Постанова 4807 № 334/4843/19

Дата документу 01.06.2022 Справа № 334/4843/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/4843/19 Головуючий у 1 інстанції Баруліна Т.Є. Провадження № 22-ц/807/543/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2022 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В.. Бєлки В.Ю. за участю секретаря судового засідання Ільїної Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ БАНК «ТРАСТ» Кухарева Володимира Валентиновича, правонаступником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» про визнання кредитного договору припиненим,- В С Т А Н О В И Л А: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ БАНК «ТРАСТ» Кухарева Володимира Валентиновича про визнання кредитного договору припиненим. В обґрунтування позову зазначено, що 26 січня 2016 року між нею та ПАТ БАНК «ТРАСТ» було укладено змішаний договір №R091.0060422. шляхом підписання заяви про надання кредиту на споживчі цілі. Сума кредиту складала 13601 грн., строк кредитування 36 місяців, процентна ставка за кредитом 0,01 % річних, строк виконання зобов`язання за кредитним договором становить 36 місяців, до 25 січня 2019 року. Позивачка сплачувала кредит достроково, та на 05.10.2017 року сплатила 19 209 грн., тобто сплатила кредит за 21 місяць. 20.03.2016 позивачка здійснювала останній платіж у розмірі 6900,00 грн., відповідач вже знаходився в стадії ліквідації, тому вона не мала змоги отримати довідку про закриття кредитного договору, також не працювала гаряча лінія банку для отримання необхідної консультації де і в який спосіб можливо отримати зазначену довідку. 05.10.2017 року зателефонував працівник Відповідача та повідомив що у позивача є заборгованість у розмірі 1832,00 грн., тому позивач сплатила 1835,00 грн. Після сплачення усіх сум що належать за кредитним договором Позивач звернулась до відповідача про надання довідки про відсутність заборгованості за договором, але, у листі від 19.04.2018 р № 1088 Відповідач надав відповідь що борг Позивач не сплатила у повному обсязі, крім того є наступна заборгованість: строкова заборгованість за кредитними коштами 108,53 грн.; Строкова заборгованість по комісії 284,26 грн.; Прострочена заборгованість за кредитними коштами 60,00 грн.; Прострочена заборгованість по комісії 1705,56 грн.; Пеня за несвоєчасне погашення платежів по кредиту станом на 19.04.2018 р. у розмірі 967,83 грн. Позивач повторно звернулася до Відповідача, та отримала відповідь від 27.04.2018 р. вих.. № 1172, в якому відповідач вказував вже іншу заборгованість, а саме: Строкова заборгованість за кредитними коштами 98,53 грн.; Строкова заборгованість по комісії 284,26 грн.; Прострочена заборгованість за кредитними коштами 70,00 грн.; Прострочена заборгованість по комісії 1989,82 грн. Пеня за несвоєчасне погашення платежів по кредиту станом на 26.04.2018 року - 974,02 грн. Позивач надіслала до Відповідача усі квитанції про сплату кредиту, але Відповідач знову у листі від 12.07.2018 р. вих.. № 1730 повідомив що у Позивача є заборгованість, але вказує вже інші суми, а саме: Строкова заборгованість за кредитними коштами 78,53 грн.; Строкова комісія по комісії 284,26 грн.; Прострочена заборгованість по комісії 90,00 грн. Прострочена заборгованість по комісії 2558,34 грн. Пеня за несвоєчасне погашення платежів по кредиту станом на 11.07..2018 р. у розмірі 1607,89 грн.; Позивач надала відповідь до відповідача з проханням надати розрахунок за заборгованості за період та надати інформацію куди був врахований платіж у розмірі 1835,00 грн. від 05.10.2017 року, але Відповідач знов таки надав повний розрахунок заборгованості, не вказуючи зарахування сум у розмірі 1835,00 грн., станом на 09.01.2019 р. вих.. № 28, але вже інший, а саме: Строкова заборгованість за кредитними коштами 18,53 грн.; Строкова заборгованість по комісії 284,26 грн.; Прострочена заборгованість за кредитними коштами 150,00 грн.; Прострочена заборгованість по комісії 4263,90 грн.; Пеня за несвоєчасне погашення платежів по кредиту станом на 09 січня 2019 року 3616,00 грн. Позивач вважає, що Відповідач безпідставно нараховує заборгованість за кредитом, оскільки для нарахування заборгованості для розрахунку беруться різні суми такі як 18,53 грн., або 108,53 грн. Просила суд визнати кредитний договір від 26.01.2016 року № R091.0060422 укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ БАНК «ТРАСТ» припиненим. У лютому 2020 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ БАНК «ТРАСТ» Кухарев В.В. надіслав клопотання про залучення правонаступника, оскільки 07.11.2019 року між ПАТ БАНК «ТРАСТ» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал», укладено Договір №БТ-ПВ-11/19 про відступлення прав вимоги, згідно з яким новий кредитор набув майнові права, що належать ПАТ БАНК «ТРАСТ» у оскарженому кредитному договорі. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2020 року замінено первісного відповідача ПАТ БАНК «ТРАСТ» на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал». Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі. ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. 31 травня 2022 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з воєнними діями. Згідно ч.ч.2,4 ст.128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Розглянувши дану заяву апеляційний суд дійшов до висновку про її необґрунтованість та безпідставність, спрямовану на безпідставне затягування і перешкоджання розгляду справи, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що представник скаржника зареєстрована та проживає в м. Запоріжжі, яке не є тимчасово окупованим. Доказів того, що ОСОБА_2 виїхала за межі міста Запоріжжя, заявником не надано до апеляційного суду. В заяві заявник посилається на те, що у місті постійно запроваджується «Повітряна тривога», і прибуття до апеляційного суду створює загрозу для життя. При цьому, ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщенні суду. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. У справах "Рябих проти Росії" (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03 від 3 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З цих підстав колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, неявка яких до суду визнана судом неповажною. При цьому колегія суддів також виходить із того, що у своєму рішенні у справі "Калашников проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінки компетентних органів влади. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Справа розглянута апеляційним судом на підставі ч. 2 ст. 247 та ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи зобов`язання позивачки перед відповідачем є невиконаним, та судом не встановлено жодної з підстав, визначених ст.ст.599-609 ЦК України для визнання припиненим зобов`язання позивачки за кредитним договором. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 26.01.2016 року ПАТ Банк «ТРАСТ» отримав від ОСОБА_1 пропозицію (оферту) про укладення договору № R091.0060422, в якій Позивач пропонувала Відповідачу надати їй споживчий кредит. Відповідачем було акцептовано вищезазначену оферту і надано Позивачу кредит в розмірі 13601,00 грн. Позивач зобов`язалась повернути наданий кредит у повному обсязі до 25.01.2019 року згідно з Графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Кредитного договору) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 0,01 % річних та 2,09 % щомісячної комісії за супроводження кредиту, строком на 36 місяців з щомісячною сплатою частини кредиту, відсотків та комісії за користування кредитом. Кредит отримано Позивачем 26.01.2016 р., що підтверджується меморіальним ордером № Lоаn-71159 від 26.01.2016 р. про перерахування коштів. Відкрито поточний рахунок НОМЕР_1 (UАН) . Згідно п. 4.3. Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, за несвоєчасне виконання зобов`язань з погашення Заборгованості по кредиту, Кредитор нараховує, а Клієнт сплачує йому пеню у розмірі 0,3 (нуль цілих три десятих) процента від суми прострочених зобов`язань за кожний день прострочення. Сума пені стягується Кредитором на підставі договірного списання з Рахунку Клієнта після повного погашення ним суми простроченої заборгованості. Відповідно до Договору страхування життя №ТВ02/ R091.0060422 від 26.01.2016 року застрахована особа ОСОБА_1 , вигодонабувач Публічне акціонерне товариство Банк «ТРАСТ», страховий внесок становить 3 600,26 грн., що підтверджується також платіжним доручення №1 від 26.01.2016р. Згідно Попереднього Розпису сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту Додаток до Пам`ятки клієнта при отриманні кредиту - Основна сума кредиту становить 13 601 грн. (колонка 3). Сума платежу за розрахунковий період - становить 23 836,45 грн. (колонка 2) Згідно до додатку №1 до Договору № R091.0060422 від 26.01.2016 сума внеску за 36 місяців складає 23 836,45 грн. Судом першої інстанції вірно встановлено, що Позивач не дотримувалась Графіку платежів (Додаток №1 до Договору), оскільки дати внесків та суми внесків, які оплачувались Позивачем - не відповідають вимогам Додатку №1 (відсутній платіж у червні 2016 року, протерміновано платіж у грудні 2016 року; відсутні необхідні платежі за 2017/2018 рік ). Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно виходив з приписів статей 526, 599, 610-612, 625 ЦК України В силу приписів статей та 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Положеннями статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України. За приписами статей 1048, 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики і позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не виконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Положеннями статей 599-609 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання, якими є припинення зобов`язання виконанням, припинення зобов`язання переданням відступного, припинення зобов`язання зарахуванням, припинення зобов`язання за домовленістю сторін, припинення зобов`язання прощенням боргу, припинення зобов`язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі, припинення зобов`язання неможливістю його виконання, припинення зобов`язання смертю фізичної особи та припинення зобов`язання ліквідацією юридичної особи. У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 3-123гс14 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно умов Договору №БТ-ПВ-11/19 про відступлення прав вимоги від 07.11.2019 р . та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТзОВ ФК «Кредит-Капітал», набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ПАТ БАНК «ТРАСТ», в тому числі і до гр. ОСОБА_1 , на загальну суму заборгованості 4 716,69 грн. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що кредит сплачений у повному обсязі достроково за 21 місяць, замість 36 місяців. Загальна сума платежів, здійснених скаржником за виконання кредитних зобов`язуй, становить 19 209,00 гри. Останній платіж; був здійснений 05.10.2017року на суму 1835,00 грн., платіж був зарахований банком 09.10.2017року. Проте, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість за кредитним договором № R091.0060422 від 26.01.2016 року не було погашено достроково, зобов`язання не виконано у повному обсязі, оскільки отриманих від скаржника коштів не вистачило для погашення тіла кредиту та пені нарахованої за прострочені платежі. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № R091.0060422 від 26.01.2016 року вбачається, що станом, на 09.10.2017 року (після зарахування банком останнього платежу позивача), заборгованість за тілом кредиту становила 168.53 грн., а заборгованість по пені - 401,49 грн. Згідно з п.п. 2.2-2.5 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі скаржнику надано кредит в сумі 13 601 грн., строк Кредитування 36 міс., щомісячна комісія -процентна ставка - 0,01 % річних. Відповідно до Попереднього Розпису сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту Додаток до Пам`ятки клієнта при отриманні кредиту, основна сума кредиту становить 13 601 грн. Враховуючи розрахунок заборгованості, встановлено, що сума платежу за розрахунковий період становить 23 836,46 грн. Згідно умов договору, датою останнього платежу мало бути - 25.01.2019 року, загальна сума платежів мала становити 23 836,46 грн. У зв`язку з невиконанням умов договору, на прострочену суму заборгованості по кредиту нараховується пеня та щомісячна комісія. Станом на 25.01.2019 рік загальна заборгованість становить 10 856,22 грн.. з яких: - 168,53 грн. - заборгованість за кредитом; - 4 548,16 грн. - заборгованість за комісією; - 6 148,53 грн. - пеня за прострочені платежі за тілом кредиту та плати комісії. В силу приписів статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Колегією суддів встановлено, що зобов`язання не виконано позивачем у повному обсязі, а тому, даний кредитний договір не може бути припиненим. Вказаним доводам позовної заяви суд першої інстанції надав належну оцінку та вірно встановив, що вони помилковими, недоведеними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивачем не надано в силу приписів статті 89 ЦПК України платежів на загальну суму 23 836,46 грн. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що банк безпідставно нараховував заборгованість за кредитом, оскільки для нарахування строкової заборгованості бралися різні суми. Колегією суддів вказані доводи апеляційної скарги відхиляються з огляду на їх помилковість, оскільки Банк нараховував заборгованість вірно, виконав свій обов`язок перед споживачем щодо коригування кредитного зобов`язання у зв`язку із збільшенням суми платежів. Проте, скаржником на даний час зобов`язання не виконано. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час розгляду справи зобов`язання позивачки перед відповідачем є невиконаним, не встановлено жодної з підстав, визначених ст.ст.599- 609 ЦК України для визнання припиненим зобов`язання позивачки за кредитним договором. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 08 червня 2022 року. Головуючий Судді: