Постанова 4854 № 540/1957/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1957/20 Категорія: 112010201 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В. Місце ухвалення: м. Херсон Дата складання повного тексту: 12.10.2020 р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах, В С Т А Н О В И Л А : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі ГУПФ) України в Херсонській області про: - визнання протиправними та скасування рішення ГУПФ України в Херсонській області від 14 травня 2020 року за №213050012960; - зобов`язання ГУПФ України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до п."б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати подання заяви, а саме з 07 травня 2020 року. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що 07 травня 2020 року вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі Закон №1058-IV) і надала всі необхідні документи. Відповідач, розглянувши зазначену заяву та надані документи, прийняв рішення від 14 травня 2020 року, яким відмовив в призначенні пільгової пенсії, у зв`язку з не досягненням пенсійного віку. Позивач вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватись норми ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII (далі Закон №1788-XII), в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, тому дії ГУПФ України в Херсонській області є незаконними та такими, що порушують її право на призначення пенсії на пільгових умовах. Відповідач позов не визнав, вказуючи, що на час звернення позивача до управління у віці 50 років, її стаж роботи на пільгових умовах (за Списком №2) складає 10 років 25 днів. Право на пенсію за віком ОСОБА_1 набуде по досягненню 55 років. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах, задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ України в Херсонській області від 14 травня 2020 року за №213050012960. Зобов`язано ГУПФ України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 травня 2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та п."б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, із врахуванням висновків суду в даній справі. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ГУПФ України в Херсонській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги ГУПФ України в Херсонській області посилається на те, що з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VІІІ від 03 жовтня 2017 року (далі Закон №2148-VІІІ) питання, пов`язані з призначенням пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників, в тому числі по Списках №1 та №2, регулюються виключно положеннями Закону №1058-ІV. Тобто, при вирішенні питання про наявність в особи відповідного права на пільгову пенсію підлягають застосуванню положення ст. 114 Закону №1058-IV. З огляду на зазначене, ГУПФ в Херсонській області прийнято рішення №213050012960 від 14 травня 2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пільгової пенсії за списком №2 відповідно до п.2-2 ст. 114 Закону №1058-IV, за відсутності віку 55 років на момент подання заяви. Відзиву на апеляційну скаргу на адресу суду апеляційної інстанції не надходило. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Херсонській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження: 07 травня 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону №1058-IV у зв`язку із досягненням 50 років. 14 травня 2020 року рішенням Відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства ГУПФ України в Херсонській області №213050012960 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового віку. В зазначеному рішенні зазначено, що стаж роботи позивача на пільгових умовах (за Списком №2) складає 10 років 25 днів. Право на пенсію за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 набуде по досягненню 55 років. Зазначений пільговий стаж ОСОБА_1 сторонами по справі не заперечується. Загальний страховий позивача стаж у спірному рішенні не визначено. Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства та її конституційних прав. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що норми ст. 114 Закону №1058-IV абсолютно ідентичні нормам ст. 13 Закону №1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 №213-VIII (далі Закон №213-VIII), які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень ст. 114 Закону №1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом №213-VIII та ст. 14 Закону №1058-IV. Суд першої інстанції зазначив, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта приватної особи, тобто на користь позивача. Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а відтак підлягає скасуванню. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст.19 Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст.ст. 2, 13, п.п."б"-"г" ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст.ст. 5, 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ст. 5 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення". Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. 21 квітня 2021 року Верховний Суд за наслідками розгляду зразкової справи №360/3611/20 постановив рішення, яким позов фізичної особи до територіального органу Пенсійного фонду України задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення територіального органу Пенсійного фонду України "Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивачу. Зобов`язано територіальний орган Пенсійного фонду України призначити позивачу пенсію на пільгових умовах за Списком №2 з 12 серпня 2020 року на підставі п."б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення". За результатами розгляду даної зразкової справи Верховний суд сформував такі ознаки типової справи. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач особа, яка: звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23 січня 2020 з підстав, визначених ст. 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; на момент звернення досягла: чоловіки 55 років, жінки 50 років; набула стаж роботи, визначений ст. 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії. З матеріалів справи, яка розглядається судом апеляційної інстанції вбачається, що: - позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України у травні 2020 року із заявою про призначення пенсії з підстав, визначених ст. 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; - на момент звернення позивач (жінка) досягла віку 50 років; - позивач набула стаж роботи, визначений ст. 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; - відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії. З наведеного вбачається, що дана справа є типовою справою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20. Відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до вимог ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів обґрунтовує свою правову позицію висновками Верховного Суду, які викладені у рішення прийнятому за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20. Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Офіційне тлумачення положення ст. 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно з яким "Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї". За приписами ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 6 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Водночас у п.5 рішення №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. За приписами п.п.1, 6 ч.1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. У преамбулі Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Згідно із ст. 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. За приписами ст. 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Згідно з п."б" ст. 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років. Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку. У постанові від 18 лютого 2020 року у справі №1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що "пенсія за віком" це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку. Колегія суддів уважає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на "пенсії за віком на пільгових умовах". Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п."б" ст. 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років. 09 липня 2003 року було ухвалено Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV. 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить п.2 ч.2 ст. 114 такого змісту: 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний п."б" ст. 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. За конституційним поданням народних депутатів України Закон №213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України. Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч.2 ст. 14, п.п."б" "г" ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII (п.1 Рішення №1-р/2020). Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020). Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах. Натомість відповідач керується Законом №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років. Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся. Згідно із ч.1 ст. 92 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі Закон №2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку. Вирішуючи спір, належить брати до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII (п.1 Рішення №1-р/2020). За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є: а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"; б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України №1788-ХІI та №1058-IV; в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Згідно із ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Конституційний Суд України в рішенні від 08 червня 2016 року у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (ч.2 ст. 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 Основного Закону України, п.7 Рішення №4-рп/2016). З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі №4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог ч.2 ст. 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення №4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та ст. 8 Конституції України. Водночас висновок, сформований у п.7 рішення №4-рп/2016, належить застосовувати з урахуванням обставин справи та вимог ст. 151-2 Конституції України. Згідно із ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. У п.3.1 Рішення №1-р/2020 від 23 січня 2020 року наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абз.2 пп.4.3 п.4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року №1-р/2018). Відповідно до змісту ст. 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади. Також у п.4.4. мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що ст. 13, ч.2 ст. 14, п.п. "б"-"г" ст. 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч.1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано неконституційними ст. 13, ч.2 ст. 14, п.п. "б"-"г" ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII. У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з п.2 резолютивної частині Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року). У пункті третьому резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Згідно із ч.2 ст. 8 Закону "Про Конституційний Суд України" з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності У третьому пункті Рішення №1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року (набрання чинності Законом №213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах. Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону №213-VIII. Колегія суддів наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України. Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача. У п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, колегія суддів вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню. Водночас колегія суддів бере до уваги, що згідно із п.5 ст. 62, п.4 ч.2 ст. 63 Закону №2136-VIII Сенат чи Велика палата закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання буде виявлена втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України, крім випадків, передбачених ч.2 ст. 8 цього Закону. У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що конституційне подання отримано Конституційним Судом України 08 квітня 2015 року, конституційне провадження відкрито ухвалою від 13 січня 2016 року №1-у/2016. При цьому зміни до Закону України №1058-ІV прийняті 03 жовтня 2017 року Законом №2148-VІІІ. Отже, враховуючи, що на виконання вимог п.5 ст. 62, п.4 ч.2 ст. 63 Закону №2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі №1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв`язку із ухваленням Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, втратили дію положення Закону №1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01 квітня 2015 року. Проте положення п.2 розділу XV Закону №1058-IV в редакції Закону №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII. Відповідно до ст.ст. 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття "майно" в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява №10441/06, п.п.41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства. Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права. Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява №68385/10 та №71378/10, п.35). Отже, у контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, №10741/84). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні ст. 1 Першого протоколу. Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у п.61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява №28342/95). У п.109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява №45701/99). Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності. Таким чином, відповідно до вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23 січня 2020 року (набрання чинності Рішення КСУ №1-р/2020) належать особи, які працювали до 01 квітня 2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01 квітня 2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії. Щодо правомірності дій відповідача колегія суддів зазначає наступне. Згідно із ст. 10 Закону №1788-XII пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Частиною першою ст. 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 (далі Положення № 280), передбачено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. У частині виплати пенсій Положенням №280 передбачено виконання таких основних завдань Пенсійного фонду України: - реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; - внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; - виконання інших завдань, визначених законом. Також для виконання вказаних завдань на Пенсійний фонд України покладаються повноваження, зокрема, призначення (перерахунку, поновлення) і виплати пенсій. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства. Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення. Відповідно до ст. 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. У контексті вимог ст.ст. 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 щодо порушень ч.1 ст. 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень. Частиною другою ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Європейський суд з прав людини у п.п 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу "належного урядування". Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі "Лелас проти Хорватії" (заява №55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (п.74). Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу "неналежного урядування". За таких обставин та правового регулювання колегія суддів вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права. Ураховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 28 років 9 місяці 14 днів, у тому числі на пільгових умовах за списком №2, відповідно до п."б" ст. 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІ1 "Про пенсійне забезпечення", п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 10 років 25 днів, колегія суддів дійшла висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 07 липня 2021 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.