Постанова Дніпровський апеляційний суд № 209/1515/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6622/22 Справа № 209/1515/19 Суддя у 1-й інстанції - Багбая Є.Д. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., за участю секретаря Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 серпня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, - ВСТАНОВИЛА: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк», який уточнював неодноразово, про захист прав споживачів, в якій просив суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» відсотки за користування депозитними коштами впродовж прострочення виконання договірного зобов`язання за договором банківського вкладу з 06 грудня 2016 року до 28 листопада 2018 року включно у розмірі 6 455, 28 доларів США, 3% річних за невиплату на вимогу вкладника суми вкладу і процентів зі спливом строку вкладу 1500,33 доларів США, 3% річних за невиплату всієї суми процентів в момент повернення вкладу 29 листопада 2018 року в розмірі 276,96 доларів США, пеню згідно п. 5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за порушення банком договірного зобов`язання (невиплата на вимогу вкладника суми і процентів зі спливом строку вкладу) 164 362,31 доларів США, пеню згідно п. 5ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за порушення банком договірного зобов`язання (невиплата всієї суми процентів в момент повернення вкладу 29 листопада 2018 року) 70 685,32 доларів США, всього 243 280,20 доларів США. В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 27 лютого 2014 року між ним та Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» в регіональному відділенні м. Севастополь АРК, було укладено депозитний договір: № SАMDNWFD0070083763000, вклад «Стандарт» на виконання умов яких позивач на рахунок № НОМЕР_1 вніс 14 285 доларів США, 03 березня 2014 року здійснив поповнення вкладу та внесено 5 474 доларів США, таким чином станом на 03 березня 2014 року загальна сума вкладу становила 19 759 доларів США. У 2014 році у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим та міста Севастополя рахунки позивача заблоковано та припинено нарахування відсотків. З метою отримання належних коштів та нарахованих по ним відсотків, позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогами про надання інформації за рахунком. 27 червня 2016 року по закінченню чергового шестимісячного строку вкладу, позивач звернувся до банку із вимогою повернути вклад, але банк відмовив останньому. 05 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», про захист прав споживачів, стягнення депозиту та відсотків. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2017 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу 19 759 доларів США, 5 488, 63 доларів США відсотків. Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі. 06 березня 2018 року Верховний суд у складі Першої палати Касаційного цивільного суду скасував рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції залишив в силі. 29 листопада 2018 року банк виконав рішення суду та сплатив позивачу грошові кошти. Оскільки внесені позивачем кошти на вимогу позивача у визначені договором строки не повернуті, позивач вважає, що це дає йому право на отримання відсотків за користування депозитними коштами, а також на отримання пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» в межах позовної давності в сумі, визначеній у валюті договору. Позивач довів факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, відповідач належним чином умови договору не виконав та кошти не повернув. Стороною договору є АТ «КБ «ПриватБанк», як юридична особа, а припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. Позивач вважає, що банк повинен сплатити йому проценти. Ураховуючи те, що вкладник банку є споживачем фінансових послуг, а банк є їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, тому має сплатити пеню в розмірі 3% за кожний день прострочення на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому сум за договором банківського вкладу свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», / НОМЕР_2 , місце знаходження: м Київ, вул. Грушевського 1д/ на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_1 % річних за невиплату на вимогу вкладника суми вкладу та процентів зі спливом строку вкладу 1500,33 доларів США. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат /т.2 а.с.107-109/. Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позовних вимог в цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не застосовано норми матеріального права, що підлягали застосуванню до правовідносин сторін, допущено порушення норм процесуального права щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що призвело до неправильного вирішення справи /т.2 а.с. 115-118/. ОСОБА_1 також, не погоджуючись з рішення суду, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що договір припинив свою дію з дати фактичної виплати йому коштів, тобто 29 листопада 2018 року, а до того договір не був розірваний, банк користувався його коштами, внаслідок чого повинен нараховувати відсотки за умовами договору, як і повинен сплатити штрафні санкції, зазначені у позові /т.2 а.