Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/3438/22

Дата документу 11.07.2023 Справа № 336/3438/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/3438/22 Головуючий у 1 інстанції: Дацюк О.І. Провадження № 22-ц/807/1306/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «11» липня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав, ВСТАНОВИВ: В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до ОСОБА_3 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 30 березня 2018 року між сторонами укладено шлюб, мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя з відповідачкою не склалось і рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2020 року у справі № 337/2643/20 шлюб розірвано. З часу розірвання шлюбу відповідачка з дітьми бачилась лише два рази, не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться успіхами та проблемами, не піклується про стан здоров`я, фізичних та духовний розвиток. Відповідачка покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дітей. На підставі зазначеного просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2023 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що відповідачка була обізнана про час та місце засідання комісії органу опіки та піклування, не виконує батьківські обов`язки за законом та договором від 10 серпня 2020 року, ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків та відсутність в неї інтересу збереження зв`язку з дітьми є доведеними, він не чинить перешкод в спілкуванні з дітьми, судом не надано оцінку протоколу психологічної діагностики дітей, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову, судові витрати покласти на відповідача. ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що не була належним чином повідомлена про засідання комісії органу опіки та піклування, у зв`язку з чим засідання було проведено не об`єктивно, прийнято до уваги пояснення лише позивача, її представник не міг висвітлити всі питання та обставини; нею сплачуються аліменти на утримання дітей, позивач перешкоджає їй в спілкуванні з дітьми; вона була вимушена виїхати за межі України з двома дітьми від першого шлюбу, про що повідомила суд; після скасування воєнного стану має намір повернутись до України, судом першої інстанції було здійснено належну оцінку доказів у справі, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підставі для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду. Матеріалами справи підтверджено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 8, 9). ОСОБА_3 також має дітей від попереднього шлюбу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що не оспорювалось сторонами (т. 1, а.с. 43). З 30.03.2018 року сторони перебували у шлюбі, який був розірваний рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01.09.2020 року (т. 1, а.с. 7). 10.08.2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклади договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, згідно з умовами якого місцем проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 батьки визначили місце проживання батька (т. 1, а.с. 40-41). Згідно з відповіддю Відділу поліції №5 Запорізького районного управління поліції ГУ НП в Запорізькій області від 08 лютого 2021 року № 1320/47/01-2021 ОСОБА_3 17 січня 2021 року зверталась до відділу відносно прийняття профілактичних мір до ОСОБА_1 , котрий не дає змогу бачитись з дітьми (т. 1, а.с. 49). Згідно з відповіддю Відділу поліції №5 Запорізького районного управління поліції ГУ НП в Запорізькій області від 10 лютого 2021 року № 1419/47/02-2021 ОСОБА_3 18 січня 2021 року зверталась до відділу щодо неправомірних дій з боку ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 50). Судовим наказом Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року стягнуто з з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 аліментів в розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку ОСОБА_3 , щомісячно, починаючи з 29.04.2021 року до досягнення ОСОБА_4 повноліття (т. 1, а.с. 6). Постановою державного виконавця від 20.08.2021 року відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу (т. 1, а.с.88). Висновком районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 20.01.2023 року № 22.01*01-34-70 визнано доцільним позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 112). Згідно із розрахунком заборгованості по аліментам ВП № НОМЕР_1 станом на 09.02.2023 року ОСОБА_3 має заборгованість по аліментам на утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в сумі 64878,75 гривень, оплата аліментів розпочата з грудня 2022 року (т. 1, а.с. 121-122). В лютому 2023 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13.02.2023 року відкрито провадження у справі (т. 1, а.с. 123). Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України). Згідно зі статтею 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18). ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Звертаючись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 посилався, зокрема, на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, не приймає участі у їх житті, не забезпечує необхідного утримання дітей, не спілкується з ними. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що "ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками". Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19. У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідачки, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дітей. Відповідачка не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки, бажає спілкуватися з дітьми. Матеріальне забезпечення дитини батьком не може свідчити про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. При цьому колегія суддів враховує наявність між сторонами (батьками дитини) певного конфлікту, а також перебування відповідачки за межами України, що також має наслідком обмеження відповідачки здійснити заходи щодо виконання своїх батьківських обов`язків відносно дітей. Судом першої інстанції також правильно не взято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав як недостатньо обґрунтований, складений за відсутністю матері. Зокрема, у висновку не наведено мотивів про: причини усунення відповідачки від утримання та виховання дітей; ставлення дітей до матері та матері до дітей на час складання висновку. Сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав за відсутності інших належних доказів. Висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі. Суд першої інстанції на підставі правильно оцінених доказів, зробив обґрунтований висновок про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення її батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Посилання ОСОБА_1 на відсутність бажання відповідача спілкуватись з дітьми, відсутність перешкод у їх спілкуванні з його боку з огляду на встановлені обставини не свідчать про наявність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача. Доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом першої інстанції оцінку протоколу психологічної діагностики дітей, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв вказаний документ як доказ з підстав відсутності дати його складання та відсутності доказів на підставлення освіти особи, яка якого склала. Крім того, зі змісту вказаного протоколу не вбачається зазначення обставин, які б обґрунтовували доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Не свідчать про такі обставини й надані позивачем документи дітей медичного характеру та щодо оцінки потреб сім`ї та дітей. Колегія суддів також відхиляє інші доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження. Фактично аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 14 липня 2023 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова