Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/1213/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/164/22 Справа № 203/1213/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря - Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, треті особи: Дніпровська міська рада, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Деллалов Антон Олексійович, ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування декларації про початок виконання будівельних робіт і декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування державної реєстрації речового права, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинити дії. Позовна заява мотивована тим, що вона є власницею 8/50 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме квартири № 1 . Співвласниками домоволодіння є ОСОБА_3 , якій належать 17/50 часток (квартира № 2 ) та ОСОБА_2 , якій належить квартира № 3 , що складає 25/50 часток домоволодіння. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 929,0 кв.м. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 1997 року ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку площею 608,0 кв.м. У подальшому ОСОБА_2 приватизувала земельну ділянку та отримала державний акт. Земельна ділянка площею 304,0 кв.м. була надана сторонам у спільне користування, а 4,0 кв.м. залишилося у спільному користуванні усіх мешканців домоволодіння. 09 жовтня 2001 року між сторонами було укладено угоду, згідно з якою кожній з них належать земельні ділянки площею 152,0 кв.м., незалежно від частини кожного з них у домоволодінні. На підставі цієї угоди позивачка приватизувала земельну ділянку площею 0,0143 га. На початку 2001 року ОСОБА_2 почала будівництво (станом на 2004 рік продовжувала його) прибудови на земельній ділянці позивачки з боку приміщень 3-7. За цим фактом Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю було складено припис від 14 вересня 2001 року № 484 про припинення самовільного будівництва, але зазначені вимоги відповідачкою виконані не були. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом (з урахуванням уточнень від 04 вересня 2006 року, 19 грудня 2006 року, 25 квітня 2007 року, 16 червня 2010 року, 17 жовтня 2012 року, 11 квітня 2014 року) про зобов`язання відповідачки знести самовільно збудовану капітальну прибудову до будинку літ. «Г-1» по АДРЕСА_1 габаритними розмірами 5,98 м х 3,35 м з ґанком та навісом розміром 5,98 м х 1,43 м, яка знаходиться з боку земельної ділянки позивачки, привести земельну ділянку у попередній стан (відповідно до розмірів будинку 6,10 м х 8,54 м), а також зобов`язати відповідачку розібрати стіну, що перекриває доступ до інженерних споруд позивачки, провівши отвір між квартирами № 1 і № 3, розташованими по АДРЕСА_1 , згідно з планом будинку Г-1 (розмірами 1,15 м х 3 м), затвердженим актом приймання індивідуального домоволодіння від 13 серпня 1963 року та рішенням виконавчого комітету Кіровської районної Ради народних депутатів від 13 серпня 1963 року № 922. 06 липня 2020 року, 17 липня 2020 року та 28 жовтня 2020 року (остаточна редакція) позивачка звернулася до суду з заявою про уточнення позовних вимог, в якій зазначила в якості відповідачів ОСОБА_2 та Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, а в якості третіх осіб - Дніпровську міську раду, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Деллалова А.О., ОСОБА_3 . Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд: усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, зобов`язавши звільнити її від прибудови, погребу та навісу, розібрати стіну та влаштувати водостік; скасувати декларацію про початок виконання будівельних робіт на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати декларацію про готовність до експлуатації об`єкта на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 25/50 часток спірного домоволодіння. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачка ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу позивачки - без задоволення. Відзив мотивований тим, що позивачкою не було надано суду належних і достатніх доказів порушення відповідачкою її майнових прав. Крім того, декларації, які оскаржуються позивачкою вичерпали свою дію одразу після їх реєстрації, отже законних підстав для їх скасування не існує. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_1 є власницею 8/50 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме квартири № 1 . Співвласниками домоволодіння є ОСОБА_3 , якій належать 17/50 часток (квартира № 2 ) та ОСОБА_2 , якій належить квартира № 3 , що складає 25/50 часток домоволодіння. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 929,0 кв.м. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 1997 року ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку площею 608,0 кв.м. У подальшому ОСОБА_2 приватизувала земельну ділянку та отримала державний акт. Земельна ділянка площею 304,0 кв.м. була надана сторонам у спільне користування, а 4,0 кв.м. залишилося у спільному користуванні усіх мешканців домоволодіння. 09 жовтня 2001 року між сторонами було укладено угоду, згідно з якою кожній з них належать земельні ділянки площею 152,0 кв.м., незалежно від частини кожного з них у домоволодінні. На підставі цієї угоди позивачка приватизувала земельну ділянку площею 0,0143 га. На початку 2001 року ОСОБА_2 почала будівництво (станом на 2004 рік продовжувала його) прибудови на земельній ділянці позивачки з боку приміщень 3-7. За цим фактом Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю було складено припис від 14 вересня 2001 року № 484 про припинення самовільного будівництва, але зазначені вимоги відповідачкою виконані не були. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не зазначила конкретну особу (одного з двох або обох відповідачів), на яку просить покласти обов`язок із звільнення її ділянки від прибудови, погребу та навісу, із розібрання стіни та влаштування водостоку. Зважаючи на принцип диспозитивності, суд не вправі самостійно визначати особу, що має вчинити зазначені дії на користь позивачки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт та скасування декларації про готовність до експлуатації об`єкта, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою обрано невірний спосіб захисту порушеного права, а єдиним можливим способом захисту порушеного права для позивачки є вимога про скасування саме реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації об`єкта, проведеної Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, проте таких вимог у справі позивачка не заявляла. Колегія суддів не погоджується у повній мірі з такими висновками суду першої інстанції, однак вважає, що не може бути скасоване по суті правильне рішення, виходячи з наступного. Щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. За приписами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України зазначено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. За змістом частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині другій статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи з предмета та підстав позову на позивача у цій справі згідно з вимогами процесуального права покладено обов`язок доведення факту порушення його законного права неправомірними діями відповідача при здійсненні самовільного будівництва на суміжній земельній ділянці. На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом апеляційної інстанції установлено, що ОСОБА_1 є власником 8/50 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок А-1 квартира № 1 , що складається з 1-3 прихожа, 1-4 житлова кімната, житловою площею 10,9 кв.м., прибудова А2-1, ганок а3, 1/2 поживної ями И, 1/3 споруд 1-13, що підтверджується копією договору дарування від 30 січня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем С.А. та зареєстрованого за №

214. ОСОБА_2 є власником 25/50 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок Г-1, житловою площею 28,3 кв.м. сіни г-1, ганок з піддашшям г, погріб під г-1, навіси В, Л, 1/2 пит. ями-И, 1/3 огорожі, споруд, замощень № 1-16, І-ІІІ, що підтверджується копією договору дарування від 20 червня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. та зареєстрованого за № 1739. ОСОБА_3 є власником 17/50 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок Г-1, житловою площею 27,2 кв.м., деревяні уборна Б, душ Е,Ж, сарай З, цегляна вбиральня В, шл. блок. сарай та огорожа № 1-4,7, водоколонки № 5, 6, мостіння І, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 серпня 1996 року державним нотаріусом Пятої дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстрованого за № 1-4866. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 1997 року встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , згідно з яким ОСОБА_3 виділено у користування земельну ділянку площею 608 кв.м., власникам квартир № 1 та № 3 даного домоволодіння на той час ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виділено в користування земельну ділянку площею 304 кв.м. та залишено земельну ділянку розміром 4 кв.м. у загальному користуванні. Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 15 липня 1999 року № 1479 ОСОБА_8 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0632 га в межах, згідно з планом, яка розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією державного акта на право приватної власності на землю від 20 серпня 1999 року серії ДП № 027136. На підставі рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 20 лютого 2002 року № 45/27, з урахуванням укладеної 09 жовтня 2001 року між сторонами угоди щодо встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою в результаті погодження та встановлення сторонами існуючих зовнішніх меж земельних ділянок в натурі, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0143 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією державного акта на право приватної власності на землю від 30 березня 2002 року серії ДП № 038859. Відповідно до матеріалів справи, загальна площа земельної ділянки за адресою домоволодіння АДРЕСА_1 складає 935 м2, з них: ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 20.02.2002 року № 45/27 належить 143 