Постанова КЦС ВС № 372/3224/15-ц

Постанова Іменем України 25 травня 2022 року м. Київ справа № 372/3224/15-ц провадження № 61-9752св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року у складі судді Матвієнко Ю. О. та за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року у складі судді Проць Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Антоненко В. І., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивовано тим, що 27 квітня 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № К3ВLGK15005786, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 530 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення - 27 квітня 2027 року. Усупереч умовам кредитного договору ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 20 травня 2015 року утворилась заборгованість зі сплати кредитних зобов`язань у розмірі 328 034,72 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитним договором у розмірі 304 181,17 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 14 752,53 дол. США; заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 5 991,35 дол. США; заборгованості за пенею 3 109,68 дол. США. На забезпечення умов кредитного договору 27 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Також на забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 27 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки нерухомого майна - земельної ділянки та будинку на АДРЕСА_1 , зі змінами та доповненнями, внесеними відповідно до додаткового договору №

1. Відповідачам було направлено вимоги щодо погашення заборгованості за кредитом, які останні не виконали, що стало причиною звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення кредитної заборгованості. Уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № К3ВLGK15005786 у розмірі 328 034,72 дол. США. Під час судового засідання 08 вересня 2015 року ОСОБА_2 (особисто) звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання припиненим договору поруки. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 мотивовано тим, що укладенням додаткового договору від 30 жовтня 2008 року № 1 до кредитного договору було збільшено обсяг відповідальності позичальника - збільшено відсотки за користування кредитом до 0,85 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Він як поручитель згоди на зміни, які збільшують обсяг відповідальності, не надавав. З огляду на викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати договір поруки від 27 квітня 2007 року № K3BLGK15005786/1 припиненим з моменту укладення додаткового договору від 30 жовтня 2008 року № 1 до кредитного договору від 27 квітня 2007 року № K3BLGK15005786. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 08 вересня 2015 року (протокольно) зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 долучено до матеріалів справи, відкладено розгляд справи за клопотанням представника ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами зустрічного позову ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 49) ОСОБА_1 у жовтні 2015 року подав зустрічну позовну заяву до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору та додаткових договорів до нього, договору іпотеки та додаткових договорів до нього і договору поруки. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що 27 квітня 2007 року між ним та позивачем укладено кредитний договір № К3BLGК15005786. У подальшому до нього укладено додатковий договір від 30 жовтня 2008 року № 1, додатковий договір від 07 жовтня 2011 року № 2, додатковий договір від 03 квітня 2013 року №

3. На забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору сторонами 27 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки нерухомого майна: земельної ділянки та будинку на АДРЕСА_1 . 30 жовтня 2008 року сторонами укладено додатковий договір №

1. Позивачу також відомо про укладення 27 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_2 договору поруки на забезпечення виконання умов укладеного кредитного договору. Зазначав, що умови укладеного кредитного договору та додаткових договорів до нього є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків, і спрямовані на погіршення становища позивача. ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 27 квітня 2007 року № К3ВLGK15005786, додатковий договір від 30 жовтня 2008 року № 1, додатковий договір від 07 жовтня 2007 року № 2, додатковий договір від 03 квітня 2013 року №

3. Крім того, також просив визнати недійсними договір іпотеки від 27 квітня 2007 року, додатковий договір до нього від 30 жовтня 2008 року № 1 та договір поруки від 27 квітня 2007 року. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 09 листопада 2015 року (протокольно) зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 приєднано до матеріалів справи, відкладено розгляд справи за клопотанням представника ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами зустрічного позову ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 121, 122). Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та суду касаційної інстанції Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року (за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2016 року (за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поданими ОСОБА_3 ), позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № К3ВLGK15005786 у розмірі 304 181,17 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 20 травня 2015 року становить 6 463 849,86 грн, заборгованість за процентами 14 752,53 дол. США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 20 травня 2015 року становить 313 491,26 грн, заборгованість за комісією 5 991,35 дол. США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 20 травня 2015 року становить 127 316,18 грн, та пеню - 66 080,49 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано доведеністю позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» належними та допустимими доказами у справі. Розрахунки заборгованості підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Оскільки ОСОБА_1 не спростував отримання кредитних коштів, не надав до суду документи на підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № К3ВLGK15005786, суди, керуючись положеннями статей 509, 525, 526, 530, 549, 554, 559, 627,629, 1048, 1050 ЦК України, дійшли висновків про солідарне стягнення заборгованості з боржника та поручителя. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій також виходили із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та додаткових договорів до нього, договору іпотеки та додаткових договорів до нього, договору поруки, суди виходили з того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статей 627, 629 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. ОСОБА_1 не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що під час укладення указаних правочинів були порушені його права чи вимоги законодавства України. У травні 2020 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Ковбасюк В. А., звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року. Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року мотивовано відсутністю правових підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року, оскільки ОСОБА_2 вже звертався до суду з апеляційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення. Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів 01 липня 2020 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року мотивовано помилковістю висновків апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 особисто брав участь у розгляді його апеляційної скарги, поданої від його імені ОСОБА_3 . Остання представляла інтереси ОСОБА_2 під час розгляду справи виключно за рекомендацією ОСОБА_1 , який запевняв заявника у врегулюванні спору з банком мирним шляхом без судового розгляду. З огляду на викладене 04 грудня 2015 року він ( ОСОБА_2 ) уклав з ОСОБА_3 додаткову угоду про розірвання договору про надання правової допомоги від 20 жовтня 2015 року № 20-10-01/2015. Заявнику незрозуміло, з яких підстав ОСОБА_3 продовжувала представляти інтереси ОСОБА_2 у судовому процесі після 04 грудня 2015 року. Заявник зазначає, що не був обізнаний про існування рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року. 02 липня 2020 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні основного позову та задоволення його зустрічного позову. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року мотивовано тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору (щодо зміни пункту 7 кредитного договору) без згоди поручителя ОСОБА_2 , що є підставою для припинення поруки відповідно до частини першої статті 559 ЦК України. У судовому засіданні 23 листопада 2015 року ОСОБА_2 особисто повідомив суду, що не підписував додатковий договір до № 1 до договору поруки від 30 жовтня 2008 року. Усупереч вимогам статті 10 ЦПК України 2004 року ОСОБА_2 був позбавлений права відстоювати свої інтереси, а також доводити факт неправомірності стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Також заявник зазначає про необґрунтоване збільшення обсягу відповідальності поручителя за рахунок нарахування банком комісії, яка не передбачена умовами кредитного договору. Короткий зміст позиції інших учасників справи Відзиви на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 до суду не подавали. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року залишено без руху. Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року і витребувано із Обухівського районного суду Київської області цивільну справу № 372/3224/15-ц. Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року залишено без руху. Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року поновлено ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., поновлено строк на касаційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року. Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відмовлено ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року. Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи 27 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К3ВLGK15005786, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 530 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом, а останній зобов`язався повернути кредитні кошти до 27 квітня 2027 року та сплатити відсотки за користування кредитом, комісійної винагороди та інші передбачені договором платежі. Факт підписання договору та отримання грошей ОСОБА_1 підтверджено, сторони договору визнали факт його підписання. 27 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. 30 жовтня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та поручителем ОСОБА_2 укладено додатковий договір до договору поруки, за умовами якого останній надав згоду на збільшення обсягу відповідальності через підвищення розміру відсотків за користування кредитними коштами. Наявність свого підпису на додатковому договорі поруки ОСОБА_2 не заперечував. Відповідно до наданого банком розрахунку, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на 20 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 328 034,72 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитним договором у розмірі 304 181,17 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 14 752,53 дол. США; заборгованості з комісії за користування кредитом - 5 991,35 дол. США; пені - 3 109,68 дол. США. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Підставою касаційного оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду України від 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19), постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 569/11865/16-ц (провадження № 61-18995сво18) та постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11 (провадження № 61-37345св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 201/10825/15-ц (провадження № 61-17740св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 755/28001/14 (провадження № 61-19672св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 757/4299/14-ц (провадження № 61-39769св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року підлягає задоволенню, а касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року підлягає закриттю. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України. Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Згідно з частиною шостою статті 357 ЦПК України питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення. Відкриття апеляційного провадження у справі слід розглядати як сукупність передбачених процесуальним законом послідовних дій суду апеляційної інстанції, які розпочинаються визначенням колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи та завершуються постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги, про відкриття або про відмову у відкритті апеляційного провадження. Відкриття апеляційного провадження є підставою для переходу до іншої стадії судового процесу - апеляційного розгляду, порядок проведення якої регламентований параграфом 3 глави 1 розділу V ЦПК України. ЦПК України, у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, передбачав вирішення питання про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, залишення апеляційної скарги без руху або повернення скарги суддею-доповідачем одноособово, про що було чітко вказано у частині п`ятій статті 297 цього Кодексу. З 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово. За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів. Отже, ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) зауважила, що «регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість, ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України». З матеріалів справи вбачається, що ухвала Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року постановлена суддею-доповідачем одноособово, тобто неповноважним складом суду, а тому є незаконною та підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноваженим складом суду. Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року Вивчивши матеріали справи, перевіривши матеріали касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року в справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання припиненим договору поруки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору та додаткових договорів до нього, договору іпотеки та додаткових договорів до нього і договору поруки підлягає закриттю з огляду на таке. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення. Судом касаційної інстанції встановлено, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року переглядались у касаційному порядку. Так, у липні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подали касаційні скарги на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу ОСОБА_2 , які були подані представником ОСОБА_3 , на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року відхилено. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року залишено без змін. Отже, ОСОБА_2 скористався правом на касаційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року, які за результатами розгляду його касаційної скарги були залишені без змін та набрали законної сили. Доводи ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., про те, що йому не було відомо про розгляд справи після 04 грудня 2015 року, оскільки 04 грудня 2015 року він уклав з ОСОБА_3 додаткову угоду про розірвання договору про надання правової допомоги від 20 жовтня 2015 року № 20-10-01/2015, є необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що під час судового засідання у суді першої інстанції 08 вересня 2015 року ОСОБА_2 (особисто) звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання припиненим договору поруки (а. с. 49, 50, т. 1). 22 жовтня 2015 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням про залучення її до участі у справі також як представника ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Є. Г. довіреності від 20 жовтня 2015 року, яка видана терміном на три роки та дійсна до 20 жовтня 2018 року (а. с. 49, 50, т. 1). У подальшому, зокрема 09 та 23 листопада 2015 року, у судових засіданнях у суді першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особисто брали участь у розгляді справи. ОСОБА_3 зверталась до суду з усними та письмовими заявами як представник ОСОБА_2 (а. с. 115, т. 1). 02 грудня 2015 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив у справі рішення по суті спору. 07 грудня 2015 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 подала до суду заяву про видачу повного тексту рішення суду першої інстанції, а також заяву про отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою СМС-повідомлення (а. с. 184-186, т. 1). Із апеляційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернулась від імені ОСОБА_2 до суду першої інстанції 17 грудня 2015 року. На підтвердження своїх повноважень вона надала до суду довіреність, нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Є. Г. 20 жовтня 2015 року (а. с. 190-198, т. 1). У матеріалах справи міститься довідка секретаря судового засідання Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2016 року про відкладення розгляду справи з указаної дати на 17 лютого 2016 року у зв`язку із відрядженням судді. До довідки долучено відповідну розписку, яка містить підписи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхнього представника ОСОБА_3 (а. с. 80, т. 2). У судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 17 лютого 2016 року було відкладено розгляд справи на 02 березня 2016 року, про що ОСОБА_3 була ознайомлена під підпис. У судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 02 березня 2016 року було встановлено особу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також у судовому засіданні особисто був присутній ОСОБА_2 (а. с. 106, 107, т. 2). У судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 06 квітня 2016 року особисто був присутній ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 130-134, т. 2). Протягом усього часу розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не заперечував проти представництва його інтересів саме ОСОБА_3 . Матеріали справи містять нотаріально посвідчену копію довіреності від 20 жовтня 2015 року про представництво ОСОБА_3 інтересів ОСОБА_2 до 20 жовтня 2018 року, яка у встановленому законом порядку не відкликана та недійсною не визнана (а. с. 198, т. 1). Натомість договір про надання правової допомоги від 20 жовтня 2015 року № 20-10-01/2015, а також додаткова угода про розірвання договору про надання правової допомоги від 04 грудня 2015 року, на які посилається представник ОСОБА_2 адвокат Шестаков Д. М., у матеріалах справи відсутні, що спростовує відповідні аргументи касаційної скарги. Колегія суддів звертає увагу на те, що з касаційними скаргами на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_3 звернулась в інтересах та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно до частини першої статті 38 ЦПК України 2004 року сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Згідно з частиною першою статті 40 ЦПК України 2004 року Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу. Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені, зокрема довіреністю фізичної особи (пункт 1 частини першої статті 42 ЦПК України). За змістом статті 44 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається статтями 248-250 ЦК України. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає безпідставними посилання заявника на необізнаність ОСОБА_2 про існування рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року, а також про відсутність підстав для представництва ОСОБА_3 інтересів ОСОБА_2 у судовому процесі після 04 грудня 2015 року. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що подана 20 жовтня 2017 року через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., не може бути повторно розглянута судом касаційної інстанції. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (Levages Prestations Services v. France, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez De La Torre v. Spain, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року в справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання припиненим договору поруки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору та додаткових договорів до нього, договору іпотеки та додаткових договорів до нього і договору поруки підлягає закриттю відповідно до пункту 3 частини другої статті 394 ЦПК України як помилково відкрите, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, які вже були переглянуті у касаційному порядку. Керуючись статтями 394, 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Шестаков Д. М., на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року закрити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк