про те, що оскаржувані постанова НКРЕКП №1497 від 01.08.2020 (пункт 373 Додатку) та постанова НКРЕКП №1787 від 30.09.2020 (пункт 383 Додатку) не є нормативно-правовим актом, а є правовим актом індивідуальної дії, оскільки вони передбачають індивідуалізовані приписи відповідача щодо встановлення «зелених» тарифів на електричну енергію позивачеві. Окрім того, видаючи оскаржувані постанови відповідач діяв і реалізовував насамперед публічно-владні управлінські функції, а спір виник у зв`язку із виконанням НКРЕКП таких функцій. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції, щодо застосування у цій справі положень статті 264 КАС України, оскільки норми вказаної статті передбачають особливості провадження у справах щодо оскарження саме нормативно-правових актів, а не актів індивідуальної дії як у випадку, що розглядається. Окрім того колегія суддів вважає, посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 1440/2398/18, від 11.08.2020 у справі № 640/18067/18, від 11.02.2021 у справі № 640/10315/20 безпідставним, оскільки зазначені рішення постановлені за відмінних правовідносин та за інших фактичних обставин, а саме у вказаних справах предметом позову було оскарження нормативно-правого акта, тоді як у цій справі - акт індивідуальної дії. Відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Згідно із частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Положеннями частини 2 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином для оскарження актів індивідуальної дії передбачена інша процедура, ніж для оскарження нормативно-правових актів. Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження виходив з того, що станом на момент звернення із цією позовною заявою був відсутній предмет спору, та відповідно і порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту, оскільки на час звернення позивача до суду оскаржувані акти втратили чинність. Окрім того, мотивував своє рішення тим, що нормами чинного законодавства не передбачено внесення змін до актів індивідуальної дії, які втратили чинність. У підсумку дійшов висновку, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства так і взагалі вказаний спір не підлягає судовому розгляду. Проте колегія суддів не погоджується із вказаними висновками з огляду на приписи частини 4 статті 6 КАС України відповідно до якої забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, а також у зв`язку із тим, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це право має бути реалізоване в межах адміністративного судочинства. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що розгляд цієї справи не належить до суду адміністративної юрисдикції, оскільки цей спір є юридичним, публічно-правовим, відповідає визначеному у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України визначенню публічно-правового спору та підлягає розгляду саме в порядку адміністративного судочинства. За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в справі. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі За таких обставин ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2021 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 підлягають скасуванню, а справа № 640/2071/21 направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олешківська СЕС» задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 скасувати. Справу № 640/2071/21 направити для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження до Окружного адміністративного суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. Судді В. М. Шарапа А. А. Єзеров В. М. Кравчук