Постанова Львівський апеляційний суд № 462/4022/21

Справа № 462/4022/21 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І. Провадження № 22-ц/811/4049/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 18 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Шестопалова Олександра Олександровича представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 20 вересня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : Шестопалов Олександр Олександрович представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за кредитним договором, покликаючись на те, що відповідно до укладеного електронного договору позики №2007177 від 26 лютого 2018 року відповідачка отримала кредит у розмірі 3000,00 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 00,01% на рік строком на 20 днів. У порушення ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України та умов договору відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала. У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором заборгованість відповідача становить 3000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 120785,68 грн. - заборгованість по комісії, 10871,30 грн. - інфляційних втрат, 4472,55 грн. - заборгованість по 3% річних. Просить стягнути з відповідача борг за договором позики №2007177 від 26 лютого 2018 року в сумі 139129,74 грн. та судовий збір. Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 20 вересня 2021 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено за безпідставністю. Рішення суду оскаржив Шестопалов Олександр Олександрович представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет». Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Зазначає, що ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» надало суду належний доказ отримання ОСОБА_1 коштів за договором кредиту, так як позика надавалась без відкриття рахунку позичальнику, позикодавець надав ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» доручення на здійснення 26.02.2018 року перерахування коштів в сумі 3000 грн. на картку позичальника - ОСОБА_1 , маска картки НОМЕР_1 , яка була зазначена ним в особистому кабінеті при подачі заявки на отримання кредиту. Вважає, що ОСОБА_1 вказуючи на факт неотримання коштів за кредитом не надала суду жодних доказів цього. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що позивачем обґрунтовано порядок укладення договору позики з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Також зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що умови кредитного договору щодо сплати комісії є несправедливими, позикодавцем при укладенні цього договору було порушено вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», взагалі не заслуговують на увагу, адже станом на дату укладення договору вже набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», яким врегульовані спірні відносини, а тому пункт Закону України «Про захист прав споживачів» на який посилається суд у своєму рішенні вже втратив чинність. В зазначеному законі не міститься жодних обмежень щодо встановлення комісій за обслуговування кредиту. З цієї причини, вважає, що не підлягає до застосування правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 19.08.2020 року по справі №641/11984/15, адже в ній вирішено питання щодо договору, укладеного до набуття чинності ЗУ «Про споживче кредитування». В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, кредитний договір містить усі умови, передбачені положеннями Закону України «Про споживче кредитування», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, відповідач особистими підписами засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 24 травня 2022 року від представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, однак колегія суддів такий до уваги не бере, поскільки такий поданий поза межами строків встановлених для його подання. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 26 травня 2022 року, є дата складення повного судового рішення - 02 червня 2022 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Шестопалова Олександра Олександровича представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет»до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці ОСОБА_1 умови та правила банківських послуг, відсутність домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та комісії, відсутність підпису, зокрема, електронного шляхом застосування одноразового ідентифікатора, наданий банком примірник договору позики №2007177 від 26 лютого 2018 року не може розцінюватися як укладений дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Судом встановлено, що ТзОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» покликається на укладення 26 лютого 2018 року договору позики з відповідачки ОСОБА_1 з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи - веб-сайту позивача ТзОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» (https://fksm.com.ua), у якому відповідачка ОСОБА_1 в момент реєстрації створила власний особистий кабінет, де здійснила заповнення заявку на отримання кредиту та підписала даний договір шляхом використання логіну та пароля електронним підписом одноразовим ідентифікатором. У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними ;повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Згідно з ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до п.п. 8.5., 8.6 договору позики №2007177 від 26 лютого 2018 року даний договір укладається дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, зразком електронного підпису одноразовим ідентифікатором є логін та пароль особистого кабінету. Однак, всупереч наведеному, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей договір та умови договору, передбачені саме у такому договорі позики №2007177 від 26 лютого 2018 року підписаний шляхом використання інформаційно-телекомунікаційних систем та розуміла відповідачка ОСОБА_1 , що вона ознайомилася і погодилася з ними, а також те, що у випадку підписання будь-яких документів відповідачем електронним підписом, такі взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії. Крім того, роздруківка договору позики із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем, що саме такий примірник договору позики №2007177 від 26 лютого 2018 року було підписано відповідачем. Окрім того, згідно листа ТзОВ ФК «Вей фор пей» №4597-ВП від 03 березня 2021 року саме ТзОВ ФК «Вей фор пей» 26 лютого 2018 року здійснило грошовий переказ на картку відповідачки ОСОБА_1 , хоча договір позики №2007177 від 26 лютого 2018 року, як стверджує позивач, було укладено між ОСОБА_1 та ТзОВ «Фінансово-кредитний супермаркет», а також, представником позивача не надано жодних доказів надання саме ТзОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» коштів відповідачці чи будь-яких документів, якими б позивач уповноважив ТзОВ ФК «Вей фор пей» здійснити переказ коштів ОСОБА_1 на підставі договору позики №2007177 від 26 лютого 2018 року. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України). Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України). Колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що у справах про відповідальність боржника за невиконання грошового зобов`язання саме позивач, як кредитор у зобов`язані, має довести наявність невиконаного зобов`язання, підстави його виникнення та розмір. У суді першої інстанції позивач доводив наявність невиконаного відповідачкою грошового зобов`язання посилаючись на укладений 26 лютого 2018 року договір позики № 2007177 з відповідачем ОСОБА_1 з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи - веб-сайту позивача ТзОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» (https://fksm.com.ua), у якому відповідачка ОСОБА_1 в момент реєстрації створила власний особистий кабінет, де здійснила заповнення заявку на отримання кредиту та підписала даний договір шляхом використання логіну та пароля електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Однак, надана позивачем паперова копія електронного договору не містять одноразового ідентифікатора у формі алфавітно-цифрової послідовності, підтверджень, що саме цей договір та умови договору, передбачені саме у такому договорі позики №2007177 від 26 лютого 2018 року підписала шляхом використання інформаційно-телекомунікаційних систем та розуміла відповідачка ОСОБА_1 , що вона ознайомилася і погодилася з ними, а також те, що у випадку підписання будь-яких документів відповідачем електронним підписом, такі взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії. За наведеного, копія договору №2007177 від 26 лютого 2018 року не може вважатися належним та достовірним доказом, оскільки не підтверджує факт підписання договору позики відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис». Таким чином надані позивачем до суду першої інстанції докази не дають можливості встановити обставини здійснення входу саме ОСОБА_1 на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету (ідентифікувати особу), надсилання їй товариством одноразового ідентифікатора, прийняття нею пропозиції укласти договір та направлення товариству відповідного повідомлення з одноразовим ідентифікатором. У силу ч.1 ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З огляду на надані до суду першої інстанції докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці ОСОБА_1 умови та правила банківських послуг, відсутність підпису, зокрема, електронного шляхом застосування одноразового ідентифікатора, наданий банком примірник договору позики №2007177 від 26 лютого 2018 року не може розцінюватися як укладений дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. При цьому, інших, зокрема письмових або електронних доказів, які б відповідали вимогам процесуального законодавства щодо належності, допустимості або достатності доказів, ні суду першої інстанції, ні колегії суддів не надано. На підтвердження факту перерахування відповідачу грошових коштів за договором, позивачем надано копію листа ТОВ «Вей Фор Пей» № 4597-ВП від 03.03.2021 року, згідно із яким, ТОВ «Вей Фор Пей» 08.12.2016 року було здійснено перерахуванням коштів в сумі 3000,00 грн. на користь відповідачки на її картковий рахунок. Разом із тим, відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними. Крім того, за умовами укладеного договору саме кредитодавець, тобто ТзОВ «Фінансово-кредитний супермаркет», надає позичальнику кредитні кошти в сумі 3 000,00 грн., натомість на підтвердження надання позичальнику кредитних коштів посилається на лист ТОВ «Вей Фор Пей» № 4597-ВП від 03.03.2021 року. Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, вважає, що належних та достовірних доказів перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача до суду не надано, сам же лист ТОВ «Вей Фор Пей» № 4597-ВП від 03.03.2021 року не є доказом надання відповідачеві грошових коштів. Доводи апеляційної скарги, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та надав ТОВ «Вей Фор Пей» доручення на здійснення 26.02.2018 року перерахування коштів в сумі 3000 грн. на картку позичальника ОСОБА_1 , колегією суддів не беруться до уваги, оскільки дані доводи не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами. Разом з тим, позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути й заборгованість по комісії, інфляції та 3% річних. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Правила про порядок надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи кредитний договір. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідачки заборгованості по комісії, інфляції та 3% річних. Доводи апелянта в скарзі про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості по комісії, інфляції та 3% річних, відповідач отримував кредитні кошти, - колегія суддів вважає безпідставними, та такими, що не впливають на законність рішення. Інші доводи апеляційної скарги, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, висновків суду не спростовують та на правильність постановленого рішення не впливають. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги Шестопалова Олександра Олександровича представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 20 вересня 2021 рокузалишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Шестопалова Олександра Олександровича представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет»- залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 20 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її постановлення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 02 червня 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М Ванівський Н.П. Крайник