м2, у фактичному використанні відповідно до геодезичної зйомки - 151 м2; ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 15.07.1999 року № 1479 належить 632 м2, у фактичному використанні відповідно до геодезичної зйомки - 617 м2; ОСОБА_2 - 167м2. Починаючи з 2001 року ОСОБА_2 самовільно збудовано капітальну прибудову до житлового будинку літ. Г по АДРЕСА_1 , габаритними розмірами в плані 5,98 м х 3,35 м з крильцем та навісом розміром в плані 5,98 м х 1, 43 м без технічної та дозвільної документації на виконання будівельних робіт, тому виконком Кіровської районної ради м. Дніпропетровська зобов`язав ОСОБА_2 негайно зупинити будівництво цієї прибудови, а 14 вересня 2001 року Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю було винесено припис № 484 про заборону ОСОБА_2 її самовільного будівництва та на неї було накладено адміністративне стягнення за самовільне зайняття земельної ділянки за цією адресою згідно з відповіддю Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів від 13 вересня 2001 року № 3/849. За висновком судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 02 жовтня 2009 року № 1827/1828-08 капітальна прибудова, що прибудована до будинку літ. Г-1 по АДРЕСА_1 , габаритними розмірами 5,98 м х 3,35 м з крильцем та навісом, розміром в плані 5,98 м х 1, 43 м, і стіни в отворі між будинками А-1 і Г-1 домоволодіння не відповідають вимогам Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05 грудня 2000 року №

273. Співвласник квартири № 1 домоволодіння АДРЕСА_1 доступ до своїх інженерних комунікацій, а саме: газопровідної труби, не має, у зв`язку з проведенням власником квартири № 3 в приміщенні 3-5 площею 5,2 кв.м. у житловому будинку літ. Г переобладнання будівництва у міжбудинковому отворі частини зовнішньої стіни у житловому будинку літ.Г-1. Відстані від крайніх точок конструктивних елементів житлового будівництва (прибудови прибудованої до житлового будинку літ. Г та крильця з навісом) квартири № 3 відносно меж суміжної земельної ділянки № 1 по АДРЕСА_1 , також не відповідає вимогам п.3.25 ДБН 360-92**. При проведенні реконструкції в квартирі № 3 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , відбулося збільшення площі забудови на 16,3 кв.м. У результаті збільшення площі забудови у квартирі № 3 , що належить ОСОБА_2 , відбулося збільшення площі квартири № 3 зі сторони входу до квартири № 1 майже на 4,5 кв.м. Фундамент пристрою до квартирі № 3 з крильцем та навісом, що належить на праві власності ОСОБА_2 , знаходиться на земельній ділянці майже по фактичній некапітальній межі, встановленій між співвласниками квартири № 1 ОСОБА_1 та квартири № 3 ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_1 . Параметри кадастрової зйомки по межі земельної ділянки, зайнятої власницею квартири № 3 ОСОБА_2 , не у повному обсязі відповідають параметрам та розмірам, зазначеним у державному акті про право приватної власності на землю, виданому ОСОБА_1 на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 20 лютого 2002 року за № 45/27. Фактично збудована капітальна прибудова до будинку Г-1 та крильце з навісом по АДРЕСА_1 знаходяться на землі, яка не була виділена для цієї мети: згідно з генеральним планом домоволодіння по АДРЕСА_1 від 27 грудня 1963 року з підписом ОСОБА_10 (правонаступниця ОСОБА_2 ) зі схемою відведеної їй земельної ділянки згідно з зобовязанням-угодою співвласників від 25 вересня 1963року; згідно з актом приймання індивідуального домоволодіння АДРЕСА_1 в експлуатацію від 13 серпня 1963 року, затвердженим Кіровською райрадою 13 серпня 1963 року згідно з рішенням Кіровської райради від 13 серпня 1963 року № 922 про узаконення будинку ОСОБА_10 ; згідно з актом обстеження домоволодіння по АДРЕСА_1 від 19 жовтня 1963 року; згідно з даними листа Кіровської районної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська від 05 грудня 1997 року (вих. № 17/1-011-8992) про величину земельної ділянки квартири № 3 (власник ОСОБА_10 ) у розмірі 99 кв.м. в частині оплати земельного податку. Виявлено значну розбіжність у площі земельної ділянки, фактично зайнятої ОСОБА_2 . Загальна площа земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні власника квартири № 3 домоволодіння по АДРЕСА_1 , зайнятої ОСОБА_2 , складає: 167 кв.м., що на 15 кв.м. перевищує нормативну площу (152 кв.м.), зазначену в угоді між співвласниками. Згідно з розмірами кадастрової зйомки (додаток 1) загальна площа земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні власника квартири № 1 домоволодіння по АДРЕСА_1 , зайнятої Чорною ( ОСОБА_1 ), складає 151 кв.м., що на 1 кв.м. менше нормативної площі (152 кв.м.). Відповідно до висновку додаткової комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 31 січня 2014 року загальна площа земельної ділянки складає 935 кв.м., а саме: площа земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні власника квартири № 1 ОСОБА_1 , складає 151 кв.м., власника квартири № 2 ОСОБА_3 складає 617 кв.м. та власника квартири № 3 ОСОБА_2 складає 167 кв.м. Нашарування частини приватизованої земельної ділянки ОСОБА_3 на частину житлового будинку літ. А-1, що належить ОСОБА_1 , не відповідають відомостям про державну реєстрацію зазначених в акті про приватизацію на землю від 20 лютого 2002 року № 45/27 та в акті про приватизацію на землю від 15 липня 1999 року № 1479. Огорожа частини земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 , загальною площею 167 кв.м., виходить за межу червоної лінії АДРЕСА_3, отже, площа земельної ділянки ОСОБА_2 , яка фактично знаходиться на частині приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 з причини встановленого оцинкованого ливне стоку, складає 0,66 кв.м. Злив атмосферних опадів із даху крильця з навісом фактично відбувається по даховому ливнестоку на межу між співвласниками квартири № 1 та квартири № 3 домоволодіння по АДРЕСА_1 , що не відповідає вимогам п.3.25. ДБН 360-92** щодо устрою необхідних інженерно-технічних заходів, які перешкоджають стоку атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Окрім цього, судовими експертами було виявлено, що нашарування частини приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 розповсюджується на частину житлового будинку літ. Г-1, що належить ОСОБА_2 , тобто самовільно збудована прибудова фактично знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 та не наносить шкоду приватизованій земельній ділянці ОСОБА_1 , але злив атмосферних опадів з даху крильця з навісом прибудови фактично відбувається по даховому ливнестоку на межу між співвласниками квартири № 1 та квартири № 3 домоволодіння по АДРЕСА_1 , визначену згідно з даними акта від 20 лютого 2002 року, що не відповідає вимогам п.3.25 ДБН 360-92** щодо устрою необхідних інженерно-технічних заходів, які перешкоджають стоку атмосферних опадів з покрівель та карнизів, будівель на територію суміжних ділянок, тому власнику квартири № 3 ОСОБА_2 рекомендовано було вкоротити звіс з навісу та організувати стік атмосферних опадів на земельну ділянку, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 . Викладені обставини підтверджуються висновком додаткової комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 31 січня 2014 року № 999/1000-13. Квартира № 1 по АДРЕСА_1 підключена до мережі газопостачання через газопровід, який прокладений на фасаді будинку та є спільним газопроводом до квартир № 1 та № 2 , місце підключення квартири № 1 до мережі газопостачання відповідно до проекту 1966 року знаходиться у міжбудинковому отворі квартир № № 1 , 2 . Крім того, ПАТ "Дніпрогаз" не припиняло газопостачання за вищезазначеною адресою та станом на 05 липня 2014 року мешканці квартири № 1 підключені до системи газопостачання та безперешкодно користуються газом, оскільки ПАТ "Дніпрогаз" не брало участі у відключенні від газопостачання квартири № 1 , яка належить ОСОБА_1 , що підтверджується листом ПАТ "Дніпрогаз" від 07 липня 2014 року та копією проекту на газифікацію квартири № 1 . Досліджуючи та надаючи оцінку висновкам вказаних судових експертиз, колегія суддів вважає, що висновок експерта має доводити, що дійсно відповідач чинить перешкоди у користуванні позивачці належної їй земельної ділянки. Зокрема, висновком експертів за результатами проведення додаткової комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 1758/1759-18 від 09 грудня 2019 року, підтверджено, що фактично збудована прибудова знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 (право користування якою надане відповідно до рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.1997) та не наносить шкоди приватизованій земельній ділянці ОСОБА_1 (т.6 а.с.184-217). Цією експертизою встановлено єдине порушення, яке стосується переобладнання будинку Г-1 - невідповідність зливу атмосферних опадів з даху крильця з навісу прибудови вимогам п.3.25 ДБН 360-92**. Експертизою рекомендовано вкоротити звіс з навісу та організувати стік атмосферних опадів на земельну ділянку, яка знаходиться у фактичному користуванні власника квартири № 3 . Жодних інших порушень будівельних норм експертизою не встановлено. Доводи позивачки щодо відсутності у неї можливості доступу до своїх інженерних комунікацій (газопровідної труби), на наявні у неї перешкоди для користування водою та газом у зв`язку з проведеною реконструкцією прибудови до будинку, колегія суддів вважає безпідставними та не підтвердженими належними та допустимими доказами. Відповідно до висновку експертів за результатами проведення додаткової комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 1758/1759-18 від 09 грудня 2019 року, при дослідженні встановлено, що доступ до стіни кухні прим. 1-2 площею 10,1 м2 квартир № 1 для її ремонту і обслуговування власнику квартири № 1 можливо здійснювати з сторони земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 . Система каналізації виходить з стіни прибудови літ. А?-1 квартири № 1 приміщення 1-1 і відводиться в вигрібну яму №

17. Тобто висновком експертів підтверджено, що не існує перешкод у користуванні і обслуговуванні системи каналізації квартири № 1 ОСОБА_1 . При дослідженні трубопроводу, що знаходиться в водопровідному колодязі № 6, через який здійснювалось водопостачання квартири № 1 , експертами встановлено, що трубопровід знаходиться в зруйнованому стані, його фактична експлуатація неможлива, фактичний технічний стан трубопроводу не дозволяє провести його ремонт для відновлення водопостачання. Експертами встановлено, що прибудова до квартири № 3 будинку АДРЕСА_1 , (літ. Г-1) з крильцем та навісом розміром 5,98 м*1.43 м безпосередньо не будовані на водопровідному колодязі №

6. Для відновлення водопостачання квартири № 1 необхідно виконати новий трубопровід. Для виконання нового трубопроводу необхідно розробити окремі проектні рішення. З технічної точки зору підведення до будинку ОСОБА_1 мережі водопостачання можливо по її земельній ділянці з врізкою до центрального водопроводу по АДРЕСА_3 . При цьому, мережа водопостачання не буде проходити по земельним ділянкам інших співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 . Що стосується вимог позивачки щодо підключення його до мережі газопостачання у міжбудинковому отворі квартир № № 1,2 . Як було встановлено та підтверджується висновком додаткової комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 31 січня 2014 року № 999/1000-13, що на земельну ділянку ОСОБА_1 заведена мережа газопостачання, та частина її будинку обладнана мережею газопостачання з встановленням відповідного обладнання та приладами обліку. Експертизою підтверджено, що відповідно до проекту 1966 року квартира № 2 підключена до мережі газопостачання через газопровід, який прокладений на фасаді будинку і знаходиться у міжбудинковому отворі квартир №№ 1 , 2 та є спільним газопроводом до квартир № 1 та № 2 , місце підключення квартири № 1 до мережі газопостачання. Тоді як фактично, газопровід виведено на фасад будинку. Крім того, за даними ПАТ "Дніпрогаз", газопостачання за вищезазначеною адресою не припинялось, мешканці квартири № 1 підключені до системи газопостачання та безперешкодно користуються газом, ПАТ "Дніпрогаз" не брало участі у відключенні від газопостачання квартири № 1 , яка належить позивачу, а звернень щодо відсутності газопостачання до ПАТ "Дніпрогаз" не надходило, що підтверджується листом ПАТ "Дніпрогаз" від 05 липня 2014 року та копією проекту на газифікацію квартири № 1 . Згідно положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246, щодо прав та обов`язків споживача газу та виконавця таких послуг, саме на позивачку як на мешканця квартири № 1 покладено обов`язок утримання в належному технічному стані, здійснення технічного обслуговування та ремонт зовнішньобудинкових мереж, вжиття заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій. Згідно проведеного дослідження експертами встановлено, що засіб обліку газу на квартиру № 1 знаходиться в приміщенні коридору 1-1 площею 6,7 м2 прибудови А?-1, після якого мережа газопостачання розгалужується в квартирі № 1 . Тобто, ОСОБА_1 має доступ до газопостачання квартир № 1 , яка повинна обслуговувати, ремонтувати (замінювати) і утримувати в належному стані. Отже, відповідно до проведеного дослідження (висновку експертизи) експертами встановлено, що ОСОБА_1 має доступ до системи водопостачання, системи каналізації та системи газопостачання, та повинна їх обслуговувати, ремонтувати (змінювати) і утримувати в належному стані. Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не доведено та не надано суду належних доказів того, що прибудова ОСОБА_2 не дозволяє їй використовувати свою земельну ділянку за цільовим призначенням, а також підвести мережі для користування водою і газом. Забезпечити сток дощових (липневих) вод з покрівлі квартири № 3 (житлового буд. Г-1) на квартиру № 1 , для усунення затікання води на стіни та стелю квартири № 1 можливо: шляхом капітального ремонту частини даху, покриття покрівлі, герметизації стиків покрівельних матеріалів та забезпечення організації стоку атмосферних опадів на суміжних покрівлях квартири № 1 та квартири № 3 . Покрівля прибудови літ. Г-1 квартири № 3 ОСОБА_2 не пов`язана з покрівлею прибудови літ. А?-1 квартири ОСОБА_1 . Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_2 не заперечувала проти усунення вказаного недоліку та пропонувала варіанти перероблення звісу, погоджувалася убрати злив атмосферних опадів і змінити форму навісу над входом в реконструйовану прибудову, а також виконати умови підключення водопостачання та газопостачання до квартири позивачки відповідно до вимог власників цих мереж. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 76-81, 89 ЦПК України, обґрунтовано вважав, що позивачка не довела в ході судового розгляду, що відповідачем ОСОБА_2 здійснюється таке використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, при яких позивачці, як землекористувачу сусідньої земельної ділянки, завдаються відповідні незручності, на підставі чого дійшов правильного висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за недоведеністю. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не взято до уваги висновки судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 02 жовтня 2009 року № 1827/1828-08 та додаткової комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 1758/1759-18 від 09 грудня 2019 року, колегія суддів відхиляє, оскільки, як було встановлено колегією суддів фактично збудована прибудова знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 та не наносить шкоди приватизованій земельній ділянці позивачки, вона має доступ до системи водопостачання, системи каналізації та системи газопостачання, тому вказані висновки судових експертиз не дають підстав вважати, що права позивачки в даному випадку порушені. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов`язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об`єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову. Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд незалежно від поважності причин відмови за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову. Посилаючись на те, що відповідач вважає свої дії правомірними, відмовляється від перебудови нерухомості відповідно до визначених державних норм і правил, вважаючи зазначену відмову безумовною підставою для задоволення позову, беручи до уваги вказаний висновок експертизи від 31 січня 2014 року щодо зливу атмосферних опадів з даху крильця з навісом прибудови на межу між співвласниками квартири № 1 та № 3 , колегія суддів звертає увагу на пояснення ОСОБА_2 , згідно з якими вона погоджується убрати злив атмосферних опадів і змінити форму навісу над входом в реконструйовану прибудову, а також виконати підключення водопостачання до квартири ОСОБА_1 (а.с.91-93, т.4). Доводи ОСОБА_1 щодо порушення її прав, зокрема щодо відсутності у неї можливості доступу до своїх інженерних комунікацій (газопровідної труби), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як встановлено висновком судової експертизи мешканці квартири № 1 підключені до системи газопостачання, безперешкодно ним користуються, газопровід, який прокладений на фасаді будинку, є спільним газопроводом, при цьому колегія суддів звертає увагу на положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246, щодо прав та обов`язків споживача газу та виконавця таких послуг, саме на якого покладено обов`язок утримання в належному технічному стані, здійснення технічного обслуговування та ремонт зовнішньобудинкових мереж, вжиття заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій. Щодо позовних вимог про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт та скасування декларації про готовність до експлуатації об`єкта. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю. У частині першій статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність до експлуатації об`єкта протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Згідно з положеннями частини першої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката (частина п`ята статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"). Відповідно до частини дев`ятої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього. Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката (частина десята статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"). За правилами статті 26 цього Закону завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт. Аналіз положень законодавства свідчить про те, що реєстрація декларації про початок будівництва є обов`язковою умовою для початку виконання будівельних робіт. Відповідальність за повноту та достовірність інформації, наведеної в декларації, несе замовник будівництва (особа, яка подає декларацію), орган державного архітектурно-будівельного контролю здійснює перевірку повноти інформації та вносить її до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів. З моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якою пов`язується закінчення будівництва об`єкта містобудування, реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт вважається такою, що вичерпала свою дію. При цьому реєстрація права власності є підставою вважати, що декларація про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта також вичерпала свою дію. Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права для позивачки є вимога про скасування саме реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації об`єкта, проведеної Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області. Проте, таких вимог у справі позивачка не заявляла. Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: від 14 липня 2021 року у справі № 757/920/20-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 466/3367/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, адміністративне провадження № К/9901/23411/18; від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, адміністративне провадження № К/9901/12645/18; від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, адміністративне провадження № К/9901/5222/19; від 23 липня 2019 року у справі № 826/5607/17, адміністративне провадження № К/9901/4567/19; від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20, адміністративне провадження № К/9901/30126/20. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції (995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко