Постанова 4852 № 280/7192/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 червня 2022 року м. Дніпросправа № 280/7192/21 головуючий суддя І інстанції - Прасов О.О. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.11.2021 року в адміністративній справі №280/7192/21 за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області до Заводського районного суду м. Запоріжжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: суддя Заводського районного суду м. Запоріжжя Ретинська Юлія Ігорівна про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області звернулось до суду з позовом до Заводського районного суду м. Запоріжжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: суддя Заводського районного суду м. Запоріжжя Ретинська Юлія Ігорівна, в якому просило: - визнати неправомірними дії Заводського районного суду м.Запоріжжя щодо відмови у зупинені дії Наказу від 20.06.2019 за №4ос та виданні Наказу про утримання з суддівської винагороди судді ОСОБА_1 сум зайво виплачених доплат до посадового окладу; - зобов`язати Заводський районний суд м.Запоріжжя видати Наказ про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 02.08.2021 з утриманням на користь державного бюджету суми зайво виплаченої судді ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 по 02.08.2021 доплати до посадового окладу. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.11.2021 року адміністративницй позов Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області було залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову. В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що скасування доплати до посадового окладу третій особі у справі та видання наказу про перерахунок її суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства. Відзив від відповідача на адресу суду не надходив. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції, листом Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021 за №040808-15/2661-2021 повідомлено позивача, що на виконання п.8.17 Плану проведения заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на 1 квартал 2021 року (в частині інспектувань), проведено планову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі по тексту - Управління, ТУ ДСАУ в Запорізькій області) за період з 01.01.2019 по 31.12.2020, в ході якої було встановлено низку порушень, що відображені в акті ревізії від 25.05.2021 №08.08-20/7, який підписаний посадовими особами Територіального управління із запереченнями, висновок на які надіслано листом від 06.07.2021 №040808-15/2574-2021. Під час ревізії встановлено наступні порушення законодавства, які наразі не усунуті: 1.В порушення ч.10 ст.135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у 2020 році 18-ти суддям зайво нараховано та виплачено доплат до посадового окладу на суму 1220,99 тис. грн. та зайво сплачено єдиного внеску на суму 160,47 тис. гривень. … На підставі пункту 1 частини першої статті 8, пункту 7 статті 10, частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон), підпункту 9 пункту 4, підпункту 16 пункту 6 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43, п.46, 49-50, 52 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550, Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області вимагає: 1.Розглянути на нараді результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення до відповідальності у порядку, встановленому законодавством, працівників Управління, винних у допущених порушеннях. 2.Забезпечити відшкодування відповідно до чинного законодавства на користь державного бюджету за кодом доходів 24060300 «Інші надходження» зайво виплачених доплат до посадового окладу суддів на загальну суму 1220,99 тис. грн., в тому числі: по Шевченківському районного суду м.Запоріжжя на суму 281,14 тис. грн.; по Орджонікідзевському районному суду м.Запоріжжя - 137,03 тис. грн.; по Вільнянському районному суду Запорізької області - 96,72 тис. грн; по Енергодарському міському суду - 194,31 тис. грн; по Заводському районному суду м.Запоріжжя - 241,16 тис. грн; по Михайлівському районному суду Запорізької області - 112,91 тис. грн; по Мелітопольському міськрайонному суду Запорізької області 131,44 тис. грн; по Куйбишевському районому суду Запорізької області - 6,31 тис. грн; по Оріхівському районному суду Запорізької області - 7,36 тис. грн; по Приазовському районному суду Запорізької області - 4,2 тис. грн; по Токмацькому районному суду Запорізької області - 4,2 тис. гри; по Чернігівському районому суду Запорізької області - 4,2 тис. гривень. У разі неможливості забезпечення відшкодування у згаданому порядку, розглянути питання відшкодування з осіб, які допустили порушення, відповідно до норм статей 130-136 Кодексу Законів про працю України. … Вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення порушень і недоліків разом із завіреними копіями підтвердних первинних, розпорядчих та інших документів надати управлінню Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області до 06.08.2021. Наголошується, що відповідно до частини другої ст.15 Закону законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються. У разі неусунення виявлених порушень у встановлений строк, управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області відповідно до норм пунктів 8 та 10 статті 10 Закону має право звернутися до суду. …». У листі ТУ ДСА України в Запорізькій області від 21.07.2021 за №08-04/3102 «Про перерахунок суддівської винагороди та скасування доплат до посадового окладу» на адресу голови Заводського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_2 та судді Заводського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 зазначено, що зважаючи на наведене, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області просить видати наказ про: - зупинення з 21 липня 2021 року дії наказу від 20.06.2019 №4ос про встановлення доплати до посадового окладу за вислугу років судді Заводського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 ; - зупинення з 21 липня 2021 року виплати доплати до посадового окладу за вислугу років судді Заводського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 ; - перерахунок суддівської винагороди судді Заводського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 21 липня 2021 року з утриманням зайво виплаченої доплати за вислугу років (з урахуванням наказів від 17.12.2018 №15-К та від 20.06.2019 №4ос). У відповідь на вказаний лист ТУ ДСА України в Запорізькій області від 21.07.2021 за №08-04/3102 «Про перерахунок суддівської винагороди та скасування доплат до посадового окладу» відповідач листом від 26.07.2021 за №01-63/382/2021 повідомив позивача, що останній діяв у межах чинного законодавства, і тому у голови суду відсутні законні підстави для видання наказу про: - зупинення з 21.07.2021 року дії наказу від 20.06.2019 року №4ос про встановлення доплати до посадового окладу за вислугу років судді Заводського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 ; - зупинення з 21 липня 2021 року виплати доплати до посадового окладу за вислугу років судді Заводського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 ; - перерахунок суддівської винагороди судді Заводського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 21.07.2021 року з утриманням зайво виплаченої доплати за вислугу років (з урахуванням наказів від 17.12.2018 №15-К та від 20.06.2019 №4ос). Не погодившись з вказаними доводами відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наявність листа Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021 за №040808-15/2661-2021 не може бути підставою для вчинення та прийняття ТУ ДСА України в Запорізькій області та іншими особами протиправних дій та рішень. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Зокрема, 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VШ, Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування від 16 жовтня 2019 року № 193 IX, Про Вищу раду правосуддя від 21 грудня 2016 року №1798-VІІІ у п. 4.1. рішення та було вказано, що Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності судців є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України). Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин, (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту З мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин, (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008). Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за № 11-р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІП, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ зі змінами, а саме: - частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; - частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; - частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, які визнані неконституційними пунктами 1,2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України. За змістом положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці. Питання виплати суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» згідно частиною першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Як зазначено у частині другій статті 135 Закону №1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. У той же час за змістом положень частини десятої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Отже, цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці. При цьому, положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, які визнані Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11 -р/2018 не конституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону № 1402-VІІІ, а тому визнанню неконституційному повторно не підлягають. Окрім цього, в обґрунтування Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11-р/2018, яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, було вказано, що Конституційний Суд України вважає, що Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею). Конституційний Суд України звернув увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється, саме Законом № 2453 у редакції Закону № 192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суд дів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147). Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу. Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та не обґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення. Конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України. Юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України. Виходячи з викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суддя ОСОБА_1 не втратила права на отримання доплат до посадового окладу, враховуючи відсутність факту притягнення її до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що лист - вимога органу державного фінансового контролю не може бути підставою для вчинення та прийняття ТУ ДСА дій та рішень, які не узгоджуються з положеннями чинного законодавства, якими врегульовано порядок та підстави виплати суддівської винагороди. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.11.2021 року в адміністративній справі №280/7192/21 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко