Постанова 4824 № 761/32057/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № __761/32057/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/5231/2022 Головуючий у суді першої інстанції: Волошин В.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А. 31 травня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Семенюк Т.А Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., при секретарі - Макаровій К.В., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року в справі за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про вжиття заходів забезпечення позову до його пред`явлення,- В С ТА Н О В И В : У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до його пред`явлення, посилаючись в обґрунтування своєї заяви на те, що він має намір подати до суду позов до ОСОБА_2 про визнання недійсними (нікчемними) договорів купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , нібито укладених між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у м. Краснодон Луганської області. Зазначав, що вищезазначене майно, власником якого він є, вибуло з його власності поза його волею, у зв`язку з чим він також звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, з метою забезпечення позову вважає необхідним накладення арешту із забороною на проведення будь-яких реєстраційних дій відносно майна, яке буде предметом спору. Просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 із забороною проведення будь-яких реєстраційних дій відносно вказаних об`єктів нерухомого майна, окрім відомостей про накладення арешту. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року заяву представника заявника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено. Накладено арешт на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , власником яких згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно є ОСОБА_2 , із забороною проведення будь-яких реєстраційних дій відносно вказаних об`єктів нерухомого майна, окрім відомостей про накладення арешту. Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_2 адвокат Ясинецький О.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, у задоволенні заяви відмовити, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги, зазначив, що суд першої інстанції не навів мотивів про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення по справі, не встановив, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними, не дослідив докази та не дав оцінки фактичним обставинам справи, що призвело до помилковості висновків суду першої інстанції щодо задоволення заяви. Зазначив також, що ОСОБА_3 не подав позовної заяви до суду відповідно до норм діючого законодавства. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до положень ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи. Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується забороною вчиняти дії щодо предмета спору. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК). Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав. За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст. 11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Судом встановлено, що ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року придбав квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 (а.с. 20-26). Відповідно до договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 09 липня 2007 року та 10 липня 2007 року, ОСОБА_2 прийняв у власність спірне майно. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим що, з врахуванням предмету майбутнього спору сторін, наявні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову до подачі позовної, шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 із забороною на проведення будь-яких реєстраційних дій відносно майна, яке буде предметом спору. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам процесуального закону. При вжитті заходів забезпечення позову судом обґрунтовано враховано як зміст вимог позивача, які полягають у оспоренні законності вчинення відповідачем правочинів у відношенні спірних квартир і реєстрації права власності на це нерухоме майно, так і співмірність вжитих заходів із позовними вимогами та вид забезпечення позову (пункти 3 і 4 постанови ПВСУ № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Погоджуючись із ухвалою суду, колегія суддів враховує те, що вжиті заходи у вигляді накладення арешту не призведуть до суттєвого обмеження прав ОСОБА_2 , оскільки він залишається власником спірних приміщень і їх користувачем, а вжиті судом заходи перешкоджають лише розпорядженню даними приміщеннями, що є співмірними з вимогами позивача. Будь-яких доказів, що у зв`язку із застосуванням заходів забезпечення позову, будуть порушені права відповідача або інших осіб, суду не представлено. Посилання у апеляційній скарзі на те, що заявлений позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним та адекватним заявленим вимогам, необґрунтовані. Позивачем в обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову було зазначено, що йому надходили телефонні дзвінки щодо продажу спірних квартир та надано копії договорів купівлі-продажу належних йому квартир, які він не укладав. Вищевказане підтверджує, що захід забезпечення позову у вигляді накладання арешту на нерухоме майно є співмірним та адекватним, адже існує реальна загроза утруднення поновлення порушених прав та інтересів Позивача, а також невиконання рішення суду при задоволенні позову. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказала, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.» Отже, вжиті судом заходи безпосередньо стосуються предмета спору та поновлення прав позивача за захистом яких він звернувся до суду. Такі заходи є співмірними, розумними і адекватними, в тому числі такими, що не перешкоджають відповідачу у здійсненні прав власника, зокрема володінні і користуванні майном. Також колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_3 не подано у визначений термін позовної заяви, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, подаючи відзив на апеляційну скаргу, представником ОСОБА_3 додано як копію позовної заяви, так і відзив на позовну заяву представника відповідача - адвоката Ясинецького О.А. З ЕДРСР вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи Державний нотаріус Краснодонської міської державної нотаріальної контори Норіцин О.В., ОСОБА_5 , Державний реєстратор, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Івченко А.В. про визнання договорів купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у застосуванні заходів забезпечення, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали суду, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Так, відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, є такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлений 31 травня 2022 року. Головуючий Судді