Ухвала КАС ВС № 160/4585/21

УХВАЛА 07 червня 2022 року м. Київ справа № 160/4585/21 адміністративне провадження № К/990/12481/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу адвоката Ковтуна Євгена Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №160/4585/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним та скасування наказу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: - скасувати наказ № 58 о/с від 26 лютого 2021 року, виданий Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Мелітополі, про припинення державної служби та звільнення з посади ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»; - поновити ОСОБА_1 в Територіальному управління Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі, на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 02 березня 2021 року; - стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2021 року до дня ухвалення рішення суду про поновлення на посаді. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним та скасування наказу залишено без задоволення. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, адвокат ОСОБА_1 - Ковтун Євген Юрійович звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 19 травня 2022 року засобами поштового зв`язку. У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №160/4585/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не враховано висновки щодо застосування норм права при вирішенні трудового спору, пов`язаного зі звільненням у зв`язку зі скороченням посад державної служби, які викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду у справах №800/538/17, №806/1149/16, №487/2191/17. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Так, у справі №80/538/17 спірні правовідносини склались з підстав незгоди позивача з рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів «Про внесення подання про звільнення». Правовими підставами заявлених позовних вимог позивач визначає норми статей 60, 73, 77 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697), пунктів 34, 57, 67, 146 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року. У справі №487/2191/17 розглянутій Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду спірні правовідносини склались у зв`язку з незгодою позивача з наказом про звільнення з роботи у зв`язку зі скороченням штату згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу від 17 січня 2017 року № 30 «Про внесення змін до штатного розпису», що, в свою чергу, не дає можливості застосовувати прийняті ним висновки до спірних правовідносин у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки відносини не подібні і мають різне правове регулювання. Разом з тим, посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі №806/1149/16; щодо застосування частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" згідно якої процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю, а звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення також не можуть бути прийняті Судом, як належне обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки вони прийняті за інших, ніж у цій справі, умов застосування правових норм. Таким чином, варто зазначити, що правовідносини, які склались у цих справах не є подібними до правовідносин у справі №160/4585/21, що у свою чергу не є належним обґрунтуванням підстав передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, поданій касаційній скарзі позивач зазначає підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги, вказує що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частин третьої та четвертої статті 43 Закону України «Про державну службу» (у редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-ІХ), частини першої статті 40 та частини шостої статті 49-2 КЗпП України (в редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12 грудня 2019 року №378-ІХ) та відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування підстав для припинення державної служби відповідно до частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» при звільненні державного службовця Державного бюро розслідувань. У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Разом з тим, варто зазначити, що у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 виклав правовий висновок у подібних правовідносинах. Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частиною третьою статті 83 Закону України «Про державну службу» встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Водночас, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Стаття 87 Закону України «Про державну службу» пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, а й із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Отже, суб`єкт призначення не зобов`язаний пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у ДБР. Ця правова

позиція Верховного Суду була врахована судом апеляційної інстанції під час прийняття рішення по суті у справі 160/4585/21. Одночасно з цим, є необґрунтованими посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частин третьої та четвертої статті 43 Закону України «Про державну службу» (у редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-ІХ), частини першої статті 40 та частини шостої статті 49-2 КЗпП України (в редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12 грудня 2019 року №378-ІХ), оскільки скаржник лише формально зазначив про його відсутність, без належної аргументації як саме цей висновок впливає на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами у цій справі. Водночас зазначивши про ці пункти розділу ІІ Закону №113-ІХ заявник не виклав їх у взаємозв`язку у контексті індивідуальних обставин, характерних лише для цієї справи. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу адвоката Ковтуна Євгена Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року і постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №160/4585/21 Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу адвоката Ковтуна Євгена Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №160/4585/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним та скасування наказу повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду