Постанова Київський апеляційний суд № 757/21170/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2022 року м. Київ Унікальний номер справи № 757/21170/20-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/6507/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б. суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Вовк С.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення штрафних санкцій, - в с т а н о в и в : У травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, на обґрунтування якого зазначив, щоє клієнтом АТ КБ «Приватбанк» та мав у банку картковий рахунок № НОМЕР_1 , оформлений як «Золота картка моряка». Навесні 2014 року його рахунок та кошти, які знаходились на ньому у розмірі 17 870,47 доларів США, були безпідставно заблоковані АТ КБ «Приватбанк». 28 лютого 2017 року він звертався в головний офіс АТ КБ «Приватбанк» з вимогою видати належні йому грошові кошти, попередньо погодивши дату та відділення, в якому він зміг би їх отримати, однак, отримав відмову, оскільки рахунок був відкритий на тимчасово окупованій території. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року по справі № 755/5139/17-ц було стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 17 870,47 доларів США. Зазначав, що зв`язку з простроченням виконання зобов`язання, відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі, який не перевищує 10 % від суми переказу на підставі п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та перекази в Україні». На підставі викладеного, позивач просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь 1 787,00 доларів США та судові витрати (а.с. 1-3). У відзиві на позовну заяву представник АТ КБ «Приватбанк» - Кобзар Ю.Б. просила застосувати строк позовної давності до вимоги щодо стягнення пені та відмовити у задоволенні позову.Зазначала, що нарахування та стягненні пені не може здійснюватися в іноземній валюті, а повинна рахуватися виключно у національній валюті України - гривнях. Розрахунок пені повинен здійснюватися за конкретний період часу, який позивачем не був зазначений у позові та розрахунку заборгованості. Позивач тільки зазначив період порушення його прав з березня 2014 року по березень 2020 року. Звертала увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (а.с. 19-22). У відповіді на відзив позивач навів відкоригований розрахунок пені за період з 03 березня 2017 року по 20 лютого 2020 року, що становить 1 267 днів, розрахувавши за формулою: 17 870,47 доларів США х 0,1 % х 1 267 днів = 22 603,88 доларів США. Оскільки сума пені перевищує граничний розмір пені 10 % від суми прострочення, тому сума пені, яка підлягає стягненню з банку становить 1 787,04 доларів США (17 870,47 доларів США / 100 х 10 %). Враховуючи, що пеня має стягуватися у національній валюті України, тому стягненню підлягає 47 374, 43 грн. (1 787,04 доларів США х 26,51 грн. (курс гривні до долара США станом на 20 травня 2020 року за курсом НБУ) (а.с. 25). Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 січня 2022 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 пеню в сумі 1 787,04 доларів США (а.с. 33-36). Не погодившись з рішенням районного суду, 09 лютого 2022 року представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Кобзар Ю.Б. звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 39-41). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказувала, що суд не звернув уваги на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 серпня 2017 року, відповідно до якої пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням лише в національній України - гривні. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. При цьому, позивач заявив про стягнення пені у гривні, але суд безпідставно розрахував пеню в доларах США. Представник позивача - адвокат Дугінов Д.А. подав відзив на апеляційну скаргу та зазначив, що дійсно суд першої інстанції мав конвертувати заявлену суму до стягнення у гривню, проте це не є підставою для скасування рішення суду. Вважає, що дану помилку може виправити апеляційний суд, змінивши рішення суду у частині валюти стягнення пені (а.с. 56-57). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був клієнтом ПАТ КБ «Приватбанк» та мав у банку картковий рахунок № НОМЕР_2 , оформлений як «Золота картка моряка» на якому наявні грошові кошти у розмірі 17 870, 47 доларів США. Наявність балансу на картковому рахунку позивача була підтверджена квитанцією № TS200025 від 05 травня 2017 року та інформацією про залишки коштів та нараховані відсотки клієнта від 31 січня 2018 року. 28 лютого 2017 року позивач звернувся до голови правління АТ КБ «Приватбанк» з вимогою видати належні йому грошові кошти у розмірі 17 870,36 доларів США, попередньо погодивши дату та відділення, в якому він зміг би їх отримати (а.с. 6). 28 березня 2017 року позивач отримав відповідь від АТ КБ «Приватбанк», у якій банком повідомлено, що розглядається питання про врегулювання проблеми вкладників, рахунки яких були відкриті на території АР Крим та м. Севастополя, тому про прийняте рішення банк невідкладно його повідомить (а.с. 7). У зв`язку з тим, що відповідач не виконав обов`язку з повернення коштів, позивач звернувся з позовом до Дніпровського районного суду м. Києва. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року по справі № 755/5139/17-ц, яке постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року залишено без змін, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 17 870,47 доларів США (а.с. 8-10). У березні 2020 року позивач отримав кошти в рамках виконавчого провадження № 60781141, що не заперечує відповідач. Згідно з розрахунком пені за період з 03 березня 2017 року по 20 лютого 2020 року, що становить 1 267 днів, позивач просив стягнути 47 374, 43 грн. (1 787,04 доларів США х 26,51 грн. (курс гривні до долара США станом на 20 травня 2020 року за курсом НБУ) (а.с. 4, 25). Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з ч. 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад) (ч. 1 ст. 1060 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду. За положеннями ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 549, 551, 611 ЦК України). Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався як на підставу позову на п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Згідно з преамбулою Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ) цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами. Відповідно до підпункту 32.1.1. пункту 32.1, статті 32 Закону № 2346-ІІІ банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банки, які уклали агентські договори з юридичними особами (комерційними агентами), несуть відповідальність перед платником та отримувачем, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Пунктом 32.2. статті 32 Закону № 2346-ІІІ передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. За приписами частини першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року по справі № 755/5139/17-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року, встановлено вину ПАТ КБ «Приватбанк» у неповерненні ОСОБА_1 належних йому грошових коштів у сумі 17 870,47 доларів США (а.с. 8-10). Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин вищезазначених приписів та стягнення пені на підставі п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 539/1937/16-ц. Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (ст. 11 ЦПК України). Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц. Установлено, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних йому за договором коштів у сумі 17 870,47 доларів США. У доданому до позовної заяви розрахунку, пеню за прострочення зобов`язання позивачем визначено у розмірі 47 374,43 грн., що еквівалентно 1 797,04 доларів США ? 26,51 грн. згідно курсу, встановлено НБУ станом на 20 травня 2020 року, тобто 10 відсотків простроченої суми грошових коштів (а.с. 25). Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України. Подібні висновків викладені і в правовій позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Разом з тим, суд першої інстанції стягнувши суму пені у доларах США на наведене уваги не звернув та не врахував уточнення позовних вимог позивача, який визначив суму пені до стягнення у національній валюті України. Оскільки за змістом статті 32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначений максимальний розмір пені, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, а до суду не надано об`єктивних доказів визначення та (або) обумовлення між сторонами іншого розміру пені, суд апеляційної інстанції відхилив заявлені в суді першої інстанції доводи відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені (яка в річному розмірі складатиме 36.5% від суми заборгованості). При цьому, будь-яких доводів апелянта щодо застосування строку позовної давності подана апеляційна скарга не містить. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, тому рішення суду підлягає зміні в частині визначення розміру пені. Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Тому на підставі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави 840,80 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 січня 2022 року - змінити в частині розміру та валюти пені, стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) пеню у розмірі 47 374,43 грн. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) на користь держави 840,80 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова