Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/10516/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 01 червня 2022 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/10516/21 Головуючий у першій інстанції - Требух Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/394/22 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої-судді Шитченко Н.В., суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Чернігівська обласна рада, розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Чернігівської обласної ради на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, місце ухвалення рішення суду - м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 07 грудня 2021 року. У С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Чернігівської обласної ради, у якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення її на роботі у розмірі 35 926 грн. У мотивування заявлених вимог зазначала, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2019 року її поновлено на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» Чернігівської обласної ради з 07 грудня 2017 року. Оскільки судове рішення тривалий час не виконувалося, вона звернулася з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду за період з 03 травня 2019 року по 05 березня 2021 року, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2021 року було задоволено. Указувала, що рішення суду про поновлення на роботі виконано лише 03 серпня 2021 року. Оскільки строк дії укладеного з нею трудового контракту сплив 18 червня 2021 року та, враховуючи наявне судове рішення про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за наведений вище період, просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період з 06 березня по 18 червня 2021 року. Рішенням від 02 грудня 2021 року Деснянський районний суд м. Чернігова позов ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з Чернігівської обласної ради на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 06 березня по 18 червня 2021 року в сумі 35 926 грн, з якої не відраховані податки і обов`язкові платежі. Вирішив питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі Чернігівська обласна рада, посилаючись на незаконність судового рішення, яке прийняте без належного з`ясування фактичних обставин справи, що призвело до грубого порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що позивачка працювала на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ», і цим підприємством здійснювався облік її робочого часу та виплачувалась заробітна плата за рахунок прибутку, у зв`язку з чим обов`язок щодо виплати середнього заробітку повинно нести саме комунальне підприємство, а виплата зазначених коштів має проводитися виключно із фонду оплати праці підприємства у межах, визначених на це видатків. Представник відповідача зазначає, що в силу положень ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» Чернігівська обласна рада є лише суб`єктом призначення на посаду позивачки, як керівника комунального підприємства, при цьому рада, як орган місцевого самоврядування відповідно до визначених законодавством повноважень не здійснює нарахування та виплату заробітної плати керівникам підприємств, які є об`єктами спільної власності територіальних громад. Указує, що відповідач є окремою самостійною юридичною та бюджетною установою, яка утримується за рахунок місцевого (обласного) бюджету і зобов`язана дотримуватися вимог Бюджетного кодексу України, відповідно до яких з обласного бюджету не можуть здійснюватися видатки на виплату заробітної плати (середнього заробітку) керівникам комунальних підприємств, а відтак обласна рада не може бути належним суб`єктом виплати середнього заробітку. Посилається на те, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 січня 2020 року, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, з КП «Чернігівське МБТІ» вже було стягнуто і виплачено на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 грудня 2019 року по 02 травня 2020 року, отже, у наведеній справі суд дійшов правильного висновку щодо визначення належного суб`єкта виплати середньої заробітної плати позивачці. Апеляційна скарга містить посилання на невідповідність поданої позовної заяви процесуальним нормам, зокрема, надіслана на адресу відповідача копія позовної заяви та доданий до неї розрахунок середнього заробітку не містили підпису позивачки, що не відповідає вимогам щодо форми та змісту позовної заяви та поданих документів. Позивачкою відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що Чернігівська обласна рада не виконала свого обов`язку щодо негайного виконання рішення суду про поновлення позивачки на посаді, отже допустила затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі і, відповідно, має нести відповідальність, встановлену ст. 236 КЗпП України. Районний суд наголосив на безпідставності доводів про те, що Чернігівська обласна рада не є належним відповідачем у справі, оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2019 року, яке набрало законної сили, саме рішення Чернігівської обласної ради про звільнення позивачки було визнане незаконним, і саме на указаний орган місцевого самоврядування покладено обов`язок виконати рішення суду та поновити ОСОБА_1 на посаді. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що рішенням від 02 травня 2019 року Деснянський районний суд м. Чернігова визнав незаконним та скасував рішення Чернігівської обласної ради № 62-11/VII від 07 грудня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника КП «Чернігівське МБТІ» Чернігівської обласної ради. Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» Чернігівської обласної ради з 07 грудня 2017 року. Стягнув з Чернігівської обласної ради на користь позивачки 2 000 грн у відшкодування моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовив (а.с. 6-23). Указане рішення суду залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2021 року рішення Деснянського районного суду від 02 травня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року залишено без змін. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС від 14 листопада 2019 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 750/14127/17, виданого 02 травня 2019 року Деснянським районним судом м. Чернігова, про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» Чернігівської обласної ради. Рішенням Чернігівської обласної ради від 03 серпня 2021року № 50-5/VIII, з метою виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2019 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника КП «Чернігівського МБТІ» Чернігівської обласної ради з 07 грудня 2017 року до призначення керівника в установленому порядку (а.с. 32). Відповідно до статуту КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації», затвердженого наказом начальника управління комунального майна Чернігівської обласної ради від 01 березня 2018 року № 28 (а.с. 50-57), засновником комунального підприємства є Чернігівська обласна рада, до виключних повноважень якої належить, зокрема, призначення та звільнення Генерального директора підприємства, накладення на нього дисциплінарних стягнень (п. 7.1.2. статуту). Звернувшись з даним позовом до Чернігівської обласної ради, ОСОБА_1 , посилаючись на ст. 236 КЗпП України, зазначала про порушення відповідачем її трудових прав у зв`язку з безпідставною затримкою останнім виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2019 року, яким її було поновлено на роботі. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Згідно з приписами ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства (п. 9 ст. 129 Конституції України). Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за наявністю для цього законних підстав ґрунтується на матеріалах справи, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. За матеріалами справи встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2019 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» Чернігівської обласної ради з 07 грудня 2017 року. На виконання даного судового рішення Деснянським районним судом м. Чернігова 02 травня 2019 року видано виконавчий лист № 750/14127/17. Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 12 березня 2020 року станом на 21 лютого 2020 року рішення суду залишилось невиконаним, Чернігівською обласною радою не вжито заходів щодо виконання рішення суду про поновлення на роботі, законні вимоги державного виконавця щодо його виконання боржником не виконані, тому 21 лютого 2020 року до Національної поліції України направлено подання (повідомлення) про кримінальне правопорушення щодо порушення кримінального провадження за фактом умисного невиконання посадовими особами Чернігівської обласної ради вимог виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ». Наведені вище обставини були встановлені в ході розгляду справи № 750/2413/21 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням від 22 квітня 2021 року Деснянський районний суд м. Чернігова позов ОСОБА_1 задовольнив та стягнув на її користь з Чернігівської обласної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 234 278 грн за період з 03 травня 2019 року по 05 березня 2021 року (а.с. 25-30). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що Чернігівська обласна рада не виконала свого обов`язку щодо виконання рішення суду про поновлення позивачки на посаді, отже допустила затримку виконання рішення про поновлення на роботі і має нести відповідальність, встановлену ст. 236 КЗпП України. На виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2019 року Чернігівська обласна рада лише 03 серпня 2021 року прийняла рішення, яким поновила ОСОБА_1 на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ» Чернігівської обласної ради до призначення керівника в установленому законом порядку. Як роз`яснив Пленум ВСУ у своїй постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Законодавцем передбачено обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що невиконання відповідачем протягом тривалого часу судового рішення про поновлення позивачки на роботі має наслідком застосування положень ст. 236 КЗпП України, а саме, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Є хибними доводи апеляційної скарги про те, що з обласного бюджету не можуть здійснюватися видатки на виплату заробітної плати (середнього заробітку) керівникам комунальних підприємств, а відтак Чернігівська обласна рада не може бути належним суб`єктом виплати середнього заробітку, з огляду на таке. Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу. Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника. З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір із ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою та не витікають із трудового договору, вони не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні ст. 2 ЗУ «Про оплату праці». Тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19. Беручи до уваги ту обставину, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі є видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, колегією суддів відхиляються посилання відповідача на те, що обов`язок щодо виплати середнього заробітку повинно нести комунальне підприємство, оскільки позивачка працювала на посаді начальника КП «Чернігівське МБТІ», і цим підприємством здійснювався облік її робочого часу та виплачувалась заробітна плата. Не є підставою для скасування судового рішення твердження представника Чернігівської обласної ради про неналежність відповідача у даній справі, оскільки, як правильно констатував районний суд, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2019 року саме рішення Чернігівської обласної ради про звільнення ОСОБА_1 визнано незаконним, і саме на Чернігівську обласну раду покладено обов`язок виконати рішення суду та поновити позивачку на роботі. Апеляційний суд не надає правової оцінки твердженням скаржника про недотримання судом першої інстанції норм процесуального законодавства в частині невідповідності позовної заяви та доданих документів встановленим вимогам, оскільки порушення процесуальних норм не призвело до неправильного вирішення справи. Ураховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог закону. Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Чернігівської обласної ради залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 червня 2022 року. Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова