Постанова 4812 № 482/241/22

06.06.22 22-ц/812/620/22 Єдиний унікальний номер судової справи 482/241/22 Номер провадження 22-ц/812/620/22 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 06 червня 2022 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Колосовського С.Ю., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Калашник А.О., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Новоодеським районним судом Миколаївської області 08 квітня 2022 року, під головуванням судді Сергієнка С.А., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, УСТАНОВИЛА: У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, заінтересовані особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), Новоодеський відділ Державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса). В обґрунтування вищевказаної заяви зазначено, що рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2011 року стягнуто в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кварц» (далі - ТОВ «Кварц»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») заборгованість за кредитним договором №ММ-07-08 від 18 вересня 2008 року станом на 04 січня 2011 року у розмірі 972 472 грн. 54 коп. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Агентство «Верус» в особі філії у Кіровському районі міста Дніпропетровська, ТОВ «Кварц», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь держави судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 823 грн. Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2015 року задоволено подання начальника Відділу державної виконавчої служби Новоодеського районного управління юстиції Миколаївської області про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортних документів. 30 січня 2019 року Державна прикордонна служба України повідомила заявника про те, що встановлена ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2015 року заборона у вигляді тимчасового обмеження йому у праві виїзду за межі України, є чинною. Заявник зазначає, що на даний час у зв`язку із введенням на території України воєнного стану, у нього є нагальна необхідність для виїзду за кордон з території України з трьома неповнолітніми дітьми, з яких двоє: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дітьми, а ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за нотаріально посвідченою заявою передана йому на утримання та виховання, з метою забезпечення безпечних умов для проживання дітей, збереження їх здоров`я. Крім того вказує на те, він за станом здоров`я не є військовозобов`язаний і не може бути призваний до лав Збройних Сил України. Також посилався на те, що він не підлягає призову під час мобілізації оскільки мати його дружини ОСОБА_8 є інвалідом 2 групи та потребує його супроводу при виїзді за кордон. Посилаючись на викладені обставини, заявник ОСОБА_1 просив скасувати тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України, встановлене ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2015 року. Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2022 року у задоволені заяви ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала районного суду мотивована тим, що по виконавчому листу за судовим рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2011 року борг за договором кредиту не було погашено, тому відсутні підстави для скасування, накладеного судовим рішенням тимчасового обмеження управі виїзду за межі України. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким його заяву задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги заявник, зокрема, посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року (№331/8536/17), у якій зазначено, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Разом з тим, не було доведено належними, допустимими та достовірними доказами ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання зобов`язання. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам, виходячи з наступного. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2011 року стягнуто в солідарному порядку з ТОВ «Кварц», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ММ-07-08 від 18 вересня 2008 року станом на 04 січня 2011 року у розмірі 972 472 грн. 54 коп. Стягнуто солідарно з ТОВ «Українське Агентство «Верус» в особі філії у Кіровському районі міста Дніпропетровська, ТОВ «Кварц», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь держави судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 823 грн. 12 червня 2012 року виконавчий лист по справі видано стягувачеві для пред`явлення до ВДВС. 02 грудня 2015 року державним виконавцем ВДВС винесено постанову, якою відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду. Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2015 року задоволено подання начальника ВДВС Новоодеського районного управління юстиції Миколаївської області про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортних документів. Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. У п.9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст.ст.6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб`єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян. Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, зокрема, таким є питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Тобто, право кожного вільно покинути територію України може бути обмежено тільки законом. Частинами 1,2 ст.377-1 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали про застосування обмеження) було передбачено, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця. Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон визначені Законом України «Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року (в редакції Закону на час звернення державного виконавця з поданням) (надалі Закон України). За змістом п.5 ч.1 та ч.2 ст.6 Закону України №3857-XII громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) до виконання зобов`язань. Цим Законом України передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. Для цього державні (приватні) виконавці мають право у передбачених законом випадках звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Відповідно до ч.5 ст.441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, які визначені Законом України «Про виконавче провадження», а також прийняття необхідних мір для виконання рішення суду. Таким чином, скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування. Отже встановлено, що судом в порядку вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, було застосовано до боржника ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. З наведеного слід зробити висновок, що скасування такого засобу обмеження боржника можливо тільки при виконанні останнім зобов`язань за певними виконавчими документами, що зазначені судом першої інстанції в ухвалі про обрання зазначеного обмеження для ОСОБА_1 . Доказами такого виконання можуть бути постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного його виконання. Між тим, ОСОБА_1 при зверненні із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не зазначав та не надавав відповідні докази, які б свідчили про закінчення виконавчих проваджень у зв`язку з їх повним виконанням. Не встановлено таких обставин і в суді першої інстанції. Натомість зі змісту відзиву на апеляційну скаргу, наданого АТ КБ «ПриватБанк», слідує, що судове рішення в повному обсязі боржниками не виконано. Отже з наданих матеріалів справи та встановлених обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що на час звернення боржника до суду із заявою про скасування такого обмеження, заявником не надано належних та допустимих доказів про виконання рішення, що було підставою для обрання боржнику ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що є обов`язком боржника, який звертається до суду з такою заявою. При цьому, посилання ОСОБА_1 на те, що у нього є необхідність евакуювати трьох неповнолітніх дітей з території України, не може бути підставою для скасування обмеження у праві виїзду за межі України, оскільки у дітей ОСОБА_9 , 2010 року народження та ОСОБА_10 , 2012 року народження є матір, дружина заявника, у супроводі якої вони мають можливість виїхати за межі України (протилежного не встановлено), а малолітня дитина ОСОБА_11 , 2011 року народження, має батьків. Наявність заяви батьків вказаної дитини щодо тимчасової передачі її на виховання ОСОБА_1 жодним чином не впливає на вирішення питання щодо скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Також боржником не доведено необхідності саме його виїзду за межі України для супроводу при виїзді за кордон матері його дружини, що вірно констатував і суд першої інстанції. Посилання заявника на те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації і не може бути призваним до лав Збройних Сил України чи інших законних збройних формувань для захисту України від нападу Російської Федерації, не заслуговують на увагу при вирішенні питання про скасування тимчасового обмеження його у праві виїзду за межі України, оскільки таке обмеження було встановлене у зв`язку із невиконанням ним рішення суду і доказів що причина встановлення вказаного обмеження відпала до суду не надано. До того ж, право заявника на виїзд з країни не є предметом даної справи. Посилання заявника на той факт, що на момент винесення ухвали про тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України, виконавчий лист щодо нього на виконанні у Новоодеському ВДВС не перебував, не було предметом розгляду в суді першої інстанції та не приймається апеляційним судом до уваги, оскільки ухвала Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2015 року набрала законної сили та вона не є предметом апеляційного перегляду у даній справі. За такого, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права та чинного законодавства. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ЦПК України, є необґрунтованими. Окрім того, у випадку вчинення боржником реальних дій щодо виконання судових рішень, відповідно до положень ч.8 ст.441 ЦПК України він не позбавлений можливості повторного звернення до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження його у праві виїзду за межі України. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: С.Ю. Колосовський Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 06 червня 2022 року