с. 137-147/. Учасники справи, на виконання ст. 360 ЦПК України, подали відзиви на апеляційні скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 27 лютого 2014 року у місті Севастополь, АР Крим, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено депозитний договір: № SАMDNWFD0070083763000, вклад «Стандарт» на виконання умов яких позивач на рахунок № НОМЕР_1 вніс 14 285 доларів США, 03 березня 2014 року здійснив поповнення вкладу та вніс ще 5 474 доларів США, таким чином станом на 03 березня 2014 року загальна сума вкладу становила 19 759 доларів США. У 2014 році у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим та міста Севастополя рахунки позивача заблоковано та припинено нарахування відсотків. З метою отримання належних коштів та нарахованих по ним відсотків, позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогами про надання інформації за рахунком. 27 червня 2016 року по закінченню чергового шестимісячного строку вкладу, позивач звернувся до банку із вимогою повернути вклад, але банк відмовив останньому. 05 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», про захист прав споживачів, стягнення депозиту та відсотків. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2017 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу 19 759 доларів США, 5 488,63 доларів США відсотків. Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі. 06 березня 2018 року Верховний суд у складі Першої палати Касаційного цивільного суду скасував рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції залишив в силі. 29 листопада 2018 року банк виконав рішення суду та сплатив позивачу грошові кошти. З огляду на викладені обставини справи та матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно визначено характер спірних правовідносин та норми матеріального права, якими ці правовідносини регулюються. Так, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків». В пункті 10 договору від 27 лютого 2014 року № SАMDNWFD0070083763000 (вклад «Стандарт»), укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», сторони домовились, що «сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору». Вимога ОСОБА_1 про повернення суми вкладу і нарахованих відсотків, тобто вимога щодо розірвання договору, була заявлена позивачем 27 серпня 2016 року, яку банк отримав того ж дня. Надання вимоги та її отримання сторонами не заперечується. Колегія суддів наголошує ще і на тому, що своєю заявою ОСОБА_1 фактично виконав умови договору та зупинив дію цього договору, внаслідок чого характер правовідносин з договірного перейшов у зобов`язальний грошовий зі сторони банку. Крім того, вимога позивача повернути вклад відповідає нормі ч.3 ст. 651 ЦК України, згідно якої у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частина п`ята статті 1061 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що: «в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України»; «в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. Задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення 3% річних за несвоєчасну виплату вкладу, суд першої інстанції вірно застосував норму ч.2 ст. 625 ЦК України, та стягнув за період з 06 грудня 2016 року по 28 листопада 2018 року 1500,33 доларів США з відповідача на користь позивача. Відмовляючи в інших позовних вимогах позивачеві суд першої інстанції виходив з наступного. Так, у статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» подано такі визначення: споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 та в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №757/72588/17 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення пені міститься висновок про те, що норма частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не поширюється на правовідносини із договорів банківського вкладу із моменту припинення таких правовідносин. З огляду на те, що між позивачем та банком припинено правовідносини із договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини з підстав відсутності споживчих правовідносин між сторонами, тому і не підлягає застосуванню, з чим повністю погоджується і колегія суддів та що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 серпня 2022 року у справі №757/52893/19-ц, у постанові від 20 липня 2022 року у справі №132/4437/18 та у постанові від 27 квітня 2022 року у справі №321/1260/19. Враховуючи наведені норми закону та дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, оскільки районний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), встановив, що правовідносини між сторонами не є як договірними, так і споживчими, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з повернення депозиту та відсотків, що встановлено рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2017 року, яке за ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2018 року залишено в силі, на що розповсюджується норма ч.2 ст. 625 ЦК України та нараховуються 3% річних на суму боргу 25 247,65 доларів США за період з 06 грудня 2016 року по 28 листопада 2018 року, що становить 1500,33 доларів США та що також узгоджується і з висновками Верховного Суду у справі № 373/2054/16-ц. Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції, оскільки такі доводи були зазначені як в первісному позову з урахуванням його подальших уточнень, так і у відзиві на позов, яким була надана належна оцінка, таким чином вони не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи. Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог ст.ст. 263, 264 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційних скарг підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційні скарги залишаються без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макарова