Постанова 4808 № 350/419/20

Справа № 350/419/20 Провадження № 22-ц/4808/104/22 Провадження № 22-ц/4808/107/22 Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д., секретаря Пацаган В.В., з участю: представника апелянта ОСОБА_1 адвоката Семківа М.Н., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бойка Р.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сливківської сільської ради Рожнятівського району (правонаступником якої є Перегінська селищна рада) та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та Державного акта на земельну ділянку, встановлення земельного сервітуту, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бейком А.М. 10 листопада 2020 року у селищі Рожнятів Івано-Франківської області, повний текст якого складено 19 листопада 2020 року, та на додаткове рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бейком А.М. 18 грудня 2020 року у селищі Рожнятів Івано-Франківської області, в с т а н о в и в : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сливківської сільської ради Рожнятівського району та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та Державного акта на земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03.07.2019 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Земельна ділянка, якою вона користується, суміжна із земельною ділянкою, яка знаходиться у власності відповідачки ОСОБА_2 , що розташована по АДРЕСА_1 . Після виготовлення технічної документації на приватизацію земельної ділянки відповідачка огородила свою земельну ділянку таким чином, що захопила під`їзну дорогу до домоволодінь, якими вони користувалися спільно, та яка належала її (позивачки) матері згідно архівного витягу та плану від 1993 року. На час подання позову проїзду до її гаражу немає, чим порушені її права землекористувача. Також має підстави вважати, що зменшилася площа належної їй земельної ділянки, а площа земельної ділянки відповідачки збільшилася у зв`язку із прийнятим Сливківською сільською радою рішенням № 146-20/2019 від 03.03.2019 року про затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0815 га за кадастровим номером 2624885201:01:002:0454 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та передачею цієї ділянки у власність відповідачці. Вважає, що іншого способу проїзду до гаражу, крім встановлення сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_2 , не існує. З врахуванням заяви про зміну підстав та предмету позову остаточно просила встановити безособовий, платний та безстроковий земельний сервітут на земельній ділянці ОСОБА_2 з кадастровим номером 2624885201:01:002:0454, що знаходиться по АДРЕСА_1 , для проходу та проїзду велосипедом, автомобілем чи іншими видами транспорту, визначити істотні умови сервітуту: плата за встановлення та користування сервітутом - у розмірі 100% від суми земельного податку за частину земельних ділянок, на яких поширюється дія сервітуту з оплатою до 31.12 щорічно, строк дії сервітуту - безстроковий (а.с.1-4, 94-95). Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.119-122). Додатковим рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 10000 грн (а.с.132-133). Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційні скарги, в яких посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що нею в підготовчому судовому засіданні було подано заяву про зміну позовних вимог та клопотання про проведення земельно-технічної експертизи. 14.09.2020 року суд прийняв до розгляду змінені позовні вимоги та клопотання. За наслідками підготовчого провадження вирішено, що питання про призначення експертизи буде вирішено під час розгляду справи по суті. Однак суд, відмовляючи їй в позові, не розглянув змінену позовну заяву та не вирішив клопотання про призначення земельно-технічної експертизи. Вказує, що на даний час ОСОБА_2 приватизувала належну їй земельну ділянку, виготовила технічну документацію та огородила свою земельну ділянку таким чином, що позбавила її можливості користуватись під`їзною дорогою до власного гаражу та домоволодіння, якою вони, за усною згодою, користувалися спільно. Наголошує, що проїзду до її гаражу та домоволодіння не існує. Згідно до плану меж земельної ділянки вбачається, що по межі «А» «В» є землі загального користування (канава). По межі літери « Б» «В» - землі сусіднього землекористувача ОСОБА_2 . Іншого способу проїзду до гаражу не існує, крім встановлення сервітуту через земельну ділянку відповідачки ОСОБА_2 . Вважає, що для вирішення зазначеного спору слід провести у справі земельно-технічну експертизу щодо варіанту встановлення сервітуту, який проходить вздовж двох ділянок, та є найменш обтяжливим для відповідачки. З цих підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги (а.с.136-137). Не погодившись з додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права. Зауважила, що розгляд справи по суті після закінчення підготовчого засідання відбувся за одне судове засідання. Просить скасувати додаткове рішення суду, у стягненні з неї витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 гривень відмовити (а.с.146). Відповідачкою ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого зазначено, що не погоджується із доводами апеляційної скарги. В обґрунтування зазначила, що закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що використання своєї земельної ділянки неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом. Таких доказів позивачкою не надано. Щодо доводів апелянта про незадоволення її клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, то клопотання про призначення земельно-технічної експертизи заявлено позивачем у суді першої інстанції на стадії підготовчого провадження, однак під час розгляду справи по суті представник позивачки не підтримав зазначене клопотання та не наполягав на його розгляді судом першої інстанції. Вважає ці доводи апелянта щодо порушення судом норм процесуального права необґрунтованими. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення (а.с.151-152). Відзив на апеляційну скаргу від Сливківської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області (правонаступником якої є Перегінська селищна рада) не надходив. Згідно ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15.01.2021 року у справі призначено судову земельно-технічну експертизу (а.с.157-160). Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.12.2021 року замінено відповідача Сливківську сільську раду Івано-Франківської області в даній справі її правонаступником Перегінською селищною радою (а.с.194-195). У судове засідання не з`явився представник відповідача - Перегінської селищної ради, про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення кореспонденції на електронну адресу. Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності. Вислухавши пояснення представника апелянта ОСОБА_1 адвоката Семківа М.Н., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бойка Р.Б., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав. Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст..ст. 908-102 Земельного Кодексу України, встановивши, що позивачка не зверталася до відповідачки з проханням укласти угоду про встановлення земельного сервітуту на певний строк чи без зазначення строку, неможливість використання господарської споруди (гаражу) позивачкою зумовлена діями самої позивачки, доказів на підтвердження своїх доводів нею не подано, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Задовольняючи клопотання представника відповідачки про стягнення судових витрат, суд виходив з того, що на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу представником відповідача подано у встановлений строк підтверджуючі докази, судом при ухваленні рішення не вирішено питання про судові витрати, дійшов висновку про стягнення судових витрат. З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи з таких підстав. Із матеріалів справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власницею будинковолодіння по АДРЕСА_1 згідно копій свідоцтва про право на спадщину за заповітом та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.5-6). У відомостях про складові частини об`єкта нерухомого майна зазначена під літерою «Ж» будівля гаражу площею 13.1 кв.м. Право власності на земельну ділянку, на якій розташоване будинковолодіння по АДРЕСА_1 , позивачкою не оформлено. Ця земельна ділянка позначена на плані під № 1, орієнтовною площею 0, 0788 га, знаходиться у користуванні позивача (а.с.11, 13). Із рішення Сливківської сільської ради Рожнятівського району від 19.05.2019 року №152-21/2019 встановлено, що ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення і відновлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (а.с.22). Згідно плану меж земельної ділянки ОСОБА_1 ,складеного за результатами зйомки, земельна ділянка по межі, позначеній літерами «А»-«Б», межує із землями загального користування (вулицею Лесі Українки), по межі, позначеній літерами «Б»-«В» - із земельною ділянкою відповідачки ОСОБА_2 , кадастровий номер 2624885201:01:002:0454, а по межі, позначеній літерами «В»-«А» - із землями загального користування (канавою) (а.с.14). Рішенням Сливківської сільської ради Рожнятівського району від 03.03.2019 року №146-20/2019 відповідачці ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 0,0815 га, кадастровий номер 2624885201:01:002:0454 (а.с.23) Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,0815 га, кадастровий номер 2624885201:01:002:0454, є відповідачка ОСОБА_2 (а.с.16-20, 48). Копія технічної документації із землеустрою по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 на земельну ділянку, належну відповідачці ОСОБА_4 , знаходиться у матеріалах справи на аркушах 49-74. Із технічної документації із землеустрою встановлено, що позивачка ОСОБА_1 погодила своїм підписом межі, площу та конфігурацію земельної ділянки ОСОБА_2 (а.с.49-76). Згідно висновку судового експерта Худака М.Я. за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №04/11/21 від 04.11.2021 року, зіставляючи результати візуального обстеження, топографо-геодезичних робіт, відомості про об`єкти дослідження, що наявні в матеріалах справи, з вимогами нормативно-правових актів, чинних у галузі будівництва, експерт встановив наступне. У ОСОБА_1 є технічна можливість проїзду до її будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , через земельну ділянку, що знаходиться у її користуванні з вулиці Лесі Українки. Технічної можливості у ОСОБА_1 проїзду до її гаражу - немає. На розгляд суду експерт пропонує два варіанти проїзду до гаражу, а саме: Варіант № 1 - встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 2624885201:01:002:0454, площею 0,018 га ( АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 ) (додаток №1, червона штрихова лінія). Для забезпечення проїзду до гаражу відповідно до першого варіанта, необхідно демонтувати частину огорожі із металевої сітки по межі від Б до В - ОСОБА_1 , а саме 5,2 м.п. Варіант № 2 - зі сторони АДРЕСА_1 , вздовж присадибної ділянки ОСОБА_1 (додаток №1, фіолетова штрихова лінія). Для забезпечення проїзду до гаражу, відповідно до другого варіанта, необхідно демонтувати частину прибудови до житлового будинку. Кількість та вид складових частин об`єкта нерухомого майна - домоволодіння по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , реєстраційний № 1777200026248, вказаних у витязі з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, частково не співпадає із фактичною кількістю та видом складових частин цього об`єкта. Невідповідності полягають у фактичному розташуванні на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 , додаткових будівель та споруд, а саме: - прибудови до житлового будинку (фото №8, 17-18); - вигрібної ями (септик) (фото №19); - навісу (фото №20); - воріт та огорожі по периметру ділянки (фото №3-7). В матеріалах технічної інвентаризації Івано-Франківського ОБТІ, від 21.02.2008 року, не зазначено зовнішні розміри будівель та споруд, а лише схематичне їх розташування на земельній ділянці та площа забудови. Таким чином, зіставити та встановити точне місце розташування житлового будинку, будівель і споруд, які знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , відповідно до розташування у технічному паспорті - неможливо. Фактична конфігурація житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , співпадають із конфігурацією житлового будинку, господарських будівель та споруд, що зображені у технічному паспорті домоволодіння. Кількість господарських будівель та споруд, які знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , не співпадають із кількістю господарських будівель і споруд, що вказані у технічному паспорті на домоволодіння. Невідповідності полягають у фактичному розташуванні на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 , додаткових будівель та споруд, а саме: - прибудови до житлового будинку заг. площею 20,2 кв.м. (фото №8, 17-18); - вигрібної ями (септик) (фото №19); - навісу, заг. площею 9,1 кв.м (фото №20); - воріт та огорожі по периметру ділянки (фото №3-7). Зіставляючи результати дослідження по першому, другому, третьому та четвертому питаннях, встановлення земельного сервітуту для проїзду до будинковолодіння та гаражу по АДРЕСА_1 через земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,0815 га, кадастровий номер 2624885201:01:002:0454 з цільовим призначенням - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану по АДРЕСА_1 - технічно неможливо. З огляду на те, що земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений, мінімальна ширина смуги руху у проїздах становить 2,75 метра. Таким чином, на розгляд суду пропонується варіант встановлення земельного сервітуту з метою облаштування проїзду до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_1 , через земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,085 га, кадастровий номер 2624885201:01:002:0454 по АДРЕСА_1 . Площа земельного сервітуту становить 40 кв.м (0,0040 га). Конфігурація, проміри та площа графічно зображено у Додатку №1 до висновку (червона штриховка), та зведені у таблицю (а.с.178, 180). Інших варіантів проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , окрім визначених у дослідженнях по другому та шостому питаннях - немає. Вирішуючи цей спір, апеляційний суд виходить з таких положень Закону. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно змісту ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Згідно зі статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За змістом статті 39 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм. Частинами 1, 2 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 ЦК України). Статтею 403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах. Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Статтею 98 Земельного кодексу (далі - ЗК) України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути. Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України). Відповідно до статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. За змістом частини третьої статті 375 ЦК України, право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Згідно ч.ч.1,4 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Як встановлено з матеріалів справи, земельні ділянки, які знаходяться у фактичному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно, межують між собою. Право власності або право користування на земельну ділянку відповідачки зареєстровано у встановленому законом порядку, є відповідні правовстановлюючі документи, наявна технічна документація, із зазначенням меж та площі вказаної земельної ділянки. Земельні ділянки обох сторін прилягають до вуличної дороги. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, позивачкою ОСОБА_1 успадковано домоволодіння по АДРЕСА_1 , без прибудови до житлового будинку. З архівного витягу з протоколу Сливківської сільської ради встановлено, що рішенням від 1993 року ОСОБА_5 (спадкоємицею якої є позивачка ОСОБА_1 ), передано у власність земельні ділянки площею 0,68 га, водночас зазначено, що розміри земельних ділянок, переданих у приватну власність, будуть уточнюватись і остаточними вважати площі, вказані в державних актах на право приватної власності. Доказів отримання ОСОБА_5 державного акта на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять. Також в матеріалах справи відсутні докази формування земельної ділянки, якою користується позивачка. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, при підтвердженні цього права державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Жодних документів на підтвердження існування дороги між земельними ділянками сторін, матеріали справи не містять. Відсутність спільної для сторін під`їзної дороги підтверджується також технічною документацією із землеустрою щодо складання документів по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0815 га, кадастровий номер 2624885201:01:002:0454, належній ОСОБА_2 . Зокрема, в акті погодження меж земельної ділянки, погодженого позивачкою ОСОБА_1 , жодних застережень чи зауважень про наявність дороги не висловлено. Технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_1 , виготовлений Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухомість 21.02.2008 року, реєстраційний номер 23163220, інвентарний номер 14523, реєстровий номер 1/164. Відповідно до матеріалів технічної інвентаризації, не зазначено зовнішні розміри будівель та споруд, а лише схематичне їх розташування на земельній ділянці та площа забудови. Згідно висновку експерта, співставити і встановити точне місце розташування житлового будинку, будівель і споруд, які знаходяться на належній позивачці земельній ділянці, відповідно до розташування у технічному паспорті - неможливо. Співставляючи відомості щодо складових частин об`єкта нерухомого майна відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.6) із результатом візуального обстеження та топографо-геодезичних робіт, кількість та вид складових частин об`єкта нерухомого майна - домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 , частково не співпадають із фактичною кількістю та видом складових частин цього об`єкта. Невідповідності полягають у фактичному розташуванні на належній позивачці земельній ділянці додаткових будівель та споруд, а саме: прибудови до житлового будинку, вигрібної ями (септика), навісу, воріт та огорожі по периметру ділянки. З огляду на зазначене, кількість господарських будівель і споруд, які знаходяться на земельній ділянці позивачки, не співпадає із кількістю господарських будівель і споруд, що вказані у технічному паспорті. Як встановлено в судовому засіданні, зокрема, не заперечувалося представником позивачки ОСОБА_1 , прибудова до житлового будинку є самочинним будівництвом. Експерт ОСОБА_6 , роз`яснюючи свій висновок, у судовому засіданні пояснив, що не було б необхідності у встановленні земельного сервітуту і позивачка мала б доступ до гаражу у разі знесення або перепланування самочинної прибудови до свого будинку. Таким чином, неможливість використання гаражу зумовлена діями самої позивачки, яка здійснила самочинне будівництво прибудови до житлового будинку без відповідних дозвільних документів, належним чином затвердженого проекту та без дотримання будівельних норм. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що використання своєї власності у визначений спосіб є неможливим без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідачки ОСОБА_2 . Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду. Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 484/690/16-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 751/8865/15-ц. Закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом. Отже, для встановлення земельного сервітуту на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати: що правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-16854св18). Проте, як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 не вживалися заходи для встановлення земельного сервітуту у позасудовому порядку, до ОСОБА_2 з проханням укласти угоду про встановлення земельного сервітуту вона не зверталася. Судом враховано, що на підтвердження доцільності встановлення сервітуту та відсутності іншого варіанту забезпечення доступу до гаражу позивач не надала суду належні докази. З огляду на зазначене та враховуючи те, що ОСОБА_1 самочинно забудувала свою земельну ділянку, звівши прибудову до будинку, що явилося перешкодою для доступу до гаражу, а також до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду. За таких обставин, підстави для встановлення сервітуту відсутні, а тому суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 . Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Уч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ухвалюючи додаткове рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, то із неї на користь відповідачки на підставі положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та з урахуванням принципу співмірності, підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу. На підтвердження понесених відповідачкою ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу її представником адвокатом Бойко Р.Б., відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, надано договір про надання професійної правничої допомоги, акт про надання професійної правничої допомоги та квитанцію від 13.11.2020 року (а.с.125-127). Вказані витрати документально підтверджені, представником позивача не заявлено клопотання про їх зменшення, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Бойка Р.Б. про стягнення судових витрат в сумі 10 000 гривень. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2020 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: І.О. Максюта Л.В. Василишин В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 26 травня 2022 року.