Постанова КГС ВС № 904/1721/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2022 року м. Київ cправа № 904/1721/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Стратієнко Л.В., за участю секретаря судового засідання - Калітінського М.Ю., представників учасників справи: Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - Ананійчук О.А (адвокат) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" - не з`явилися, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2022 (колегія суддів: Чус О.В., Антонік С.Г., Орєшкін Е.В.) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - Компанія) про внесення змін в Договір про переведення боргу від 17.11.2014 у зв`язку з істотною зміною обставин. СУТЬ СПОРУ

1. Банк (первісний боржник) та Компанія (новий боржник) у 2014 році уклали договір про переведення боргу, відповідно до якого Компанія взяла на себе зобов`язання виплатити грошові кошти кредиторам за депозитними договорами та договорами банківського вкладу, які були укладені стуртурними підрозділами Банку на території Автономної Республіки Крим (далі - АРК). Банк перерахував Компанії кошти на виконання цих зобов`язань у сумі більше 8 млрд грн.

2. Незважаючи на укладений договір, низка кредиторів звертались з позовами про стягнення коштів до Банку. Суди такі позови задовольняли.

3. У 2020 році Банк звернувся з пропозицією до Компанії про укладення додаткової угоди до договору, з тим, щоб виключити із переліку боргів, переведених на Компанію, борги перед тими кредиторами, які вже стягнули з Банку грошові кошти в судовому порядку. Проєкт запропонованої угоди передбачав повернення коштів Банку за 110-ти договорами на загальну суму 39 516 049,62 грн. Компанія відмовилась укладати таку додаткову угоду, хоча протягом 2014 - 2016 років підписала з Банком 35 аналогічних за змістом додаткових угод.

4. Банк звернувся з позовом до суду. Суд першої інстанції задовольнив позов та визнав укладеною додаткову угоду в редакції, запропонованій Банком. Суд апеляційної інстанції скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову. Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції і направив справу на новий апеляційний розгляд. Суд апеляційної інстанції знову ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Банк звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

5. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання про те, чи потрібно отримувати згоду кредиторів на внесення змін до договору про переведення боргу, якщо такий борг вже погашений первісним боржником.

6. Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, виходячи з таких мотивів. ІСТОРІЯ СПРАВИ Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 7. 17.11.2014 Банк (за договором - первісний боржник) та Компанія (за договором - новий боржник) уклали "Договор о переводе долга б/н от 17.11.14г" (далі - Договір), відповідно до умов якого: - Банк перевів, а Компанія прийняла на себе виконання зобов`язань щодо сплати (кредиторам) вкладникам та власникам банківських поточних рахунків грошових коштів, розміщених ними на підставі депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, які були укладені структурними підрозділами Банку на території АРК, згідно з переліком кредиторів та договорів, зазначеним в електронному додатку до Договору - "Приложение №1 (Реєстр Кредиторов) к договору переводе долга №б.н. от 17.11.2014" (далі - Додаток №1) (п.1); - Банк зобов`язується перерахувати на користь Компанії протягом двадцяти днів з моменту укладання Договору грошові кошти, розміщені кредиторами на підставі договорів, в обсягах зазначених в електронному Додатку №1; переведення таких коштів може бути здійснене кількома платежами в гривні по курсу іноземної валюти до гривні, встановленому НБУ на дату такого переведення (п.3); - з моменту підписання сторонами Договору Компанія набула статусу боржника за договорами, вказаним в Додатку №1 до Договору (пункти 4 та 5).

8. На виконання умов Договору Банк перевів на Компанію грошові зобов`язання Банку перед вкладниками та власниками банківських рахунків на суму 8 237 824 415,02 грн.

9. Банк перерахував Компанії грошові кошти на загальну суму 8 237 824 415,02 грн.

10. Після переведення на Компанію зобов`язань Банку з виплати коштів вкладникам по депозитним договорам та власникам рахунків за договорами банківського обслуговування новий боржник (Компанія) свої обов`язки не виконував; частина кредиторів, починаючи з кінця 2014 року, зверталась до судів про стягнення коштів з Банку; за результатами розгляду судами України позовних заяв 74-х кредиторів до Банку ухвалювалися судові рішення про стягнення з Банку коштів на користь таких кредиторів та їх правонаступників, які набрали законної сили, на загальну суму 39 516 049,62 грн.

11. Банк виконав зобов`язання, які були переведені на Компанію та грошові кошти за якими були переведені за Договором на відповідача, перед 74-ма кредиторами за 110-ти договорами на загальну суму 39 516 049,62 грн.

12. Протягом 2014-2016 років Компанія укладала з Банком додаткові угоди до Договору, відповідно до яких зобов`язання по визначеним у Додатку №1 депозитним договорам та договорам банківського обслуговування, щодо яких суди України ухвалили рішення про стягнення коштів з Банку на користь кредиторів (вкладників, власників рахунків), виключались зі складу зобов`язань Компанії; у зв`язку з цим Компанія зобов`язувалась повернути Банку кошти в розмірі такого виключення (всього 35 додаткових угод: від 31.12.2014; від 10.04.2015; від 21.04.2015; від 28.04.2015; від 07.05.2015; від 22.05.2015; від 29.05.2015; від 26.06.2015; від 07.08.2015; від 08.09.2015; від 16.09.2015; від 30.09.2015; від 01.10.2015; від 22.10.2015; від 20.11.2015; від 30.11.2015; від 18.12.2015; від 23.12.2015; від 18.01.2016; від 29.01.2016; від 29.02.2016; від 31.03.2016; від 29.04.2016; від 23.05.2016; від 29.06.2016; від 29.07.2016; від 31.08.2016; від 01.09.2016; від 29.09.2016; від 25.11.2016; від 30.11.2016). 13. 11.01.2020 Банк надіслав Компанії лист з пропозицією щодо укладення Додаткової угоди до Договору, якою пропонувалось виключити з загального складу зобов`язань, переведених на Компанію за Договором, зобов`язання за 110-ма депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, сторонами по яких є 74 кредитори та на користь яких судами України були ухвалені рішення щодо стягнення коштів з Банку, а Банком сплачені такі кошти. 14. 22.01.2020 лист з додатками до нього і проектом додаткової угоди вручено представнику Компанії.

15. Компанія не надіслала Банку відповідь на лист. Короткий зміст позовних вимог

16. Банк звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Компанії про внесення змін до Договору у зв`язку з істотною зміною обставин; просив суд внести зміни до Договору шляхом визнання укладеною додаткової угоди та стягнути з відповідача судові витрати.

17. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.11.2014 позивач та відповідач уклали Договір, згідно з яким позивач перевів, а відповідач прийняв на себе виконання зобов`язань щодо сплати кредиторам (вкладникам та власникам банківських поточних рахунків) грошових коштів, розміщених ними на підставі депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, які були укладені структурними підрозділами Банку на території АРК. На виконання умов укладеного Договору позивач перевів відповідачу грошові зобов`язання на суму 8 237 824 415,02 грн та, відповідно, перерахував грошові кошти у розмірі 8 237 824 415,02 грн. Як зазначав позивач, згідно з п.4.5 Договору з моменту його підписання Компанія набула статус боржника за договорами, вказаними у Додатку №1 до Договору. За твердженням позивача, після переведення боргу відповідач не виконував свої зобов`язання з виплати коштів вкладникам по депозитним договорам та власникам банківських поточних рахунків, внаслідок чого частиною вкладників, починаючи з 2014 року, були ініційовані судові провадження щодо стягнення з Банку коштів за відповідними договорами, зобов`язання за якими вже були переведені на відповідача. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

18. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 12.11.2020 позов задовольнив та вніс зміни до Договору, укладеного між Банком та Компанією, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного Договору в редакції, викладеній у резолютивній частині судового рішення.

19. Рішення суду першої інстанції мотивоване таким: - з положень Договору вбачається, що Банк перевів на Компанію виконання обов`язків перед вкладниками та власниками банківських рахунків, договори з якими (депозитні договори, договори банківського обслуговуванню) були укладені структурними підрозділами Банку на території АРК та, відповідно, Компанія, з моменту підписання сторонами Договору прийняла на себе обов`язок щодо виконання зобов`язань (набуло статусу боржника) щодо виплати коштів відповідним вкладникам та власникам банківських рахунків і набула статусу нового боржника за усіма договорами, зазначеними у Додатку №1; - після переведення на Компанію зобов`язань Банку з виплати коштів вкладникам по депозитним договорам та власникам рахунків за договорами банківського обслуговування, новий боржник свої обов`язки не виконував, у зв`язку з чим частина кредиторів, починаючи з кінця 2014 року, ініціювали судові провадження щодо стягнення з Банку коштів за відповідними договорами банківських вкладів та договорами банківського обслуговування, зобов`язання за якими були вже переведені Банком на Компанію; - з матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду судами України позовних заяв кредиторів до Банку, ухвалювалися судові рішення про стягнення з Банку коштів на користь таких кредиторів та їх правонаступників, які набрали законної сили та які виконані Банком на загальну суму 39 516 049,62 грн; у зв`язку з цим Банк та Компанія неодноразово укладали додаткові угоди до Договору (всього 35 угод), відповідно до яких виключались зі складу зобов`язань щодо депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, переведених Банком на Компанію; - Банк та Компанія фактично встановили порядок щодо виключення окремих зобов`язань зі складу тих зобов`язань, що були переведені Банком у 2014 році на Компанію за Договором; а саме, за обставин набрання відповідним судовим рішенням про стягнення з Банку грошових коштів, які були переведені на Компанію, сторони укладали додаткові угоди до Договору, зміст яких зводився до виключення відповідних зобов`язань зі складу переведених на Компанію та встановлення обов`язку Компанії повернути Банку суму коштів в розмірі цих виключених зобов`язань; - з урахуванням наявності судових рішень у цивільних справах щодо стягнення на користь кредиторів грошових коштів з Банку, які набрали законної сили, та підтвердженого матеріалами справи факту виконання Банком таких судових рішень, відбулося зменшення обсягу зобов`язань Компанії перед кредиторами, які раніше були переведені на Компанію за Договором, що є істотною зміною обставин, якими позивач та відповідач керувались під час укладення Договору, оскільки зменшення кількості кредиторів, зобов`язання перед якими повинні були бути виконані Компанією, змінило обсяг зобов`язань, переведених на неї як на нового боржника за Договором; - якби сторони при укладанні Договору передбачили, що в майбутньому у зв`язку з ухваленням судами України рішень про стягнення грошових коштів з Банку на користь вкладників по 110-ти договорам, включеним до загального переліку договорів, зобов`язання по яких були переведені Банком на Компанію, зміниться як перелік договорів, зобов`язання по яким не були виконані Банком на час укладання Договору, так і обсяг зобов`язань, визначених первісно сторонами в Додатку №1 до Договору, - позивач та відповідач уклали б Договір на інших умовах, а саме - без урахування зобов`язань по вказаним 110-ти депозитним договорам та договорам банківського обслуговування; тому положення Договору свідчать, що на момент його укладення сторони не передбачали можливої зміни такої обставин, як зміна переліку договорів та обсягу зобов`язань не виконаних Банком перед вкладниками, вказаних в Додатку №1; зміна обставин, якими сторони керувались під час укладення Договору, зумовлена причинами, які від Банку не залежать, а саме, ухвалення судами рішень щодо стягнення з Банку по 110-ти договорам, зобов`язання по яким переведено на Компанію; - невнесення змін до Договору, в тому числі в частині повернення Компанією коштів, перерахованих відповідачу Банком по вказаним 110-ти договорам згідно з п.3 Договору, зумовлює негативні фінансові наслідки для Банку в розмірі коштів, перерахованих у 2014 році на Компанію по вказаним 110-ти депозитним договорам та договорам банківського обслуговування; це призведе до суттєвого порушення співвідношення майнових інтересів сторін Договору та позбавить Банк як заінтересовану сторону того, на що він розраховував при укладенні Договору; - внесення змін до Договору не порушить права та / або законні інтереси Компанії; більше того, це приведе взаємовідносини сторін за Договором у відповідність до фактичних обставин, які змінились, та надасть можливість враховати дійсні наміри, якими сторони керувались під час укладення Договору, оскільки таке внесення змін до Договору звільнить Компанію від виконання обов`язків по виплаті грошових коштів по 110-ти депозитним договорам та договорам банківського обслуговування та дозволить належним чином врегулювати відносини щодо вказаних договорів з урахуванням ухвалених судових рішень про стягнення коштів з Банку.

20. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 01.06.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2020 скасував; ухвалив нове рішення про відмову в позові.

21. Верховний Суд постановою від 14.09.2021 касаційну скаргу Банку задовольнив частково: постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2021 скасував, справу №904/1721/20 направив на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновків, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним.

22. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 13.01.2022 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2020 скасував та ухвалив нове рішення про відмову у позові.

23. Постанова суду апеляційної інстанції від 13.01.2022 мотивована таким: - обраний позивачем спосіб захисту порушених його прав є таким, що прямо передбачений п.6 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК); тому такий спосіб захисту здатен ефективно поновити порушені права та законні інтереси позивача у разі задоволення позову (з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі, що переглядається); - позивач не довів, що він здійснив заходи щодо отримання згоди кредиторів на зміну боржника у зобов`язанні відповідно до ст.520 ЦК; суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, також залишив поза увагою, що згідно з ч.1 ст.654 ЦК зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, а також не надав відповідної оцінки відсутності доказів звернення за отриманням згоди кредиторів щодо укладення додаткової угоди до Договору; - оскільки у справі відсутні необхідні юридичні обставини для внесення змін до Договору, а саме, згода кредиторів на укладення додаткової угоди до Договору, підстави для задоволення позову відсутні. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи 24. 30.03.2022 Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2022, у якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

25. Банк як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 3, 4 ч.2 ст.287, п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

26. Касаційна скарга обґрунтована таким: - всі доводи суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зводяться фактично до того, що позивач не отримав згоди кредиторів на укладення додаткової угоди до Договору в порядку ст.520 ЦК, що виключає можливість задоволення позову; однак суд апеляційної інстанції не врахував, що зобов`язання, які виникли між Банком та Компанією на підставі укладеного Договору, є правовідношенням винятково між двома сторонами, правами та обов`язками наділені лише позивач та відповідач; - одностороння дія кредитора (його згода з переведенням боргу) розглядається як односторонній правочин, направлений на досягнення ефекту переведення боргу на нового боржника, а не елемент Договору; безпосереднє формулювання ст.520 ЦК передбачає згоду кредитора як встановлення чинності домовленості боржників (первісного та нового) про переведення боргу, тому кредитор не набуває правового статусу сторони договору і не стає носієм нових або додаткових прав та обов`язків; згода кредиторів не є юридичною обставиною та / або умовою для внесення змін до Договору, істотні умови якого стосуються винятково двох сторін; внесення змін до таких умов не може залежати від волі інших осіб (кредиторів - вкладників та власників банківських рахунків); спірний Договір не вносить зміни до договорів, що укладались між кредиторами та Банком (такі договори є окремими правочинами, що відрізняються від Договору за суб`єктним складом); - вкладники та власники банківських рахунків (у зв`язку з зобов`язаннями перед якими у Банка виникли відповідні позовні вимоги в частині внесення змін до Договору) вже не є кредиторами в розумінні статей 509, 510 ЦК, оскільки на підставі ст.599 ЦК зобов`язання перед ними припинились у зв`язку з їх виконанням первісним боржником (Банком) на підставі судових рішень, а тому вимоги ст.520 ЦК не підлягали застосуванню (посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах ст.520 ЦК як правової підстави для отримання згоди кредитора у зобов`язаннях, що припинились відповідно до ст.599 ЦК); - протягом 2014-2016 років Банк у відносинах з кредиторами (вкладниками, власниками рахунків) брав участь у судових справах за позовами таких кредиторів; в подальшому Компанія укладала з Банком додаткові угоди (35 штук) до Договору, відповідно до яких виключались зобов`язання Компанії, вказані в Додатку №1, щодо виплати коштів кредиторам по депозитним договорам та договорам банківського обслуговування, щодо яких суди ухвалили рішення про стягнення коштів з Банку; - звернення кредиторів до суду у зв`язку з невиконанням Компанією перед ними зобов`язань та ухвалення судами відповідних рішень (про стягнення коштів з Банку) призвело до зменшення кількості депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, зобов`язання по яких не було виконане Банком, що, у свою чергу, призвело до загального зменшення кількості зобов`язань, переведених на Компанію; це є істотною зміною обставин, яким позивач та відповідач керувались при укладенні Договору, оскільки зменшення кількості кредиторів, зобов`язання перед якими повинен був виконати боржник, змінило обсяг зобов`язань, переведених на Компанію як на нового боржника за Договором; у зв`язку з цим, відповідно до ст.652 ЦК, сторони можуть змінити договір за рішенням суду (скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст.188 Господарського кодексу України (далі - ГК) та ст.652 ЦК та не врахував висновки, наведені в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №910/6139/20 щодо визнання договору укладеним та викладення його змісту в резолютивній частині судового рішення як такого, що є належним способом захисту в розумінні ст.16 та ст.20 ГК); - визначальним для сторін Договору при його укладенні був перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, а також обсяг невиконаних Банком на момент переведення боргу зобов`язань по таким договорам перед кредиторами; під час укладання такого Договору сторони не могли передбачити, що в майбутньому у зв`язку з ухваленням судами відповідних рішень про стягнення з Банку коштів на користь кредиторів (110 договорів, включених до переліку договорів, зобов`язання по яким повинна була виконати Компанія) зміниться обсяг зобов`язань Компанії за Договором; зміна обставин, а саме, обсягу зобов`язань, яким сторони керувались під час укладання Договору, зумовлена причинами, які не залежали від Банку; - Компанія залишила без уваги повідомлення Банку про необхідність укладення додаткової угоди до Договору (тобто ухилялась від її укладення), що дає Банку право на звернення до суду про захист своїх порушених прав та законних інтересів (порушення співвідношення майнових інтересів сторін Договору та позбавлення Банку як заінтересованої особи того, на що він розраховував при укладенні Договору), зважаючи на істотну зміну обставин в розумінні частин 1, 2 ст.652 ЦК; - внесення змін до Договору не порушує права та законні інтереси Компанії; натомість відносини між сторонами за Договором відповідатимуть фактичним обставинам, які зазнали змін після укладення Договору, а також будуть враховані дійсні наміри, якими сторони керувались при укладенні Договору (дозволить належним чином врегулювати відносини щодо зобов`язань перед кредиторами за укладеними 110 договорами); - суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не дослідив зібрані у справі докази (в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п.4 ч.2 ст.287, п.1 ч.3 ст.310 ГПК).

27. Станом на 01.06.2022 від Компанії до Верховного Суду не надходив відзив на касаційну скаргу. Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду

28. Верховний Суд ухвалою від 18.04.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Банку, розгляд касаційної скарги призначив на 01.06.2022. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Суд апеляційної інстанції вважав, що Банк обрав спосіб захисту, визначений ст.16 ЦК, який здатен ефективно поновити його порушені права та законні інтереси у разі задоволення позову.

30. Водночас суд апеляційної інстанції вказав на передчасність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не здійснив заходів щодо отримання згоди кредиторів відповідно до ст.520 ЦК (див. п.23 цієї постанови). Тому основне питання, яке має вирішити Верховний Суд у цій справі, полягає у тому, чи потрібно отримувати згоду кредиторів (осіб, які уклали з Банком депозитні договори та договори банківського обслуговування) на внесення змін до Договору про переведення боргу, укладеного Банком та Компанією, в частині виключення вже виконаних Банком зобов`язань перед такими кредиторами. Щодо необхідності отримання згоди кредиторів на укладення додаткової угоди до Договору переведення боргу

31. Ухвалюючи оспорювану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не отримав згоду кредиторів на укладення додаткової угоди до Договору в порядку ст.520 ЦК, що виключає можливість задоволення позову.

32. Скаржник зазначає, що оскільки положення додаткової угоди Договору визначають лише права і обов`язки Банку та Компанії, а також фактично не стосуються кредиторів (вкладників по депозитним договорам та договорам банківського обслуговування), зобов`язання щодо яких вже виконані в розумінні ст.599 ЦК, сторони Договору не повинні отримувати згоду від таких кредиторів на укладення додаткової угоди. Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах ст.520 ЦК як правової підстави для отримання згоди кредиторів у зобов`язаннях, що припинились відповідно до ст.599 ЦК.

33. Відповідно до ч.1 ст.520 ЦК боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

34. У постанові Верховного Суду від 27.04.2022 у справі №321/1260/19 (щодо перегляду судових рішень про стягнення одним із кредиторів грошових коштів з Банку) зазначено: "Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: - по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; - по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу".

35. Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №918/600/15, постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №922/1029/16.

36. Стаття 520 ЦК передбачає необхідність отримання згоди кредитора на заміну боржника у зобов`язанні саме для того, щоб убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника (постанови Верховного Суду від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19, від 22.10.2019 у справі №904/10560/17).

37. Додаток №1 до спірного Договору містив перелік зобов`язань, які на момент укладення такого Договору не були виконані Банком як первісним боржником та виконання яких покладалось на Компанію як на нового боржника.

38. Укладаючи Договір, Банк та Компанія фактично домовились, що зобов`язання, визначені в такому Додатку №1, в тому числі перед 74 кредиторами за 110 укладеними з ними договорами, мають виконуватись новим боржником - Компанією.

39. При цьому, не зважаючи на те, що Банк та Компанія уклали Договір, яким змінили особу боржника за такими зобов`язаннями, та, як було зазначено, кошти мали виплачувати саме Компанією, а не Банком, суди, ухвалюючи рішення про стягнення коштів з Банку, виходили з того, що Договір не породив правових наслідків для кредиторів, тобто не відбулося переведення боргу.

40. Тому вимагати виконання зобов`язання за судовими рішеннями або звертатись з іншими вимогами, пов`язаними з таким виконанням, кредитори мають саме до Банку як первісного та, в розумінні самих кредиторів, єдиного боржника.

41. Суди попередніх інстанцій встановили, що у зв`язку з тим, що кредитори не отримали виконання зобов`язань за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, вони звернулись до судів щодо стягнення з Банку заборгованості. За результатами розгляду судами позовних заяв кредиторів до Банку, ухвалювалися судові рішення про стягнення з Банку коштів на користь таких кредиторів та їх правонаступників, які набрали законної сили, на загальну суму 39 516 049,62 грн.

42. Частиною 5 ст.11 ЦК встановлено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

43. Обов`язковість судового рішення є однією із засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.7 ч.3 ст.2 ГПК.

44. При цьому відповідно до ч.1 ст.18 ГПК судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

45. Аналогічна норма передбачена ч.2 ст.13 Закону "Про судоустрій та статус суддів".

46. Тобто оскільки такі судові рішення, перелік яких наводився судом першої інстанції, передбачали стягнення відповідних грошових коштів на користь кредиторів саме з Банку, кредитори правомірно вважали, що боржником за такими зобов`язаннями є саме Банк, а не Компанія.

47. У зв`язку з цим, як встановив суд першої інстанції, на підставі відповідних судових рішень Банк (первісний боржник) виконав належним чином та у повному обсязі відповідні зобов`язання - виплатив кошти на загальну суму 39 516 049,62 грн.

48. Відповідно до ч.1 ст.599 ЦК зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

49. Тобто правовідносини між Банком як боржником та кредиторами (особами, які уклали з Банком депозитні договори та договори банківського обслуговування) щодо таких зобов`язань фактично були припинені.

50. У такому разі у зазначених кредиторів зникає ризик невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника з Банку на Компанію.

51. У зв`язку з цим внесення змін до Договору, яким було переведено борг, підтверджений судовими рішеннями та виконаний надалі первісним боржником, щодо повернення до первісних умов в частині зміни особи боржника, не є таким, що стосується прав та обов`язків кредиторів. Тому отримання згоди кредиторів на повторну зміну боржників (якою статус боржника фактично повертається до Банку) не є обов`язковою.

52. Більше того, те, що кредитори звертались до судів про стягнення належних їм коштів саме з Банку (з яким вони укладали депозитні договори та договори банківського обслуговування), а не до Компанії як нового боржника, є підтвердженням їх незгоди із заміною боржника на підставі Договору. Тобто фактично мала місце незгода кредиторів саме з укладенням Договору, у зв`язку з чим їх згода на укладення додаткової угоди, якою до Банку повертається статус боржника, не є необхідною.

53. Таким чином, Верховний Суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності отримання згоди кредиторів на укладення додаткової угоди до Договору відповідно до ст.520 ЦК . Щодо визнання договору укладеним та викладення його змісту в резолютивній частині судового рішення як належного способу захисту

54. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст.188 ГК і ст.652 ЦК та не врахував висновки, наведені в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №910/6139/20, щодо визнання договору укладеним та викладення його змісту в резолютивній частині судового рішення як такого, що є належним способом захисту в розумінні ст.16 та ст.20 ГК.

55. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника відповідно до такого.

56. Частиною 4 ст.188 ГК передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

57. Відповідно до ч.1 ст.652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

58. У п.20 постанови Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №910/6139/20, на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК, зазначено, що вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним п.1 ч.2 ст.16 ЦК, та відповідає способам захисту, визначеним ст.20 ГК.

59. Ухвалюючи оскаржувану постанову від 13.01.2022, суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.09.2021 у справі, що переглядається, про те, що у разі задоволення позову у позивача виникатиме правова підстава вимагати 39 516 049,62 грн за додатковою угодою, а у відповідача виникатиме обов`язок сплатити таку суму коштів. При цьому до внесення змін до Договору у позивача відсутня правова підстава вимагати стягнення коштів з відповідача. У свою чергу, зміна правовідносин сторін, з урахуванням такого стандарту поведінки учасників цивільного обігу як добросовісність, який за звичайних обставин очікується від них у будь-яких діях і презюмується, призведе до відновлення порушеного, на думку позивача, права.

60. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що, реалізуючи надані процесуальним законодавством права, позивач обрав спосіб захисту (визнання додаткової угоди до Договору укладеною в запропонованій позивачем редакції), що визначений ст.16 ЦК, який здатен ефективно поновити його порушені права та законні інтереси у разі задоволення скарги.

61. При цьому суд апеляційної інстанції не зазначав про обрання неправильного способу захисту як про мотив відмови у задоволенні позову.

62. У зв`язку з цим відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст.188 ГК та ст.652 ЦК і не врахував висновки, наведені в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №910/6139/20 щодо визнання договору укладеним та викладення його змісту в резолютивній частині судового рішення як такого, що є належним способом захисту в розумінні ст.16 та ст.20 ГК. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п.4 ч.2 ст.287, п.1 ч.3 ст.310 ГПК

63. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не дослідив зібрані у справі докази (в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п.4 ч.2 ст.287, п.1 ч.3 ст.310 ГПК).

64. Відповідно до п.4 ч.2 ст.287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 ст.310 цього Кодексу.

65. Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК, на яку посилається скаржник, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.287 цього Кодексу.

66. Разом з тим, скаржник не зазначає у касаційній скарзі, які саме норми процесуального права були порушені судом апеляційної інстанції та в чому таке порушення полягає.

67. Також у касаційній скарзі Банк просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції без змін, а не направити справу на новий розгляд до судів першої або апеляційної інстанції. Відповідно, у такому разі не може бути застосована підстава касаційного оскарження, передбачена п.1 ч.3 ст.310 ГПК.

68. Таким чином, Верховний Суд не вбачає підстав для перегляду рішення суду апеляційної інстанції на підставі п.1 ч.3 ст.310 ГПК. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

69. Відповідно до частин 1 та 2 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

70. Відповідно до ч.1 ст.312 ГПК суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених ст.300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

71. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін. Судові витрати

72. Відповідно до ст.129 ГПК у зв`язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції- скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції підлягають стягненню з відповідача. Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2022 у справі №904/1721/20 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2020 у справі №904/1721/20 залишити в силі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (49000, місто Дніпро, вул.Січеславська набережна, буд.29-А, код ЄДРПОУ 38920700) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 коп.

5. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. Кібенко Судді С. Бакуліна Л. Стратієнко