Постанова 4857 № 460/9338/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/9338/20 пров. № А/857/21725/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Ніколіна В.В.,Качмара В.Я., за участю секретаря судового засідання Рибачука А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду (головуючий суддя Гудима Н.С., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 11.12.2020 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому просила визнати протиправними дії щодо відмови нарахувати та виплатити підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 17.07.2018, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таке підвищення до пенсії з 17.07.2018. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року позову заяву в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті щомісячного підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 17.07.2018 по 10.06.2020 та зобов`язання здійснити таке нарахування та виплату за період з 17.07.2018 по 10.06.2020 залишено без розгляду з підстав передбачених пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі зазначає, що залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, зокрема, врахував висновок Верховного суду, висловлений у справі № 240/12017/19, та вказав, що позивач у встановлений законом строк до суду не звернулася. Таким чином, позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом. Однак, апелянт вважає, що право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого Протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Мюллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні від 16 вересня 1996 року «Гайгусуз проти Австрії», якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності. У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення). Цей принцип зобов`язує суб`єкта владних повноважень після виявлення власної помилки (без рішення суду) невідкладно провести правильний розрахунок розміру пенсії, іншої соціальної виплати та погасити заборгованість, яка виникла за весь період порушення права особи на соціальний захист. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які б виключали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції. Практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права. У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку. У справі № 510/1286/16-а Велика Палата Верховного Суду вказала, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту містить такі три норми. Згідно зі статтею 87 Закону № 1788-ХІІ нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ГУ нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Згідно з частиною третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. Відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ГУ і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно- правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку. Крім того, зазначає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висловлених у справах №№ 510/1286/16-а, 815/1226/18 і 480/1704/19, її пенсія стала «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. Проте, з вини органу Пенсійного фонду України пенсія у встановленому Законом розмірі не виплачена. Апелянт вважає, що строк звернення до суду з позовом про зобов`язання нарахувати і виплатити державну пенсію, щомісячне підвищення до пенсії та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, має обчислюватися з дати отримання позивачем листа відповідача про відмову в такій виплаті, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що частинами першою-другою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З вказаним вище позовом позивач звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду 11.12.2020. При цьому, суд першої інстанції покликався на правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ, щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 (справа №240/12017/19, адміністративне провадження №К/9901/15971/20) згідно яких для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Суд першої інстанції зазначив, що у позовній заяві, позивач зазначає, що про виплату пенсії в неповному розмірі дізнався лише з листа-відповіді відповідача від 02.12.2020. Крім того, стверджує, що оскільки невиплата пенсії у належному розмірі відбулася з вини органу пенсійного фонду, то її виплата за минулий час має проводитися без обмеження будь-яким строком, іншими словами посилається на норми, визначені ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV (далі, - Закон №1058-IV) та статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХII. Тобто, фактично позивач вказує про дотримання ним строку звернення до суду з цим позовом. Наведені позивачем норми ст. 46 Закону №1058-IV та ст. 87 Закону №1788-ХII не поширюють свою дію на спірні правовідносини, оскільки стосуються тих ситуацій, коли нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Однак, у даному випадку пенсійні виплати за періоди з 17.07.2018 по 10.06.2020 відповідачем йому не нараховувалися, а тому позов з вимогами, пов`язаними з нарахуванням пенсії за минулий час може бути подано до суду в межах шестимісячного строку, встановленого ст. 122 КАС України. Крім того, суд першої інстанції вважав, що отримання позивачем листа відповідача від 02.12.2020 у відповідь на його звернення щодо перерахунку та виплати пенсії також не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 2 роки після отримання пенсії в неналежному розмірі. Відтак, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги за період з 17.07.2018 по 10.06.2020 слід залишити без розгляду. Проте, суд апеляційної інстанції з такими доводами суду першої інстанції не погоджується. Згідно матеріалів справи з вказаним вище позовом позивач звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду 11.12.2020 (через засоби поштового зв`язку). Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з положень пункту 8 частини першої статті 240 КАС України згідно якого суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Однак, суд першої інстанції поза увагою залишив ту обставину, що частиною шостою статті 161 КАС України, котра визначає документи, що додаються до позовної заяви, визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. У відповідності до вимог ч. 13 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Крім того, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно матеріалів справи, суд першої інстанції ні при відкритті провадження у справі ні у подальшому жодним чином не з`ясовував причини пропуску звернення до суду, не надав позивачу можливості обґрунтувати причини пропуску подачі позову шляхом залишення позовної заяви без руху. Недотримання вказаних положень процесуального законодавства свідчить про передчасність прийняття оскаржуваної ухвали. З огляду на зазначене, колегія судді вважає, що ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, бо судом порушено норми процесуального прав, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 460/9338/20 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М.А. Пліш Судді В.В. Ніколін В.Я. Качмар повний текст складено 02.06.2022