Постанова 4824 № 754/17471/18

справа № 754/17471/18 головуючий у суді І інстанції Галась І.А. провадження № 22-ц/824/499/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,- В С Т А Н О В И В: 17 травня 2021 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Заява обґрунтована тим, що 20 червня 2018 року Печерським районним судом м. Києва було ухвалене рішення суду, яким задоволено позовну заяву ОСОБА_3 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 коштів в сумі 2 072 060 грн. 14 коп. 15 серпня 2018 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ференець Світланою Сергіївною на примусове виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року було відкрито виконавче провадження № 56995132. У грудні 2018 року Державний виконавець звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа. 28 січня 2019 року Деснянським районним судом м. Києва подання Державного виконавця було задоволено, встановлено громадянину України ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України на строк до повного виконання судового рішення, згідно виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва № 757/75106/17ц, що виданий 08 серпня 2018 р. про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 7 072 060,14 грн. 18 квітня 2019 року електронна копія ухвали Деснянського районного суду м. Києва про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України від 28 січня 2019 року безпосередньо внесена Державним виконавцем до відповідної бази даних Державної прикордонної служби України. Ухвала Деснянського районного суду м. Києва про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України від 28 січня 2019 року фізично не може бути виконана останнім, оскільки розмір заборгованості зазначений в ухвалі суду та базі даних Державної прикордонної служби України не відповідає дійсності і складає 7 072 060,14 грн., що втричі перевищує розмір реальної заборгованості зазначений у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року - 2 072 060,14 грн. Відповідно до інформаційної довідки про виконавче провадження 56995132 станом на сьогодні відсутні факти, що ставлять під загрозу питання примусового виконання судового рішення та потребують тимчасового обмеження права виїзду боржника за межі України. Відповідно до інформаційної довідки про виконавче провадження 56995132, яка додається до даної заяви, тимчасові обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 з січня 2019 року жодним чином не сприяли фактичному виконанню рішення суду на користь ОСОБА_3 . Зазначає, що ОСОБА_1 не перешкоджає стягненню заборгованості в межах виконавчого провадження, а навпаки сприяє примусовому виконанню рішення суду відповідно до своїх фінансових можливостей та матеріального стану. Після того, як Державним виконавцем не було вчинено жодних виконавчих дій спрямованих на стягнення заборгованості з заробітної плати ОСОБА_1 , останнім добровільно було перераховано грошові кошти на погашення заборгованості в межах виконавчого провадження № 56995132 на загальну суму 6 000 грн., що підтверджується банківською квитанцією від 15 квітня 2021 року. Враховуючи відсутність активних дій з боку Державного виконавця щодо примусового виконання рішення суду в межах виконавчого провадження 56995132, відсутності підтвердження загрози питання примусового виконання судового рішення, що потребує тимчасового обмеження права виїзду боржника за межі України, тому на думку заявника, відсутні будь-які законні підстави для обмеження права громадянина України ОСОБА_1 на тимчасовий виїзд з України. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України залишено без задоволення. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, не з`ясування всіх фактичних обставин справи, просив скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву. При цьому, апелянт зазначає, що невиконання боржником зобов`язань не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов`язків. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. ОСОБА_1 жодним чином не перешкоджає стягненню заборгованості в межах виконавчого провадження №56995132 , а навпаки, сприяє виконанню рішення суду, з урахуванням своїх фінансових можливостей та матеріального стану. Державним виконавцем не було вчинено жодних дій на заяву ОСОБА_1 від 23 березня 2021 року про добровільне стягнення шляхом відрахування 20% від заробітної плати. ОСОБА_1 самостійно почав перераховувати грошові кошти на погашення заборгованості. Вказує, що державним виконавцем не надано відповідних доказів та не зазначено конкретного правового обґрунтування про те, що боржник має намір виїхати за межі України з метою ухилення від виконання рішення суду. Посилаючись на практику Верховного Суду вказує, що наявність невиконаного зобов`язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Факт ухилення боржника має підтверджуватись сукупністю належних доказів, які державний виконавець повинен надати до суду. Суд першої інстанції не дав оцінки поданим ОСОБА_1 письмовим поясненням та доданим до пояснень доказам, які підтверджують факт вжиття боржником активних та послідовних заходів щодо добровільного виконання ним судового рішення. Суд не з`ясував чи насправді ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язання, а якщо ухиляється, то в чому це полягає і якими доказами це підтверджується. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 05 січня 2022 року до суду надійшов відзив заінтересованої особи, ОСОБА_3 , поданий представником - ОСОБА_4 , згідно якого представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. При цьому, зазначає, що апелянтом не зазначено, які саме норми процесуального та матеріального були порушені судом першої інстанції під час розгляду та вирішення заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Доводи ОСОБА_1 в частині того, що суд не надав оцінки поданим останнім письмовим поясненням та доданим до пояснень доказам є безпідставними, оскільки обов`язком суду є прийняття законного, обґрунтованого рішення, яке буде зрозумілим для учасників справ та чітко структурованими. У судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суд першої інстанції зобов`язаний був надати оцінку кожному аргументу. На час прийняття ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 28.01.2019 р. божником взагалі не вживалися заходи спрямовані на виконання рішення суду. Лише після обмеження прав у виїзді за межі України ОСОБА_1 почав частково погашати заборгованість. Скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів. На думку заінтересованої особи, підстави для зняття тимчасового обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України відсутні. В судовому засіданні представник апеллянта просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник заінтересованої особи просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази на підтвердження виконання зобов`язань у рамках виконавчого провадження, що свідчило б про зміну обставин щодо стану виконання судового рішення та поведінки боржника, з врахуванням того, що ухвала про встановлення тимчасового обмеження не оскаржувалась боржником в апеляційному порядку, а матеріалами справи підтверджується факт ухилення боржника від виконання рішення суду. За встановлених обставин, суд першої інстанції вважав, що підстави для скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України відсутні. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 20 червня 2018 року Печерським районним судом м. Києва було ухвалене рішення суду, яким задоволено позовну заяву ОСОБА_3 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 коштів, що були сплачені в якості передоплати в сумі 2 040 746 грн. 54 коп., 30 993 грн. 60 коп. пені, судовий збір в сумі 320 грн., а всього стягнуто 2 072 060 грн. 14 коп. 15 серпня 2018 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ференець Світланою Сергіївною було відкрито виконавче провадження № 56995132 з примусового виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 15 серпня 2018 року. 28 січня 2019 року Деснянським районним судом м. Києва подання Державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа було задоволено, встановлено громадянину України ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України на строк до повного виконання судового рішення, згідно виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва № 757/75106/17ц, що виданий 08 серпня 2018 р. про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 2 072 060,14 грн. Відповідно до наданої суду копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 56995132 дане виконавче провадження не закінчено, його виконання триває. Заявником на підтвердження часткового виконання ним рішення суду надано суду фотокопії квитанції про сплату. У матеріалах справи відсутні належні, достатні і допустимі докази повного виконання судового рішення. Відповідно до частин 1, 3 статті 441 ЦПК України, суд може застосувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. За приписами п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення. У справі "Бурдов протии Росії" від 7 травня 2002 року, Європейський суд з прав людини, вказав, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права ("право на суд"), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питаньцивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система права держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їх справи національним судом, не передбачав би захисту процессу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухвалене будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова "судового розгляду". У справі "SoeringvsUK" від 7 липня 1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов`язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Частина 5 статі 441 ЦПК України передбачає, що суд наділений повноваженнями вирішити питання щодо скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. При цьому, стаття 441 ЦПК України не визначає умов (підстав), за наявності яких суд скасовує тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Суд першої інстанції вважав, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, які визначені Законом України «Про виконавче провадження», а також прийняття необхідних мір для виконання рішення суду. Звертаючись до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, боржник повинен довести факт зміни обставин, які стали підставою для застосування до нього відповідного заходу. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність на тепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування. При цьому, колегія суддів виходить з того, що надання заявником квитанцій про сплату коштів в рахунок виконання рішення суду в розмірі 18 000 гривень не може свідчити про повернення боргу - сума заборгованісті за ВП 56995132 становить 2 072 060,14 гривень. Що ж стосується квитанцій про сплату боргу за період з 12.08.2021 року по 06.10.2021 року, то вони колегією суддів розцінюються критично, оскільки сплата відбулася вже під час перебування справи на розгляді судом. Апеляційний суд, з урахуванням встановлених обставин розцінює критично доводи апелянта щодо часткового погашення боргу, що дає підстави для скасування обмеження, оскільки враховуючи загальну суму боргу, таке погашення не може розцінюватися як досягнення переслідуваної мети щодо повернення боргу. Також, колегія суддів критично розцінює доводи апелянта стосовно добровільного виконання рішення суду шляхом написання заяви про відрахування коштів з заробітної плати, оскільки таку заяву було подано лише 23 березня 2021 року, до суду заявник звернувся 17 травня 2021 року, і будь яких доказів щодо наявності у нього заробітної плати та проведення відповідних відрахувань суду надано не було. Не прийнятним та не заслуговуючим на увагу вважає колегія суду і довід апелянта стосовно необхідності виїзду за кордон для лікування і подання у зв`язку з цим, як доказу, довідки про запрошення на лікування до Туреччини від 04.01.2022 року, оскільки дане запрошення було отримано заявником після постановлення оскаржуваного судового рішення, а отже, є новим доказом, тобто новою підставою (обставиною), яка не розглядалася судом першої інстанції. Не бере до уваги суд апеляційної інстанції, також, доводи апелянта стосовно відсутності у його діях ухилення від виконання рішення суду, оскільки встановлення цієї обставини є визначальною для встановлення обмеження, а не для його скасування. Отже, вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Крім того, відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального та матеріального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова