Ухвала КАС ВС № 460/135/21

УХВАЛА 31 травня 2022 року м. Київ справа №460/135/21 адміністративне провадження №К/990/12571/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі №460/135/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України про визнання протиправним та скасування рішення, бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до суду Рівненської обласної прокуратури (далі - відповідач 1), Офісу Генерального прокурора України (далі - відповідач 2), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії №2 від 05 березня 2020 року № 31 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»; визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо не призначення ОСОБА_1 в Рівненській обласній прокуратурі на рівнозначну посаду тій, яку вона займала до тимчасового визначення її робочого місця; зобов`язати Рівненську обласну прокуратуру призначити ОСОБА_1 на рівнозначну (рівноцінну) посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області вакантну посаду прокурора відділу Рівненської обласної прокуратури. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо не призначення ОСОБА_1 в Рівненській обласній прокуратурі на рівнозначну тій посаді, яку вона займала до тимчасового визначення її робочого місця. Зобов`язано Рівненську обласну прокуратуру призначити ОСОБА_1 на рівнозначну (рівноцінну) посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області вакантну посаду прокурора відділу Рівненської обласної прокуратури. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 1861,00 грн. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року апеляційні скарг Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України задоволено. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року у справі № 460/135/21 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України про визнання протиправним та скасування рішення, бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України. Згідно частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. У касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосовування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник зазначає про неправильне на його думку застосування судами норм матеріального права, яке полягає в помилковому тлумаченні підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19 вересня 2019 року (далі - Закон №113-IX), помилковому тлумаченні пункту 12 розділу II Закону №113-ІХ, пунктів 5, 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок № 221), пункту 5 розділу III Порядку атестації, а також незастосуванні статей 3, 8, 9, 19, 21, 22, 24, 43, 64, 131-1 Конституції України, помилковому тлумаченні статті 184 КЗпП України, а порушення процесуального права - у недотриманні судами вимог статей 2, 4, 19, 77-79, 242 КАС України. Скаржник зазначає, що предметом спору у цій справі є бездіяльність Рівненської обласної прокуратури, яка керуючись вимогами 19 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ допускає бездіяльність при цьому порушуючи права позивача та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у подібних правовідносинах, коли неможливо звільнити працівника через дію статті 184 КЗпП України. Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Зі змісту оскаржуваного судового рішення слідує, що ОСОБА_1 07 жовтня 2019 року було подано заяву Генеральному прокурору про переведення її на посаду прокурора відділу Рівненської обласної прокуратури та намір, у зв`язку із цим, пройти атестацію. Згідно відомості про результати тестування та роздруківки деталей іспиту позивач набрала 63 бали, тобто іспит не склала. За результатами засідання Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур зафіксованого Протоколом №2 ухвалено рішення від 05 березня 2020 року №31 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора». Згідно з цим рішенням ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрала 63 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, вона не допускається до проходження наступних етапів атестації. У зв`язку з цим, позивач не успішно пройшла атестацію. 23 вересня 2020 року Рівненською обласною прокуратурою видано наказ №1009к, яким прокурору відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні ОСОБА_1 з 11 вересня 2020 року тимчасово визначено робоче місце в управлінні нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Рівненської обласної прокуратури за адресою: м. Рівне, вул. 16 Липня,73. 26 листопада 2020 року позивач звернулась із заявою на ім`я керівника Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_2 про призначення (переведення) на рівнозначну (рівноцінну) посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області вакантну посаду прокурора відділу Рівненської обласної прокуратури. Однак листом Рівненської обласної прокуратури від 10 грудня 2020 року № 07-1560-20 позивача повідомлено, що перевести (призначити) її на вакантну посаду прокурора відділу Рівненської обласної прокуратури можна лише у разі успішного проходження нею атестації. Так, при розгляді справи суд апеляційної інстанції керуючись положеннями пунктів 6, 7, 10, 17, 19, 22 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ зазначив, що вимоги позивача щодо зобов`язання Рівненську обласну прокуратуру призначити ОСОБА_1 на рівнозначну (рівноцінну) посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області на вакантну посаду прокурора відділу Рівненської обласної прокуратури, не відповідає вимогам Закону 113-ІХ, оскільки такі вимоги могли бути реалізовані за умови проходження позивачем всіх етапів атестації. Водночас касаційна скарга не містить обґрунтувань та доводів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції пункту 12 розділу II Закону №113-ІХ, пунктів 5, 6 розділу І Порядку № 221, пункту 5 розділу III Порядку атестації, статті 184 КЗпП України, як і висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування цієї норми та в чому, на думку скаржника, їх помилковість. Суд звертає увагу, що зазначення норми права, яку, на думку скаржника, застосовано судом неправильно, безвідносно обставин справи не є належним обґрунтуванням пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року, від 06 грудня 2021 року та 28 грудня 2021 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів. Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Крім того, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 13 липня 2021 року, а касаційну скаргу подано на пошту 20 травня 2022 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження. Одночасно із касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження, оскільки повний текст рішення суду апеляційної інстанції складено 22 липня 2021 року, а касаційну скаргу подано 17 серпня 2021 року. Проте ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки касаційну скаргу підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку. Копію вказаної ухвали отримано скаржником 14 вересня 2021 року. Скаржник зазначає, що у період з 13 вересня 2021 року по 22 вересня 2021 року перебувала на лікарняному, що підтверджується медичною довідкою комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 2» Рівненської міської ради від 21 вересня 2021 року №

64. Вдруге, втретє та вчетверте подані касаційні скарги ухвалами Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року, від 06 грудня 2021 року та 28 грудня 2021 року повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України роз`яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Вказані ухвали суду касаційної інстанції отримано скаржником 21 жовтня 2021 року, 13 грудня 2021 року та 05 січня 2022 року. Вп`яте подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2022 року було повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, оскільки скаржник не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження. Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків. Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення. Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин. Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що належними доказами. Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника. Крім того, судом встановлено, що вперше подану касаційну скаргу скаржнику повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки касаційну скаргу підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку. Вдруге, втретє та вчетверте подані касаційні скарги ухвалами Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року, від 06 грудня 2021 року та 28 грудня 2021 року повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, а саме у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Вп`яте подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2022 року було повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, оскільки скаржник не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Водночас наявність права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою не є безумовною підставою для поновлення строку. Окрім реалізації такого права без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із наданням відповідних доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження (конверта з відбитками та штрихкодовими ідентифікаторами установи поштового зв`язку, довідки відділення поштового зв`язку тощо). На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі №460/135/21. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі №460/135/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України про визнання протиправним та скасування рішення, бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України; 2) клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із наданням відповідних доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження (конверта з відбитками та штрихкодовими ідентифікаторами установи поштового зв`язку, довідки відділення поштового зв`язку тощо). Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Судді Верховного Суду