Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/7030/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4392/22 Справа № 201/7030/21 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про визнання факту, що має юридичне значення, зобов`язання вибачитися - В С Т А Н О В И Л А : У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про визнання факту, що має юридичне значення, зобов`язання вибачитися. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що в згідно зі ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права жертва грубого порушення гуманітарного права має право на компенсацію завданої таким порушенням шкоди, зокрема, визнанням фактів, встановленням правди та вибаченням від імені держави. Щодо застосування до позивача психіатричних репресій при притягненні до адміністративної відповідальності у 2009-2010 роках, таке грубе порушення встановлено рішенням ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року та низкою рішень національних судів. Але у встановленні факту, що позивач є жертвою психіатричних репресій, встановленні правди про порядок застосування таких репресій судами, які діяли від імені держави неодноразово відмовлялося. Так само, вибачення за грубе порушення гуманітарного права позивачем були отримані виключно особисто від судді Руснака. Від держави, її органів влади, психіатричних закладів, що брали участь у таких репресіях, вибачення досі не отримані й всі вони офіційно наполягають на правомірності порушення ними прав позивача. В судових процесах у справах №№ 201/7557/19 і 201/7620/20 з даної тематики виявилася вада судового корпусу зі сприйняттям сутності вимог позивача: судді всіх інстанцій тлумачили сутність правовідносин виключно однобоко - ніби йдеться про факт, що до позивача органи влади та психіатричні заклади ставилися як до психічно хворого, але інший бік тих самих правовідносин - що позбавлення позивача свободи та інших прав, вирішення питання про компенсацію за це здійснювалося особами, які демонстрували важкі розлади сприйняття, мислення, волі, важку афазію та парафазію, паталогічну брехливість, тощо - розглянутий жодного разу не був, хоча саме цей бік є найважливішим в даних правовідносинах. Отже, в цьому позові йдеться про визнання того факту, що психіатричні заходи проти позивача від імені держави, включно з порушенням права на компенсацію, вчиняли особи з важкими психіатричними розладами. Безспірне божевілля представників держави та психіатричних закладів безпосередньо при притягненні позивача до адміністративної відповідальності у справах №№ 3-1754/09, 3-1720/10 і у зниклих матеріалах про притягнення позивача у листопаді 2009 року до відповідальності за ніби вчинене дрібне хуліганство документально зафіксоване матеріалами цих справ, у подробицях описано в судових рішеннях у справі № 201/11110/17 та рішенні ЄСПЛ від 26 лютого 2015 і не підлягає новому доказуванню. При цьому, досі всупереч вимогам ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та просто здоровому глузду, держава у особі суддівського корпусу, не може пояснити навіщо, тобто, з якою метою переслідувався позивач, зокрема, не погоджується з визначенням постанови судді Румянцева П.О. від 14 серпня 2009 року про повернення апеляції на постанову від 23 липня 2009 року про призначення СПЕ: «з метою виховання у дусі демократії». При розгляді справ щодо наслідків вказаних репресій між суддями Жовтневого та Бабушкінського районних судів м. Дніпропетровська та їх помічниками з питання витребування справи № 3-1754/09 у 2011 році виник спір: Хто з них ідіот. Арбітром у цьому спорі ними був обраний позивач, який їх мирив: «І ви праві, й ви праві, але все це дрібниці на фоні які ідіоти у Красногвардійському районному суді!». Завершення цього спору відбулося, коли у нього втрутився помічник голови суду ОСОБА_4 ОСОБА_2, який доводив ідіотію опонентів зазначенням номеру витребуваної справи у запиті Бабушкінського районного суду: 3-0003/10, - бо такого номеру просто не може бути. На пропозицію позивача піти у сусідній кабінет, де знаходилася ця справа, й подивитися на її номер, ОСОБА_2 погодився і коли через пару хвилин повернувся назад, після огляду обкладинки справи лише сказав позивачу: «Ви праві». Неадекватність судового корпусу, як норма судочинства, була яскраво проявлена при спробах вирішення цього самого питання. Так у справі № 201/7557/19 суддя місцевого суду побачивши, що позивач в 2017 - 2018 роках виграє майже всі процеси в апеляційній інстанції, задовольнила заяву про встановлення факту, що позивач є потерпілим від психіатричного переслідування (в цій справі позивач залишив на розсуд суду питання про застосування термінології національного чи міжнародного законодавства). Але на вимогу судді апеляційної інстанції, додатковим рішенням відмовила у встановленні факту, що позивач є жертвою психіатричних репресій. Тут, поряд з мовленевими порушеннями і парафазією) у суддів, зокрема, відсутності знань не лише слова «синонім», але й самого відповідного поняття, проявилися важкі мисленеві розлади - це все одно, що встановити справедливість визначення «2x2=4» і визнати хибним визначення «двічі два дорівнює чотири». Так само, у справі № 201/3620/20 інша суддя, демонструючи важке порушення сприйняття, ототожнила власний висновок (до речі, правильний) з рішення ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року про порушення права позивача на свободу щодо встановлення цим самим факту застосування психіатричних репресій з безпосереднім визначенням рішення ЄСПЛ, відсутнім у ньому (чистої води парафазія), і на підставі встановлення нею такого факту відмовила у його встановленні. Відомості про наступні важкі психічні розлади у осіб вищестоящих судів, які розглядали скарги на таке рішення, викладені в ЄДРСР. Стійку афазію демонструє весь держапарат, зокрема, представник відповідача, щодо неможливості не лише промовити, а хоча б надрукувати слово «вибачення» чи «вибачаємось» в контексті реального вибачення (подібний випадок наводив відомий структураліст ОСОБА_5 при дослідженні ним як з мовленевої поведінки афатиків можна з`ясувати особливості мови: на прохання канадського психіатра промовити окремо слово «No» пацієнт відповідав: «No, І cannot say 'No'»). Продуктивна психосоматика значної частини суддівського корпусу весь цей час мала місце коли вирішення будь-яких питань потрапляло до судді Антонюка, у вигляді давнього його особистого та суддів, що розглядали справи з його участю, бреда та галюцинацій - усюди бачити трьохлітерне слово, яке раніше писали на парканах, і керуватися саме тим, що це слово номінує, а не законом. Ці особливості докладно описані в есе позивача «Спрощений виклад теорії множин для юристів», оприлюднені та мають бути визнані загальновідомими. Нарешті, дослідження позивача з приводу досі не описаного в психіатричній літературі синдрому одночасної демонстрації симптомів шизофренії та ідіотії яскраво проявлені не лише в судових рішеннях щодо наявності експертів психіатричного закладу статусу суб`єкта владних повноважень, за якими ці експерти одночасно були й є такими суб`єктами, ніколи не були ними та були й перестали бути. На неадекватність цього звернув увагу навіть ЄСПЛ. Так само, цей синдром має місце у рішеннях Самарського, Жовтневого, Кіровського та Індустріального районних судів м. Дніпропетровська у справах щодо встановлення фактів незаконності позбавлення свободи позивача після 29 вересня 2009 року та відшкодування шкоди, за якими одне й те саме: є позбавленням свободи та не є позбавленням свободи, таке чи то позбавлення свободи, чи то не позбавлення свободи є законним і незаконним, тощо. Стосовно останнього беруся стверджувати, що представник психіатричного закладу насолоджувалася у цих справах своєю паталогічною брехливістю, Самарський суддя є стійким божевільним, судді Кіровського та Жовтневого судів стали жертвами афекту від непереборного впливу психіатричної сугестії, а стосовно ОСОБА_3 відсутні достатні відомості для встановлення стійкості її божевілля. Паталогічна брехливість представників відповідача достатньо описана у постанові КЦС від 27 травня 2020 року у справі № 201/10024/17, у рішеннях ЄСПЛ у перших двох справах позивача проти України, є такою, що навіть ЄСПЛ в рішенні від 06 грудня 2018 року у справі «Аграчова та інші проти України» посоромився її розбирати, а отже її не потрібно знов доводити. Всі вказані обставини встановлені остаточними судовими рішеннями й тому докази не додаються. На підставі викладеного, керуючись ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, позивач вимагав визнати, що він є жертвою психіатричних репресій в сенсі застосування проти нього репресивних заходів, включно з відсутністю поновлення порушених прав, особами з важкими порушеннями сприйняття, мислення та волі, мовленевими вадами і паталогічними брехунами, зобов`язати відповідача вибачитися за це та надати належні гарантії недопущення такого у майбутньому. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач називає особами з важкими порушеннями сприйняття, мислення та волі, мовленевими вадами і паталогічними брехунами суддів, які розглядали справи за його заявами, позовними заявами і ухвалювали відповідні рішення, якими відмовлено у задоволенні вимог. По суті позовна заява позивача зводиться до незгоди із прийняти судовими рішеннями, правом на оскарження яких позивач може скористатися у встановленому процесуальним законодавством України порядку. Тому вимоги позивача про встановлення факту, що його права непоновлені цими особами не підлягають задоволенню. При цьому, суд вказує, що обраний позивачем спосіб захисту права як «вибачення» законом не передбачений. До того ж позивачем взагалі не обґрунтовано у позові, за що саме Держава України в особі Міністерства юстиції України має вибачитися. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що чистою брехнею є твердження ніби вибачення не передбачене законом, оскільки саме вибачення є окремою складовою такого різновиду компенсації, як сатисфакція, встановленого Резолюцією ГА ООН від 16 грудня 2005 року щодо загальноприйнятного тлумачення ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Крім того, апелянт вказує, що суддя Наумова О.С. не мала права приймати участь у розгляді цієї справи, так як предметом справи були правові наслідки діяльності Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/7620/20, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 (заінтересована особа - Міністерство юстиції України) про встановлення факту, що ОСОБА_1 є жертвою психіатричних репресій. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/7557/19 набрало законної сили 04 червня 2020 року, задоволено заяву ОСОБА_1 , встановлено факт, що ОСОБА_1 є потерпілим від застосування до нього психіатричного переслідування. Додатковим рішенням суду від 17 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 заяви в частині встановлення факту, що заявник є жертвою застосування до нього психіатричних репресій; встановлення фату, що заявник є потерпілим від застосування до нього психіатричних репресій; встановлення фату, що заявник є жертвою застосування до нього психіатричного переслідування. Рішення суду оскаржувало Міністерство юстиції України, а ОСОБА_1 оскаржив додаткове рішення. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська і додаткове рішення цього ж суду скасоване і ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення залишено без задоволення. Позивач просить визнати його жертвою психіатричних репресій в сенсі застосування проти нього репресивних заходів, включно з відсутністю поновлення порушених прав, особами з важкими порушеннями сприйняття, мислення та волі, мовленевими вадами і паталогічними брехунами, зобов`язати відповідача вибачитися за це та надати належні гарантії недопущення такого у майбутньому. Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, з урахуванням викладеного, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення (для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо)); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. У позовній заяві ОСОБА_1 , посилаючись на рішення, якими йому відмовлено у встановленні такого факту, знову просить встановити той же факт - що він є жертвою психіатричних репресій, однак просить визнати, що він є жертвою з непоновленими правами особами з важкими порушеннями сприйняття, мислення та волі, мовленевими вадами і паталогічними брехунами. Позивач називає особами з важкими порушеннями сприйняття, мислення та волі, мовленевими вадами і паталогічними брехунами суддів, які розглядали справи за його заявами, позовними заявами і ухвалювали відповідні рішення, якими відмовлено у задоволенні вимог. Встановивши, що по суті позовна заява позивача зводиться до незгоди із прийняти судовими рішеннями, правом на оскарження яких позивач може скористатися у встановленому процесуальним законодавством України порядку, - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про встановлення факту, що його права непоновлені цими особами не підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про зобов`язати відповідача вибачитися за те, що його права не поновлені особами з важкими порушеннями сприйняття, мислення та волі, мовленевими вадами і паталогічними брехунами та надати належні гарантії недопущення такого у майбутньому, - суд вірно виходив з наступного. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частинами 1, 2 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту права як «вибачення» законом не передбачений. До того ж позивачем взагалі не обґрунтовано у позові, за що саме Держава України в особі Міністерства юстиції України має вибачитися. Крім того, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що суд не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у ст.ст. 16, 277 ЦК України. Доводи апелянта в скарзі про те, що чистою брехнею є твердження ніби вибачення не передбачене законом, оскільки саме вибачення є окремою складовою такого різновиду компенсації, як сатисфакція, встановленого Резолюцією ГА ООН від 16 грудня 2005 року щодо загальноприйнятного тлумачення ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, - колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Також, вказані доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Твердження апелянта про те, що суддя Наумова О.С. не мала права приймати участь у розгляді цієї справи, так як предметом справи були правові наслідки діяльності Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, - колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки вказане є лише особистим припущенням апелянта, тоді як законне та обґрунтоване рішення не може ґрунтуватись на припущеннях. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко