Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/7591/20

Дата документу 24.05.2022 Справа № 333/7591/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 333/7591/20 Головуючий у 1 інстанції: № 22-ц/807/671/22 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. секретар: Ільїна А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, ВСТАНОВИВ В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування. В обґрунтування заяви зазначала, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою Запорізькою державною нотаріальною конторою 11.05.2001 р., ОСОБА_1 , на праві особистої приватної власності належить 3/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Власником іншої 1/4 частини житлового будинку на підставі договору дарування від 11.06.2007 р. був ОСОБА_3 . Станом на 2007 р. житловий будинок вже був поділений в натурі між співвласниками і складався з трьох ізольованих одна від одної квартир з самостійними виходами на земельну ділянку. Квартири № 2 та № 3 належали та належать до сьогодні ОСОБА_1 і знаходяться у її користуванні та користуванні членів її родини. Квартира № 1 , до складу якої входили в будинку літ. А приміщення: 1- коридор площею 4.1 м2; 2- кухня площею 8,1 м2; 3- прихожа площею 7,0 м2; 4- кімната площею 10,7 м3, знаходилась у володінні та користуванні ОСОБА_3 . В 2007 році ОСОБА_3 зніс шляхом демонтажу належну йому 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка в технічному паспорті на житловий будинок зареєстрована як квартира № 1 . Внаслідок знесення частини житлового будинку зовнішніми стали внутрішні стіни в належних ОСОБА_1 приміщеннях в квартирі № 2 . Так як зовнішні несучі стіни захищають будинок і повинні бути міцними, мати теплозахисні та звукоізоляційні якості, позивач змушена була здійснити реконструкцію стіни в кв. № 2 , для чого замовила в 2008 р. в ДКППІ «Запоріжагропроект» робочий проект підсилення зовнішньої стіни житлового будинку з боку демонтованої квартири № 1 . В робочому проекті серед інших наявні документи: план житлового будинку до демонтажу квартири № 1 та план житлового будинку після демонтажу квартири № 1 . В 2007 році ОСОБА_3 особисто знищив належну йому 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка в технічному паспорті на житловий будинок зареєстрована як квартира № 1 , внаслідок чого припинилось право власності ОСОБА_3 на1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Після цього ОСОБА_3 свою частину житлового будинку не відбудував. Тому з вказаного часу (з 2007 р.) в натурі на місцевості існують належні позивачу за документами 3/4 частини житлового будинку, а фактично їй належить весь існуючий нині житловий будинок, який включає тільки дві квартири: №2 та №3 . Згодом, в 2020 ропі ОСОБА_3 при зустрічі із ОСОБА_1 заявив, що свою частку житлового будинку він подарував своїй рідній сестрі і вони мають намір виділити для себе 1/4 частину в нині існуючому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 знищив свою частку житлового будинку, однак документи на знищену 1/4 частину житлового будинку не анулював у встановленому законодавством порядку і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстрував припинення права власності на 1/4 частину житлового будинку. Наразі ОСОБА_3 на підставі наяних-документів на знищену 1/4 частину житлового будинку має намір ще раз поділити житловий будинок в натурі та відібрати в натурі частину належної позивачу будівлі. Задля перевірки отриманої від ОСОБА_3 інформації за рекомендацією адвоката 17.11.2020 р. ОСОБА_1 замовила інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме та отримала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої дізналась, що за договором дарування від 03.03.2016 р., посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., належна ОСОБА_3 1/4 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що укладений 03.03.2016 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір дарування 1/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 порушує права власника існуючого нині вказаного житлового будинку, позивач вправі оспорити цей правочин Вважає, що належить визнати недійсним договір дарування від 03.03.2016 р„ за яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , так як укладений правочин суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства і він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Порушення полягають у наступному. В договорі дарування вказано, що 03.03.2016 р. ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Однак зазначена частина житлового будинку була знищена її власником ще у 2007 р. та не відновлена до цього дня. Станом на 03.03.2016 р. не існувало предмету дарування у вигляді 1/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 не був власником зазначеної частини житлового будинку, з чим була обізнана і інша сторона за договором дарування - ОСОБА_2 , рідна сестра ОСОБА_3 . Тому внаслідок укладення договору дарування від 03.03.2016 р. не могли настати правові наслідки, обумовлені цим договором - не могла відбутись передача дарувателем обдарованій 1/4 частини житлового будинку у вигляді квартири № 1 . Посилаючись на вищезазначене просила суд, визнати недійсним з моменту вчинення договір дарування ј частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 03.03.2016 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.03.2016 року, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 846872923101) за ОСОБА_2 право власності на ј частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 03.03.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування ј частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташований житловий будинок, житловою площею 50,3 кв.м, зазначений в плані літ.А; літ. З, Л - сараї, літ В - вбиральня; №2,3 - водопровод, ІІ - замощення, №4-12 - паркани. Зазначена ј частина житлового будинку належить дарувальнику ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності на підставі договору дарування від 11.06.2007 р. Згідно копії технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 доля ОСОБА_1 складає ѕ (а.с.13). Інших правовстановлюючих документів суду не надано. Позивачка посилається на те, що квартира №1 до складу якої входили приміщення: 1 коридор площею 4,1 кв. м.; 2 - кухня площею 8,1 кв.м; 3 - прихожа площею 7,0 кв.м; 4 - кімната площею 10,7 кв.м знаходилась у користуванні та володінні ОСОБА_3 . Проте, судом встановлено, що вказаний будинок згідно технічної документації та правовстановлюючого документу на квартири не поділений. По суті будинок перебуває у спільній частковій власності. Як при розгляді справи у суді першої так і апеляційної інстанції, позивач посилалася на те, що за оспорюваним договором не могла відбутися передача дарувателем обдарованій ј частини житлового будинку у вигляді квартири №1 , оскільки на час укладання цього договору вона була знищена. Разом з тим, як суд першої так і апеляційної інстанції врахував, що право власності на частину будинку як дарителя так і обдаровуваного не було скасоване чи припинено. Посилання в апеляційній інстанції на те, що маючи право на частку у будинку, який частково зруйнований, відповідач може виділити свою частку за рахунок її площі, не є переконливими. Такі послання позивача є припущеннями, а крім того, визнання недійним договору дарування жодним чином не стало б перешкодою для подання позову про розподіл будинку, незалежно від того, хто з відповідачів був би власником ј частки ( нібито зруйнованої). Судом першої інстанції також було встановлено, що станом на день укладання оспорюваного договору, тобто 03.03.2016 року факт знищення ј частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 документально не підтверджений. Відповідач ОСОБА_3 оспорює ту обставину, що його частина будинку була знищена. Державна реєстрація припинення права власності на цю частку будинку не проводилась. Позивачка посилається на те, що договір дарування від 03.03.2016 року порушує публічний порядок, спрямований на незаконне заволодіння її майном та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судова колегія враховує, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, незаконне заволодіння ним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. Також при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. У даній справі судова колегія враховує, що будь-яких дій, які порушували б публічний порядок, судом не встановлено у діях відповідачів. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що перехід права власності за договором дарування частини житлового будинку від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 не вплинув на існуюче право власності ОСОБА_1 на належну їй частину житлового будинку, її посилання на можливий переділ будинку та відібрання у неї її частики в рахунок іншого співвласника є припущенням та не тягне визнання правочину з дарування недійсним. Наведені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення апелянтом норм закону. З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі викладеного судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 6 червня 2022 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков