Постанова 4857 № 500/7640/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2022 року Справа № 500/7640/21 пров. № А/857/5487/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача - Качмара В.Я., суддів -Большакової О.О., Затолочного В.С., при секретарі судового засідання - Михальської М.Р., розглянувши у відкритому судовому в режимі відеоконференції в м.Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго Тернопіль 3» до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління житлово - комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча Компанія «Будсервіс», про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго Тернопіль 3» на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року (суддя Мандзій О.П., м.Тернопіль, повний текст складено 28 січня 2022 року), ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коменерго Тернопіль 3» (далі - ТОВ) звернулося до суду із позовом до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради (далі - Виконавчий комітет, Міська рада відповідно) в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення відповідача «Про призначення управителя групи багатоквартирних будинків міста Тернополя» від 27.10.2021 №974 (далі - Рішення). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішення, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення яким позов задовольнити. В доводах апеляційної скарги позивач вказує, що Рішення є нормативно-правовим актом, яке прийнято з порушенням порядку, передбаченого для прийняття регуляторного акта. Відповідач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча Компанія «Будсервіс» (далі - ТОВ) у відзивах на апеляційну скаргу заперечують вимоги такої, вважають рішення суду першої інстанції, законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Управління житлово - комунального господарства, благоустрою та екології Міської ради (далі - УЖКГ) відзиву на апеляційну скаргу не подало. Позивач просив проводити розгляд справи за відсутності його представника. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача та УЖКГ, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Рішення є таким, що прийняте в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачені чинним законодавством, з дотриманням принципів пропорційності та законності у відповідності до статті 2 КАС, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання протиправним та скасування останнього. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що рішенням Виконавчого комітету «Про організацію конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку міста Тернополя» від 20.05.2021 №382 (далі - Рішення №382) затверджено склад конкурсної комісії з призначення управителя багатоквартирного будинку в місті Тернопіль та «Положення про конкурсну комісію з призначення управителя багатоквартирного будинку в місті Тернополі» (а.с.61-66). Відповідно до протоколу засідання конкурсної комісії з призначення управителя групи багатоквартирних будинків міста Тернополя від 10.09.2021, за результатами розгляду конкурсних пропозицій конкурсу з призначення управителя групи багатоквартирних будинків міста Тернополя вирішено, зокрема, визнати таким що не відбувся конкурс по лотах 8-14, 33, 34 (а.с.15-16). Згідно з протоколом №5 конкурсної комісії з призначення управителя групи багатоквартирних будинків міста Тернополя від 25.10.2021 (далі - Протокол №5), за результатами оцінки конкурсних пропозицій вирішено визнати переможцем конкурсу з призначення управителя групи багатоквартирних будинків міста Тернополя ТОВ, у тому числі і на лот 5, на який надавав конкурсну пропозицію позивач. 26.10.2021 директором ТОВ отримано копію Протоколу №5 від 25.10.2021, про що свідчить підпис ОСОБА_1 (а.с.107). Як наслідок 26.10.2021 на офіційному сайті Міської ради оприлюднено проект рішення виконавчого комітету «Про призначення управителя групи багатоквартирних будинків міста Тернополя» (а.с.21, 108). Рішенням призначено, за результатами конкурсу, управителем групи багатоквартирних будинків міста Тернополя ТОВ згідно із додатком, у тому числі і на лот 5, на який надавав конкурсну пропозицію позивач (а.с.17-18). Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За правилами пунктів 1, 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). При цьому відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 вказав, що поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Для визначення інтересу як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити й спеціальні, визначені КАС. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві. У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання суду, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Натомість індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС). За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування. Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин. Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно вказав на те, що Рішення №974 є актом індивідуальної дії, оскільки: вказане не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо призначення управителем конкретного суб`єкта господарювання; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення та виникнення конкретних правовідносин щодо управління групою багатоквартирних будинків; не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує дію з моменту його виконання (укладення договору). Зважаючи на те, що Рішення №974 не містить норм регуляторного характеру, тому його прийняття не потребувало реалізації процедур, встановлених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а отже доводи позивача-апелянта в цій частині є безпідставними та необґрунтованими. Щодо правових підстав для оскарження спірного Рішення №974, як індивідуального акта, то необхідно зазначити наступне. Як видно зі змісту Рішення №974 за результатами конкурсу, управителем групи багатоквартирних будинків міста Тернополя призначено ТОВ, по дев`ятьом лотам. У додатку 5 до вказаного рішення наведений перелік багатоквартирних будинків, управителем яких призначено ТОВ відповідно до лоту 5, на який надавав конкурсну пропозицію і позивач. Отже позивач, не є учасником (суб`єктом) правовідносин з визначення управителя багатоквартирного будинку у місті Тернополі по інших вісьмох лотах, а тому відповідне Рішення №974 виконавчого органу місцевого самоврядування в цій частині не породжує для нього права на захист. Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного Рішення №974 в частині призначення управителя багатоквартирних будинків міста Тернополя згідно переліку, наведеного у додатку 5 до вказаного рішення, суд виходить з наступного. Повноваження органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів визначаються, зокрема, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), відповідно до підпункту 1 пункту «а» статті 30 якого до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження з управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню, а також згідно із підпунктом 1 пункту «б» - делеговані повноваження щодо здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв`язку. Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон№417-VIII), у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу - суб`єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом. З огляду на наведене, Законом №417-VIII за виконавчими органами місцевої ради, на території яких розташовані багатоквартирні будинки, закріплено обов`язок призначити на конкурсних засадах управителя таких будинків, крім тих в яких створено об`єднання співвласників та прийнято рішення про форму управління багатоквартирним будинком. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Міністерство) «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку» від 13.06.2016 №150 (далі - Наказ №150, Порядок №150 відповідно) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі - МЮУ) 24.06.2016 за № 893/29023) затверджено однойменний Порядок, який визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, співвласники якого не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком (пункт 1 розділу І Порядку № 150). Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядку №150 організатор конкурсу складає перелік будинків, в яких не створено об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, співвласники яких не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, та оголошує щодо них конкурс з призначення управителя. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №150 для проведення конкурсу організатор конкурсу створює конкурсну комісію, склад якої та положення про яку затверджуються організатором конкурсу. Головою конкурсної комісії призначається представник організатора конкурсу. У разі прийняття конкурсною комісією рішення про визнання конкурсу таким, що не відбувся, його організатор протягом трьох робочих днів з дня його прийняття письмово повідомляє про це всіх учасників конкурсу, що подали конкурсні пропозиції, оприлюднює таке рішення на своєму офіційному веб-сайті та протягом десяти календарних днів розміщує на офіційному веб-сайті місцевої ради оголошення про проведення конкурсу повторно і публікує в засобах масової інформації відповідне інформаційне повідомлення (пункту 8 розділу IV Порядку №150). Пунктом 9 розділу IV Порядку №150 визначено порядок ухвалення рішень конкурсною комісією, а саме зазначено, що усі рішення конкурсної комісії приймаються на засіданні у присутності не менш як половини її складу відкритим голосуванням простою більшістю голосів. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови конкурсної комісії. Рішення конкурсної комісії оформлюється протоколом, який підписується усіма членами комісії, що брали участь у голосуванні. Згідно з пунктами 1, 2, 3 розділу V Порядку №150 переможцем конкурсу визначається його учасник, що набрав максимальну кількість балів щодо об`єкта конкурсу. Рішення про результати проведення конкурсу приймається конкурсною комісією не пізніше десяти календарних днів з моменту розкриття конвертів з конкурсними пропозиціями відповідно до пункту 9 розділу ІV цього Порядку. Переможець конкурсу за кожним об`єктом конкурсу оголошується на засіданні конкурсної комісії, на яке запрошуються всі учасники конкурсу або уповноважені ними особи. Пунктом 5 розділу V Порядку №150 передбачено, що підписаний протокол засідання конкурсної комісії є підставою для прийняття виконавчим органом місцевої ради протягом п`яти календарних днів з моменту його підписання рішення про призначення управителя. З матеріалів справи слідує, що 25.10.2021 складено Протокол №5 засідання конкурсної комісії з призначення управителя групи багатоквартирних будинків міста Тернополя, згідно яким за результатами оцінки конкурсних пропозицій вирішено визнати переможцем конкурсу з призначення управителя групи багатоквартирних будинків міста Тернополя ТОВ, у тому числі і на лот 5, на який надавав конкурсну пропозицію позивач. Також вирішено провести засідання конкурсної комісії, на яке запросити всіх учасників конкурсу або уповноважених осіб о 16:00 год 26.10.2021 для оголошення результатів роботи конкурсної комісії, оголошення переможців конкурсу. Відтак, зазначені обставини свідчать про безпідставність твердження позивача про відсутність протоколу конкурсної комісії про оголошення переможців конкурсу на підставі якого відповідачем прийнято оскаржуване Рішення, оскільки результати конкурсу чітко викладені у Протоколі №5, врученому йому 26.10.2021. Посилання на те, що протокол про оголошення переможців конкурсу мав би бути додатково 26.10.2021 є лише особистими міркуваннями позивача і не базується на вимогах діючих правових норм. Наявність ж інших порушень процедури підготовки та проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку позивачем не наведено, а судом не встановлено. Згідно положень конкурсної документації учасники конкурсу вправі оскаржити рішення конкурсної комісії шляхом подання обґрунтованої скарги на ім`я міського голови. Проте, судом не встановлено, а сторонами не надано доказів своєчасного подання скарги на ім`я міського голови з відповідними обґрунтуваннями. В силу приписів пункту 5 розділу V Порядку №150 підписаний протокол засідання конкурсної комісії є підставою для прийняття виконавчим органом місцевої ради протягом п`яти календарних днів з моменту його підписання рішення про призначення управителя. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Рішення №974, ухвалене відповідно до Протоколу №5, є таким, що прийняте в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачені чинним законодавством, з дотриманням принципів пропорційності та законності у відповідності до частини другої статті 2 КАС, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання протиправним та скасування останнього. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 310, 315-316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго Тернопіль 3» залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 8 червня 2022 року.