Постанова Полтавський апеляційний суд № 641/9020/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 641/9020/20 Номер провадження 22-ц/814/1511/22Головуючий у 1-й інстанції Чайка І.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О. А., Триголова В.М. при секретарі Коротун І.В. учасники справи: представник позивача - адвокат Ходаковський Ю.В. переглянув у судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року, ухвалене суддею Чайкою І.В., повний текст рішення складено - 28 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав, встановлення факту родинних відносин, встановлення опіки та стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И В: 17 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_3 , в якому просила встановити факт того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою позивача ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначити позивача ОСОБА_1 опікуном її онуки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягнути на її користь з ОСОБА_2 аліменти на утримання онуки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів його доходів (заробітку), але не менш ніж 1/2 частина прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття. Позовна заява мотивована тим, що її донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Горлівка. Після неї залишилася її донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є онукою позивача. На теперішній час позивач разом з онукою ОСОБА_5 проживає на тимчасово окупованій території в м. Горлівка Донецької області та онука знаходиться на повному її утриманні. Батько дитини - ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не приймає, матеріально не забезпечує, її життям не цікавиться. Рішенням суду невизнаної «ДНР» від 20 березня 2020 року ОСОБА_2 позбавлений батьківських прав та призначено ОСОБА_1 опікуном неповнолітньої ОСОБА_5 . У зв`язку з чим позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_5 та призначити її опікуном, як єдиного близького родича, та на підставі цього стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання онуки. Крім того, позивач просить суд встановити факт того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Горлівка, є її донькою та матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Цю вимогу позивач мотивує тим, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова встановлено факт смерті доньки позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Горлівка. Однак, у зв`язку з тим, що у цій заяві було помилково вказано прізвище померлої « ОСОБА_4 » на підставі свідоцтва про шлюб від 17.10.2017 року невизнаної «ДНР» замість правильного прізвища « ОСОБА_4 » відповідно до свідоцтва про її народження. На підставі вказаного рішення суду позивачем було отримано свідоцтво про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Горлівка. Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . На підставі викладеного, позивач просила суд встановити факт родинних відносин, що має юридичне значення. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав, встановлення факту родинних відносин, встановлення опіки та стягнення аліментів - задоволено частково. Встановлено факт того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В іншій частині позову - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла в м. Горлівка Донецької області, є донькою ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знайшов своє підтвердження матеріалами справи та наданими поясненними позивача в якості свідка, тому у суду є всі правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині. Разом з цим, згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України позбавлення батьківських прав можливе лише у разі винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов`язками. Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей № 313 від 21.05.2021 року, визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та призначення позивача ОСОБА_1 опікуном над дитиною. Судом першої інстанції також встановлено, що позивач не надала доказів того, що ОСОБА_2 не виконує належним чином свої батьківські обов`язки. На підставі викладеного та враховуючи висновок Департаменту служб у справах дітей, досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову позивачу у позбавлені батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , то і відсутні правові підстави для призначення ОСОБА_1 опікуном над малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки дитина не визнана на території України такою, що позбавлена батьківського піклування. Крім того, оскільки судом було відмовлено ОСОБА_1 у призначені її опікуном над малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд дійшов висновку про відмову у стягненні аліментів на її користь на утримання онуки. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову - скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що після смерті її доньки ОСОБА_4 залишилась донька ОСОБА_5 , яка є її онукою, і на теперішній час проживає з нею на території м. Горлівка Донецької області та фактично перебуває на її утриманні. Батько ОСОБА_5 ОСОБА_2 участі у її вихованні не приймає, матеріально не допомагає. Ці обставини підтверджені нею, як свідком у судовому засіданні. Крім того зазначає, що до матеріалів справи додані рішення суду невизнаної «ДНР» від 20 березня 2020 року, яким ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав та призначено її опікуном ОСОБА_5 , заява ОСОБА_2 від 28.10.2019 року, посвідчена нотаріусом невизнаної «ДНР», відповідно до якої він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав та відмовляється від виховання й утримання його доньки ОСОБА_5 , рішення окупаційної адміністрації м. Горлівка, яким ОСОБА_5 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Проте, суд першої інстанції, всупереч практики Європейського суду з прав людини («намібійський виняток»), не прийняв до уваги вказані докази. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Предметом апеляційного перегляду є рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів. В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається. Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин вбачається, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого повторно, її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 5). У копії свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_1 , від 14.09.2012 року зазначено у графі батько - ОСОБА_2 , в графі мати вказано ОСОБА_4 (а.с. 6). Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого Горлівським відділом записів актів цивільного стану Державної Реєстраційної Палати Міністерства юстиції «Донецької Народної Республіки», ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уклала шлюб з ОСОБА_11 та їй присвоєно прізвище « ОСОБА_4 » (а.с. 22). Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13.10.2020 року встановлено факт смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла в м. Горлівка Донецької області (а.с. 19-21). Згідно свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_2 , виданого 15.10.2020 року Харківським міським ВРАЦС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла в м. Горлівка Донецької області (а.с. 4). Таким чином, суд першої інстанції визнав факт того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла в м. Горлівка Донецької області, є донькою ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знайшов своє підтвердження матеріалами справи та наданими поясненними позивача в якості свідка. Відповідно до ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. В пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Отже, за змістом п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України та зазначених вище роз`яснень Пленуму Верховного Суду України позбавлення батьківських прав можливе лише у разі винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов`язками. Відповідно до висновку Департаменту Служб у справах дітей № 313 від 21.05.2021 року визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та призначення ОСОБА_1 опікуном над дитиною (а.с. 91-94). Відповідно до преамбули Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою ВР України № 789- ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Статті 9, 18 вказаної Конвенції також визначає, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. 3 метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов`язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ. У Рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання. За загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Відповідно до частини ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на те , що рішенням іменем Донецької Нородної Республіки від 10.03.2020 року відповідача ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_5 з наступних підстав. Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» № 1085-р від 07 листопада 2014 року. Місто Горлівка Донецької області є населеним пунктом, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Таким чином, рішення «Центрально - Міського міжрайонного суду м. Горлівка Донецької області» не створює правових наслідків на території України. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач вказує на те, що у матеріалах справи є заява відповідача ОСОБА_2 , яка посвідчена нотаріусом Горлівського міського нотаріального округу, в якій відповідач відмовляється від своїх батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 11). Суд першої інстанції також не прийняв до уваги цей доказ, оскільки вказана заява була врахована при ухваленні рішення «Центрально - Міського міжрайонного суду м. Горлівка Донецької області» від 10.03.2020 року про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Проте, Комінтернівському районному суду м. Харкова при розгляді справи про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не надав заяви, яка була б посвідчена нотаріально на території України. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Предметом даного спору (в межах апеляційного оскарження) є позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, встановлення опіки над ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач посилалася, зокрема на те, що відповідач ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки, не приймає участі у житті дитини, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з дитиною. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Враховуючи викладене, апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не надала доказів того, що ОСОБА_2 не виконує належним чином свої батьківські обов`язки, тому підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні. Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції практики Європейського суду з прав людини, то такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Так, згідно матеріалів справи і це підтверджує позивач у позовній заяві та доводах апеляційної скарги, ОСОБА_5 народилася та фактично проживає й навчається за місцем реєстрації - у м. Горлівка Донецької області. Крім того, суд першої інстанції правильно взяв до уваги висновок Департаменту служб у справах дітей за № 313 від 21.05.2021 року, з якого вбачається, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, без врахування думки дитини та того факту, що ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не проживають на території міста Харкова, керуючись Конвенцією про права дитини, ст. 171 СК України, ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 62 ЦК України, вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та недільне призначення ОСОБА_1 опікуном дитини. З урахуванням викладеного та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Обставини, на які посилається позивач, як на підставу заявленого позову, а саме, невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, всупереч практики Європейського суду з прав людини («намібійський виняток»), не прийняв до уваги надані позивачем докази (рішення суду невизнаної «ДНР» від 20 березня 2020 року, яким ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав та призначено її опікуном ОСОБА_5 , заяву ОСОБА_2 від 28.10.2019 року, посвідчену нотаріусом невизнаної «ДНР», відповідно до якої він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав та відмовляється від виховання й утримання його доньки ОСОБА_5 , рішення окупаційної адміністрації м. Горлівка, яким ОСОБА_5 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування), то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки ці докази стосуються справи, яка вже розглянута вказаним «судом» при вирішенні позову позивача, та не можуть братися до уваги при розгляді даної справи, оскільки не є належними та допустимими доказами за нормами ЦПК України та вони не є тими доказами у розумінні «намібійського винятку». Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать. Отже, надані позивачем докази не відносяться до доказів, визначених «намібійським винятком». Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення опіки над ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично є похідними від вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тому висновок суду першої інстанції про відмову у їх задоволенні є обґрунтованим. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 червня 2022 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов